Це не побажання, не загроза, а констатація факту. Стверджувати, що Анатолій Шарій — людина Коломойського, лише на підставі того, що Шарій отримав 26 000 євро від Ігоря Валеріївича, або твердити, що Шарій є агентом ФСБ, можуть лише люди, які бачать світ навіть не в трьох, а в одному вимірі. Або ці люди були свідками того, що Шарій отримував цю суму, або були присутні при його вербуванні російськими спецслужбами. На кого працює Шарій? Називають дуже багато персоналій, переважна більшість яких пов'язана з Україною: Ахметов, Сівкович, Азаров, Курченко, Коломойський, Фірташ, Кучма, Пінчук. Ну й, звичайно, іноземці — Сорос, а також «колективний розум» у вигляді ФСБ. Шарій — працівник ідеологічного фронту, активна бойова одиниця інформаційної війни. Ми часто чуємо в пресі словосполучення «гібридна війна».
Чи багато хто з вас чітко розуміє, що це таке, у чому полягає «гібридність» цієї війни? Де її межі, де вона починається і де закінчується, який інструментарій використовується? Якщо запитати звичайну людину про гібридну війну, вона обов'язково почне описувати інформаційну війну, а інші прояви гібридної війни для неї є вторинними. Якщо звернутися до документів Об'єднаного комітету начальників штабів США, то дізнаємося, що інформаційна війна та гібридна війна — це два різні види впливу на противника. Інформаційна війна — старий перевірений метод, застосовуваний ще з XIX століття. Основні технології інформаційної війни були розроблені генеральним штабом Британської імперії ще в період Східної війни (1853–1856 рр.), яку у нас прийнято називати Кримською. Тобто що таке інформаційна війна, давно й добре відомо. Зовсім інша справа — гібридна війна. Гібридну війну американці трактують як різновид партизанської війни, коли використовуються не лише ресурси країни агресора, але й державні, бізнесові та приватні ресурси країни, яка зазнала агресії.
При цьому інформаційна складова відіграє другорядну роль. Оскільки, як ми вже знаємо, усі військові конфлікти, як нові — гібридні, так і звичайні війни, вже понад двісті років обов'язково супроводжуються потужною інформаційною підтримкою — інформаційною війною. Тому не будемо плутати гібридні та інформаційні війни, це різні речі, повернімося до нашого питання: який же основний інструментарій інформаційної війни? Головним інструментарієм інформаційної війни є управління інформаційними потоками. При цьому бажано досягти управління інформаційними потоками на території держави противника.
За рахунок чого це можна досягти? Ключовим моментом є те, що потужність інформаційного пропагандистського потоку, а головне — його інтенсивність, у однієї зі сторін конфлікту повинна перевищувати інтенсивність інформаційного потоку ворожої сторони. За рахунок чого досягається інтенсивність? За рахунок систематично повторюваних одних і тих же пропагандистських гасел. Аудиторія повинна перебувати під таким впливом інформаційних технологій, коли пропагандистські гасла з частотою відбійного молотка долбять свідомість аудиторії. Зазвичай використовується весь можливий ресурс інформаційних джерел, а весь інформаційний потік зведено до 3–5, як граничний максимум — до 9 гасел. Чим частіше використовуються базові гасла пропагандистської системи, тим вища інтенсивність інформаційного впливу, а чим вища інтенсивність інформаційного впливу, тим він ефективніший. Природно, противник в інформаційній війні намагається знизити ефективність вашого інформаційного впливу. У відповідь на нашу пропаганду він висуває свої 3–5 гасел, які намагається розмістити в нашому інформаційному просторі.
Виникає протистояння пропаганди з контрпропагандою противника. Як найкраще дезавуювати контрпропаганду противника? Правильно! Найпростіше створити фальшивий джерело пропаганди противника в інформаційному полі своєї країни. Для цього бажано, щоб нелояльна аудиторія сприймала це джерело як джерело ворожої пропаганди. Слід зазначити, що саме цю функцію нині й виконує Анатолій Шарій. Подібне джерело інформації повинно бути достатньо потужним, щоб придушити основні джерела пропаганди нашого противника, тоді таким чином удасться їх перекрити. Якщо уважно вивчити історію шпигунства, то ми, до свого подиву, виявимо, що це суцільна історія подвійних агентів або підозр у тому, що агент був подвійним. Сталін підозрював Ріхарда Зорге в роботі на японську розвідку, тому й не повірив його повідомленню про планований Німеччиною напад на Радянський Союз у червні 1941 року. Легендарну Мату Харі британці розстріляли з формулюванням «…працювала не лише на британську розвідку». Образ подвійного агента активно «втюхується» споживачу, щоб уникнути розбіжностей.
У фільмі «Сімнадцять мгновень весни» Юліан Семенов за допомогою фрази: «Штирліц їхав у Берлін, він їхав працювати» намагається для глядача, який не читав продовження роману, створити видимість, що подальша доля легендарного вигаданого шпигуна залишилася невідомою. Але шанувальники літератури знають, що шеф Гестапо Мюллер у продовженні роману Семенова забезпечив перехід Штирліца на радянський бік. Дуальність роботи в системі передачі інформації — це чи не обов'язкове правило. Звичайно, важко порівнювати працівників ідеологічного фронту з працівниками розвідки, але принципи роботи приблизно однакові. Вдумайтесь: на сьогодні канал Шарія на YouTube має 787 тисяч підписників. Оскільки YouTube, по суті, це телебачення, ми повинні помножити кількість підписників на чотири, перерахувати в так звані «домогосподарства». Тоді ми отримаємо понад 3 000 000 активних споживачів контенту, який виробляє Шарій. Переважна більшість підписників Шарія — це жителі України. До тих мільйонів активних глядачів слід додати приблизно таку ж кількість людей, які дивляться Шарія, але не підписуються.
Отримуємо аудиторію приблизно 6 000 000 користувачів. Це ж топовий телевізійний канал. Ця аудиторія за чисельністю в кілька разів перевищує аудиторію, наприклад, 5-го каналу, який Президент України не готовий продавати ні за яких обставин. Канал Шарія чітко позиціонується як антиукраїнський. «Вата» веселиться й радіє після кожного нового ролика. Є гарне слово — купірувати. Ватники не розуміють, що завдяки трасуванню їхнього сприйняття на канал Шарія, вони давно виявлені й купіровані. З цієї точки зору Шарій — це величезний успіх української контрпропаганди. Тому, коли говорять про українських олігархів, американських мультимільйардерів або російські спецслужби як про джерела фінансування Анатолія Шарія, усі припущення виявляються правильними. Шарій добре усвідомив народну мудрість про те, що «яйця треба розкладати в різні кошики».
Лише дуже наївні люди можуть вважати, що канал Анатолія Шарія — це кустарне виробництво. «Сидить у ящику з-під холодильника й мовить з підпілля». Ті, хто пов'язані з телевізійним виробництвом, розуміють, що щоб записати десяти-п'ятнадцятихвилинний ролик на камеру, необхідно мати спеціальні професійні навички. У телевізійній студії ведучий читає текст із суфлера, і то іноді помиляється, втрачає сенс сказаного, втрачає суть тексту, який читає. Пам'ятаєте кінохлопушку? «Епізод вісімнадцять, сцена чотири» й удар хлопушки. Зйомка пішла. Звичайно, для запису ролика необхідно кілька дублів, а це хоч і примітивна, але режисура. «Коробка» теж видає підготовку, коробка — це декорація. Кореспонденти, які беруть інтерв'ю в різних містах України й по всьому світу, — це вже ціла мережа співробітників. Причому зауважте, що різні опитування Шарій проводить не рідше, а можливо, й частіше, ніж основні телевізійні канали України.
Кустарне виробництво, кажете? Багато хто справді вважає, що Шарію вдається утримувати свій канал за ті доходи, що він отримує за рахунок реклами на YouTube. Ну що ж, давайте порахуємо. Долар або півтора долара за тисячу показів, плюс до 13 центів за клік по рекламі. Тепер вдумайтесь: навіть якщо ролик матиме мільйон переглядів, власник каналу отримує максимум 1 500–1 800 доларів від YouTube з урахуванням кліків по рекламі. Виглядає вдохновляюче, однак насправді переважна більшість роликів Шарія мають приблизно 250 000 переглядів. Відповідно, дохід від реклами становить не більше 500–600 доларів. У цьому випадку гра не варта свічок, утримувати штат кореспондентів, забезпечувати власне існування, а головне… Головне, що Шарій завжди в курсі останніх подій. Інформаційні служби телеканалів та інформаційні агентства, які мають у штаті кілька десятків, а то й сотні співробітників, виявляються менш інформованими. Шарій, що, утримує штат у кілька десятків людей, які займаються моніторингом інформаційного простору? Ні, звичайно.
Ось найтонше місце проекту Анатолія Шарія. Ніхто не сумнівається в тому, що Анатолій Шарій виконує політичні замовлення. Але чиї політичні замовлення виконує Анатолій Шарій? То, як він це робить, якраз і доводить, що яйця він розкладає в різні кошики. До кого звертається Шарій? Чи він апелює до державних органів, елементів гібридної війни, структур ідеології? Відеоблог Шарія чітко відформатований. Ведучий позиціонує себе як медіа-експерт, тому він весь час перебуває в диспуті зі засобами масової інформації. Власне, переважна більшість інформації подається як дискурс з працівниками інформаційної сфери. «Коли місце сорому стає загальним місцем, вказувати на нього можуть лише дурні», — говорив видатний французький дипломат Шарль Талейран.
Що хоче довести Шарій? Що українські засоби масової інформації непрофесійні? Це ні для кого не секрет. Не треба забувати, що українські ЗМІ перебувають у стані інформаційної війни, тому вони, як ми вже писали, з наполегливістю відбійного молотка повинні повторювати одні й ті ж пропагандистські гасла, досягаючи таким чином основного ефекту інформаційної війни — медіа-інтенсивності. Вимагає така «наполегливість дятла» високих професійних якостей? Ні, вони не потрібні. У пресі нині в основному працюють випускники «кулінарних технікумів», мета яких чітко, а головне — швидко, видавати на-гора, читай — в ефір, величезну кількість однотипної пропагандистської інформації. Ця низькокваліфікована робота необхідна для протидії інформаційній агресії. Шарій це знає й розуміє: вимушена медіа-інтенсивність українських ЗМІ — це те середовище, яким живиться відеоблог Анатолія Шарія. Якщо оцінити дискурс Шарія з аудиторією, то виходить, що він хоче довести, що в українських засобах масової інформації працюють низькокваліфіковані співробітники.
Чи з цим твердженням хтось спорить? Шарій знайшов такий формат, при якому рефреном він постійно критикує… Кого? Що? Це вже в основному залежить від замовника, оскільки Шарій є контрпропагандистом, йому необхідно критикувати українську владу й усе українське для того, щоб зберегти свій медійний образ ворога України. Анатолій, як і будь-який боєць інформаційного фронту, — іграшка в чиїхось руках, оскільки його діяльність у будь-якому випадку спрямована на успіх інших людей. Нині Шарій прикормлений з різних рук, він навіть задумується про продовження кар'єри топ-менеджером ЗМІ в Україні.
Ви вважаєте, це наївно? З точки зору ідеології — звичайно, але ж Шарій розуміє, чий заказ він виконує й яку функцію в інформаційній війні він виконує. Перепозиціонувати медійного персонажа можна швидко, практично миттєво. Яскравим прикладом тому є Надія Савченко. Смертю журналіста є не його висловлювання або політична позиція, навіть не фізична смерть. Смертю журналіста є забуття. Зареєструйте свій канал на Youtube, спробуйте для української аудиторії критикувати сучасну Україну, українську культуру, іншими словами — поширюйте українофобію — спілкуйтесь з порожнечею.
Через скільки днів вам набридне спілкуватися з самим собою, спостерігаючи на екрані нулі в розділі «Підписники»? Шарія дивляться від трьох до шести мільйонів людей. Більшість його споживачів перебувають в Україні. Україна достатньо активно інформаційно й матеріально забезпечує Шарія як одну з основних контрпропагандистських платформ в інформаційній війні. Немає підстав вважати, що спецслужби розвели Шарія «як лоха», просто йому відведена особлива роль в інформаційній війні. Саме це треба пам'ятати, коли ви стикнетесь із роликами Анатолія Шарія в інформаційному просторі.