Коли в березні 2015 року країну сколихнув гучний скандал, пов'язаний з звільненням керівника державного підприємства, монополіста у сфері транспортування нафти — ПАТ «УкрТрансНафта», ставленика Ігоря Коломойського Олександра Лазорка, багато хто щиро повірив, що обіцяна деолігархізація все ж таки розпочалася. Принаймні про це не говорив хіба що ледачий: з трибун Верховної Ради лунали гучні заяви депутатів від БПП, а з екранів телевізорів розповідали про беззаконня олігарха Коломойського, який захопив перспективне й прибуткове підприємство та, використовуючи злочинний менеджмент, з завидною регулярністю почав «викачувати» з нього кошти. Тоді здавалося, що принцип рівності перед законом втілюється в життя. У приміщення «УкрТрансНафти» влаштовували гучні рейди озброєних людей, проти Лазорка «шили» кримінальні справи.
Що ж сталося потім? Потім були тривалі розбірки з Коломойським, від'їзд Коломойського та Лазорка за межі України, кримінальна справа щодо його «найкращого друга» Геннадія Корбана. А в результаті? Зло «покаране», Корбан з умовним терміном випущений з-під варти, Коломойський повернувся й спокійно приймає депутатів підконтрольної фракції у своєму офісі. Мир і порядок торжествують. На тлі загального умиротворення ніхто не помітив, як восени 2015 року «під шумок» проведено конкурс на нового керівника «УкрТрансНафти» — ним став невідомий широкій публіці Микола Гавриленко. Про це не кричали з трибуни депутати провладних партій і не розповідали ведучі телеканалів. Призначення пройшло тихо й скромно, без особливого фарсу й пафосу. Лише в жовтні аналітики видання «Українська правда», яке важко звинуватити в нелояльності до влади, припустили, що за призначенням Миколи Гавриленка на посаду керівника «УкрТрансНафти» стоїть заступник керівника президентської фракції в парламенті, давній партнер і особистий друг Президента Ігор Кононенко.
По всій видимості, саме прагнення продовжити розпочату боротьбу з олігархами та їхнім впливом на державний бізнес, найімовірніше, й привело Миколу Гавриленко до такої ефективної «економії державних коштів», якими володіло підконтрольне йому державне підприємство. Одним із проявів бережливості стало невтримне бажання витратити гроші «УкрТрансНафти» на щось корисне й, звісно, пов'язане з транспортуванням нафти. Так, буквально через півроку після свого призначення, Гавриленко, не проводячи тендеру, укладив довгостроковий договір оренди офісних приміщень в одному з найдорожчих і найпрестижніших офісних центрів столиці — «Сенаторі». За масштабом «Сенатор» можна порівняти хіба що з центрами «Леонардо», «Парусом» чи «Гулівером». Як і всі перелічені, він належить до столичної офісної нерухомості класу «А». З панорамних вікон цього елітного офісного центру, що розташований на вулиці Московській, 32/2 Печерського району, прямо через дорогу від Заводу «Арсенал» і буквально за 15 метрів від будівлі ГПУ, відкривається чудовий вид на Лавру.
Як кажуть, «по-багатому». Крім того, у «Сенаторі» — багате внутрішнє оздоблення: оздоблювальні матеріали з натурального мармуру, найсучасніші системи життєзабезпечення, підземний паркінг і навіть можливість користуватися фітнес-центром без відриву від робочого процесу! Чи не шкода заплатити 47 мільйонів гривень за такі приміщення? Саме таку суму Микола Гавриленко не пожалував за орендовані приміщення, оплативши оренду для «УкрТрансНафти» одразу на 4 роки вперед — до 1 вересня 2020 року.
А що? Дрібниці життя, всього лише трохи менше 1 мільйона гривень на місяць. Цинізм того, що відбувається, просто вражає уяву. Виявилося, що для витрати такого обсягу державних коштів навіть не потрібно проводити процедуру конкурсних торгів! Судіть самі: на сайті системи публічних закупок «Prozorro» оприлюднено лише звіт про закуплену послугу й про підписаний 1 червня 2016 року договір оренди. Але найцікавішим виявився не стільки факт оренди баснословно дорогого офісу, скільки головний бенефіціар усієї цієї угоди. Справа в тому, що офісний центр «Сенатор» здано в експлуатацію ще в кінці 2013 року, якраз у розпал подій на Майдані. Фінансова криза, що грянула після цього, привела до різкої девальвації національної валюти й, як наслідок, до катастрофічного падіння ринку оренди офісної нерухомості. Насамперед це вдарило по найдорожчим сегментам, до яких належить офісний центр «Сенатор». Кілька років похмура 19-поверхова будівля «Сенатора» пустувала на одній із центральних вулиць міста. Заоблачна ціна орендної плати відлякувала навіть найсміливіших бізнесменів.
І ось, нарешті, «пощастило» — успішна державна компанія готова протягнути руку допомоги «тому, що тоне» й компенсувати ті збитки, які завдали «Сенаторові» криза й відсутність клієнтів. Хотілося б дізнатися, хто ж цей щасливчик, якому вдалося триматися на плаву в такі складні для бізнесу часи? Виявилося, що власником шикарної офісної будівлі є заступник київського мера, найближчий соратник Віталія Кличка й старий товариш пана Кононенка, успішний бізнесмен, багатодітний батько, а також власник однієї з найбільших будівельних компаній «КАН Девелопмент» — Ігор Ніконов. Завершуючи своє журналістське розслідування, видання так і не змогло відповісти на питання: навіщо удачливому бізнесмену й перспективному політику Ігорю Кононенку, який, якщо вірити пресі, рекомендував на відповідальну посаду керівника однієї з найбільших державних компаній «найталановитішого менеджера» Гавриленка, підставляти себе такою необережною «допомогою» другові, що потрапив у біду? Хоча, мабуть, права стара приказка: сам гини, а товариша рятуй.
Не буде зайвим відзначити, що в квітні 2015 року власник офісного центру «Сенатор», компанія Ігоря Ніконова ТОВ «К.А.Н.» опублікувала річну інформацію емітента цінних паперів за 2014 рік. На думку власника, справедлива, тобто ринкова ціна офісного центру «Сенатор» на той момент становила 606,6 мільйона гривень. Тобто за сплачену в якості оренди суму в 47 мільйонів гривень державна компанія «УкрТрансНафта» могла б придбати майже 8% здаваних площ. А це, не більше й не менше, майже 4 тисячі квадратних метрів.
Однак навіщо викуповувати, якщо можна нескінченно платити з державного бюджету? До речі, всі приміщення для розміщення офісів у центрі «Сенатор» здаються в стані «після будівельників», тобто без оздоблення. Так що, шановні акціонери державного підприємства, тобто громадяни України, ще приблизно таку ж суму ми з вами будемо змушені «заплатити за ремонт». Не сидіти ж державним менеджерам на бетонній підлозі! Можна спрогнозувати, що в середині 2020 року, коли закінчиться термін оренди за сплачені 47 мільйонів гривень, ПАТ «УкрТрансНафта» знову закупить послугу — оренду офісу у Ніконова за державні кошти в одного учасника — без проведення тендеру. Не виключено й те, що головним аргументом продовження дорогої оренди стане відговірка «адже ми ж зробили тут ремонт, не залишати ж його власнику будівлі!» У той час як західні партнери України не можуть зрозуміти, куди діються гроші з бюджету, чому найбільші державні компанії балансують на грані виживання й чому задекларована боротьба з олігархами стає приводом до переділу сфер впливу — місця «старих» олігархів займають такі самі, тільки «свої».
По результатам розслідування видання обов'язково звернеться з журналістським запитом до Національного антикорупційного бюро, щоб воно могло дати точну юридичну оцінку такій міцній і справжній «чоловічій дружбі». Також матеріали будуть відправлені давньому шанувальнику талантів Ігоря Кононенка, його однопартійцю й колезі по парламенту Сергію Лещенку.