Ми знову не виправдали очікувань Вікторії Нуланд, яка, погрожуючи санкціями, наполягала, щоб до середини травня Україна підготувала закон про «вибори» на захопленій території. Залатати рану під назвою «Л-ДНР» і назвати це заморозкою конфлікту поспішають і в Європі. Інакше західні союзники загрожують зняти санкції з Путіна та залишити нас без фінансової допомоги. Останній момент для Порошенка, видимо, є вирішальним. У будь-якому разі він намагається угодити Кремлю, який визначив новий термін: псевдовибори в «Л-ДНР» мають відбутися в липні. Але якщо реалізувати мінський план у тому порядку, за який підписався Кучма (спочатку вибори, а повернення кордонів — коли-небудь потім), бойовики перетворяться на наших рівноправних громадян. А Україна, загнана в дипломатичний «котел», як і обіцяв своїм соратникам Захарченко, припинить своє існування.
Але є одна проблема: українці проти! Дипломати кажуть, що партнери від нас втомилися, занепокоєні власними проблемами: Вашингтон — головним болем на ім'я Дональд Трамп (плюс особисто Нуланд — кар'єрою: час показувати результат по Україні, а його немає), Німеччина — припливом біженців (а особисто Меркель — падінням свого рейтингу), Франція — майбутніми виборами, ІДІЛ, суперечностями всередину Євросоюзу та багато чим іншим.
Але чи варто обманювати себе й виборців проштовхуванням троянського коня під назвою «Мінськ-2»? Петро Олексійович твердить майже в кожному інтерв'ю: вибори в «окремих районах Донбасу» відбудуться вже в поточному році й принесуть Україні (і Європі) довгоочікуваний мир. Ця мантра настільки спокушає ілюзією простоти, що перетворюється на колискову, після якої можна й не прокинутися. Ось і Путін погоджується на запропонований Порошенком сценарій забезпечення безпеки під час «виборів» за допомогою поліцейської місії ОБСЕ.
Чи можлива така місія, як і самі вибори? Про це ми подумаємо завтра, а сьогодні давайте ви прийміть обіцяний «Закон про особливий статус», оголосіть амністію для сепаратистів і дайте старт «вільному волевиявленню народу Донбасу»! Мабуть, так міркують прихильники «виборного» сценарію, розраховуючи на тимчасове полегшення. Та чи настане воно? По-перше, чому б російським не погодитися на цю «поліцейську місію», якщо у них уже є приємний досвід роботи з моніторинговою місією ОБСЕ. Спостерігачі цієї місії, які перебувають у зоні бойових дій на сході України, — це, як вважають наші військові, більш ніж на 50% офіцери російського ФСБ (а деякі навіть стверджували, що російських спостерігачів більше 80%). Ці представники ОБСЕ настільки «неупереджені», що їх прозвали сліпими. Достатньо згадати, що спостерігач з Голландії Герберт Мейєр-Баде, працюючи в Луганській області, постив кремлівські фейки на своїй сторінці в соцмережі. Його звільнили, але лише після того, як цю інформацію оприлюднив український активіст Максим Манець.
У секторі М не раз помічали ознаки узгодженості між «ДНРівцями» та представниками ОБСЕ. А одного разу співробітники місії навіть підвезли терористів на їхні «мокрі» справи. Тому не буде великим сюрпризом, якщо й під прикриттям «поліцейської місії» в Україну йтимуть невидимі частини російської армії. По-друге, Путін погоджується лише на появу озброєних поліцейських з ОБСЕ на лінії розмежування, а бойовики попередили, що будуть розстрілювати ОБСЕшників з гармат, якщо ті наважаться з'явитися на «їхній землі» з пістолетами. Але вибори, якщо припустити їх проведення, відбуватимуться не на лінії розмежування, а всередину «територій». І жителі Донбасу, яким довелося втікати зі своїх домів, досі згадують з жахом, як проходили вибори Порошенка в травні 2014 року. Членів виборчих комісій тоді розстрілювали, їх викрадали й катували, вибухали дільниці й спалювали списки виборців. А сьогодні бойовиків у сто разів більше, і підготовку до своїх виборів вони поєднують зі збільшенням військової потужності. По-третє, дипломати між собою відверто сміються над очікуваннями, які Порошенко покладає на цю поліцейську місію.
Навіть якби вона була озброєна й дотримувалася найчесніших правил. Як повідомляє сайт голови держави, Президент переконаний, що «поліцейська місія ОБСЕ повинна виставити діючі озброєні пости в місцях відведення важкої техніки й на неконтрольованій ділянці російсько-українського кордону з метою припинення поставок бойовикам російської техніки». Але ці фантазії, як виявляється, взагалі не відповідають досвіду, повноваженням і ресурсам місій ОБСЕ. Ці цивільні особи максимум що можуть — це провести тренінг для «поліції ЛНР» і «поліції ДНР», про що й говорять прямо.
Зачим Порошенко дурить Україну й весь світ, обіцяючи неможливе? І чому європейські представники «нормандської четвірки» сприяють авантюрі, яка може привести лише до подальшого загострення «українського конфлікту»? Навіть якщо, слідуючи прикладу деяких західних ЗМІ, ми толерантно називатимемо «Л-ДНРівців» повстанцями, ці 40 тис. «повстанців» перетворять у територію «повстання» простір усієї України, створивши величезний осередок нестабільності в Європі! «Ці експрес-вибори матимуть драматичні наслідки для всього континенту — Європа отримає такий міграційний вулкан, на фоні якого Сирія здаватиметься легким непорозумінням!» — попереджає Михайло Пашков, директор міжнародних програм Центру Разумкова.
Давайте спробуємо подивитися на те, що відбувається, очима європейців. Марно думати, що хтось не помічає загрози, яку несе в собі політика РФ. Дуже важко не помітити бряцання зброєю масового знищення, якщо телепропаганда транслює цей «святок непослуху» 24 години на добу. Кажуть, що «Росія-24» мовить навіть у Європарламенті, занурюючи глядачів у минуле, в епоху Холодної війни. Другий рік Путін виставляє на свій парад Перемоги ядерну зброю. На 70-річчя Росія показала «Бук» — точно такий же, з якого збили малайзійський Боїнг. Цього року особливо хвалилася «Ярсами». «Установка «Ярс» визнана одним із найруйнівніших видів зброї в історії людства. Комплекс «Ярс» викликає комплекс неповноцінності в будь-якої системи ПВО!» — плює радістю автор мему «радіоактивний попіл». Простий росіянин не бачить нісенітниці в прославленні ядерних мобільних бойових голівок і пілотів «з сирійським досвідом», які продемонстрували повну бойову готовність «нести світові мир». Готовність «повторити» війну в XXI столітті перетворилася на атракціон, на віагру для ура-патріотів, чий світоглядний комплекс неповноцінності можна компенсувати лише гігантською «дурою».
«Шойгу рулить! Путін — наш Президент!» — ліцує натовп «антифашистів». Хоча трапляються й прокали. Ось так у Читі під час параду загорівся зенітний ракетний комплекс. Тобто стає очевидним, що для першосортного російського ватана Третя світова перестала бути чимось жахливим. Тим більший жах навіває така перспектива на будь-якого психічно здорового європейця. Що вдалося Путіну, так це повернути світ у часи ядерного страху. Сергій Шойгу в 2015 році заявляв: «За 3 роки ми збільшимо кількість крилатих ракет у 5 разів, а до 2020 року — у 30 разів». «За 10 років у галузі ядерного озброєння досягнута ефективність виробництв, якої не було навіть у роки радянської планової економіки», — «радував» головний конструктор Московського інституту теплотехніки. А Путін на засіданнях свого Безпеки не припиняє видавати месиджі про те, що війни зі США не уникнути. І РФ демонстративно до такої війни готується, не забуваючи про ідеологічний фронт. При цьому дикторі, не смущаючись, копіюють пропагандистів Третього Рейху в метафорах («зброя відплати» — Vergeltungswaffe).
А російські політики з неймовірною легкістю кидаються фразами, від яких у людей з нормально розвиненими інстинктами — мороз по шкірі. Віцепрем'єр РФ Рогозін, коментуючи санкції, говорить, що танкам візи не потрібні. Міністр оборони Шойгу, коментуючи проблеми з просуванням мотоциклістів Путіна по Європі, загрожує: «Наступного разу поїдуть на танках». Доходить до того, що посол РФ у Данії публічно грозить Копенгагену ядерним ударом, якщо датчани прийматимуть у себе елементи ПРО США! А найпопулярніші в РФ сюжети, які набирають сотні тисяч і мільйони переглядів, мають назви: «Москва виграла гонку ядерного озброєння», «Росія — США: хто переможе?», «Ядерний тапок над США». Все це малює в похмурих тонах портрет країни, яка претендує на світове лідерство. І сіє сумніви в договірній спроможності її керівництва. Адже існує Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь і Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (РМСД).
Однак видання Washington Free Beacon зі посиланням на Пентагон заявляє, що Росія вдвічі збільшує кількість стратегічних ядерних бойових голівок, створюючи нові ракети з розділяючою головною частиною, хоча до лютого 2018 року зобов'язалася скоротити їх кількість. Президент Обама не раз заявляв, що США прагне безпеки у світі без ядерної зброї. Але 4-й міжнародний ядерний саміт місяць тому Росія проігнорувала. Замість розоруження Путін тисне на країни, які приєднуються до НАТОвського проекту створення єдиної системи протиракетної оборони. Підлість і вероломство «російський світ» піднів до рангу військової доблесті. Хамство й невігластво перетворив у предмет гордості («Цю країну не перемогти» — так зазвичай росіяни підписують ролики про свинський спосіб життя). Стан представника цивілізованого світу в момент зіткнення з такою «іноцивілізацією», мабуть, схожий на наступну картинку з передачі Соловйова.
На одному з ефірів американський журналіст Майкл Бом російською мовою, благаючим тоном звертається до ведучого з проханням не лякати мільйони росіян словами про загрозу ядерного удару по Росії: «Був доклад про те, що якщо буде доведено, що РФ порушує договір РМСД, розгортаючи заборонені ракети, тоді США може збільшувати систему ПРО в Європі, щоб захищатися від цих заборонених ракет. Що природно, як мені здається. Тут ні одного слова про ядерний удар. Це ваша вигадка. Не треба вводити людей в оману. Я сподіваюся, що Росія зрозуміє, що не треба порушувати цей договір. Це наріжний камінь європейської безпеки». На що тут же гість Соловйова (російський востоковед Євген Сатановський) говорить: «Ну й чорт з нею!». Шок американця зростає в міру того, як аудиторія розривається від дикого сміху — реагуючи на фразу, яка демонструє презирство до життів і прав сусідів. А Соловйов вставляє схвальну ремарку: «На думку Сатановського війна — це добре, і краще б завтра…». У цьому випадку шокований іноземець, який є постійним відвідувачем таких ефірів і майже постійно живе в Москві.
Що ж буде відчувати в подібній ситуації хтось менш знайомий з «російською ментальністю» й розуміючий, що проблема навіть не в Путіні. Треба якось договорюватися з дикуном. Максимально обережно загоняючи дикуна в цивілізовані рамки. І не надто його дратуючи. Бичуючий росіянин, якщо йому негайно не дати в морду, сприймає це як слабість і поспішає опрокинути «за перемогу» 200 гр. Може здатися, що Захід не готовий давати адекватну відповідь. Але обережна поведінка пояснюється здоровим глуздом, розумінням крихкості й цінності миру. До речі, багато експертів вважають, що ядерна могутність РФ роздута Соловйовими й Кисельовими. Кремль завищив ставки й блефує. Як забавно сказав щодо параду на Червоній площі Станіслав Белковський в інтерв'ю The Daily Beast, «демонстрація зброї, яка разом може виявитися слабшою за кілька американських авіаносців, це всього лише шоу — як товста золота ланцюг на шиї афериста». А ще кажуть — у РФ перестали виготовляти озброєний плутоній, запаси якого треба міняти кожні 20 років (інакше використовувати ракету не вийде). І термін придатності ядерних запасів, що дісталися від СРСР, уже минув. А якщо додати до цього велике російське розтринькування, то вийде те, що можна бачити в цьому ролику. Як виглядає ідіот, що розкурює трубку, сидячи на бочці з порохом.
Раціональний «західний світ» не має наміру ні «помирати з музикою», ні мірятися з «російським світом» розпальцьовкою. Адекватна відповідь, на його думку, це — поступово стягувати системи протиракетної оборони до кордонів путінської імперії. У країни Балтії, чиє повітряний простір за час т.зв. АТО Росія порушувала багато разів, цей західний світ відправляє НАТОвських солдатів. Туреччина, відчуваючи його підтримку, збиває обнаглілий російський бомбардувальник, потім представляє записи попереджень, які відправляли пілотам, і весь світ визнає її правоту. А тепер, замість того щоб убиватися за російськими туристами, турецький бізнес просуває нову «фішку»: «готелі без росіян». Крім Туреччини, ще 4 країни беруть участь у програмі «ядерний обмін»: американці тримають свої бойові голівки в Німеччині, Нідерландах, Італії й Бельгії (маючи намір оснастити їх бомбами нового типу).
І Польща, чуючи, що ситуація 1939 року якось близька до подій сьогоднішніх, хоче, щоб і на її території американці на всякий випадок розмістили своє ядерне озброєння. Як пише The Times, на Заході серйозно розглядають можливість наступу Росії на Естонію, Латвію й Литву. Розвідка повідомляє, що за допомогою російськомовного населення Москва спробує розгорнути гібридний сценарій, обкатаний в Україні. Обережність у «українському питанні» має ті самі корені (реакція на тупий шантаж). Москва загрожує застосуванням ядерної зброї, якщо хтось спробує допомогти Україні повернути Крим або передасть зброю українським ЗСУ, які воюють на Донбасі.
Блефує чи справді застосує? Перевіряти нікому не хочеться. Але страх Заходу перед ядерним шантажем зовсім не того роду, як його бачить російський телеглядач. Усі товсті натяки давно зрозумілі, і тому душити агресора будуть й далі. Економічні удари по РФ — найкраще стримуючий засіб. І тому, як вважають наші експерти, Захід не відмовиться від санкцій навіть, якщо Україна, як кажуть, «забіє» на принизливі мінські домовленості. Подальші економічні потуги обігнати ненависну Америку наблизять природний кінець тоталітарної РФ. У фіналі гонки може статися розпад на Кубанську, Татарську, Сибірську та інші «народні республіки». А може, й розширення територій Китаю й Японії. Проте для нас це не означає, що треба сидіти й чекати.
Для початку — пора визначитися для себе самих: існує російська агресія? Чи «віджим» 44 тис. кв. кілометрів території, втрата понад 9 тис. українських громадян (враховуючи зниклих безвісти й добровольців-неофіціалів — вдвічі більше), знищення п'ятої частини промислового потенціалу — це елементи дружби й добросусідства «братського народу»? За словами українського дипломата Василя Філіпчука, тупиковий курс у переговорах у нинішньому форматі був очевидний ще рік тому. Тоді з'явилася заява міністрів «нормандської четвірки», у якій Україну зрівняли з ОРДЛО. Від нас потребували активізувати «політичний діалог» з т.зв. «республіками». Таку мову документа Філіпчук оцінив на «двійку з мінусом». Адже українська сторона, погодившись з такою заявою, визнала сепаратистів стороною конфлікту. Після цього було глупо очікувати, що хтось у зовнішньому полі визнає Росію агресором. І дивно дивуватися, що Захарченко й Плотницький на повному серйозі розраховують, що їм не просто простять усі гріхи, але й змінять ради них Конституцію.
Так, щоб делегати «Л-ДНР» могли бути представлені в парламенті! Якщо станеться чудо й наш Верховний головнокомандувач перестане брехати, конфлікт з внутрішньоукраїнського буде переведено в російсько-український. І тоді ми говоритимемо вже не про «закон про вибори в ОРДЛО», а про закон, яким Донецьк і Луганськ будуть визнані окупованими Росією. А до тих пір доведеться страждати від малодушності й отримувати ось такі затримки: на днях Шевченківський райсуд відмовився визнати факт збройної агресії Росії проти України з мотивуванням: Президент України категорично проти. Схоже, люди Президента зламали собі голови над тим, як би впарити народу капітуляцію перед РФ. А могли б сконцентруватися на зміцненні української державності. Проводити не фейкові, а реальні перетворення. І ради самозбереження хоча б умерити апетити й почати вже боротися з корупцією.
Пам'ятаєте, як говорила та сама Нуланд? Скинути «тягар брудних грошей й брудної політики». І тоді зовнішня допомога перестане прив'язуватися до пунктів «мінського позору», вона буде продиктована повагою до рішучості захищати свою незалежність навіть на шкоду гаманцю.