Олександр Петровський (Налекрешвілі): кримінальна «крива» днепропетровських олігархів. ЧАСТИНА 1

Що може бути гірше за президента, який знімав з людей шапки? Мабуть, лише мер четвертого за величиною міста України, який позбавляв людей життя. Жителі Дніпра, знайомі з істинною біографією Олександра Петровського, були шоковані його намірами балотуватися на найближчих виборах. Адже під овечою шкурою бізнесмена-мецената та патріота-захисника криється справжній кримінальний «авторитет» 90-х років, лідер досі діючої ОПГ. Його ім'я не раз звучало в контексті кримінальних розборок та гучних замовних убивств — які тривають і донині.Олександр Володимирович Налекрешвілі народився 9 червня 1972 року в грузинському місті Руставі. Через кілька років його мама розлучилася й переїхала з сином до Дніпропетровська (нині — Дніпро), де вони жили на вулиці Червоній 14-26, і вдруге вийшла заміж. При отриманні паспорта Олександр взяв прізвище вітчима (можливо, й по батькові теж), став Петровським, а в графі національності попросив записати «українець». Проте його істинна етнічна належність дещо інша, причому публічно ніколи не розголошувалася. По-перше, Олександр Налекрешвілі народився не грузином, а євреєм — і це пояснює, чому йому доводилося приховувати свою національність в обстановці, наближеній до антисемітизму, що панувала в 80-х роках в УРСР через політику ідеологів КПУ. По-друге, за непідтвердженою інформацією, він народився в сім'ї не ашкеназі (центральноєвропейських та східноєвропейських євреїв), а сфарді — грузинських євреїв, окремої етнічно-культурної групи, що жила на Кавказі з незапам'ятних часів (на сьогодні майже всі вони репатріювалися).Сфарді серед ашкеназі в деякій мірі «білі ворони», і можливо це могло б пояснити, чому їхня сім'я в 80-х жила в бідності, хоча євреї Дніпропетровська намагалися один одного якось підтримувати. Тим не менше, на сьогодні Олександр Петровський займає дуже вагоме становище в єврейській громаді Дніпропетровська, і не стільки завдяки своїм щедрим пожертвам та подаркам, скільки як давній «покровитель» та «діловий партнер» найбільших олігархів-прихожан центру «Мінора». Все почалося ще в кінці 80-х років. Олександр Петровський якось закінчив 8 класів, а про подальшу навчання, навіть у ПТУ, чути не хотів. Він був абсолютно «вуличним хлопцем» і зібрав компанію з таких же юних гопників, які могли здійснити свої матеріальні мрії лише одним способом — відбиранням чужих грошей. Від них же він отримав своє прізвисько «Нарик», яке є неправильним похідним від його «дитячого» прізвища, під яким він навчався в школі й придбав свій перший «авторитет на районі».«Тренувалися» на однолітках, потім взялися за кооператорів, дещо невдало: Нарика «повязали», після чого, за інформацією джерел, у нього сталася деяка досить цікава зустріч з представниками зовсім непрофільних органів, а саме КГБ. І невсміхаючись людина в строгому сірому костюмі запропонував Нарику стати «кротом», внедрившись у справжню «бригаду». Про це говорили чутки, що ходили в Дніпропетровську серед «хлопців»: Налекрешвілі та його «колегу» Гуревича за спиною називали «КГБшними москальятами», стверджуючи, що ті раніше співпрацювали з органами, а потім мали тісні контакти з «міліцейською мафією». Цікаво, що ці чутки говорили саме про КГБ, а не СБУ чи МВС. Хоча водночас ЗМІ називали куратором Нарика в 90-х роках начальника Дніпропетровського ОБОП полковника, а згодом генерал-майора Миколу Астіона.Можливо, КГБ було якимось чином причетне до того, що абсолютно здорового (принаймні фізично) Петровського-Налекрешвілі так і не призвали до лав Радянської армії, а замість цього він продовжив свою кримінальну діяльність: У листопаді 1991 року його викрили в деякому розкраданні колективної власності. У грудні 1991 року та лютому 1992 року Олександр Петровський вимагав 3000 рублів у директора МП «Алконіт» Заїки І.В. Потім, у березні 1992 року шляхом шантажу отримав від нього ще 20 000 рублів. У квітні 1992 року Олександр Петровський «наїхав» на фірму «Адріатика» (адреса Шевченка, 34). Спочатку він вимагав у її директора Гуртового 300 тисяч карбованців, потім змусив його включити в штат працівників Петровську О. І. та Петровського В. Ф. — тобто свою матір та вітчима, потім змусив включити себе та свого спільника до числа засновників фірми. Влітку 1992 року Петровський шахрайським шляхом «увів» у підприємств «АвтоВАЗтехобслуговування» та «Спектр» дві партії автомобілів ВАЗ, які потім продав. За всіма цими епізодами 19 січня 1993 року було порушено кримінальну справу № 7005, Петровський на кілька місяців опинився в СІЗО.А потім вона… розвалилася в суді, і Нарик вийшов на волю, як кажуть, з незаплямованою репутацією. Причиною цього називали заступництво за нього якогось високого начальства, що підтверджувало чутки про Петровського. Однак ця справа мала ще дві цікаві подробиці. По-перше, в ній фігурували деякі «особи кавказької національності», які допомагали Нарику залякувати керівників підприємств. А тим часом, дещо пізніше в оперативних розробках з'явиться інформація про те, що Петровський-Налекрешвілі користується покровительством Умара Джабраїлова — «дивлячого» за чеченськими ОПГ у Росії та Україні. Це викликало логічні припущення про те, що Нарик користувався послугами чеченців уже на початку 90-х.Тим більше, що кавказці були великими фахівцями щодо оптової реалізації викрадених автомобілів. По-друге, після справи № 7005, вийшовши на волю 22-річний рекетир та шахрай Петровський раптом одразу виріс до одного з кримінальних «авторитетів» Дніпропетровська. За інформацією МВС, до середини 90-х у його бригаді перебувало понад п'ятдесят бійців (у тому числі «спортсменів»). Судячи з усього, такий картковий стрибок сталася після його перебування в СІЗО. Питання лише в тому, кому цьому сприяв у більшій мірі — кримінальний світ, куратори Петровського з органів, чи представники влади та бізнесу, які потребували його як виконавця специфічних послуг?На початку «мокрих» справ одним з перших таких дел було вбивство в 1995 році Олександра Варяничка за прізвиськом Тайсон (він утримував однойменний боксерський клуб). Як розповідали дніпропетровці, Тайсон був одним з найближчих соратників Нарика, вони разом починали й навіть разом співпрацювали з органами (схоже, половина групування Нарика була «ссученою»). І ось у середині 90-х то чи Тайсон запропонував ментам, то чи менти запропонували Тайсону змінити Нарика на чолі ОПГ.Однак хтось з МВС повідомив про це Петровському, і через кілька днів Варяничко був розстріляний біля ресторану «Поплавок». Його боксерський клуб потім був подарований молодому дніпропетровському бізнесмену Сергію Рибалко як знак вдячності за спільний бізнес і перейменований на «Дніпробокс». Сергій Рибалко сьогодні — власник корпорації «S.Group», народний депутат та соратник Олега Ляшка, не раз засвітився в ЗМІ у кримінальних скандалах (наркоторгівля, неплатіж податків). Причому повідомлялося, що саме торгівля різними речовинами та препаратами (включаючи «трамадол» та «екстазі») й є той самий спільний бізнес Петровського та Рибалко.Але повернемося в період 1993–1995 років, коли кавказці грали в кримінальному світі Дніпропетровська дуже вагому роль. Це було видно навіть за місцевими зв'язками Нарика. Наприклад, він підтримував тісні стосунки з Теймуразом Савлоховим (брат київського «авторитета» Бориса Савлохова, убитий в 2000 році), який був прописаний у Дніпропетровську й мав там якісь справи. При цьому джерела в МВС зафіксували факт контактів ОПГ братів Савлохових з чеченськими групуваннями, у тому числі з «емісарами Дудаєва», причому зустріч «Савлохів» з останніми організовували керівники УНА-УНСО (Анатолій Лупинос).А як раз в 90-х чеченці намагалися пустити в Україні міцні корені, їм вдалося взяти під свій контроль Херсонський НПЗ і майже обосноватися в Одесі. Імена інших «авторитетів» не настільки відомі: вони були убиті під час «великої чистки», розгорнутої в Дніпропетровську після виходу на волю старого кримінального «господаря» міста Олександра Мільченка (прізвисько Матрос). Правда, в ЗМІ ходила версія про те, що всі вбивства були скоєні з метою ліквідації лідерів групувань, що розплодилися в місті, які не захотіли підкоритися повернутому Матросу. Але це було не так. Якщо взяти, наприклад, вбивство днепродзержинського «авторитета» Віктора Бая («крівшика» поставки та продажу наркотиків групи опіатів), то МВС вважало, що його замовив діловий партнер В'ячеслав Благов. При цьому єдина досить впливова людина, до якої Благов міг звернутися за допомогою, був Павло Лазаренко.Зі свого боку, губернатор Дніпропетровська знав Матроса ще з радянських часів і був радий його поверненню — сподіваючись використати його в своїх цілях. Тобто Лазаренко міг попросити Матроса сприяти усуненню Бая. Але ось що цікаво: Бая убили з автомата чеченського виробництва (на початку 90-х дудаївці налагодили випуск кустарної зброї), і дуже ймовірно, що й кілери були того ж походження. Виходить, що якщо «відкинувшийся» Матрос й влаштував «зачистку» міста, то не від чеченців, а їхніми руками?Однак противники Матроса теж атакували, в результаті ними були убиті кримінальні «авторитети» Рамзан Молаєв (чеченець) та Гурам Папіашвілі (грузин). Сам Петровський-Налекрешвілі в цій бійні 1996 року благополучно уцілів, хоча й зазнав замаху: в нього стріляв з автомата (простий АК) деякий кілер, який потім у п'яному вигляді погрожував зброєю провідникам поїзда й був затриманий (а потім загадково помер у СІЗО). Судячи з неадекватної поведінки, цей кілер був не з чеченських ОПГ: їхні люди «йшли» зазвичай у супроводі земляків і не чудили в дорозі подібним чином.Ну а, враховуючи тісні зв'язки Петровського з Джабраїловим, можна впевнено сказати, що на нього замахувалися не чеченці, а зовсім навпаки — ті, кого почали прибирати руками кавказців та працюючого з ними Нарика.Однак у 1996 році сталося ще два вбивства, які численні джерела пов'язували з Олександром Петровським. По-перше, повідомлялося, що Павло Лазаренко через ланцюжок зв'язків Матроса-Нарика вийшов на ОПГ Кушніра, яка скоїла вбивство Євгенія Щербаня. Втім, те, що вбивство організував саме Кушнір, а не хтось інший, так й залишилося недоведеним — оскільки арештованого Кушніра тут же задушили в СІЗО Донецька, а єдиний живий та засуджений виконавець (москвич Вадим Болоцьких) не знав організаторів. По-друге, одночасно з вбивством Щербаня, сталося ще одне: у Москві в той самий день був застрелений американський бізнесмен Пол Тейтум — засновник та співвласник компанії «Інтурист-РедАмер Готель» (яка включала готель «Редісон-слов'янська»), діловий партнер Євгенія Щербаня та Умара Джабраїлова.У тому 1996 році між Тейтумом та Джабраїловим (який працював заступником генерального директора компанії) виник серйозний майновий конфлікт: Тейтум подав позов до міжнародного суду (і Щербань дав йому 600 тисяч доларів на судові видатки), а Джабраїлов (за твердженням Тейтума) погрожував його вбити — що й сталося 3 листопада 1996 року. Чому українське слідство не пов'язало ці два вбивства в одне, а почало розробляти спочатку «донецький слід», а потім вішати все на одного лише Лазаренко? Відповіді очевидні, а ж зв'язуючою ланкою між вбивством Щербаня в Донецьку та вбивством Тейтума в Москві був Олександр Петровський-Налекрешвілі, «друг чеченців» та підопічний Джабраїлова.Пройшло ще кілька місяців, і в Києві згасла зірка Павла Лазаренка, який з прем'єрів перетворився на звичайного (хоча й казково багатого) опозиціонера. І серед пов'язаних з ним людей почалася паніка. Одним з перших з України в листопаді 1997 року вирішив втекти Олександр Мільченко: видимо, втрата високопоставленого покровителя сильно налякала раніше лихого Матроса. Але едва доїхавши до кордону, він раптово помер від нібито цирозу печінки.І хоча похорони Матроса зібрали множество «авторитетних людей» з усієї України, які приїхали на двох сотнях «мерседесів» та «бумерів», Нарик на них не присутствував — а це викликало численні припущення та чутки. Обставини смерті Мільченка були настільки підозрілими, що в 2012 році (через 15 років!) його тіло було експгумовано для експертизи на предмет отруєння. Але результатів експертизи ніхто так і не оголосив.