У ясну ніч з 13-го на 14 червня 2014 року послідовники «російського світу» збили військово-транспортний Іл-76, який заходив на посадку в Луганський аеропорт. За одну ніч країна втратила 40 десантників та 9 членів екіпажу. Кожен з них був готовий віддати життя за Україну, але не очікував, що буде відправлений на смерть генералом з великими зірками на погонах. Усі були в шоці, але особливо ті луганчани, які сподівалися запобігти катастрофі.
Про те, що самолет збиватимуть, було відомо за багато годин до цього. За словами Ірини Веригіної, яка в червні 2014 року працювала головою ОДА Луганщини, вони слухали переговори бойовиків, знали про підготовку до теракту. Інформацію передавали по закритій лінії СБУ, Генштабу, керівництву Міноборони. «Я думаю, що у нас до сих пір у керівництві армії багато людей, які в душі підтримують Путіна», — сказала вона в інтерв'ю ОРД. Письменниця Олена Степова, яка в 2014 році жила в Луганській області, згадує: «Бойовики писали, що ведуть самолет. Радіолюбителі-сепаратисти передавали їм розмови пілотів. Іл-76 збили в прямому ефірі. А ми сиділи як оглушені. Про те, що це станеться, ми кричали де тільки можна. Вибачте нас, хлопці». Проте начальник штабу АТО генерал-майор Віктор Назаров, який зневажив повідомлення про терористів з переносними зенітними ракетними комплексами, навіть через 2 роки не попросив вибачення.
Тюрми він боїться менше, ніж матерів та вдів. Одна з них якось спробувала дати йому пощічину, тому «не ссущий» генерал приходить на засідання суду в супроводі «горил», які доставляють охоронюване тіло підсудимого на дорогій машині.
Теракт, за яким спостерігали в прямому ефірі
З 9 червня 2014 року Луганський аеропорт був у кільці бойовиків. Тоді ж головар терористів Болотов оголосив, що бандформування готові збивати самолети, «які порушать повітряний простір республіки». До Іла бойовиками на Донбасі були збиті 6 вертольотів та один самолет. Але керівництво штабу АТО продовжувало сподіватися «на авось». А пілоти йшли на ризик, щоб виручити заблокованих товаришів. Близько п'ятисот українських військових утримували позиції в аеропорту протягом 146 днів, хоча їх прославляють менше, ніж «кіборгів» з ДАП.
«Уявіть, що вони пережили», — сказав у суді командир одного з бортів, які вилетіли в Луганськ у ту роковану ніч, полковник Мимриков. Якщо останками сепаратистів, які зібралися навколо аеропорту, були заповнені 8 фур АТБ з морозильними камерами, то на ці фури обміняли останки загиблих з Іла.
До середини червня в аеропорту вже не залишилося радіообладнання, не було обслуговуючого персоналу, не було електроенергії, ніхто не керував польотами. Оточена група українських військових, озброєна лише стрілецькою зброєю, не могла очистити територію в радіусі 5 км від аеропорту, а пускові труби від ПЗРК після катастрофи виявили в точці, віддаленій на більшу відстань. Про те, що дві (а за деякими даними – три) команди диверсантів 13 червня рушили в сторону аеропорту, штабу АТО повідомляли протягом доби кілька разів. Розвідкою були перехоплені переговори «ЛНРовців», які готувалися збити Іл. В одному з найближчих до аеропорту сіл засекли бойовиків з ПЗРК.
Приблизно за 8 годин до теракту в штаб АТО улетіла телеграма про плани терористів, підписана генералом Ігором Ворончеком, який тоді працював замом командуючого в Луганській області. Останній раз Віктору Назарову донесли тривожну інформацію після 20.00, тобто за 5 годин до трагедії. Можна було скасувати або хоча б відкласти вильот. Ще раз все зважити, перевірити відомості, але він не пошевелив навіть пальцем, відправивши на певну смерть одразу 3 борти.
Пілоти не знали про засідку, але раніше їх уже обстрілювали, тому вони самостійно встановлювали теплові пастки, намагаючись захиститися. Перший український самолет бойовики пропустили (розраховуючи, що він від них у будь-якому разі не втече). По другому випустили кілька ракет. А третій пілот розвернув самолет.
Командир першого борта не подав руки
Несмотря на тяжкість звинувачення, від служби Назаров не відсторонений. І навіть нагороджений — уже після катастрофи Іла та після «успіху» під Іловайськом. І тому, мабуть, впевнений, що в червні 2014 року все зробив правильно. А значить — готовий безглуздо жертвувати чужими синами знову.
У суді генерал поводить себе як напиханий індик. Командним тоном звертається до свідків, ніби й тут віддає накази. А підлеглі заискуючо заглядають у очі («Правильно я говорю, дядю Вітю?»). Позиція Генштабу ЗСУ: єдиним повідомленням з Луганським аеропортом на той момент було авіаційне. Хоча й після ЧП, коли командування забуло в оточенні захисників луганського аеропорту, їх умудрялися підгодовувати та забезпечувати водою добровольці «Айдара» та місцеві патріоти.
Позиція самого обвинуваченого коливалася від: «Не пронесло, що робити» («Інформація була ймовірною, взлітали та садилися в Луганську 17 разів, і нічого не траплялося», — нагадує Назаров). До: «Рафік ні в чому не винен». «У якому місці ви передали справку, були свідки передачі?» — допитував підсудимий у представника СБУ, в обов'язки якого входило доносити йому оперативні дані.
Ще цікавіша позиція адвоката Назарова, який продовжує оспорювати достовірність інформації, правдивість якої доведена 49 гробами. У травні свідки з СБУ Наталія Варення та Андрій Кравченко розповіли суду, як 13 червня 2014 року передавали керівництву штабу АТО справки про наміри бойовиків. Ставлення командування до СБУшної інформації було своєрідним. Якщо глава АТО Віктор Муженко переглядав ці справки з олівцем (іноді коментуючи: «Хе*ня!» або «Брехня!»), то Назаров, який його заміщав, у «папірці» не заглядав.
За словами журналіста Юрія Бутусова, керівника радіоелектронної розвідки, який тричі докладав йому про підготовку теракту, Назаров послав його «на х…». 22 червня відбулося ключове засідання по справі: за допомогою відеоконференції був допрошений командуючий АТО Віктор Муженко. Цього ВІП-свідка не дарма вважають другом Назарова. Муженко особисто запросив його до себе в оперативну групу, і на момент катастрофи Назаров був у нього першим замом. Головнокомандуючий Муженко намагався допомогти товаришу, як міг: «Аеропорт не був у класичному оточенні… Класичного противника у нас теж не було…». Але був змушений підтвердити, що Назаров таки розпорядився посилити аеропорт загиблими десантниками. Тільки, на думку керівника АТО, ніхто не повинен відповідати за збитий Іл, крім бойовиків.
Муженко навіть не бачив підстав для проведення службового розслідування! А ось пілот першого борта, який пережив друге народження, коли чудом приземлився цілим, а потім чудом вилетів з Луганського аеропорту, не подав генералу руки.
За словами Дмитра Мимрикова, Іл був легкою здобиччю. «Вони його (самолет) різали як свиню, зі всіх боків, зі всіх напрямків вели, чекали…» — полковник Мимриков впевнений, що збили самолет не «якісь повстанці». Коли Іл упав, до нього прийшли фахівці: зняли бортовий самописець, вскрили його, забрали інформацію та закрили. «Там без Росії не обійшлося… Все було спланьовано. Найманці прийшли конкретно під це завдання. Були сплачені великі гроші за цей самолет. Завдання було – будь-яким шляхом взяти», — сказав свідок.
Луганський аеропорт Мимриков назвав вратами пекла, де до моменту його посадки відмовив останній генератор. І розповів, як його екіпажу вдалося обдурити сепаратистів. Пілоти кілька разів запускали двигуни та маневрували, даючи хибні сигнали. Так змогли засинити пильність бойовиків, дочекалися погіршення погодних умов та за 3 хвилини піднялися в повітря.
«У нас було 10%, що ми взлетимо», — сказав пілот. Розповів свідок і про те, що командир збитого Іл-76 розірвав жили, намагаючись врятувати свій самолет після того, як його підбили. «Я знайшов його руку. У нього рука до останнього трималася. Він тримав штурвал. Жили були розірвані… Тягнув до останнього» (запис відкритого засідання можна подивитися тут: https://www.youtube.com/watch?v=R96cxtL0SZk). На думку пілота, катастрофа сталася через незнання бойової обстановки особами, які планували операцію, та ігнорування вимог охорони польоту. Після трагедії в бойовий статут внесли зміни: тепер в аналогічних ситуаціях військово-транспортні самолети можуть летіти лише під прикриттям штурмової авіації. Відповідаючи на питання Назарова про командування, Дмитро Мимриков сказав: «Був повний хаос, самі знаєте».
Передача чи дурість?
«Яке тут халатне ставлення, тут умисне зловживання своїм службовим становищем, яке привело до загибелі великої кількості людей», — говорить адвокат сімей загиблих Віталій Погосян. Він, як і потерпілі, вважає, що місце Назарова – на нарах, а не в центрі прийняття рішень, від яких залежить доля країни. Шапкозакидач, паркетний Наполеон, послідовник Жукова та Ворошилова – так підлеглі за спиною характеризують Віктора Назарова. «Солдата не жалкувати, баби ще нарожають!» — цю фразу потерпілі згадували в суді не раз, коментуючи ставшу крилатою висловлювання Назарова. Нібито після ЧП з Іл-76 Віктор Миколайович (повний тезка Муженко) відреагував так: «Один самолет збитий з трьох? Це нормально. 30% — нормальні бойові втрати». У те, що це дивне висловлювання мало місце, легко повірити, вивчивши матеріали депутатського розслідування причин загибелі сотень українських добровольців під Іловайськом. Прізвище Назарова фігурує й у них.
Столична святкування Дня Незалежності в 2014 році увійде в історію як неймовірно кощунницьке. Коли військова техніка, якої так не вистачало в АТО, парадувала перед колишнім міністром оборони Гелетеєм та Президентом Порошенком, російські танки на великій швидкості, не таючись, з прапорами, просувалися вглиб української території. А потім в упор розстріляли нашу колону в нібито «зеленому коридорі», наданому під «честне слово російського офіцера». У матеріалах комісії ВР говориться, що про небезпеку котла керівництву було доповідено напередодні. Там є й такий факт: коли о 10.30 святкового дня офіцери сектора Д з передового командного пункту передали в Київ інформацію про рух ста одиниць російської техніки, їм відповів начальник штабу АТО Назаров: «Йдіть нах** труси, я вас посаджу!». Через 2 години офіцери потривожили самого главу штабу Віктора Муженко та почули такий «наказ»: «Не ссати! Це все х**ня. Ми через це вже проходили». І в той історичний день Віктор Муженко (який отримав по випадку свята генерал-полковника) не збрехав: адже він і раніше нехтував розвідданими. Будучи допрошеним на слідстві по справі Назарова, глава АТО визнав, що не завжди читає донесення, оскільки 90% інформації, що там міститься, — просто марення.
Відповідаючи на питання, що повинен був зробити Назаров у разі отримання інформації про бойовиків з ПЗРК, Муженко сказав, що… чіткого алгоритму дій на такий випадок не передбачено. Що стосується Назарова – інформацію з передової 23 серпня, яка в разі оперативного втручання могла запобігти чудовищні втрати, він назвав «паніката» та «хе*ня». А значно пізніше, даючи інтерв'ю у статусі обвинуваченого, заявив, що не вважає Іловайськ поразкою.
Так що ж це: низка військових злочинів чи злочинний стиль? Перше, про що після загибелі Іла подумали луганчани — що штаб АТО продався Росії. Але сьогодні більшість опитаних переважають думати, що десантників у червні 2014 року (як і добровольців у серпні) військачальники погубили не через передачу, а з… — як би м'якше висловитися — дурості. «Потерпілі хочуть просто притягнення когось до відповідальності. А це не зовсім правильно. Необхідно вирішити більш глобальну проблему, щоб такі випадки не повторювалися», — резонно зауважує Віталій Погосян.
Якщо говорити про глобальне, то хаос, про який говорив у суді Мимриков, нікуди не подівся. Реформ в армії за 2 роки не сталося. Фальшивій АТО не видно кінця. Ставлення до рядових захисників України не стало краще. І, по суті, Назаров повинен відповідати за це не один. Є, як мінімум, ще одна особа, на яку підсудимий натякає, намагаючись сховатися за фразою: «Без коментарів» — коли йому задають прямі питання. За словами свідків, у червні 2014 року існувало розпорядження, під яким поставив підпис сам Верховний Головнокомандуючий – про те, що всі переміщення військ та військових вантажів повинні здійснюватися повітрям. Цей задум першої особи став охоронною грамотою для Муженка та Назарова та вказівкою, яку вони не сміли ослухатися. Трагедія внесла корективи – після катастрофи Іла розпорядження скасували. А у військовій прокуратурі скаржаться, що підписану Порошенком папір про польоти «втратив» глава АП Борис Ложкін.
«На мій погляд, і Іл, і Изварино, і Іловайськ – все це потрібно об'єднувати в одне провадження», — говорить Погосян. «Через Іловайську трагедію події під Изварино залишилися як би непоміченими, але у мене була достовірна інформація, що офіцерам забороняли вести вогонь на ураження, коли висувалися перші колони з території РФ, і коли наші позиції обстрілювали з тієї території. Це ж ми бачимо й зараз, тільки тепер є відмазка — Мінські угоди. Пастка, у яку самі себе загоняємо на роки. Найцікавіше, що нас змусили підписати здачу інтересів України, саме завдяки штучним котлам, які допустили дурні та їхні покровителі», — міркує адвокат.
Про Изварино він згадав не випадково – Погосян був захисником командира роти снайперів 72-ї бригади Олександра Портяненка, якого засудили через злочинне бездіяльність командування. Постійний вогонь противника не залишив живого місця там, де Портяненка наказали стояти насмерть. Без боєприпасів, без води, без їжі — після місячного перебування в такому «котлі» він прийняв рішення перетнути кордон з 11 бійцями. І ось український парадокс: Портяненко врятував снайперів та отримав вирок. Назаров — загубив, і має хороші шанси вивернутися. Що стосується Портяненка – він пішов на угоду з прокуратурою та формально визнав вину, щоб продовжити воювати за Україну.
На захист Назарова та Муженка можна сказати, що Порошенко підставив під Кримінальний кодекс навіть найпреданіших своїх служак (і, мабуть, розуміючи це, Віктор Муженко говорить: «Юридично статус керівника АТО не врегульований»). Але проблема № 1 залишається тією ж: не можна бути трохи вагітною – не можна вести бойові дії на території своєї країни без оголошення військового стану. Не можна віддавати військові накази в умовах (з юридичної точки зору) мирного часу. Не можна підтримувати договір про дружбу та співробітництво з агресором. І не можна перемогти російських нацистів, якщо боїшся посваритися з найлютішим з них.
У кожного свій самолет
Чим більше вникаєш у цю кримінальну справу, тим більше дивуєшся тому, що вона взагалі дійшла до суду. Сім'ї загиблих десантників з 25-ї бригади та ті, хто видав їм квиток в один кінець – знаходяться в одній країні, але живуть у різних світах. Перетини цих світів часто закінчуються катастрофами для простих чесних людей. А «розбір польотів» стосується нижчого, максимум – середнього рівня, верхівка зазвичай «недоторканна». Грізний генерал – лише цвіркун на тому шестку, який визначила йому радянська військова школа. І тому рядових з самолета нагородили посмертно орденом «За мужність» 3 ступеня, офіцерів — орденом Богдана Хмельницького. І точно такий же отримав з рук Президента Віктор Назаров, якого батьки солдатів називають убивцею.
8 вересня 2014 генерал-майора заохотили з формулюванням: «За особисту мужність та героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни». «Тієї ночі прокинулася й побачила в інтернеті новини. Телефон чоловіка був поза зоною. Дзвонила в Міноборони, потім у частину… Усі відмораживалися: «Немає даних». Останки отримала на 41-й день, довго ідентифікували, 25-го липня поховали», — згадує Татяна Котова, дружина загиблого рядового Котова. Військової академії, як Назаров, Котов не закінчував, він працював шахтарем. Але виявився призваний раніше першої хвилі мобілізації – 9 березня 2014 р. Вдова говорить, що до війни Олександр навіть з парашутом не стрибав, але сумнівів щодо того, йти чи захищати Батьківщину, у нього не виникло.
«Відчуття, що судять не Назарова, а потерпілих!» — говорить Іляна Гайдук, яка втратила молодшого брата. Ось історія 21-річного Іллі Гайдука, на чиєму козацькому хресті написано: «Немає більшої честі, ніж покласти душу свою за товаришів своїх».
У військкомат ходив кілька разів. Говорив, що хоче захищати Україну «від російської нечисті». Активіст Криворізького майдану, сотник Інгульської паланки Війська Запорізького. Побратими з самооборони згадують: «Іля з кількома козаками першими прибули на захист українського прапора на горсоветі. Їм запропонували відступити до приходу підкріплення, оскільки пророссійських «титушок», які йшли захоплювати горсовет, було більше сотні, але Ілько сказав: «Якщо навіть залишусь один, не дам зняти прапор».
А де був під час Майдану, наприклад, генеральський син Андрій Назаров? Хто його знає… На своїй сторінці у Фейсбуці Назаров-молодший, якого тато пристроїв у Державну фіскальну службу, постить закордонні фото. Життя мажора насичене враженнями: з одного самолета в інший, з однієї європейської столиці в іншу. Він називає себе членом «команди вирішення проблем України за кордоном», а те, що відбувається на Батьківщині, коментує так: «Це у нас не як у людей, а там все чітко». А ось як Андрій відповів на звинувачення на адресу свого батька, які висловила сестра загиблого десантника: «Ти тупа п***а, скільки тобі платять, боєць за правду тупорилий?».
Недавно підсудимий Назаров почув запах смаженого: працівники СБУ та Головного управління розвідки Міноборони підтвердили, що командуванню вчасно повідомили про засідку. Автори військово-тактичної експертизи, незважаючи на загрозу звільнення, відмовилися змінити висновок про порушення щодо безпеки. А один з них навіть написав заяву про тиск з боку командуючого. Одночасно активізувалися штабні писарі — інтернет наводнився текстами, які виправдовують Віктора Назарова. «Не можна судити за втрати», — пишуть лампасні лизуни. І, мабуть, права потерпіла, яку один з них назвав «свідомою домогосподаркою»: «У кожного в цьому житті свій самолет». Віктор Миколайович сподівається, що «пасажири його самолета» надійно застраховані від відповідальності за злочинні накази.