Міністр енергетики та вугільної промисловості України Ігор Насалик нещодавно визначив Євгенія Шитилова «уповноважених» з поставок антрациту з тимчасово окупованих територій ЛНР та ДНР. Шитилов прийняв цю посаду з радістю, оскільки схеми йому давно знайомі, а відповідальності за них — ніякої. Одразу після вступу на «посаду» Шитилов об'їхав усі тимчасово неконтрольовані території Луганської та Донецької областей і домовився з бойовиками про те, що тепер усе вугілля з ЛНР та ДНР в Україну йтиме через нього за його відсоток. Під час поїздки за рахунок Міністерства Євгеній Шитилов себе не обмежував: зупинився в п'ятизіркковому готелі «Донбас Палас» у номері, вартість якого на добу перевищує 12 тис грн. Це на захопленій бойовиками території, під час запеклих боїв у районі Донецька. Любитель розкішних апартаментів Шитилов навіть не знає, що перебування в цьому готелі на добу майже вдвічі вище, ніж держава на місяць платить рядовому Збройних Сил України в зоні АТО.
«Мене прислав міністр Насалик для переговорів з поставок вугілля. Я — його довірена особа. Ця тема тільки його, і крім нього ніхто інший на цьому більше не заробляватиме», — заявив Шитилов «контактерам» від ЛНР та ДНР. За його словами, Міненерго планує поставляти антрацитове вугілля для ПАО «Центренерго», хоча сам глава відомства у своїх нещодавніх інтерв'ю заявляв, що українські теплогенеруючі компанії дуже скоро взагалі відмовляться від цього виду вугілля. Але коли на карту поставлені суми в сотні мільйонів доларів незаконного прибутку, про моральність підтримки українським міністром ДНР та ЛНР грошима під час війни вже не йдеться.
Примітно, що Євгеній Шитилов встиг засвітитися у багатьох скандалах з розкраданням державних грошей. Він володіє ТОВ «Гуд дел». Ця фірма на початку 2015 року «виграла» непрозору тендер на поставку вугілля для Міністерства оборони на суму майже 50 млн грн. Саме вугілля добували на неконтрольованих територіях і вкрай низької якості, але за завищеною ціною продавали військовим. Експерти оцінюють, що лише на цьому він незаконно заробив близько 20 млн грн. Жах ситуації полягає в тому, що в той час як українські воїни гинули на Донбасі, а їхні сім'ї сиділи в холодних квартирах, вугілля, куплене Шитиловим у бойовиків, зовсім не грало. А на ці гроші сепаратисти закуповували зброю, щоб продовжувати різанину.
Бувши заступником голови Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, Ігор Насалик ретельно вивчав і клеймив у своїх промовах схеми розкрадання бюджетних коштів у вугільній промисловості ставленниками режиму Януковича. Але, отримавши портфель, одразу ж вирішив відновити тіньові махінації з держказною та закупками вугілля у власних корисних цілях. Першим кроком стало відновлення так званих «смотрящих». Наприкінці лютого Міністерство енергетики передало акції державної енергогенеруючої компанії «Центренерго» (78,29% акцій ПАО належить державі) Фонду державного майна для підготовки аукціону з приватизації у листопаді 2016 року. До складу «Центренерго» входять три ТЕС: Углегірська (Донецька область), Зміївська (Харківська область) та Трипільська (Київська область), сумарна проектна потужність яких становить 7 660 МВт, це близько 14% від загальної встановленої потужності України. Але вже наприкінці травня голова ФДМ Ігор Білоус зробив заяву про перенесення строків приватизації «Центренерго» на перший квартал 2017 року.
І це при тому, що від реалізації державного майна ФДМ планував отримати в держбюджет 20 млрд грн. Експерти відзначають, що така раптова відстрочка з продажем ПАО пов'язана з серйозним протистоянням тіньових груп впливу, дуже зацікавлених у збереженні статус-кво на підприємстві, яке дозволяє отримувати величезний дохід на непрозорих закупках та поставках вугілля. Джерела повідомляють, що координацію цього стратегічного об'єкта до недавнього часу здійснювали Ігор Кононенко, перший заступник голови фракції БПП, а також нардеп від БПП Сергій Тригубенко. Тоді й хотіли продати компанію для поповнення казни та припинення тіньових схем. Теперішня відстрочка з продажем ПАО пов'язана з серйозним протистоянням тіньових груп впливу, дуже зацікавлених у збереженні статус-кво на підприємстві, яке дозволяє отримувати величезний дохід на непрозорих закупках та поставках вугілля. Ось такий «лакомий шматок» міністр Ігор Насалик зумів «відібрати» собі. Стало відомо, що вже півтора місяця «Центренерго» перебуває під «крилом» Насалика, щоб він одноосібно ним займався, і тепер там у повному масштабі впроваджує корупційні схеми крадіжки сотень мільйонів державних коштів.
І робить він це за допомогою Євгенія Шитилова, давнього друга та бізнес-партнера, який уже об'їхав ДНР та ЛНР, наводячи «мости» та встановлюючи відсотки відкатів. Міністр енергетики та вугільної промисловості Насалик шляхом шантажу зумів добитися від прем'єр-міністра Володимира Гройсмана передачі контролю за підприємством ПАО «Центренерго» виключно йому. Наочним прикладом безпринципності та жаги наживи Насалика є ситуація, що склалася після 27 квітня з вакантною посадою першого заступника Міненерго. Тоді за наполяганням новопризначеного голови відомства Кабмін звільнив з цієї посади Ігоря Мартиненкова. Ігор Насалик, категорично не згідний з ініціативою низки профспілок вугледобувної галузі, які висунули на посаду першого заступника Міністерства енергетики та вугілля Станіслава Толчина (займав посаду генерального директора «Макіївугілля» протягом 2006–2012 років, а у 2013–2015 роках очолював Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету), влаштував прем'єру Гройсману справжню обструкцію. Так, з 1 червня за негласним розпорядженням міністра на Зміївську та Трипільську ТЕС перестали завозити антрацит, що спричинило загрозу їхної зупинки.
Цей момент пов'язаний із засіданням Кабміну, на якому уряд проголосував за призначення Толчина першим замом. Тиждень міністр уникав коментарів для ЗМІ з цього приводу, тим часом посилюючи тиск на Гройсмана, якому напередодні важливого візиту до США не потрібна була шумиха про внутрішні конфлікти в новому уряді. Врешті-решт Насалик добився того, що прем'єр-міністр пішов на пряме порушення закону і, при явній підтримці урядом кандидатури Станіслава Толчина, не підписав документ про його призначення. Причини такого опору з боку міністра Насалика приходу до управління вугільною галуззю Толчина зрозумілі: Станіслав Толчин, професіонал з майже двадцятирічним стажем, має вагу та авторитет у середовищі керівництва вугледобувних підприємств. Він не допустив би крадіжки та злочинної змови між міністром та главарями ЛНР/ДНР з поставок вугілля. Але оскільки Кабмін засекретив частину інформації про тендери Мінобороны, через які й планує з допомогою все тих же фірм-«прокладок» «смотрящого за вугіллям» Євгенія Шитилова одноосібно під час війни наживати корупційний капітал голова Міненерго Ігор Насалик, то зайві свідки корупціонерам не потрібні.
По суті, міністр новий, а махінації та схеми крадіжки в цій галузі — старі. Більше того, теперішня влада вже навіть не соромиться призначати делків з підмоченою репутацією на посади та відновлює всі ті корупційні схеми, придумані януковичами. Це й зловживання службовим становищем, і цільове використання бюджетних коштів, і недостачі, й махінації на закупках, а збиток державі від такого «керівництва» вже зараз можна оцінити в десятки та сотні мільйонів гривень. Невже для того, щоб міністр набивав кишені, обкрадаючи країну, на сході гинуть найкращі громадяни України?