Зрозуміти й простити «Людоїда»: чому права людей у зоні АТО стосуються всіх українців

Все буде Донбас? Підозрюваного в катуванні, грабежах, викраденнях та вбивствах (сім епізодів тяжких злочинів у тилу України), бійця з позивним «Людоїд», випустили на волю в Покровському Донецької області. Місцева поліція, потрясена тим, що багатомісячна робота пішла марно, вирішилася на нестандартний крок — офіційно вибачилася перед жертвами та розкрила деталі кримінальної справи. Родіон Хірлюк, один із найуспішніших фермерів у районі, розповів на камеру, як бандити катували три покоління членів його сім'ї, вимагали гроші та знімали прикраси з жінок: «На суді вони стверджували, що їх там не було, а мене запитували: «А як ви могли нас впізнати, ми ж були в масках». Але з восьмерих троїх ми впізнали – троє були необережні. І я впевнений, що й решта п'ятеро бандитів були в залі суду – серед тих, хто чинив на суд божевільний тиск». Його дочка Аліна Ліхошерст, яка тоді була на дев'ятому місяці вагітності, розповіла, як грабіжники зв'язали її та поклали на живіт, приставивши до скроні автомат: «Якщо ти будеш мовчати, 7 людей тебе будуть насилувати – розповідай, де гроші».Потерпілий Геннадій Красний розповів, як 4 місяці провів у підвалі у бандитів і був свідком самогубства директора заводу, викраденого в Дніпрі. Вимагачі катували його, сподіваючись отримати 2 мільйони: https://www.youtube.com/watch?v=LM-heFS653o&feature=youtu.be Депутат Юрій Тимошенко, під чиє поручительство випустили главаря банди грабіжників «Людоїда» з «Правого сектора», сказав у суді: «Яке б ви рішення не прийняли, все одно буде амністія всім учасникам АТО на території Донбасу».Тим часом правозахисники гадають – до чого ще слід готуватися? Що мав на увазі Генпрокурор, коли 2 липня у суді над «Батею» (співорганізатором іншої ОПГ – старшиною Ліхолітом) сказав, що Верховній Раді треба активізуватися, щоб звільнити від відповідальності всіх, хто був в АТО і «діяв у військовій ситуації за законами мирного часу»: https://www.youtube.com/watch?v=dm6ttFiox3o Не виключено, що голова ГПУ мав на увазі амністію, прийняту 7 липня (цей закон на той момент перебував на стадії «Передано на підпис Президенту»): http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58435 Хоча, можливо, Луценко мав на увазі той скандальний закон, який був прийнятий за вимогою терористів (наріжний камінь Мінських угод), і який Президент Порошенко досі медлить підписувати (другий рік перебуває на стадії «Готується на підпис», і при цьому значиться як невідкладний): http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52183 Однак є побоювання, що справа обстоїть гірше, і охоплений «християнським всепрощенням» Юрій Луценко озвучив мрію, що витала в повітрі, багатьох грішників з АТО про їхнє повне й безумовне звільнення від відповідальності за все.Включаючи «карт-бланш» для відвертих головорізів, які спритно скористалися нагодою, щоб, як у казці про «Конька-Горбунка», искупавшись у «кипітку» війни, перетворитися на героїв. У історичному діалозі 02.07.2016 Генпрокурора з підозрюваним «Батею», випущеним із залу суду, була, звісно, застереження «крім зґвалтувань та вбивств». Але вже звільнений після «Батея» «Рубіж» і представник «Правого сектора» з позивним «Людоїд» – розширили межі дозволеного… Обох їх підозрюють, крім грабежів, ще й у вчиненні вбивств. Що стосується зґвалтувань, то й тут – початок, як кажуть, уже покладено. 10 червня 2016 року в Іванківському райсуді Київської області фактично простили насильника – жителя Житомирської області Миколу В.. 24-річного демобілізованого покарали умовним строком та штрафом у 3 тис. гривень за те, що в липні 2015 року вирішив провести 16-річну школярку, затягнув у кущі й зґвалтував. Той факт, що він був в АТО, чомусь вважали обставиною, що пом'якшує вину. А адже вже зараз, без запропонованих Луценком новацій, питання ненадлежного розслідування злочинів проти мирного населення в АТО (на підконтрольних українській владі територіях) звучить надто гостро.Так само й фактичне НЕрозслідування випадків вбивства українських військовослужбовців їхніми ж товаришами (так звані небойові втрати).Що хоче зрозуміти й простити Луценко. Наприкінці червня громадська організація «Центр Громадянських Свобод» представила в комітетах ВР України розлогий звіт (http://ccl.org.ua/wp-content/uploads/2016/06/Spravedluvist_CCL_MF_Weblow-1.pdf), у якому розглядається ситуація з розслідуванням випадків порушення прав людини в Донецькій та Луганській областях. Працюючи над ним, волонтери чотири рази відвідали підконтрольні Україні райони АТО в листопаді-грудні 2015 року. Були опитані потерпілі, їхні родичі, адвокати, представники НПУ та ГПУ, які безпосередньо проводять досудове розслідування. У результаті вийшов звіт, автори якого проаналізували резонансні випадки й закликали покласти край безкарній злочинності.Про деякі з цих випадків ми писали на «ОРД» – про справу Костакова й справу Наздрічкіна. Про справу Шабрацького писали окремо. Спільна риса всіх, хто вчиняє злочини в сірій зоні – впевненість у тому, що війна все спише, а вони «надлюди», яким дозволено більше.Ело Москалюк-Дудник. Олександр Григорович Дудник та його дружина Ольга Семенівна Москалюк, жителі м. Щастя Луганської області, у вересні 2014 р. стали жертвами озброєного грабіжницького нападу, вчиненого бійцями 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» (позивні та імена відомі). Погрожуючи зброєю, бійці ворвалися у двір дому потерпілих на вул. Першомайській 29, завдали вогнепальне поранення Ользі Москалюк, викрали Олександра Дудника, забрали його автомобіль та 5000 грн., а також викрали документи на майно. На наступний день прийшли знову, щоб викрасти інші цінні речі.Довгий час нападавші терористували сім'ю, вимагаючи, щоб Олександр Дудник купив квартиру для тещі одного з них – Наталії Дудник (колишньої дружини Олександра). Коли цю вимогу не виконали, 16 лютого 2015 р., троє бійців, озброєних автоматами, знову ворвалися в дім потерпілих, викрали Ольгу й Олександра, вивезли в лісосадження, розташоване неподалік від с. Передельськ Станично-Луганського району й розстріляли чергами з автоматів. Незабаром вищезгадана Наталія Дудник переїхала в дім убитих людей. Довгий час потерпілі вважалися зниклими безвісти, тіла були знайдені в червні 2015 р. Кримінальне провадження ведеться військовою прокуратурою Луганського гарнізону в м. Рубіжному. Але обвинувачення висунуто лише одному з трьох учасників групи. У обвинувальних матеріалах убивця не фігурує у статусі військовослужбовця (оскільки встиг дезертирувати). Крім того, прокуратура нікому не висунула обвинувачення в грабежах, яким піддавалася сім'я.Справа профспілкового лідера Резниченка. Іван Іванович Резниченко був відомий у м. Соледарі Донецької області не лише своєю активною проукраїнською позицією, але й конфліктом з керівництвом та власниками ДП «Артемсіль» («регіоналами» братами Клюєвими).Депутат міськради від «Батьківщини» Резниченко був профспілковим лідером на «Артемосолі» й незадовго до свого зникнення 21 червня 2014 р. повідомляв у Київ про зв'язок між бойовиками й керівництвом підприємства. Як відзначає правозахисниця Марія Томак, тіло Резниченка було знайдено лише через 7 місяців – 18 січня 2015 р.. І завдяки розслідуванню, яке провів соратник зниклого – депутат міськради Роман Махник. Труп Резниченка виявили у виробці гіпсової шахти на хуторі Стряпівка. Профспілкового лідера застрелили, а потім вдарили ножем в шию. Одразу ж були затримані двоє, і, як стверджував голова Незалежного профспілкового союзу гірників України Михайло Волинець, обидва зізналися, що протягом тижня стежили за Резниченком, а потім викрали його й убили. Начальник ГУМВС у Донецькій області В'ячеслав Аброськів також доповів про затримання вбивць. Але згодом, як відзначається у звіті «Центру Громадянських Свобод», один із затриманих перетворився на свідка, вийшов на волю й втік до РФ. А другому обвинувачення перекваліфікували з «Умисного вбивства» (ч. 1 ст. 115 УК) на ч. 1 ст. 396 УК («Заздалегідь не обіцяне укривання особливо тяжкого злочину»), після чого він також вийшов під домашній арешт. Так і не були визнані потерпілими члени сім'ї убитого, не був допитаний під протокол головний свідок – Роман Махник, який наполягав на своєму допиті, не приєднані до справи важливі матеріали. Нарешті, резонансну справу вирішили «списати» на терориста «Моторолу» з «ДНР», який, виходячи з об'єктивних даних, не має стосунку до цього злочину.Справа «сепаратиста» Петровського. Житель Ірпеня Олексій Володимирович Петровський був жорстоко побитий у липні 2014 р. на українському блокпості. Це сталося при перетині умовної границі між Донецькою та Дніпропетровською областями. Люди в масках та без розпізнавальних знаків орудували битами, стверджуючи, що він сепаратист. З мішком на голові його доставили в підвал житлової будівлі десь на території Дніпропетровщини. Через три доби знущань чоловіка звільнили з полону, навіть повернули автомобіль. При цьому вибачилися («Вибач, помилились»). Але залишили собі як «трофеї» нетбук, мобільні телефони, підзорну трубу й гроші.Розслідування, яке досі проводиться поліцією Дніпропетровської області, не принесло результату. Хоча потерпілий впевнений, що йому відомо підрозділ, який його викрав. Він також називає позивні людей, які його мучили.Справа агронома Резника. Про цю подію, яка формально розслідується правоохоронцями Марьївського району, ми дізналися з листа в редакцію. Сім'я агронома Сергія Василійовича Резника стверджує, що щодня 2 рази на день він проїжджав на роботу в с. Гришино Червоноармійського р-ну через блокпост, де дежурили бійці 93-ї бригади та батальйону «Дніпро-1». А ввечері їхав назад – додому (в с. Першомайське Ясинуватського р-ну). Поки одного разу не був затриманий бійцями. З вересня 2014-го, майже 2 роки, Резник числиться зниклим безвісти. На службовій машині «Нива», разом з якою він зник, за словами родичів, був встановлений «маячок». Завдяки чому відомий з точністю до хвилини маршрут руху Сергія Резника. І визначено приблизне місце зникнення – неподалік від українського блокпості в с. Карлівка. Родичі встигли поспілкуватися з викрадачами Резника по його телефону (до того, як зв'язок перервався).Разом з адвокатом провели своє розслідування й встановили коло свідків, які останніми бачили агронома живим. Але вони так і не змогли домогтися, щоб слідство хоча б опитало цих свідків.Чому не розслідуються військові злочини? «У разі озброєного конфлікту в Донецькій та Луганській областях правоохоронна система України вперше зіткнулася з правопорушеннями в такому масштабі, – говорить правозахисниця Марія Томак, один з авторів звіту. – Але часто незадовільна якість розслідування злочинів, вчинених як пророс'яними бойовиками, так і силами АТО, не може бути виправдана обставинами війни». На її думку, йдеться про загальну проблему неспроможності органів досудового слідства діяти ефективно. І причина відсутності мотивації працівників слідства тут едва чи не на першому місці. Деякі слідчі не приховують, що рештки їхнього ентузіазму вбиває перспектива офіційного звільнення від відповідальності осіб, злочинами яких вони поки що якось займаються.Додайте до цього перевантаженість та відсутність досвіду роботи в умовах гібридної війни – слідчий військової прокуратури Луганської області, з яким удалося поспілкуватися волонтерам «Центру Громадянських Свобод», визнав, що здійснює процесуальний нагляд у 400 кримінальних справах. Є проблема й з кваліфікацією, наприклад, викрадень та катувань, які мають масовий характер. Правозахисні організації відзначають невідповідність національного законодавства міжнародному праву («Римському статуту»), що не дозволяє розслідувати військові злочини й злочини проти людства. Катування мають кваліфікуватися як міжнародний злочин (що передбачено розділом 20 КК України – «злочини проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку»). Однак кваліфікуються як злочин середної тяжкості, прописаний у ч.1 статті 127 КК України (від 2 до 5 років). Судмедексперти, як говориться у звіті «Центру», не фіксують сліди катування на тілах загиблих, а слідчі не ставлять експертам таких питань. Важливу роль відіграє фактор залежності слідчих від влади й політичної кон'юнктури.І особливо це впливає на проблему розслідування небойових втрат. Розуміючи, що існує зв'язок між зникненням (вбивством) якогось бійця добровольчого підрозділу чи ЗСУ й попередньою конфліктом (як правило – пов'язаним з небажанням жертви прикривати контрабандні схеми й інші злочини в АТО), слідчий починає боятися за власну безпеку й службове становище. Загрози оприлюднити інформацію про злочини військового керівництва, як ми вже писали, були найбільш очевидним мотивом викрадення й звірячого вбивства розвідника 72 бригади Сергія Костакова. І аналогічна ситуація сталася з командиром відділення диверсійно-розвідувальної роти батальйону «Айдар» Дмитром Шабрацьким. У звіті правозахисників згаданий ще один випадок безслідного зникнення бійця розвідроти 72-ї бригади. Зниклого в АТО Віктора Анатолійовича Петренка родичі з Київської області тщетно розшукують уже другий рік. Він також служив у 72 бригаді ЗСУ й, як і Костаков, зник у районі м. Волновахи, приблизно в той же час – у жовтні 2014 року.Петренко зник вночі, останній раз його бачили в місці розташування, коли він збирався лягти спати й нікуди не збирався. Як пояснили його товариші, у Віктора був конфлікт з військовослужбовцями з в/ч В0136, які перебували на території їхної частини й погрожували йому розправою. Вони дали офіційні показання про можливих підозрюваних, однак слідство знехтувало цією інформацією.На днях у редакцію «ОРД» звернулися близькі ще одного добровольця – бійця Нацгвардії Валерія Володимировича Саванкова з Чернігівської області, якого конфлікт з керівництвом зробив глибоким інвалідом. Саванков пішов захищати Батьківщину в 2014 р., воював без поранень, хоча був на передовій – у м. Попасній, Кримському. А 12 березня цього року його доставили в лікарню з полігону «Лисець» в с. Старий Лисець (Івано-Франківщина) – у стані коми. Як стверджує його начальство з в/ч 1241, Валерій просто невдало впав з висоти власного зросту. Хоча, за словами лікарів, причиною такої тяжкої ЧМТ та крововиливу в мозок був удар круглим тупим предметом по голові, після якого зазвичай не виживають.Перед нещастям Саванков розповів братові (також «атошнику» й також добровольцю), що є непорозуміння з офіцерами. Сім'я хотіла б розслідування. Але ще більше – врятувати Валерія. Всупереч очікуванням невідомого «з тупим предметом», боєць вийшов з коми, однак керівництво частини поспішило його комісувати.Які будуть наслідки безкарності? Відсутність невідворотності покарання залишається однією з ключових проблем на території, де досі продовжується гібридна війна. А адже українська частина Донбасу, за ідеєю, мала стати прикладом оновлення. Збереження цієї сумної традиції в поєднанні з круговою порукою створює ризик перетворення всієї України в сіру зону обнулення прав, недовіри до справедливості й неповаги до Закону. «Думаю, що всі головні «сенсації», як би це не звучало, у нас ще попереду. Ми, можливо, навіть не дізнаємося всієї правди про ті речі, які відбувалися на звільнених (від бойовиків «Л-ДНР») територіях. А у зв'язку з можливою тотальною амністією шанси на «оздоровлення» не лише Донбасу, але й всієї України істотно зменшуються», – говорить Марія Томак.«Безкарність в АТО обернеться бідою для всіх, – погоджується з Марією координатор «Донбас СОС» Олександр Горбатко, який нині добивається розслідування побиття вагітної жінки військовослужбовцем (деталі ради безпеки потерпілої не розкриває, але говорить, що внаслідок злочину жінка втратила дитину). – Багато потерпілих, які звертаються до нас, бояться за своє життя, бояться скаржитися в правоохоронні органи, щоб не було помсти, і лише коли відбувається вбивство близької людини, люди йдуть на такий ризик. Амністію я вважаю неминучою, але вона має стосуватися того, що пов'язано з виконанням бойових завдань, але ні в якому разі не повинна торкатися злочинів проти цивільних осіб.А інакше – чим українські військові будуть кращі за «Л-ДНРівців»? Розвиваючи думку Олександра, неможливо не помітити, що поділений на 2 частини Донбас по обидва боки так званої лінії розмежування мало чим відрізняється з точки зору прав людини. Злочинці, які приїхали з РФ, щоб убивати й грабувати населення під виглядом «захисту його від фашистів», не надто відрізняються від «людоїдів», які «чисто випадково» після трьох судимостей за наркотики опинилися серед захисників України від російської агресії. «Я розумію логіку депутатів – їм треба задобрити хлопців, які воювали, вони думають про вибори, а в країні нічого не змінюється, і йде, м'яко кажучи, злив завдань, поставлених Майданом, тому політики піарятися на темі «захисту бійців АТО». Але я хотів би їм нагадати, що головний пріоритет антитерористичних операцій в ЄС – це дотримання прав людини. А у нас цією самою АТО по суті виправдовують насилля проти громадян», – так Горбатко проводить паралелі з Європою, до якої ми, здається, все ще прагнемо.А що, до речі, Європа? Авторами звіту «Центру Громадянських Свобод» відзначається, що до Європейського суду з прав людини почали надходити скарги щодо злочинів українських сил АТО, у яких стверджується, що держава Україна не забезпечує ефективного розслідування викрадень, катувань та вбивств цивільних осіб (наприклад, скарга Mikhaylov and Others v. Ukraine, No. 60522/15). А Євросуд вважає, що «зобов'язання розслідувати існує навіть у складних і небезпечних умовах, включаючи умови військового конфлікту» – тобто окупація частини України не є виправданням для бездіяльності й свавілля! У звіті підкреслюється, що амністія для учасників АТО (включаючи й ту, що передбачена Мінськими угодами) має застосовуватися лише до засуджених, їй мають передувати об'єктивне й всебічне розбирання й справедливий, незалежний суд. Отже, кожен випадок має бути індивідуально розглянутий, а не просто перекреслений. Крім того, амністія не може стосуватися тих, хто вчинив тяжкі й особливо тяжкі злочини (а це не лише вбивства й зґвалтування – як вважає невіглас Юрій Луценко, а всі умисні злодіяння, за які передбачено покарання понад 5 років).Негайно «припинити огидне насилля» й розслідувати злочини в зоні АТО закликали Україну 21 липня представники «Amnesty International» та «Human Rights Watch», у чиєму звіті говориться: «Катування, неофіційне позбавлення волі й нелегальне утримання під вартою – все це відбувається саме зараз, і з обох боків конфлікту». А Парламентська Асамблея Ради Європи ще в квітні видала резолюцію № 2112, у якій відзначено, що всі порушники прав мають бути покарані відповідно до українського законодавства – незалежно від того, яка зі сторін чинить катування мирних громадян, утримує їх у підвалах чи займається вимаганням. На жаль, серія скандальних звільнень з-під варти найбільш одіозних викрадачів, катів та вимагачів стала поки що єдиною реакцією України.