Костянтин Ефименко, який балотувався на посаду мера Білої Церкви, стане фігурантом одразу двох кримінальних справ. Про це в інтерв'ю кореспондентові Інформаційного агентства «Новини Без Кордонів» (Kordon.org.ua) заявив джерело в Генеральній прокуратурі України. За словами заступника генпрокурора України Юрія Столярчука, «Костянтин Олексійович Ефименко підозрюється в заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, а також у корупції в особливо великих розмірах».
Хто ж такий Костянтин Ефименко? У системі влади Януковича це був далеко не рядовий чоловік. Ефименко був улюбленцем втікача-президента, готовим виконати вказівки шефа. На одному з засідань РНБО Янукович порадив жінкам звернути увагу на молодого чиновника. «Ви подивіться, який у нас міністр транспорту! Ну, встань, повернись, нехай жінки побачать! Молодий, енергійний! Залиш у історії пам'ять», — заявив Віктор Федорович. Варто відзначити, що ще за часів Януковича К. Ефименко став героєм перевтілень, помінявши опозицію на владу, а потім повернувся назад. І Костянтин Ефименко справді залишив свій слід у транспортному відомстві. Тільки зі знаком мінус. Під час керування міністерством молодий чиновник приділяв велику увагу роботі морських портів, де контролював вантажопотік і перевалку вантажів. У цей час КРУ неодноразово реєстрував порушення в роботі державних підприємств. При цьому державний контролюючий орган часто стикався з тим, що його працівникам просто не дозволяли працювати в портах. «На посаду міністра Ефименко потрапив завдяки своєму бізнес-партнерові Валерію Хмельницькому, який є співвласником із Ефименком «Біофарми».
А до виборів, коли Янукович став президентом, Ефименко був главою БЮТ у Київській області. А на завод «УралАТИ» поставив керівником синочка екс-мера Білої Церкви Савчука. Савчук у свою чергу розграбував майно міста разом із Костянтином: Міськ ШЕУ, Завод Еталон, Білоцерківський автобусний парк, кп Зелене господарство…» У жовтні 2010 року голова Головного контрольно-ревізійного управління Петро Андрєєв вимагав відставки Костянтина Ефименка з посади міністра транспорту. «Я ніяк не можу змиритися з тим, що міністр, який відповідає за діяльність своєї вертикалі, керівник підприємства, йому підвідомченого, не допускає контролюючий орган на ревізію, не вживає абсолютно ніяких заходів. І я вважаю, що він разом із ними тоді сидить в одних і тих же схемах, і цього міністра не повинно бути в уряді», — заявляв голова КРУ. За його словами, ревізори не були допущені або з великими труднощами змогли потрапити на цілий ряд об'єктів Мінтрансу, серед яких порти Миколаєва, Херсона та Євпаторії. А перевірка в Одеському порту виявила розкрадання близько 400 млн грн, які нібито були спрямовані на підтримку галузі, а насправді через фіктивні договори були виведені в офшори.
Вкоре Костянтин Ефименко залишив свою посаду, але не через звинувачення в корупції, а через реформування Мінтрансу в Міністерство інфраструктури, яке за сумісництвом очолив віце-прем'єр-міністр Борис Колесніков. Однак кар'єра молодого чиновника на цьому не закінчилася — він отримав посаду заступника міністра інфраструктури. Новий статус, природно, дозволив йому зберегти за собою контроль портів і закупівлю комплектуючих для «Укрзалізниці». До речі, до цього часу у Костянтина Ефименка сформувалися особисті комерційні інтереси на залізниці. З 2007 року через афільовані компанії він отримав контроль над російським заводом «Уральський завод автотекстильних виробів» (УралАТИ), що виробляє гальмівні колодки для залізничного транспорту. А в 2010 році його сімейна компанія «КФК» стала власником білоцерківського заводу «Трибо» — колись найбільшого в Україні виробника гальмівних колодок і накладок, які застосовуються в залізничному та автомобільному транспорті. У період роботи на посаді міністра транспорту та зв'язку він викупив підприємство, після чого перевів туди практично всі тендери на закупівлю гальмівних колодок для підприємств «Укрзалізниці».
Однак уже в 2013 році Костянтин Ефименко запускає ліквідацію акціонерного товариства «Трибо». Це дозволяє йому не виконувати зобов'язання щодо виплати пільгових пенсій за роботу у шкідливих умовах, взяті на себе при покупці заводу — всі працівники звільняються. Замість АТ створюється однойменне товариство з обмеженою відповідальністю, яке приймає на роботу нових робітників, але вже лише за короткостроковими трудовими договорами. Природно, все це час ТОВ «Трибо» продовжує співпрацювати з «Укрзалізницею», поставляючи їй продукцію з екскльозивними сертифікатами якості. Об'єднавши в своїх руках контроль над російським «УралАТИ», який, до речі, зараз виробляє запчастини для російських танків, що поставляються на Донбас, і білоцерківським «Трибо», Костянтин Ефименко фактично створив монополію на поставки гальмівних колодок, що й досі дозволяє йому диктувати державним підприємствам ціни та умови роботи. Крім цього, українська компанія через посередників починає продавати запчастини російського виробництва українським державним підприємствам.
Незважаючи на фактичну війну з Росією та анексію частини української території, «молодий міністр» Януковича продовжує підтримувати російську економіку за рахунок українського бюджету, як звик це робити, працюючи в уряді Миколи Азарова. З іншого боку, Ефименко — це гаманець Литвина. Ми писали про це минулого року: «Нова в урядовій компанії фігура (і найменший за віком міністр) — це Костянтин Ефименко. Він отримав найбільш лакомий шматок (для тих, хто розбирається) — Мінтранссвязь. Це й порти, які зараз варяться в соку постійного конфлікту з приватними стивідорськими компаніями. Причому гроші на боротьбу один з одним не шкодує жодна зі сторін. А для формально незалежного міністра, якого тут же захочуть схилити на свою сторону і ті, й інші — просто золота жила. Це й аеропорти, які зараз готують до Євро-2012, і вкладають у них гроші. Це й «Укравтодор», і взагалі транспортна галузь, де грабувати нема кінця. І милий серцю багатьох, так і не приватизований «Укртелеком», з якого недавно спеціально прогнали Дзекона, щоб стимулювати посаджену на телефонні гроші менеджмент ще раз заплатити за теплу посаду.
Нарешті, це й «Укрпошта», яка стає таким собі багатофункціональним супермаркетом, де й квитки на поїзд скоро продавати почнуть, і платежі багато проходять (та такі, що банки позаздрять), а недавно на базі пошт почали відкривати державні аптеки. Прибутково? Прибутково! Про «Укрзалізницю» ми не говоримо. Залізниця — золотий шлях для будь-кого, хто на неї сяде. Але, на думку фахівців, сяде туди з 95-відсотковою ймовірністю Володимир Козак. Хоча б тому, що саме він, а не Ефименко мав займати крісло голови Мінтранссвязі. ОРД писав про це. І не тільки ОРД. Спеціалізований транспортний ресурс transpress.kiev.ua підтверджує: станом на позавчора реальних претендентів на посаду міністра транспорту та зв'язку України було двоє. Перший — Володимир Козак, не просто голова профільного парламентського комітету, кадровий залізничник і колишній генеральний директор не лише «Укрзалізниці», але й «Лемтрансу», але й дальний родич нинішнього президента України, який їздив у складі делегації України в Москву й у Брюссель, людина в професійних колах відома.
Другим вважався Василій Джарти, хоч і мав опосередковане відношення до транспорту (отримав диплом інженера-автомобілебудівника, працював таксистом і в автосервісі), колишній мер Макіївки, екс-міністр екології та охорони навколишнього середовища, але людина «ближнього кола» президента Януковича. Ресурс також дає пояснення, яким шляхом зайшов у Кабмін 35-річний Костянтин Ефименко, у 2005 році й до «антифіртащівської зачистки в 2008-му» — заступник директора, потім директор «Укртрансгазу», який не мав ніякого відношення до транспорту. Якщо не рахувати того, що ним контролюється білоцерківський виробник гальмівних колодок ПАТ «Трибо» і підприємство аналогічного профілю в Росії — ПАТ «Уральський завод автотекстильних виробів» («УралАТИ»). На цей раз — він квотник від Литвина. transpress.kiev.ua висуває версію, що Ефименко близький до Ігоря Шарова, і це приз Литвину за його «подвиги» при розвалі коаліції та проштовхуванні нового уряду. «У якому стані «Укртрансгаз» і говорити соромно. Зате є у нового міністра й свій бізнес.
Він контролює київське ЗАО «Факел» (підконтрольна йому компанія «КФК» придбала 34,2% його акцій, збільшивши свою частку в статутному капіталі до 42,1%), білоцерківський виробник гальмівних колодок ПАТ «Трибо» і підприємство аналогічного профілю в Росії — ПАТ «Уральський завод автотекстильних виробів» («УралАТИ»)», — пише ресурс. На нашу глибоку переконаність, той факт, що Ефименко — квотник Литвина, свідчить лише про одне: Литвин і Левочкін зв'язків не порвали. Не будемо забувати, що саме у Литвина під столом ховався банкір Левочкін, коли в 90-х за ним гонялися розлючені обманені вкладники (з тих, що відкривали ногами двері в адміністрації Президента). Левочкін і Литвин разом працювали на Кучму. Левочкін був радником Литвина після падіння кучмівського режиму.
Продовжувати далі? Цілком очевидно, що Левочкін за розпорядженням Фірташа зайшов зі сторони Литвина і провів так Ефименка, чия біографія говорить сама за себе. Костянтин Ефименко народився 26 червня 1975 року в місті Біла Церква Київської області. У 1997 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «бухгалтерський облік та аудит». З червня 1995 року по серпень 2008 року займав посаду експерта відділу аналітики страхової компанії «Вексель» (Київ). З лютого 1997 року по липень 1998 року працював головним бухгалтером, начальником відділу страхових та фінансових операцій, заступником голови Правління ПАТ СК «Укргазпромполіс» (Київ), а в липні 1998 року займав посаду голови Правління цього підприємства. З червня 2002 року працював у ГК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (Київ) на посаді заступника генерального директора з питань економіки, з жовтня 2005 року по лютий 2002 року — на посаді директора з питань науково-технічної діяльності, з березня 2007 року по липень 2008 року — на посаді директора з питань економіки та облікової політики.
З липня 2008 року по березень 2009 року — голова Спостережної ради ПАТ «КФК» (Київ). З червня 2009 до нинішнього часу — голова спостережної ради ПАТ «Біофарма» (Київ). Хоча його основні фірми — ЗАО «Факел» і «Стоїк». У статті «Триколич, Марчук і останній газовий бій Фірташа», яка публікувалася на ОРД минулого року, ми згадували й ці фірми, й механізм перекачування на них Фіртащею бюджетних грошей. «Якщо говорити юридичною мовою, в НАК «Нафтогаз України» діє стійка злочинна група, яка займається розкраданнями державних грошових коштів у особливо великих розмірах шляхом створення дефіциту газу при поставці споживачам через комерційні структури та погашення цього дефіциту за рахунок природного газу, що належить державі. Формування дефіциту відбувається таким чином: споживачі природного газу (наприклад, цукрові заводи) укладають договори з фірмами-трейдерами на поставку газу, при цьому постачальники газу щомісячно подають заявки в ОДУ ДК «Укртрансгаз» (голова ради директорів — Ярослав Марчук), точніше в Операційне диспетчерське управління на поставку газу споживачам з виділених постачальникам лімітів, а споживачі, у свою чергу, «з'їдають» протягом місяця газ.
Причому як у заявлених обсягах, так і в обсягах більших або менших порівняно з договірними. Оскільки газ, що знаходиться в трубопроводах і надходить споживачам, не має конкретної належності, неможливо підписати акт звірки фактичного споживання між постачальником і споживачем. І споживач за домовленістю з постачальником, нічого не підписуючи, заявляє, що ним отримано газ від державної структури ДК Торговий дім «Газ України». При цьому слід врахувати, що договір поставки газу, укладений раніше між одержувачами й постачальниками, носить формальний характер і служить лише первісною причиною для транспортування газу споживачу. У результаті, оскільки ДК Торговий дім «Газ України» додаткових обсягів для цих цілей не мав, то при формуванні в кінці місяця (звітний період) в ОДУ ДК «Укртрансгаз» балансу отримання й споживання природного газу, який формується як загальний, так і за кожним конкретним споживачем, у ДК Торговий дім «Газ України» автоматично виникає дефіцит поставлених споживачам обсягів газу. Дані про загальний дефіцит газу передаються в НАК «Нафтогаз України».
І за розпорядженням (найчастіше усним) згаданого в попередній статті заступника голови НАКа Володимира Триколича «Газу України» виділяються необхідні обсяги природного газу з резерву НАК «Нафтогаз України». Оскільки НАК «Нафтогаз України» є державним підприємством, то й виділяємий обсяг газу належить державі, а використовується для погашення штучно створеного дефіциту шляхом підписання акта прийому — передачі. Далі замість того, щоб отримати від споживача гроші за поставлений природний газ, ДК Торговий дім «Газ України» передає отриманий обсяг газу ДК «Укртрансгаз» за свої борги перед ним щодо надання послуг зберігання й транспортування газу приватному споживачу. ДК «Укртрансгаз» у свою чергу, отримавши зазначені обсяги газу, передає їх своїм реальним кредиторам — фірмам, які виконували певні роботи або поставляли необхідне обладнання. Кредитори ДК «Укртрансгаз» за заздалегідь досягнутою домовленістю у свою чергу, отримавши газ на підставі актів прийому — передачі, також передають його підконтрольній Триколичу В.П. фірмі — ЗАО «Стоїк і Ко» (керують якою: директор Олександр Масолов і деякий Олександр Логосов, також учасники фірми «Карат»).
Таким чином ЗАО «Стоїк і Ко» (не будучи ні постачальником ні власником обсягів поставленого газу) на підставі ланцюга договорів переступки боргу отримує право вимагати оплату від споживачів (гіпотетичні цукрові заводи) за поставлений державним підприємством ДК Торговий дім «Газ України» природний газ, що фактично належить державі. З отриманих грошових коштів приблизно 30% передаються кредиторам ДК «Укртрансгаз», а решта грошей обналичується й ділиться між Триколичем та іншими учасниками цієї схеми розкрадання державних грошових коштів у особливо великих розмірах. І тут буде доречно сказати кілька слів про цих учасників. Володимир Петрович Триколич, 1951 року народження, уродженець Одеської області, вихідець із так званої «київської енергетичної групування». До приходу в «Нафтогаз» працював у будівельному бізнесі, зокрема мав частку при зведенні готелю «Хайят», на нього оформлено пакет акцій «Київгорстрою-6». Саме Триколич привів на посаду генерального директора державного підприємства «Газ України» Сергія Зубова — до цього голову правління ПАТ «Київгаз».
Нагадаємо, що «Київгаз» належить «Київенергохолдингу», як і пакети акцій «Київенерго», «Київводоканалу» та ін. А 40% акцій «Київенергохолдингу» підконтрольні бізнесмену Василю Хмельницькому через компанії Densec і Zarova, решта — Черновецькому. Марчук Ярослав Семенович, 1950 року народження, уродженець Тернопільської області, вкрай туманна особистість. Працював у «Укргазбанку», управлінні магістральних газопроводів, має відношення до фірми «Кий Авто», ПАТ «Факел» (Ефименко, — ОРД)». Ефименко повинен забезпечувати транспортну складову інтересів групи Фірташа. Видно, старий Могилевич не забув, що починав на Київському вокзалі, і у міжнародного криміналітету, що оточує групу Бойко-Фірташа, є великі плани в транспортній сфері, про які ми просто не знаємо. Міжнародні контакти газовій ОПГ буде забезпечувати Костянтин Грищенко. Для цього його власне й взяли на баланс ще кілька років тому. Грищенко присмотрів Левочкін, під час роботи їх обох у попередньому кабінеті Януковича. А до Ющенка його вже пролобіював Фірташ, щоб боротися з Тимошенко. Костянтин Грищенко народився в Києві в сім'ї дипломатів у 1953 році. У 1975 році закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин. З 1995 по 1998 роки — заступник голови МЗС України. У 1998–2000 роках — посол України в Бельгії й голова місії України при НАТО. У 2000–2003 роках — посол України в США. З вересня 2003-го по лютий 2005 року — міністр закордонних справ у Кабмінеті Віктора Януковича. З 11 жовтня 2006 року — радник Віктора Януковича. З грудня 2007 року — міністр закордонних справ у тіньовому уряді Партії регіонів. 15 квітня 2008 року призначений першим заступником секретаря РНБО. Не дивно, що «дипломат» Грищенко то й діло виступав із месиджами на газові теми. На кшталт «уряд України повинен забезпечити максимально сприятливі умови для газопостачання в поточному й наступному році, керуючись директивами президента України. Я думаю, у контексті виконання цих директив уряд повинен забезпечити максимально сприятливі умови для газопостачання до кінця поточного року й у наступному році».
Саме з метою тримати руку на пульсі газових відносин Грищенко був делегований послом у Росію, де кожен раз намагався перешкоджати візитам урядових делегацій, і на «громадських засадах» всіляко сприяв гостям Фірташа. Взагалі, якщо Луценко вирішив серйозно взятися за Ефименка й при цьому вийде на решту павуків із павутини, включаючи Литвина — ми тільки за. Тим більше, що й Пукач уже чекає на Литвина.