Шевченковський суд столиці ухвалив рішення про звільнення з-під варти Елени Кукель, яку було арештовано після штурму її квартири працівниками Служби безпеки України. Під час спеціальної операції загинули підполковник СБУ Андрій Кузьменко та підозрюваний у тероризмі Олег Мужчиль, відомий під прізвиськом Лісник. Елена Кукель провела в камері СІЗО майже півроку. Жінку було затримано пізно ввечері 9 грудня в Оболонському районі столиці під час спеціальної операції СБУ з захоплення групи диверсантів, які готували серію терактів по всій Україні. Під час штурму триповерхової квартири в багатоповерховому будинку загинули офіцер спецпідрозділу «Альфа» Андрій Кузьменко та 50-річний мешканець Донецька Олег Мужчиль, відомий під прізвиськом Лісник. Ще один працівник спецслужби був поранений. Господарів квартири Валерія та Елену Кукель, а також їхнього сина Богдана, вивели з квартири та вивезли. Батьків — до СІЗО, дитину — до дитячого притулку.
Ми зустрілися біля під'їзду будинку на вулиці Лайоша Гавро (нині Йорданській). Трохи постояли у дворі. Люди, що поспішали повз, з цікавістю поглядали на сусідку, але для страхування близько не підходили. — Просто не вірится, що я на волі, — поежилася 32-річна Елена Кукель.
Вона значно схудла у в'язниці, і зараз вузький сірий піджак та чорні штани підкреслюють її високу тонку фігуру. — Може, все ж розібралися: ну яка з мене терористка? Валерія Кукеля з СІЗО поки не відпустили, хоча чоловік і дружина проходили за справою за однаковими статтями. Однак адвокат Олександр Сирота задоволений рішенням суду: — З юридичної точки зору суддя грамотно розділила рішення щодо подружжя, обґрунтувавши моменти, за якими Валерія залишили під вартою, а Елену відпустили. Елена поселилася в цьому будинку разом з чоловіком. Квартира залишилася його супругу після смерті батьків, але й інші родичі також претендували на житло, тому вона поки не приватизована. Коли сімейну пару арештували, броньовані двері в квартирі опечатали. Служба безпеки повернула в'язку ключів лише після рішення суду про звільнення Елени з-під варти. — Після арешту я була тут один раз, у квітні, під час слідчого експерименту, — говорить Елена. — Тоді дозволили взяти кілька речей одягу. А до цього вимушено ходила в тому, що була на мені під час захоплення: джинсах, светрі та гумових шльопанцях.
Ми з Еленою піднялися на п'ятий поверх. Живо згадалася жахлива картина після штурму (як журналістка я ходила туди наступного ранку) — кривавих сліди тягнулися від квартири до ліфта, біля нього грудою була звалена домашня чоловіча одежа, залита кров'ю, поруч — упаковка з ліками та шприц. Тепер на сходовій клітці чисто. Всередині квартири нічого не змінилося з часу жорстокої сутички та ретельного обшуку. Одежа та речі, вивернені зі шаф на підлогу, розкидані дитячі іграшки, розбиті дверні скла. Засохлі калюжі крові на килимах та паркеті. Повсюди отвори від куль: на дверних косяках, стінках шафи, навіть на куртці, що висіла на вішалці. Але найжахливіше — це кульові отвори на стіні та біля дверей у кімнату, де під час люте сутички перебував смертельно перелякана першокласник. Повідомляючи ЗМІ про події тієї ночі, прес-служба СБУ насамперед проінформувала про порятунок дитини. «По суті, дитина виявилася заручником у цій квартирі, їй загрожувала небезпека. Працівники «Альфи» спочатку евакуювали з приміщення, де переховувався диверсант, господарів квартири та їхню дитину, і лише потім завершили захоплення озброєного злочинця».
— Елена, як тоді все відбувалося? — Напевно, не варто переказувати всі подробиці, — м'яко посміхнулася співрозмовниця. — Адже я ще під слідством, надмірна відвертість може зашкодити й мені, й моїй дитині. Можу сказати одне: чуть не померла від страху, коли зрозуміла, що в квартирі почалася стрільба і синочок у будь-яку мить може вибігти зі своєї кімнати прямо під кулі. — Тобто під час захоплення Лісника дитина все ж перебувала в квартирі? — Так. Все відбувалося пізно ввечері. Син закінчив робити уроки, я укладала його спати. Подзвонив по мобільному чоловік, сказав, що скоро буде, попросив відкрити двері, підкреслив: «Богдана з собою не бери, вийди сама!» Мені це здалося підозрілим. У нас спільний «тамбур» з сусідами, і синочок, радіючи папиному приходу, завжди вискакував туди разом зі мною. — Чому чоловік попередньо подзвонив вам по телефону? Не простіше було б подзвонити у двері або самому відкрити їх ключем? — Ми завжди так робили, коли він приходив увечері додому з друзями. Давав мені двадцять хвилин «фори», щоб я встигла одягтися, привести себе в порядок. Після першого дзвінка Валера ще раз набрав мій номер: «Скоро буду. Відкрий сама, залиш сина в кімнаті». Я почала хвилюватися. Як з'ясувалося, занепокоєння було не дарма: Елена відкрила двері і побачила чоловіка в супроводі десятка чоловіків у камуфльованій формі без розпізнавальних знаків. — Ці люди хотіли увійти в квартиру, — згадує жінка. — Я запитала, хто вони такі, попросила пред'явити документи. Незваних гостей залишили питання без відповіді і підштовхнули нас з Валерою вперед, мовляв, йдіть першими. Я злякалася, відмовилася. Чоловік мовчав — на дивовижу, бо він любить коментувати будь-яку ситуацію. Вони увійшли в квартиру. Звідти почулися хлопки. Коли зрозуміла, що це постріли, мене затрясло від страху.
— Чому синові не дозволили вийти? Відвели б нас двох убік, і дитина була б у безпеці! Спочатку я просто стояла біля стіни, потім мене поклали на підлогу обличчям вниз. Незабаром з квартири винесли пораненого «альфовця», поклали поруч. Йому поспішно надавали медичну допомогу. Але за виразом обличчя чоловіка було видно, що справа погана. Потім приїхала «швидка», його спустили на ліфті. Про те, що він помер, я дізналася набагато пізніше, під час слідства. Від усього серця співчуваю його сім'ї. Чула, що це був гідний офіцер. Мене вивели у двір без верхнього одягу, у шльопанцях на босу ногу. Було дуже холодно. Операція, як мені здалося, тривала кілька годин. Нарешті з будинку вивели мого хлопчика, дозволили перекинутися з ним кількома словами. Принаймні я переконалася, що дитина неушкоджена, хоч і перелякана. Потім вивели чоловіка, чомусь зовсім голого, посадили в машину. Убитих, напевно, виносили пізніше, я цього вже не бачила. Нас вивезли на допит. — Чому Валерій був голий, що з ним робили? — Не знаю. За п'ять місяців у нас практично не було можливості поговорити. Очних ставок не влаштовували. У суді, перебуваючи в клітці, не поговориш — конвоїри стежать. Думаю, чоловік сам розповість у суді. Мені здається, що слідство рухається до кінця.
Нагадаємо, що, за повідомленням СБУ, у квартирі сім'ї Кукель було виявлено цілий арсенал: вісім саморобних вибухових пристроїв, чотири кілограми тротилу, автоматичну зброю, понад сорок гранат і дві тисячі патронів, а також різні компоненти до вибухових пристроїв. «Якби все це було використано, навряд чи вдалося б уникнути жертв серед цивільного населення», — підкреслили в прес-службі СБУ. — Елена, ви знали про наявність у будинку такої кількості боєприпасів? — Ні, звичайно! Олег Мужчиль був давно знайомий з моїм Валерою, але вони спілкувалися переважно на релігійні теми, обидва були прихильниками буддизму. Олег жив у нас кілька місяців, займав одну з кімнат. Міг приїхати на пару днів, потім зникнути на невизначений час. Я стосунків з ним не підтримувала, лише «здравствуйте — як справи? — до побачення». Решту «терористів», що проходять з нами за справою, взагалі вперше побачила в житті під час судових засідань. — А в коридорах СІЗО? — Ну що ви! У СІЗО СБУ з цим суворо, муха без нагляду не пролетить. Хоча умови утримання непогані. Охайно, чисто, годують добре. Говорячи про захоплення чоловіком буддизмом, Елена кивнула на гарний напис тибетською мовою, зроблений прямо на шпалерах у дитячій кімнаті: — Це побажання гарного настрою, правильного ставлення до життя. Я не розділяла релігійних поглядів чоловіка, але ніколи не була проти. Олега Мужчиля називають засновником першої в Україні єдиної буддійської громади. За словами Елени Кукель, її чоловік Валерій, який сповідує буддизм, вважав себе учнем Олега.
— Вчора Лена дала мені ключі, і я побував у цій квартирі, перебирав речі покійного Олега Мужчиля, — зітхає адвокат Петро Мищенко, друг сім'ї. — На порозі кімнати, де він упав мертвим, дуже важка аура (показує на бурувате плямо на килимі). Тут важко перебувати навіть кілька хвилин. Але, як з'ясувалося, час я провів не дарма. Ось, знайшов папку з документами, які, очевидно, не зацікавили слідство. А тим часом тут чимало цікавого. Наприклад, фотознімки з космосу місць проживання деяких відомих бойовиків, бази даних щодо розташування військових формувань «ДНР», навіть дані їхніх автопарків. А ось подивіться — папір під грифом «цілком таємно» з назвою «Підписка» та текстом: «Я, (незаповнений прочерк), даю добровільну згоду на негласне співробітництво з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України в інтересах виконання завдань військової розвідки під час проведення антитерористичної операції. Під час негласного співробітництва зобов'язуюсь суворо дотримуватися вимог конспірації та оперативної дисципліни під керівництвом (незаповнений прочерк)». Так, на цьому папері немає печатки та підпису. Але ймовірність того, що десь існує документ, оформлений належним чином, дуже велика. Тільки ось чи навмисне СБУ все це ворушити? Думаю, ні, оскільки така інформація перешкодить їхній робочій версії: «Лісник — диверсант і агент ФСБ». На решту вони воліють закрити очі. — Цю папку не вилучили при обшуку? — Тільки папку? — посміхнувся адвокат Олександр Сирота. — На підлозі серед розбитих стекол ми знайшли з десяток гільз від куль, здатних «прошивати» бронежилети. За ними легко можна встановити, з якої зброї були зроблені постріли. Але гільзи також не вилучені. У СБУ одразу після штурму стверджували, що Лісник відстрілювався з автомата Калашникова. А ось з якої зброї стріляли «альфовці», невідомо. Тим часом існує інструкція, що регламентує застосування тієї чи іншої зброї при штурмі в закритих приміщеннях з великою кількістю потенційних жертв. Дотримувалася ця інструкція? Втім, справедливості ради треба сказати: після огляду приміщення та розмови з Еленою журналістці «ФАКТІВ», хоч вона й не експертка, стало ясно: працівник «Альфи» був смертельно поранений першим. Як розвивалися подальші події, напевно, з'ясується в суді. Була ли у спецназівців можливість захопити терориста живим? Не знаю. Але в бік кімнати, де прийняв смерть Мужчиль, летіли десятки куль. «Його просто добили, бажаючи помститися за товариша», — гірко констатував Петро Мищенко.
Зараз головне завдання Елени Кукель — забрати додому сина. Першокласник Богдан перебуває в київському центрі «Місто щасливих дітей». Мама, едва вийшовши з СІЗО, відвідала хлопчика в притулку. — Богдан дуже обрадувався, побачивши мене, — посміхається Елена. — Ми сиділи в холі, і він кожній дитині, що проходила повз, говорив: «Моя мама приїхала!» Звичайно, син дуже змінився, повзростав. Одразу після того, що сталося, його хотіла забрати моя бабуся, якій уже далеко за 80. Через вік їй не дали дитину. На щастя, Богдан комунікабельний, легко знаходить спільну мову з однолітками. Я розпитувала його про нових друзів, про справи. Питання про пережите під час штурму не піднімала, боялася, що це може травмувати дитину. Якщо знадобиться, ми звернемося до психолога. А може, все й так забудеться. Богдан признався, що кожен день думав про нас з татом. Пару місяців тому сина перевели з одного притулку в інший, і він весь час хвилювався, чи дізнаються батьки його нову адресу. Вихователі розповідали: якось вони проїжджали повз наш будинок на Оболоні, і Богдан закричав: «Все, приїхали, нам сюди!» Виявилося, що забрати хлопчика з державної установи не так-то просто. Від Елени потребували масу довідок: про наявність придатних житлових умов, про постійний дохід і можливість матеріально утримувати дитину. — Ці вимоги позбавлені підстав, — зауважив опікун матері та сина, генеральний директор юридичної компанії «Спадщина» Олег Володарський. — Богдан потрапив у притулок лише тому, що у батьків не було фізичної можливості займатися його вихованням. Елена не позбавлена батьківських прав і має право забрати сина, як тільки у неї з'явиться така можливість. Але ми все одно збираємо довідки, оскільки для нас головне, щоб дитина якомога швидше опинилася поруч з мамою. Як мені стало відомо, щодо працівників «Альфи», які здійснювали штурм квартири, було порушено кримінальну справу за фактом перевищення меж необхідної самооборони. До речі, тіло Олега Мужчиля досі перебуває в морзі. Його так і не видали для похорону.