Ігора Кононенка можна назвати новою зіркою на українському політичному небосклоні. Отримавши керівництво фракцією Блоку Петра Порошенка в парламенті, він розставив по посадах велику кількість людей, відволікаючись лише на прикриття незаконних будівництв http://kievvlast.com.ua/news/zastrojku_na_nikolskoj_slobodke_krishuet_pervij_zamglavi_parlamentskoj_frakcii_bpp_igor_kononenko__nardep33061.html та подібні справи. Наприклад, заступником голови фонду Держмайна став Володимир Державин, який раніше працював помічником Кононенка на громадських засадах. При цьому сам фонд очолює Ігор Білоус — людина з іншого табору, яка представляє інтереси олігарха Костянтина Григоришина. Правда, Білоус колись заперечував http://biz.nv.ua/economics/rossijskaja-vs-energy-grigorishin-i-mahlaj-ne-budut-uchastvovat-v-privatizatsii-oblenergo-95965.html можливість скупки Григоришиним енергопостачальних компаній під час приватизації, зокрема Черкаської обласної енергокомпанії, посилаючись на поправки до закону про приватизацію, які обмежували можливості громадян країни-агресора в придбанні обленерго.
Але з того часу Григоришин встиг отримати український паспорт, тому це перешкода, очевидно, зникла. Водночас ми добре знаємо, що російські олігархи, як і російські силовики (часто це одне й те саме), принципово не бувають «колишніми». Одного «колишнього» росіянина Новинського достатньо, щоб дестабілізувати ситуацію в державі. Питання про те, чому керівниками таких важливих відомств призначаються люди не за принципом професіоналізму, а за принципом відданості клану, давно нікого не цікавить. Навпаки, те, що Порошенко з Гройсманом дотримались у цих призначеннях так званого «балансу інтересів», подається як досягнення президента. Хоча, звичайно, ніякої командної роботи в такому разі не вийде. Вийде віз, запряжений Лебедем, Раком і Щукою, якому важко зрушити з місця. Це доведено «приватизацією» Одеського припортового заводу. Серйозну небезпеку для країни становить те, що всі ці політико-економічні клани обзаводяться власними силовиками. Жарти закінчуються там, де починаються арешти військовослужбовців АТО та бійців добровольчих батальйонів.
Нетрудно помітити, що під надуманими приводами люди фактично посаджені за ґрати, намагаючись протистояти порушенням, які вчиняються в зоні АТО, насамперед контрабанді. Адже для всіх не є секретом поставки вугілля з окупованих територій, але схеми, за якими вони проводяться, непрозорі. Цікаво, що навантажені вугіллям склади регулярно з'являються на фотографіях російських блогерів, які побували в Донецьку, але чомусь непомітні в Україні. Те саме стосується будівельного лісу, який відправляється в протилежному напрямку. Про дрібниці на кшталт незаконних конвертаційних центрів чи торгівлі паливом і військовим спорядженням ми навіть не згадуватимемо.
Але давайте згадаємо, хто в нас постачає вугілля з окупованих територій? Та це ж компанія «Торговий дім — Ресурс», ще одного бізнес-партнера Кононенко, ще одного народного депутата Сергія Тригубенка. По суті, ця компанія служить прокладкою між державними шахтами та ПАО «Центренерго», купуючи у шахтарів вугілля дешевше, а продаючи дорожче. Враховуючи, що майже 80% «Центренерго» належить державі у особі Фонду держмайна, в якому засідає Кононенко, вся схема виявляється не такою вже й складною: Кононенко з Тригубенком за допомогою підставної фірми перетворюють державні гроші на приватні, а прокуратура стоїть на сторожі. А населенню тим часом залишається лише гадати, як це вугілля, яке купується по 400 гривень за тонну, потім продають населенню по 1500. На охороні держави, очевидно, мають стояти чиновники Антикорупційного бюро, якби не одне «але»: Кононенко встиг залобіювати кандидатуру Назара Холодницького на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України майже одночасно зі створенням цього підрозділу.
Що стосується директора НАБУ Артема Сітника, то це колишня людина Пшонки, яка залишилась без високого покровительства, а тому не дуже самостійна в поступках. Що стосується григоришинської команди, то тут менше представлені прокурори, але посилена медійна складова. Дубинка під назвою «Українська правда» з дивовижною регулярністю опускається на голови григоришинських конкурентів. За що два принципових журналісти Лещенко та Найем отримують від олігарха вечері в хороших ресторанах і, мабуть, не тільки. Зате «Українська правда» не надрукує розслідування ні про діяльність компанії «Луганське енергетичне об'єднання», яка належить Григоришину https://censor.net.ua/blogs/2551/quotmalinaquot_dlya_grigorishina на окупованих територіях, ні про розтрату майна на http://economics.unian.net/industry/1307530-politsiya-nachala-rassledovanie-otnositelno-schetov-odnogo-iz-krupneyshih-ukrainskih-zavodov-grigorishina.html сумському НПО імені Фрунзе, яке належить олігарху. Але якщо Лещенко, Найем та Шабунін представляють когорту бійців «з ручкою та блокнотом», то екс-командир «Айдара» Сергій Мельничук додає в цю компанію людину «а то й з кулеметом».
Блукання цього народного депутата, який колись належав до партії Ляшка, загадкові, однак навряд чи приведуть до чогось хорошого. З одного боку комбата чекає купа кримінальних справ за діяльність підрозділів, які він очолював http://dosye.info/%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%87%D1%83%D0%BA,_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B9_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 «Айдара». З іншого боку, людина, на яку накопано стільки, може використовуватись для провокування напруження як на сході країни, так і в будь-якій її частині. Адже неконтрольовані бойовики — це потенційні каталізатори нестабільності, тим більше якщо над ними стоїть «колишній» росіянин. Тривожна тенденція «кожному олігарху — по бойовому загону» взагалі потенційно дуже небезпечна для країни. Потрібно не забувати, що поки ці загони підробляють переважно титушками під час різноманітних будівельних протистоянь чи рейдерства. Ми ще не уявляємо, що буде, коли великі фінансові клани залучать усі ці батальйони для з'ясування стосунків один з одним. Можна, звичайно, запитати, а як же підприємства Григоришина працюють в окупованій зоні, навіть особливо не приховуючись?
Як казав відомий літературний персонаж, «а ви поїдьте в Київ і запитайте, ким був раніше Паніковський». Ну ладно, не Паніковський, а член Національної комісії з регулювання енергетики тричі заслужений енергетик Борис Циганенко. Ні, він, звичайно, не зображав сліпого на розі Хрещатика та Прорізної. Він просто був скромним менеджером того самого великого й жахливого Григоришина. Призначення, звичайно, привело до конфлікту http://skelet-info.org/konstantin-grigorishin-zasluzhennyj-oligarx-ukrainy-i-rossii/ з Ложкіним, але завдяки гострим перам «Української правди» Григоришин вийшов з цієї боротьби скоріше переможцем, а здивований Ложкін дізнався про себе багато нового, наприклад про підроблений диплом та кримінальне переслідування в Австрії — Лещенко ж не просто так з Григоришиним в ресторани ходить. Григоришин от Яценюка скинув, а тут якийсь Ложкін, якого з Порошенком об'єднує лише те, що колись вони обидва були замішані в продажу Сергію Курченку «Українського медіа-холдингу». А ось Циганенко — це голова. Дивлячись на «колишніх» російських бізнесменів з мутним минулим та кримінальними справами на батьківщині, які наповнюють Україну, наче флібустьєри Тортугу, хочеться запитати словами ще одного класика: «та звідки ви всі лізете?»
І людина, до якої слід звернутись з цим питанням у першу чергу — це людина незрозумілого громадянства http://kompromat1.info/articles/30057-u_druga_i_blizhajshego_soratnika_igorja_kononenko_nardepa_aleksandra_granovskogo_rumynskoe_grazhdanstvo Олександр Грановський, який курує контакти між Ігором Кононенко та російськими спецслужбами. Втім, не тільки російськими: команда Грановського-Кононенко фактично є смотрящими від президента за всім силовим блоком. Кишенькова таємна служба — саме те, що потрібно сучасному бізнесмену. Це недавно доведено викраденням (разом із собачкою) начальника департаменту електропостачання ОАО «УЗ» Валерія Людмирського — додатковий доказ цього. Не одного ж «Лісника» стріляти оперативникам, вже варто братись за рибу пожирнішу. Тим більше що в енергетичному секторі зібралися зараз конкретні хлопці. Наприклад, головою НКРЕ призначений без досвіду роботи в енергетичній сфері соратник Гонтарєвої та екс-менеджер Roshen з Москви Дмитро Вовк. А «колишні» московські менеджери, як відомо, не дуже щепетильні у вирішенні проблем.
Загальний обсяг фінансів, які присвоюються олігархатом, становить понад 100 мільярдів гривень. З них 50% — кошти населення, сплачені у вигляді комунальних тарифів. Вугілля собівартістю продається в ДНР по 400 гривень за тонну (для населення продають від 1500). Газ собівартістю 8 доларів за кубічний метр продають за 400 доларів.