Мер міста Ірпінь Київської області Володимир Карплюк залишив межі України, а у мера міста Буча Київської області проводяться обшуки у справі про розкрадання 900 гектарів лісу. Про це 21 липня повідомляє «Українська правда».
Стара народна мудрість говорить: хто що охороняє, той те й має. За цим принципом побудована вся економіка країни. Чиновники вугільної промисловості збувають вугіль у тіні, рибоохоронці торгують браконьєрською рибою, генерали використовують фізичну силу солдатів на дачному будівництві. Якщо ж мова йде про депутата, який за законом теоретично покликаний охороняти благополуччя своїх виборців, то той крадіє понемногу. Мова йде навіть не про парламентарів — про них уже багато написано. Але в країні існує чимала прошарка народних обранців нижчого рангу — депутатів обласних, міських та районних рад.
Їм теж потрібно де-небудь харчуватися. Щоб не писати загальних фраз, спробуємо розглянути систему збагачення на конкретному прикладі — депутата селищної ради села Чайки під Києвом Володимира Івановича Титова. Незважаючи на те, що основні фінансові потоки розподіляються через обласні та районні ради, інтереси місцевих громад охороняють також низка законів про місцеве самоврядування та чимало підписаних державою європейських конвенцій. За місцевими радами залишено кілька «жирних» функцій: земельні та бюджетні питання, а також дозвільна політика. Для практичної людини — достатньо. А в практичності Володимира Титова вряд чи хто-небудь серйозно сумніватиметься. Випускник престижної школи, то чи колишній, то чи нинішній працівник спецслужб (хоча в одній сусідній державі вважають, що «колишніх» таких людей не буває), до того ж ніхто особливо не придиратиметься до дещо перекрученої біографії чи, наприклад, до громадянства.
Недавно Антон Герасименко спіймав депутата Полтавської районної ради з російським паспортом, виданим до того ж у анексованому Криму, — але лише тому, що кримський дурень полізав фальсифікувати вибори, до того ж на користь партії, конкуруючої з нардепом Герасименко. Звичайно, наш герой, якого навіть найнаївніший виборець не заподозрить у наявності патріотичних почуттів навіть у зародку, не пішов на російські фронти невидимої війни. Він відправився в селищну раду села Чайки під Києвом, де почав шкодити українцям не гірше, ніж якась московська диверсійно-розвідувальна група. Відомо, що в деяких випадках важливі не стільки земля, скільки її дари. На Рівненщині, наприклад, звичайним бізнесом для депутата вважається крищування видобутку на відчужених ділянках бурштину. Менш відомо, що на сусідній Житомирщині місцеві депутати таким же чином видобувають топази та берили. У легендарному селі Лісники скандально відомий сільський голова продає ділянки довіреного їй лісу під забудову. Мер Ірпеня втік. Генеральна прокуратура проводить обшуки у мера Бучі Анатолія Федорука.
А що важливого в селі Чайки? Звичайно, близькість до Києва, який тут же, поруч, через дорогу. У селі Чайки є громадянин Титов — і він повноправно також розпоряджається такою ж по суті київською землею. Тільки спросу з нього менше, а можливостей для зловживань — більше. Землю можна, наприклад, розпайовувати. Тим більше, що Чайки, хоч і є по суті частиною міста, за документами числяться селом, тобто можна отримати державної землі набагато більше, ніж дозволено, наприклад, у Києві. Сам Титов, правда, живе в сусідній Петропавлівській Борщагівці, де збудував солідний палац, але й це йому не завадило отримати вдову лепту на чайкинських землях. Перепродаж отриманих за безцінь наділів сулить неймовірні прибутки — які йдуть на утримання маєтку.
І що?! Хто прийде перевіряти село в Києво-Святошинському районі? Це ж не Київ, де є свій поліцейський головк, суд, силовики та прокуратура. У селі Чайки всі ці держустанови замінює одна особа — Володимир Титов. Хоча, мабуть, навіть не одна. У Титова є своє альтер-его: це сутінковий юрист Денис Анатолійович Мацкевич. Денис Анатолійович — людина досить скромна, щоб широкій публіці було відомо більше, ніж потрібно. Нинішній консультант Титова працював у недоброї пам'яті компанії КВВ груп, відомої непрозорою покупкою у 2012 році у Ахметова бізнесу зі скупки металобрухту, який потім переробляється на власному міні-заводі в Латвії. З початком російської агресії фірма КВВ опинилася в скрутному становищі: латвійське підприємство купувалося з метою перепродажу російському олігарху, який відмовився від угоди. Цього року одного з власників КВВ Євгенія Казьміна затримала СБУ за підозрою у фінансуванні сепаратизму. А сам Казьмін довгий час займався такими ж земельними авантюрами, як і Титов, тільки в Севастопольській міській раді, був серед депутатів, які присягнули російським окупантам.
Розраховуючи, як і самозванець Олексій Чалий, що Путін уже точно дасть тепер грабувати «сакральну Корсунь» безбоязно. Звичайно, сталося все не так: путінський «губернатор» Меняйло швидко показав, хто реальний господар у «місті російських маяків», відправивши когось у тюрму, когось на пенсію, когось у могилу. Казьмін, якому не підходила жодна з цих блискучих перспектив, вважав за краще втекти через Латвію в Україну, де й потрапив у чіпкі лапи СБУ, яка пакує подібних «латишів» пачками по тюрмах. Відзначимо, що тоді Мацкевич пальцем об палець не ударив на захист свого колишнього босса. Проводивши сумним поглядом русофільного дурня Казьміна в тюрму, Мацкевич зрозумів, що потрібно шукати нового господаря, якого й знайшов у особі громадянина Титова. Незабаром він обзавівся також солідним маєтком у сусідній Софіївській Борщагівці. Саме цей чоловік тепер консультує Титова, як правильно бути «Черновецьким для Чайки». Адже, як відомо, український народ всю свою історію страждає від конфлікту умовно «розумних» та умовно «чесних».
Причому чомусь два ці якості ніколи одночасно не уживаються в одній людині. Якщо співвітчизник чесний, то він не розумний. Якщо розумний — то не чесний. Нетрудно здогадатися, що пан Мацкевич одразу ж став на сторону «розумного» Титова, який забудував Петропавлівську Борщагівку кіосками з дешевим товаром. Те, що в кіосках площею менше 20 квадратних метрів взагалі заборонена така торгівля, Мацкевича не дуже цікавить. У нього ж є юридична освіта та «крища» у особі місцевого барина Титова. На боці якого, як це не смішно, Конституція, закони та євроконвенції. Натомість перевірки не знаходять ніяких порушень: офіційно ж торгових точок на Петропавлівській Борщагівці просто не існує! Продавці мовчать, як риби. Місцеві жителі кажуть, що у торговців нелегальних рюмочних люди Титова відбирають паспорти — практика турецьких сутенерів дев'яностих років, до речі. Мітинги протесту поки що не набули характеру махновського бунту, але до цього, видимо, недалеко. Хоча по суті, жителям і Чаїв, і обох Борщагівок достатньо лише одного: не бути всеїдними на виборах.
Поки що беззаконники будуть панувати, доки народ не позбудеться цього свого невгамовного фаталізму, вважаючи логічним, що у владу йдуть лише для того, щоб набивати собі кишені. Бо в такому разі народ бачить лише один спосіб вирішення проблем із владою — чергові Майдани, може й не зовсім усвідомлені, але цілком безпощадні. І тоді десятирічна відсидка здаватиметься панам Титову та Мацкевичу «дитячим» строком. Так що беги, Титов, беги…