З часів Генеральної прокуратури Віктора Пшонки створення в прокуратурі неформальних структур, покликаних виконувати «брудну роботу» для впливових осіб, стало «хорошим тоном», пише «Прокурорська правда». Система, яка передбачала виділення різноманітного нелегального бізнесу в окрему «юрисдикцію» під керівництвом особливо довірених осіб (дітей, родичів, кумів), практикувалася «донецькими» давно й небезуспішно. Достатньо згадати бізнес-імперію Олександра Януковича, відомого в народі як «Саша-стоматолог», а також його «зіц-голову» Сергія Курченка. Невдивовижно, що кум Януковича Віктор Пшонка після свого призначення Генеральним прокурором також використав цю «запатентовану» схему, щоб належним чином організувати роботу «наглядового відомства». Тоді як сам Генеральний прокурор формально займався виключно виконанням власних законних повноважень, його син Артем, який перебував у статусі народного депутата, здійснював неформальне керівництво прокуратурою. Сфера інтересів «краматорського вундеркінда» була широкою: від продажу адміністративних посад у прокуратурі до «крищування» бізнесу, а також його порівняно чесного відбирання.
«Казка» закінчилася з відомими подіями кінця 2013–2014 років, після яких сім'я Пшонків була змушена покинути країну. Однак ідея з «тіньовою прокуратурою» виявилася настільки вдалою, що її в тому чи іншому вигляді відроджували й в «оновленій прокуратурі». Причому кадри з офісу Артема Пшонки на Гончара також швидко знайшли себе в нових реаліях. Зокрема, прокурор Віталій Опанасенко зумів навіть прослути «молодим реформатором». Під час прокурорства Віктора Шокина «тіньова прокуратура» реінкарнувалася в кількох «іпостасях». Як таку можна назвати групування Василія Черникова, який займав не найвищу посаду в ГПУ, однак завдяки особистим зв'язкам із Шокиним контролював призначення в областях. Ця ОПГ, як показують недавні події, відповідала за збір данини з місцевих прокуратур, які, у свою чергу, заробляли на закритті кримінальних справ. Окрема тема — «тіньова прокуратура», підпорядкована народному депутату Олександру Грановському. Він курує від імені Адміністрації Президента всі «правоохоронні органи» (від інститутів Мінюсту, що здійснюють експертизи, і до судів).
У прокуратурі Грановському неформально підпорядковувався спеціально створений департамент з розслідування та нагляду в кримінальних процесах у сфері державної служби й власності. Зокрема, він був помічений у виконанні численних «замовлень» найближчого оточення президента.
Відомо, що тіньовою прокуратурою за часів Віктора Януковича керував син генерального прокурора Віктора Пшонки Артем. Ця «підпільна ГПУ» заробляла мільярди. Будинок, у якому ще зовсім недавно знаходилася тіньова Генеральна прокуратура, розташований на вулиці Олеся Гончара, 35. В одному з офісів цього величезного бізнес-центру, зареєстрованого на дочку Ігоря Суркіса, досі красується вивіска громадської приймальні народного депутата Артема Пшонки. Усі ключові рішення щодо кадрових призначень у системі прокуратури, «наїздів» на бізнесменів, а також порушень і припинень потрібних кримінальних справ приймалися саме тут. За інформацією журналіста Володимира Бойка, у підвалі офісу було облаштовано сховище, де Пшонка-молодший нібито тримав готівку й золото в злитках.
Тоді, коли міліція з самооборонцями Майдану обшукали цей офіс, підвал чомусь залишився без уваги. Цим, за словами Бойка, скористалася одна з працівниць Пшонки, у якої був ключ від сховища. Домовившись з інкасаторами, вона буквально з-під носа міліції вивезла 60 млн грн і кілька десятків золотих злитків. Як пише Бойко, ця історія спливла через жадібність керівника тіньової фірми ГПУ. Виявилося, що за врятовані багатства ризикована жінка попросила у свого шефа премію, але отримала відмову. Водночас, як розповів один із парламентських друзів Пшонки-молодшого, який побажав залишитися інкогніто, син генерального прокурора й керівник «тіньової фірми ГПУ» міг витратити на туристичний тур 300 тис. євро й хвалився, що для нього мільярд готівкою — взагалі ніщо. Нині слідство перевіряє версію й про те, що керівні посади в прокуратурі могли роздавати не лише за принципом лояльності. «Жирні» місця нібито можна було купити: за 50 тисяч доларів — крісло слідчого районної прокуратури Києва, за 2 мільйони доларів — обласного прокурора.
Самою дорогою корупційною угодою, за інформацією, яка є у слідства, виявилася покупка посади прокурора Одеської області за 7 мільйонів доларів. Втім, таємний офіс на Гончара заробляв не лише на призначеннях прокурорів. Підприємливі дільці, кажуть сищики ГПУ, отримували гроші й за позбавлення від небажаних. За найскромнішими підрахунками, «тіньова прокуратура» Пшонки-молодшого за три роки заробила близько 5–7 млрд доларів. Про існування таємної ГПУ було відомо лише дуже вузькому колу людей, до якого входили ключові політики, бізнесмени, адвокати й прокурори країни. Знав про це й колишній перший заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін, у чому й визнався журналістам. Зокрема, він розповів, що «офіс на Гончара, 35» справді впливав на роботу органів прокуратури. Втім, як саме — Кузьмін не уточнив. Практично всі голови обласних прокуратур і прокурори Києва, за винятком 4–5 керівників, були призначені через сина екс-голови ГПУ. Так, заступником генерального прокурора, який курував силові відомства, працював давній друг і кум Пшонки-молодшого Роман Андрєєв.
Інший заступник, Віталій Білоус, наприкінці 90-х працював разом з Артемом Пшонкою в Краматорській прокуратурі. А Наталія Марчук, перш ніж очолити прокуратуру Дніпропетровської області, працювала прокурором Горлівки, де першим її замісником був все той же Артем Пшонка. Показово, що величезний вплив у Пшонки-молодшого був не лише в системі прокуратури. Відданих людей син генерального прокурора вмів розставляти й на ключові посади в державних нафтогазових і енергетичних компаніях. Завдяки цьому таємній ГПУ вдавалося контролювати фінансові потоки й держзакупки «Укрзалізниці», «Укртрансгазу», «Укргазвидобування». Без пильної уваги тіньової ГПУ не залишився й бізнес. За три роки роботи цієї структури схема заробітку на підприємцях була доведена до автоматизму. На перших порах власнику компанії, яка сподобалася, за гроші пропонували прокурорську «крищу», і якщо бізнесмен погоджувався, його залишали в спокої. В іншому разі за допомогою прокурорських перевірок бізнес відбирали. І лише деяким підприємцям, які погодилися поступитися мінімум 50% своїх активів компаніям, пов'язаним із сином екс-генерального прокурора, частину бізнесу вдавалося врятувати.
Одною з жертв цієї схеми став миколаївський мільйонер Аркадій Корнацький, у якого умільці тіньової ГПУ намагалися відібрати 16 тис. га землі. За його словами, до нього прийшов деякий Олег Жигір, представився кумом Артема Пшонки й запропонував для «Агрофірми Корнацьких» покровительство правоохоронців. Коли той відмовився, проти нього за вказівкою прокуратури були кинуті сили контролюючих і інспектуючих органів.