Олександр Петровський (Налекрешвілі): кримінальна «крива» днепропетровських олігархів. Частина 2

Падіння Лазаренка не надто позначилося на справах Олександра Петровського (тим більше, що в Дніпропетровську влада ще довго залишалася в руках його союзників), а смерть Матроса навіть поліпшила їхнє становище, оскільки ОПГ Наріка стала найбільшою в регіоні. Він дуже швидко розгорнув активну комерційну діяльність. Епізод із спробою захоплення у 1998 році ринку «Металург», описаний у ЗМІ, був лише одним із багатьох. Уже тоді Петровський-Налекрешвілі мав свої частки в фірмах днепропетровських бізнесменів: зокрема, в ВАТ «Кварцит» (торгівля побутовою хімією), яким він володів разом із Вадимом Єрмолаєвим. Також є інформація про те, що ОПГ Наріка надавала послуги бізнесмену-шахраю Леоніду Сергієнку, допомагаючи йому позбавлятися від своїх компаньйонів. За даними Skelet.Info, між ними ще в 90-х склалися настільки тісні й тривалі стосунки, що у 2017 році Петровський видав свою дочку Богдану заміж за внука Сергієнка — Микиту Павелка, сина народного депутата Андрія Павелка. Додамо сюди й згаданий спільний бізнес Петровського з «аптекарем» Сергієм Рибалко. Також Наріка називали «крівельником» кількох конвертаційних центрів Дніпропетровська, послугами яких користувалися як ОПГ, так і бізнесмени, і навіть державні підприємства.Але це були дрібниці порівняно з замахом Петровського на промислові підприємства Дніпропетровського регіону. Однак тут, на відміну від свого донецького «колеги» Рената Ахметова, Петровський не зумів перетворити свою ОПГ на бізнес-корпорацію й прибрати область під свою власність, легалізувавши себе як олігарх. Якщо в Донецьку баланс сил між бізнесменами, чиновниками й бандитами схилився на користь останніх, то в Дніпропетровську наприкінці 90-х верх взяли великі бізнесмени, серед яких насамперед виділялися Віктор Пінчук і група «Приват». Зв'язок Пінчука з ОПГ Наріка не простежувався, навпаки — це підручні Петровського могли викрасти бізнесмена тоді в 1996 році, причому за замовленням його недоброзичливців. А от про стосунки Петровського з Коломойським у Дніпропетровську давно говорять так: Нарик — це підручний Бені. Ці стосунки почалися в середині 90-х, коли група «Приват» почала скуповувати у населення ваучери й приватизувати заводи. При цьому Коломойський використовував певну схему, за якою його компанія поступово поглинала акції підприємства в держави.Ця схема вимагала відсутності конкурентів, тобто інших приватних акціонерів — там, де вони все ж таки з'являлися (як у випадку з Нікопольським заводом феросплавів), у Коломойського виникали затяжні (на роки) конфлікти й судові тяжби. Але якщо проти зятя Кучми методів не було навіть у Коломойського, то дрібніших підприємців у 90-х «розганяв» Нарик — одночасно він же надавав необхідний тиск на керівництво державних підприємств. Таким чином, Петровський лише допомагав приватизувати заводи іншим. Звичайно, не безплатно, але те, що він брав собі за послуги як «борзий щеня», залишилося невідомим. Проте, беручи до уваги інформацію про те, що в сферу бізнесу Олександра Петровського входить торгівля металами (а також нафтопродуктами), можна зробити висновок про наявність у нього акцій деяких підприємств: можливо, таких, що входять у бізнес-імперію «Приватa», а можливо окремих підприємств (враховуючи сильну неприязнь Коломойського до будь-яких компаньйонів, крім Боголюбова). У «всесвіті Коломойського» Нарик грав (і грає) роль допоміжної служби зі своєю певною спеціалізацією — так само, як професійний рейдер Геннадій Корбан.Але з іншого боку, через Коломойського він не лише увійшов до числа найповажніших членів єврейської громади Дніпропетровська, але й отримав важливі зв'язки в Ізраїлі (а також ізраїльський паспорт). Про ці зв'язки також ходять лише обривки чуток: так, кілька років тому в Дніпропетровську говорили, що з Налекрешвілі працюють то чи ізраїльські ОПГ, то навіть ізраїльські спецслужби! Поводом для цих чуток стала інша історія: один із джерел стверджував, що на Наріка працював деякий досвідчений кіллер з Ізраїлю. Дуже цікаві чутки, які не варто поспішати називати вздором: адже працював же Налекрешвілі з чеченськими ОПГ, чому б йому потім не працювати з ізраїльською мафією? І тим не менше, навіть при наявності таких союзників, Налекрешвілі довелося робити з України ноги (наприкінці 90-х), залишивши свою ОПГ ще одному своєму вірному «союзнику» Сергію Олійнику, відомому під прізвиськом «Умка». Проте після вбивства у 2005 році начальника Дніпропетровського УБОП полковника Едуарда Шевченка в бігство подався й Сергій Олійник.Петровський же, обосновавшись у Німеччині (він перевіз туди сім'ю) й отримавши також швейцарський паспорт, час від часу наведувався в Дніпропетровськ «вирішувати справи». Однією з таких справ була кримінальна війна, що розгорілася в місті у 2006 році між «приватівцями» й групуванням російського кримінального бізнесмена Максима Курочкіна (Макса Божевільного). Після чергової появи в місті Наріка вона швидко переросла від потасовок «титушок» і судових тяжб до стрільби. Причому почалося все так: на початку березня 2006 року Олександр Петровський подарував Геннадію Корбану броньований Мерседес G500. Через кілька днів на Корбана, що сидів у цьому «броневику», було нібито здійснено замах: деякий чеченець (наводить на роздуми) відкрив стрільбу з АК по броньованому склу автомобіля, але при цьому лише поранив його водія — який чомусь вискочив з авто й намагався втекти. Геннадій Корбан, звичайно, не постраждав (зайти збоку й застрелити через відкриту шофером дверцю кіллер-чеченець не додумався або не захотів?), а одразу після інциденту заявив, що замах був організований Максимом Курочкіним і обласним прокурором Володимиром Шубою.Кіллера потім спіймали (постаралася прокуратура), його засудили, причому він потім вибачався перед Корбаном, запевняючи, що не збирався його вбивати (наказали лише інсценізувати?). Зате потім, уже людей Курочкіна, а також його самого, розстрілювали по-справжньому. І численні джерела стверджували, що це було зроблено якщо не руками ОПГ Наріка, то, як мінімум, з його допомогою — оскільки Олександр Петровський був найближчим до «Привату» представником кримінального світу. Неоднозначною була оцінка й вбивств Вячеслава Брагінського (жовтень 2009) і Геннадія Аксельрода (квітень 2012), які були бізнес-партнерами Геннадія Корбана й Бориса Філатова. Адже, поспішивши оголосити це помстою московських ОПГ за смерть Курочкіна, і навіть помстою Павла Лазаренка, Корбан і Філатов виграли від цих вбивств більше за всіх — тому що заволоділи майном покійних. І знову ж таки, у пошуках відповіді на питання «хто виконав замовлення?», багато хто згадував фігуру Налекрешвілі.Коли у лютому 2014-го в Києві гримів Євромайдан, у Росії проходила церемонія «злодійської коронації» Сергія Олійника, яку благословили такі злодії, як Лера Сумський, Неділя Львівський, Полтава (Володимир Дрібний), Андрій Миріч і Альберт Рижий. Повідомлялося, що ініціатором затії був Олександр Петровський. Він хотів, щоб «смотрящим» від блатного світу в Дніпропетровську був його людина (це було вигідно й «приватівцям»), і на щедрі дари злодіям він не шкодував грошей — так що йому навіть пропонували «коронуватися» самому. Однак Нарик відмовився, запропонувавши кандидатуру свого «заступника» Олійника (заволодівши собі «кишеньковим злодієм»). Як виявилося, пізніше це було дуже передбачливо! Адже «злодій у законі» Нарик навряд чи зміг би зробити крок у публічну політику, яку зараз зробив «поважний бізнесмен і меценат» Олександр Петровський. Починаючи з 2014 року, кишеньковий фонд Петровського «Солідарність» почав надавати публічно-показову підтримку лікарням, волонтерам, батальйонам — словом, створювати своєму господарю імідж турботливого патріота, виводячи на сцену того, хто добрих двадцять років не бажав світитися на публіці. А влітку 2017-го іміджмейкери Петровського пішли далі, випустивши фільм, у якому прямо на очах днепропетровців була нахабно переписана історія їхнього міста. Його «рятівником від сепаратизму» оголошувався «бізнесмен і меценат» Налекрешвілі — нібито вже в березні 2014-го створивший «координаційний центр українських патріотів».Таким чином, попередніх «рятівників Дніпра», Філатова й Корбана, вирішили стерти зі скрижалей міської історії. Причина цього добре відома: з 2015 року між ними й Коломойським почався конфлікт, і тепер всемогутній власник «Привату» налаштований замінити Філатова на іншого, лояльного до себе мера. І ось тут зовсім несподіваним стало заявлення Олександра Петровського про те, що цим кандидатом може бути він сам — або хтось із його «союзників-патріотів» (чи не Умка ли?). До речі, щодо союзників і бажання добути для них також 2–3 мандати у Верховній Раді Петровський сказав не просто так: видимо, у планах Коломойського замінити не лише мера Дніпра, але й керівництво партії «Укроп» — а можливо створити ще одне, альтернативне «об'єднання патріотів». Адже старі й нові «патріоти» не завжди ладять між собою, що красномовно підтвердили криваві події 24 липня 2017 року в Дніпрі, де прямо в центрі міста в перестрілці загинули 2 і були поранені 5 людей. Оскільки загиблі були ветеранами АТО, то спочатку багато хто поспішив трактувати трагедію як «вбивство патріотів ватниками» і навіть як «акцію російської ДРГ».Однак незабаром з'явилися версії МВС, які стверджували, що конфлікт виник на ґрунті бізнесу, а не політики. Більше того, пізніше «Дзеркало тижня» опублікувало інформацію про те, що обидві сторони конфлікту належали до різних групувань, однією з яких є ОПГ Наріка, та й ресторан цей належить йому. Інші ж джерела повідомляли, що фактично це був конфлікт «людей Філатова» й «людей Наріка». Звичайно, це лише ще більше стривожило жителів Дніпра, які не забули кримінальні війни 1996 і 2006 років, у яких також брала участь групування Налекрешвілі. Але плани самого Петровського явно не обмежуються грою на політичному полі Коломойського.Невже просто так він видав свою дочку заміж за сина заступника голови фракції БПП у парламенті! Схоже, що Налекрешвілі вирішив розкласти яйця по всіх кошиках, забезпечивши собі майбутнє в політиці при будь-якому розкладі нинішнього протистояння в Києві…