Найактуальніша проблема, що стосується сходу країни, — це фактичний зрив Мінських домовленостей. Ситуація в зоні АТО суттєво загострилася. Росія робить усе можливе, щоб порушити Мінські домовленості. За словами Секретаря РНБО України Олександра Турчинова, наші позиції обстрілюють постійно, але в травні ситуація суттєво погіршилася. Саме того місяця українські військові зазнали найбільших втрат за останній рік — 25 військовослужбовців загинули, 98 отримали поранення. Причиною стала демонстративна агресивність дій окупаційних військ, системність і ретельна підготовка провокацій.
Поки кількість обстрілів не різко зросла — в середньому за добу їх близько 30–50, — але кардинально змінився підхід окупантів до ведення вогню. Якщо на початку 2016 року обстріли здійснювалися хаотично, по різних напрямках, то з кінця квітня по українських позиціях б'ють прицільно, застосовуючи великокаліберні міномети, артилерію і системи залпового вогню, які заборонені Мінськими угодами. Російське командування відпрацьовує на українських позиціях нові сучасні технології наведення і корекції вогню.
Одним з варіантів є застосування безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Їх запускають як з окупованих територій, так і безпосередньо з Російської Федерації. Це сучасні російські розробки. Часто українські позиції «обробляє» трійка БПЛА: один здійснює видову розвідку, другий виявляє системи зв'язку і управління, а також радіолокаційні системи, щоб подавити їх системою радіоелектронної боротьби (РЕБ). Третій коригує вогонь артилерії або сам завдає удару, якщо це бойовий БПЛА.
Крім застосування забороненої артилерії великого калібру, серйозною проблемою є професійно підготовлені снайпери і диверсійні групи, укомплектовані російськими спецназівцями. Російський Генштаб на сході України системно відпрацьовує сучасні прийоми і технології ведення сухопутного бою, нові системи керування вогнем, застосування сучасної бойової техніки і зброї. Звідси така кількість жертв.
Протистояти Україні на сході країни добре озброєні підрозділи, сформовані за моделлю російських збройних сил, що діють за російськими військовими статутами і є невід'ємною складовою Збройних Сил РФ. На окупованій території Донбасу діють так звані перший та другий армійські корпуси. Весь командний склад — кадрові російські офіцери, і більше половини особового складу — це російські найманці і контрактники. Чисельність цих корпусів — близько 35 тисяч осіб. Ще близько 9 тисяч — бойові російські частини. Крім того, створений уже третій корпус, укомплектований російськими кадровими військовими частинами, розташованими вздовж неконтрольованої частини українсько-російського кордону, який виконує функції оперативного резерву. Для командування корпусами створено Центр територіальних військ, підпорядкований Південному військовому округу Збройних Сил РФ.
Тільки у 1-го і 2-го армійського корпусів на озброєнні перебувають близько 500 танків, до 900 одиниць бронетехніки, близько 800 артилерійських і реактивних систем. До цього додаються потужні угруповання в Криму і вздовж усього українсько-російського кордону. Але Кремлю і цього замало. Розгортаються нові армії: 1-а танкова і 20-а загальновійськова Західного військового округу Росії. Завдання у них винятково наступальні. Біля українського кордону в Південному військовому окрузі РФ також додатково формується 150-а мотострілецька дивізія. Росія створює потужний бойовий кулак, який може завдавати удару як у напрямку України, так і у напрямку європейських партнерів.
Нещодавно Україна ухвалила нову оборонну стратегію. За словами Турчинова, РНБО прийняла основоположні стратегічні документи, які на десятиліття визначають напрямок реформування і розвитку сектору безпеки і оборони. Це Стратегія національної безпеки, Військова доктрина України, Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України та Стратегічний оборонний бюлетень. На відміну від пострадянської моделі Збройних Сил, Україна створює модель, що діє в провідних країнах НАТО. Це стосується й інших складових силового блоку. Будуть усунені дублюючі ланки, забезпечені оперативність прийняття рішень та ефективність їх реалізації, а також цивільний контроль. До 2020 року планується повністю перейти на стандарти НАТО як в техніці і озброєнні, так і в системі управління військами.
Минуло вже більше двох років від перемоги Майдану, після якої Турчинов фактично став керівником України, і півтора роки, як він обіймає посаду Секретаря Радбезу. На запитання про те, що його розчарувало за цей час, він відповідає, що не зміг переконати стратегічних партнерів, що військово-технічна допомога Україні — це прямий наслідок Будапештського меморандуму і, врешті-решт, це й їх захист. Він постійно переконує на всіх міжнародних зустрічах, що сильна, оснащена сучасною зброєю армія України — реальний фактор миру в Європі і надійний щит західного світу. На жаль, серед партнерів, насамперед європейських, домінує позиція «росіян не можна дратувати».
Навесні 2014 року, коли було особливо важко, Турчинов просив партнерів: дайте нам військову техніку і зброю, нам потрібно захистити країну. У ті дні він планував темпи мобілізації, виходячи з того, скільки можна пошити берців. Потрібно було створити армію, озброїти, одягнути і взути солдатів. Тоді добровольці і волонтери допомогли захистити країну, а від партнерів не було отримано жодного патрона. І сьогодні постачання летальної зброї Україні блокується під різними приводами. Зброєю і бойовою технікою армію і Національну гвардію забезпечує переважно вітчизняний оборонпром: від пістолетів — до танків і ракет. Але без ефективного військово-технічного співробітництва зі стратегічними партнерами він не зможе задовольнити усі потреби армії в озброєнні та техніці нового покоління.
За два роки Турчинова в соціальних мережах почали називати «кривавий пастор». За його словами, так його назвали російські пропагандисти, але в інтернеті це прізвисько зажило власним життям. Він спокійно ставиться до того, як його оцінюють у соціальних мережах: і до прізвиськ, і до «фотожаб». Є прихильники, є противники. Але суспільна думка дуже мінлива: від любові до ненависті — один крок.
Турчинов пам'ятає, як дуже складно було на початку 2014 року. Російські війська концентрувалися уздовж кордону, готувалося вторгнення, а армії і силових структур не було. З-поміж силовиків в Криму дві третини — зрадники. Але тоді не можна було про це публічно говорити: мовляв, армії немає, всюди зрада і деморалізація, проте він «весь у білому». Думаю, після такого «піару» паніку і хаос зупинити було б неможливо. І доводилося говорити про мужність захисників, а весь негатив брати на себе. Тоді, в тих самих соціальних мережах, його «вішали» і «розстрілювали».
Не складно гарно виступати, всіх звинувачувати, всіх зробити ідіотами і ворогами, — у країні багато таких «фахівців». Можна і зараз добре розповідати, як заважають і блокують реалізацію стратегічних планів, масштабних проектів переозброєння армії. Але є питання безпеки країни, — це пріоритет Турчинова. І, виходячи з цього пріоритету, треба просто мовчки робити свою роботу. Часто в інтересах країни гарно виглядати не виходить.
Пару тижнів до інтерв'ю на дружину Турчинова здійснив замах один з жителів Донбасу. Це була реальна загроза життю його дружини та її колеги. Дружина, звісно, злякалася, але діяла достатньо рішуче, сама викликала поліцію. Нападник дав свідчення, що він давно готувався помститися Турчинову за те, що той «почав війну на Донбасі», «втопив Донбас в крові». Він переконаний українофоб. Пояснив, що не зміг через особисту охорону дістатися до Турчинова, і вирішив взяти в заручники дружину, щоб вона викликала його, а він би вдарив ножем.
Цю ненависть до всього українського, до всіх, хто захищає країну, пояснити раціонально практично неможливо. Російська пропаганда навчилася непорядних людей позбавляти залишків сумління і честі, перетворюючи їх душі і свідомості на липку смердючу вату. Вони наплодили цілі армії таких «орків», від яких захищають нашу країну.