«Кому війна, а кому — мати рідна» — це банальний вислів, який підходить для будь-якого кровопролитного протистояння в світовій історії. Адже скільки б людської крові не лилося, завжди знайдеться хтось, кому вигідно виробляти або продавати снаряди й зброю. В Україні інформаційну зброю ніколи не виробляли, не імпортували й не застосовували, за винятком разве що кількох корпоративних протистоянь, які переважно закінчувалися взаємним перекиданням образами зі сторінок газет, а пізніше веб-сайтів. Проте у лютому-березні 2014 року ми не помітили, як отримали потужний залп з усіх російських медійних калібрів, і українське інформаційне простір, яке й так переважно перебувало в російськомовному й російськовиробленому контенті, почало тонути. Як часто у нас буває, першими ситуацію почали виправляти ті, хто вмів змайструвати своїми руками хоча б рогатку, щоб дати відповідь.
Так з'явився Український кризисний медіа-центр (УКМЦ), куди лідери топових PR-агентств вносили все по крихтам: хто апаратуру, хто меблі, хто приводив своїх працівників, а хто допомагав контактами з дипломатичним корпусом, іноземними журналістами й грошима. Це була героїчна діяльність, але лише до того моменту, коли провідні дипломатичні місії, втомившись чекати сигналів від вітчизняних «державних діячів», запропонували перші серйозні бюджети. Саме тоді й кристалізувалися перші лідери УКМЦ — Наталія Попович, Татяна Попова та Геннадій Курочка. Решту не менш професійних і досвідчених експертів ринку м'яко «вийшли» з волонтерського проекту. З цього моменту саме Наталія Попович при безпосередній підтримці Валерія Чалого (тоді заступника голови Адміністрації Президента, нині посла України в США) нібито «очолила» інформаційну війну з українського боку, ставши згодом офіційно радником Бориса Ложкіна. Справжню «медійну капіталізацію» для УКМЦ і Наталії Попович як його голови принесла спікер РНБО Андрій Лисенко, який щодня виходив на прес-майданчик центру, щоб озвучити єдину інформаційну позицію української держави під час війни.
Однак PR-фахівців це переважно дратувало, оскільки вони бачили в цьому низький рівень професіоналізму. Бажаючи посилити послання, вони активно втручалися як у процес підготовки інформації, так і в процес її донесення. Тому на певному етапі Валерій Чалий та Наталія Попович домоглися того, щоб Татяна Попова стала радником міністра оборони з питань комунікацій і PR. Однак у той же час з'явилося Міністерство інформації, і перед новопризначеним міністром постало питання формування команди. Таким чином, незважаючи на домовленості з Наталією Попович про системну роботу в Міноборони, Татяна Попова стала заступницею міністра. Це майже одразу привело до конфлікту між УКМЦ і міністерством, яке й так уже ненавидили всі медійники.
За інформацією видання «Інсайдер», безтурботне ділове життя Татяни Поповой забезпечив її батько — Валерій Попов — не дуже відомий, але досить успішний у свій час забудовник, один із засновників компанії «Западстройинвест компани консалтинг», статутний капітал якої виріс з 31 тис. грн у 2005 році до 8,8 млн грн.
При цьому, згідно з записами в реєстраційних документах, які можна отримати на сайті Міністерства юстиції, 8,7 млн грн у цей статутний капітал були внесені на початку 2009 року самою Татяною Валеріївною Поповою. Офіційна біографія заступниці міністра свідчить, що в цей час вона була директором ТОВ «Медіа Експерт Плюс». Звичайно, дуже малоймовірно, що ці 8,7 млн були власними коштами Татяни. Швидше за все, батько просто зареєстрував на дочку корпоративні права як подарунок, придане або щоб не реєструвати їх на себе особисто з якихось своїх причин. До речі, така практика в сім'ї Попових увійшла в звичку, оскільки у 2015 році вже дочка перереєструвала на батька й матір усі свої частки в компаніях «Медіа-експерт», «Медіа експерт плюс», «Мекс Адвертайзинг», «Інтернет експерт», «Арена медіа-експерт» та «МЕКС20». Однак робила це Татяна Валеріївна не надто оперативно, що й привело до розслідування щодо порушення закону «Про принципи запобігання та протидії корупції». Заступниця міністра «забула» внести в податкову декларацію деякі з часток у своїх численних компаніях.
Що ж змусило досить успішну бізнес-вумен променяти комерційну діяльність на скромну й важку державну службу в період війни? По суті, у сім'ї Попових справи йдуть не надто добре. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» через суд вимагає від «Западстройинвест компани консалтинг» Валерія Попова повернути кредитну заборгованість у сумі 6,3 млн дол. США, яка являє собою іпотеку на офісну будівлю за адресою м. Київ, вул. Сурикова, 3, корпус 8б. За цією адресою знаходиться й офіс «Медіа експерт плюс» Поповой. Швидше за все, гроші були витрачені на масштабне будівництво. Проте «на щастя» підвернулася інформаційна війна, яка може бути досить прибутковим бізнесом, а Татяна Валеріївна досить непогано орієнтується в медійних конфліктах. Згідно з офіційною біографією, першу керівничу посаду Татяна Попова отримала в дочірньому підприємстві «Сейлз Ап Медіа», яке входило в українську частину мережі АДВ Груп російянина Дмитра Коробкова.
Справа в тому, що ще до призначення радником міністра оборони Татяна Валеріївна представлялася на словах заступницею директора УКМЦ (іноді навіть працівницею Інформаційно-аналітичного центру РНБО), але при цьому роздавала візитки керівниці компанії «Хавас Медіа» (мережі рекламного бізнесу). Засновником ТОВ «Хавас Медіа» в Україні досі є кіпрська офшорна компанія «Solesteria Ventures Limited», бенефіціаром якої виступає громадянин Росії Дмитро Олександрович Коробков. Приблизно в той же час, коли Татяна Попова стала директором Sales Up Media, всередину українського відділення АДВ Груп розгорівся скандал. Співвласник компаній «Сейлз Ап Медіа» та «Адвента» Сергій Матвєєв, який разом з російянином Коробковим володів групою компаній (у партнерів було по 50%), відмовився здійснювати реструктуризацію бізнесу, при якій Коробков отримав би 51%. Принаймні таку версію пропонував медійникам сам Матвєєв, звинувачуючи Коробкова в перетягуванні одіяла на себе. Незважаючи на те, що Татяна Попова формально була прямою підлеглою Сергія Матвєєва, у розмовах з журналістами вона найчастіше підтримувала сторону Коробкова.
Вірогідно, саме тому співробітництво Поповой з російянином продовжується досі. Рекламний ринок, як і багато інших галузей в Україні, зазнав за останні роки досить відчутного стресу. Особливо сильно вплинув курс долара на ринок професіоналів у сфері реклами й комунікацій. Можливості клієнтів і кількість їхніх кампаній також знизилися. Однак ринок інформаційних кампаній для Міністерства оборони, мобілізації, Криму й Донбасу тільки набирає обертів. А коштами його наповнюють наші західні партнери. Це й породжує серйозні можливості для медійників, які працюють на державу. Ось, наприклад, у цьому документі Міністерство оборони України надає дозвіл використовувати свою символіку та інші елементи в процесі створення відео- або текстового контенту за гроші західних донорів, дипломатичних представництв США, Канади й Великобританії, а також офісу ОБСЄ. З наступного документа можна дізнатися про зустріч, яка відбулася 20 лютого 2015 року між компаніями «Медіа Експерт Плюс» та «Мекс Адвертайзинг» Татяни Поповой, Міністерством оборони (радником якого є знову ж таки Татяна Попова) та Посольством США.
Ці документи з'явилися в мережі після того, як російськими «кібер-беркутом» був зламаний електронний ящик Татяни Поповой, який терористи видали за пошту міністра Стеця, змінивши вихідний код повідомлень. Чи є в діях Поповой ознаки корупційних діянь? Це питання повинні проаналізувати юристи, оскільки в даному випадку задіяні кошти не українських платників податків, а наших західних партнерів. Тим не менше, вона безумовно використовує своє служебне становище для власного збагачення, стверджує автор цього тексту. Схоже, що така практика все більше поширюється в українських державних органах. Війна, у тому числі інформаційна, не заважає чиновникам разом з журналістами й численними медійними організаціями, які живуть за рахунок грантів, почуватися досить комфортно, катаючись по європейських конференціях, зупиняючись у п'ятизіркових готелях, отримуючи добові й видатки на транспорт (яким у більшості випадків є таксі) тощо. І це ще не все. Дипломатичні місії та проектний офіс ОБСЄ регулярно організовують заходи, під час яких досить легко розпилити частину бюджету, призначеного, наприклад, на харчування учасників тренінгів, або на їхню транспортування, або ще на щось.
Звичайно, Татяна Попова всіма способами ці заходи підтримує й сама є постійною їхньою учасницею. Попову, до речі, разом з її друзями й подругами з ОБСЄ та посольств часто бачать у фешенебельних ресторанах Києва, Львова й Одеси. Не в останню чергу слід врахувати й активну участь Поповой у постійній реорганізації державних органів, яка зазвичай супроводжується скандалами. Серед них можна згадати її конфлікт з телерадіоцентром Міністерства оборони, куди вона просунула своїх людей. Адже для розроблення відео-контенту для МО України її компанії отримували немалі гранти. Досі незрозуміла ситуація з концерном РРТ, який виконує покладену на Попову задачу з відновлення мовлення на Донбасі. Навіть у Нацраді з питань телебачення й радіомовлення говорять, що для того, щоб провести рішення про відкриття або оновлення радіостанції чи телеканалу в зоні АТО, необхідно отримати особисту негласну санкцію Поповой. Втім, PR-фахівиця з «двадцятирічним» досвідом отримала дзвінку затримку, намагаючись закрити проект «Миротворець». За спільне творіння волонтерів, військових і спецслужб вступилася маса тих, хто в питаннях «зв'язків з громадськістю» розбирається не гірше, ніж пані Попова в освоєнні бюджетів. Та й сама громадськість не залишилася осторонь.