Норми та принципи міжнародного права, закріплені у Статуті ООН, Конвенції ООН про захист цивільного населення під час війни, Конвенції ООН про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії зі складу збройних сил на морі, Конвенції ООН про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, Женевській конвенції про поводження з військовополоненими та визначенні агресії, що міститься у Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, дозволяють кваліфікувати дії Росії щодо України як збройну агресію. Цей висновок став основою для резолюцій Генеральної асамблеї ООН, ОБСЄ, Ради Європи, НАТО та рішень урядів США, Канади, Австралії та країн Європейського Союзу, прийнятих у зв'язку з анексією Росією Криму та її військовою агресією на території Донецької та Луганської областей. Визнання факту збройної агресії Росії як порушення фундаментальних норм міжнародного права, зокрема обов'язку забезпечення та збереження сталого миру, обґрунтовує правомірність санкцій, запроваджених проти Росії.
Відповідно до Закону України «Про оборону України» анексія Росією Криму та окупація частини території Донецької та Луганської областей однозначно становлять збройну агресію, що підтверджує наявність умов воєнного стану як об'єктивно існуючого правового режиму, а не запровадженого через відповідну процедуру. Цей режим є наслідком наявності умов воєнного стану. Умови воєнного стану починаються з моменту першого пострілу агресора та закінчуються укладанням угоди про мир, яка набуває статусу міжнародної угоди. Конституція України забороняє вносити до неї будь-які зміни в умовах воєнного стану, незалежно від їх доцільності чи обґрунтованості. Внесення змін до Конституції в умовах воєнного стану є актом колаборації та свідчить про фактичну капітуляцію України як суверенної держави українського народу.
Національний Рух України за мир та злагоду, 2 червня 2016 року.