Заступник командира так званого «Свердловського батальйону територіальної оборони ЛНР» Андрій Касьянов здався українським військовим. Про це написала у своєму блозі колишня землячка бойовика Олена Степова. За її відомостями, Касьянов прихопив важливі документи і розраховує уникнути покарання за військові злочини за допомогою програми «Повернись додому» (СБУ). Олена Степова — популярна письменниця та правозахисниця, яка вимушено переїхала до центру України, а до війни щасливо жила на кордоні з РФ. Місцеві шахтарі розповідають, що російське Гуково (звідки обстрілюють прикордоння) та їхнє місто стоять на одному вугільному пласті, і можна по виробіткам потрапити до сусідної Росії, не піднімаючись на поверхню.
«Свердловський батальйон територіальної оборони № 12 спочатку називався «першою козацькою сотнею «РІМ» (за позивним командира), потім був «першою козацькою сотнею імені Стаса Синельникова». Андрій Касьянов — один із польових командирів бойовиків, заступник командира мотострілецького підрозділу. Приблизно місяць тому він зник, його дружина забила на тривогу, комендатура відмовилася допомагати, а тепер від інформаторів відомо, що він на українській стороні. Перебуває в Старобільському СІЗО, розпочато кримінальну справу за участь у НВФ.
Він із поселення Калініський (район міста Свердловськ). Колись працював охоронцем у зоні, потім шахтарем. Колишній працівник підприємства «ТОВ ДТЕК», в Україні отримує пенсію — понад 5 тис. гривень. Оформив паспорт своєї дочки та українську пенсію дружині. Під час однієї з поїздок на територію України йому надійшла пропозиція. За наявною інформацією, він довго вів переговори з СБУ про свою здачу. Пішов із документами, через що в його підрозділі тепер паніка. В «ополченні» він з першого дня. У Лутугино не лише пограбував меблі та прикраси дружині й дочкам, але навіть привіз додому консервацію (діти гордилися: «Тато забрав у укропів», дружина цвіла: «Мій герой привіз колечко»). Обіцяв із бутика в Києві привезти дружині норкову шубу, але з Києвом не вийшло.
Два роки він мучив місто в банді «РІМ» — завдяки чому я одного разу почула феноменальну фразу від прихильника російської весни: «Прийдуть росіяни й визволять нас від «визволителів». Мали на увазі — визволять від банди «РІМа» (Гайдея). Коли в них закінчилися магазини «Метро», банкомати та багаті громадяни, а «укропи» не пустили в Київ, почалися міжусобиці та розчарування. Касьянов — це вже 12-й або 15-й за рахунком зі свердловчан, хто здався за програмою СБУ. Такі перебіжчики зазвичай приходять не з порожніми руками — викупляють свободу в обмін на документи, тобто видають двічі. Тепер у «ЛНР» така фаза: зрадники активно шукають контакту з українською стороною, і це мене обнадіює. У «ЛНР» кількість дезертирів приховують, звільняючи задним числом. Оголошують зниклими безвісти або вбитими, або як про Касьянова кажуть: «По п'яні випадково потрапив до карателів». До речі, про його криваві «подвиги» розповіла газета «Східний Донбас» (журналісти у Свердловську, так само як і «ополченці», отримують зарплату від російських окупантів). Багато товаришів Касьянова були відомі лише за позивними, але місцеві журналісти-пропагандисти допомогли СБУ.
Якщо заговорить Касьянов… Багато його «побратимів» купили нерухомість в Одесі на награбовані гроші, вивезли сім'ї й сподівалися затеряться.
Ви також написали, що Касьянов хвалився вбивствами українських військових у Дебальцівському котлі. У яких ще злочинах засвітилася банда «РІМ»?
Недалеко від нас влітку 2014 року був Ізваринський котел. Понад місяць під пеклом донецького сонця та обстрілами. Через наше місто виходили хлопці з Краснодонського району, їх зустріли «вовки» з «РІМа» (підрозділ під керівництвом Волкова). У Дубовій балці по виснажливим, пораненим українським хлопцям відкрили вогонь. Про звірства танкістів «РІМа» мало хто знає — по мертвих і ще живих вони їздили на танках. Там братська могила. Олександр Волков, який відповідає за це — живий і тепер працює начальником «ОБХСС» міста Свердловськ. Про цей злочин після повернення Луганщини дізнаємося більше — місцеві жителі зберігають обгоріле українські прапори, медальйони та документи… Воювали «римляни» й під Червонопартизанськом, й під Лисичанськом, й у Дебальцеві. У Лутугино були страшні бої з їхньою участю.
Осені 2014 року «римляни» нападали на конвої, що заходили зі сторони РФ і везли зброю, і це подавалося як напади «айдаровців» та «правосеків». З 72-ю бригадою ЗСУ у Червонопартизанську воювали. Чернухино «визволяли» теж свердловські «мотострільці» (попутно «визволили» птахофабрику від курей — вона ж була «укропською», і у дворі Касьянова досі живуть «визволені» кури).
Цілком ймовірно, що амністія для учасників бойових дій з «Л-ДНР» рано чи пізно відбудеться. Але військові злочини не мають строку давності (хоча — за яку амністію проголосують наші депутати, ніхто не знає…).
Совершали ли «римовці» вбивства мирних громадян? Катування? Обстрілювали ли місцеві «козаки» власні квартали у Свердловську?
У Лутугино за допомогу українським військовим розстріляли 87 мирних жителів. Це зробили ті, хто «визволив» населений пункт від України, про це знає все «ополчення», але всі свої звірства вони приписали ЗСУ… Касьянов розповідав сусідам про те, як розпилювали болгарками у Лутугино людей. Уцілілі будинки вони пограбували, потім пограбували зруйновані. У Свердловськ та Ровеньки їхали звідти вантажівки з майном. У нашому місті в травні 2014 року вони обстріляли шахту «Должанська-Капітальна» з крупнокаліберних кулеметів, і моя знайома потрапила під обстріл. Було завдання налякати. Працівники клялися, що їх обстрілював «Правий сектор». А «римляни», які влаштували це «шоу», засіяли майданчик візитками «Правого сектору». Рідне поселення Касьянова, як і Бірюково, й інші села, обстрілювали не лише російські війська, але й «перша козацька сотня «РІМ». У квітні цього року у Свердловську викрали дівчину. Утримували й насилували, потім вивели, у джинси вклали гранату й підірвали (про це була інформація «Генеральної прокуратури ЛНР»: 08.04.2016 у районі вул. Циганкова сталася вибуха, знайдено труп гр. А.Л, 1980 р.н., з осколковими пораненнями, на руках — сліди мотузки»). Брали участь троє бойовиків з «РІМа», один із них має позивний «Чечен». Тепер «ЛНРівська прокуратура» розслідує багато злочинів «римлян», і Касьянов у числі фігурантів. Недавно «ополченець» збив хлопця на скутері й спокійно поїхав додому, навіть не зупинився. Люди наздогнали, простежили, викликали «комендатуру».
Він вийшов і каже: «Командире, скільки з мене? Ну, збив пацана — їхав з фронту втомлений, трохи випив. Скільки?». У нашому місті дуже багато зниклих. На свердловських порталах заборонено вивішувати інформацію про зниклих і розшукуваних — модератори одразу видаляють. А для мирних жителів у Свердловську було два підвали. Приїжджали люди в камуфляжі з автоматами: «Пройдемтеся» — і в підвал. У команді працює нотаріус Молочко (реєстрація в Україні та в «ЛНР»), яка оформляла дарування на заправки, магазини та інше цінне майно на користь командира «РІМа» Олександра Гайдея.
На форумі «ОРД» Гайдея називали терористом № 1 Свердловськ. До того як стати головним бойовиком він був комуністом, балотувався у ВР, потім називав себе генералом «Всевеликого війська Донського». Так само як і Дремов, він воював з Плотницьким. Правда, що Гайдей уникнув сумної долі інших «козаків» і розчинився в РФ?
Я писала й про нього — ми знайомі особисто, до війни навіть підтримували один одного. Він боровся з копанками, будучи депутатом Свердловської міськради. Виступав проти наглого розграбування бюджету. Приносив мені багато документів для аналізу, адже сесії міськради йшли в напівзакритому режимі. Депутати в 90% випадків голосували «за» пакет того, про що навіть не знали. І я, як правозахисниця й еколог, боролася з копанками. Разом лаялися з СБУшниками й прокуратурою. Хоча говорили, що в 90-х він був бандитом, Гайдей пройшов Афган і був нагороджений. Потім був період, коли він сильно пив, мав бізнес. У 2012-му балотувався у ВР від комуністів, програв «регіоналу», але шахтарі були за нього. На фоні злодіїв з ПР він виглядав пристойно. І це був шок — те, що він очолив «ополчення». Багато хто, дивлячись на нього, повірив, що це добра справа. Говорив шахтарям, що ось тепер ви купуєте собі (за хабаром) регрес, а коли ми приєднаємося до Росії, все буде чесно. «РІМ» створив він, і це була по суті його особиста армія. Вона почалася зі створення «народної самооборони» Свердловськ на сесії міськради в березні 2014 року. Є відео від 1 березня 2014 року, де Олександр Гайдей, тоді ще депутат міськради від КПУ, вимагає створити самооборону, оскільки міліція не справляється, треба захищатися від радикалів і погромів (хоча в місті було спокійно).
Ці «самооборонці», організовані Гайдеєм, були першими, хто бігав навколо пам'ятника Леніну, чекаючи «правосеків». Але замість них у місті з'явилися російські військові й п'яні ростовські «козачки». Зброю в місто з Росії привіз теж Гайдей. А з ним приїхали «козаки» й ГРУшники. Коли в місті почалися грабежі, «гайдеївці» це подавали як злочини «правосеків», поки члени «ополчення» не почали хвалитися «відібраним». Себе Гайдей називав «позивний РІМ», а свою «козацьку» сотню назвав сотнею імені Стаса Синельникова. І з цим ім'ям пов'язана загадкова історія. Гайдей пафосно заявив, що цього Стаса вбили «укропи». В «Однокласниках» почали це постити, і тут з'явилася вдова. Написала, що Гайдей — мразь, яка вбила її чоловіка, і вона вимагає прибрати прізвище Синельниківих з назви бандформування. Такий пост з'явився, потім вона видалила акаунт. У місті кілька Синельниківих, і куди вони подалися — невідомо. У боях за Дебальцево «гайдеївці» принесли присягу «армії ЛНР» Плотницького, хоча між ними були великі розбірки, але в кінцевому підсумку «хлопці» з «РІМа» стали 12-м батальйоном.
Таких, як Касьянов, з першої хвилі, там майже не залишилося — багато вбитих, стали «міліціонерами й прокурорами ЛНР», завели собі особисті копанки або «відібрали» у кого-небудь, і «демобілізувалися». Тепер колишні бойовики, записані в співробітники «міліції ЛНР», стають студентами ВУЗів «ЛНР». Кажуть, що студенти матимуть пріоритетне право на амністію (вони просто навчаються й захищають правопорядок, а себе презентують не бойовиками, а мирними студентами).
Розкажіть про відносини «атаманів» з Плотницьким та відносини між Свердловськом і «центром» («ЛНР»). Була минулого року інформація про те, що Гайдей не підкоряється Плотницькому й збирається стріляти з «Градів» по Луганську (що сам він спростував). Часи «козацької вольниці» вже минули?
Усіх перших польових козацьких командирів вбили — крім двох. Гайдей живе в РФ, отримав російське громадянство. На полігоні під Новочеркаськом тренує новобранців-добровольців. Є ще Конкін з Ровеньків (так звана «2-й козацький батальйон Конкіна»), і я думаю, що цим двом допомогли вижити старі зв'язки з ФСБ.
Існує чудова запис розмови Гайдея з Владиславом Брицином (який контролював м. Антрацит). За нею видно, як Гайдей заробляє на контрабанді й вимагає мільйон, а йому пропонують «десятину»: «Я е*ав на *уй велике серце — нехай воно буде в тебе: велике серце. А в мене нехай краще будуть бабки». https://www.youtube.com/watch?v=kNAwK30yifA Це причина розбрату — контрабанда. Саша отримував гроші за проїзд по «його території», головний його бізнес був і залишається контрабанда, і навіть тепер з Росії він гонить продукти й бензин, хоча комендатура «ЛНР» контролює Свердловськ. Наші «ополченці» ненавидять Плотницького й називають його Джабою. І тепер до нього погано ставляться. А був період, коли «римовці» з Гайдеєм на чолі охороняли місто від «Джаби».
Свердловськ пройшов війну під керівництвом Гайдея в ізольованому стані.
Як живе місто сьогодні? Хто неформальний «господар»? Плотницькому вдалося переподпорядкувати собі фінансові потоки?
Свердловськ залишається контрабандним царством. Вагони днем і ночами йдуть у Росію й назад. Офіційний «комендант» від Плотницького — Андрій Сухачев (до війни був замірником вікон), а неформально містом керує людина Гайдея — Олег Чорних, заступник командира батальйону. У місто повернулися всі наркопункти, і вони «крішуються» Чорних. З копанками вже ніхто не борється, і пару тижнів тому в одній з них загинули люди. Наближені кажуть, що на Гайдея, як не згодного з Плотницьким, повісили всіх собак. Однак, хоча самого Гайдея немає в місті, у місцевій «адміністрації» працюють його соратники. Саша Гайдей показав ту жорстку руку, яку цінують на Донбасі, і тепер, вже перебуваючи в РФ, він отримує гроші з «відібраного» бізнесу, записаного на підставних людей. Свердловськ залишається лакомим шматком, з якого Джаба має мало «кеша». Місцеві часто працюють без сплати податків у «бюджет ЛНР». Ожили всі «регіональні» схеми по крадіжкам.
Заявили, наприклад, що сто будинків зруйновано, сфотографували розгромлене у Лутугино, і отримали гроші для ремонту міських будинків — ось так феноменально пилять російські мільйони рублів (акти підписувалися ЖЕКами й депутатами — у Свердловську працює обрана ще за часів України міськрада).
Бойовики в значній мірі вийшли з об'єднань «Свердловантрацит» та «Ровенькиантрацит». Ви колись розповідали в інтерв'ю про те, що працівники цих підприємств по півроку воювали проти України, а на виробництві їм ставили «виходи» й продовжували платити зарплату. Змінилася ця ситуація?
На об'єднанні «Свердловантрацит» робітники отримують 20-25% зарплати, є заборгованість, але видобуток не припинився. Вугілля йде в Росію й в Україну, і це підприємство так і залишилося у Ахметова — у нього ніхто нічого не «відібрав». У 2014 році «ДТЕК» заявив, що у них угнали 80 вагонів люди в камуфляжі. Наші «ополченці» образилися на наклеп. За митно-транспортним контролем на КПП «Червона могила» (Свердловськ) 80 вагонів «ДТЕК» у супроводі «РІМовців» проїхали в РФ. Є на підприємствах «ДТЕК» й банк «ПУМБ» — працює, як ні в чому не бувало, й шахтарі оформляють карточки, навіть кредити отримують. Сидить на шахті співробітниця банку й видає карточки – виїжджати в Україну для їх заміни свердловським шахтарям не доводилося. А ось практика, при якій можна стати терористом, і коли тобі оторвало ногу — оформити регрес, ніби травмувався на шахті, вже не працює. Так було, поки випадки були одиничні, а сьогодні всі інваліди «ополчення» оформляються як ті, що отримали травми в побуті. З 18 тисяч шахтарів пішли воювати десь 2,5 тисячі (а жителів всього 72 тис.), коли приходили з війни 1-2 безногих, отримували регресси. Тепер усі вони оформляються як ті, що впали з даху. У Свердловську з дахами біда — основна частина «ополченців» летять з дахів, втрачаючи ноги, а один «визволитель від України» навіть умудрився на ніж упасти з даху (після того, як зґвалтував дитину й відійшов умовним покаранням).
Яка роль господаря «Свердловантрацита» та «Ровенькиантрацита» пана Ахметова й «отців міста»?
Передача державних вугільних підприємств «Свердловантрацит» та «Ровенькиантрацит» у концесію Ахметову була незаконною. Серед шахтарів не було ні масової підтримки РФ, ні опозиції «російському світу». Шахтарі говорили: «Від нас нічого не залежить, нехай вирішує влада». А Ахметов торгувався. У нього на підприємствах раніше за всіх розпахнулися двері для «референдумів». Я пам'ятаю той день, коли він «гудів за мир», і ТРК «Україна» показувала — який він бравий дудельник. І якраз у цей день у нього у Свердловську на підприємствах зняли українські прапори. А у нас місто завжди рівнялося на шахтарів, а шахтарі — на Ахметова. Куди він — туди й його ТОВ «ДТЕК», куди «ДТЕК» — туди й шахтарі. Коли спустили прапори, я написала: «Донбас здан» — це ще в травні 2014 року. А почалося набагато раніше — взимку перед змінною на планерках розповідали про те, які погроми й масове п'янство відбуваються на Майдані в Києві, й що Київ у вогні. Танки на шахті «Должанська-Капітальна» (це наш флагман, шахта Ахметова — від неї до кордону всього 3 км.) стояли вже в квітні, а зброя через кордон з РФ почала йти в лютому. Російські танки («куплені» «ополченцями» в «Сильпо») ремонтувалися на шахтах Ахметова.
Так звані народні дружини ополченців, з яких виросли банди, мали назви за підприємствами, на платформі яких вони формувалися: «народна дружина з охорони державного кордону й правопорядку «Должанська-Капітальна», «дружина «шахти Червоний Партизан», дружина «Свердловського машзаводу»… Їх створювали й фінансували люди Ахметова.
А не може бути, що Гайдей діяв за наказом ФСБ і Ахметов тут ні при чому?
Лобістами Гайдея була ахметовська шайка ТОВ «ДТЕК» й мер міста Олександр Шмальц. На всіх антиукраїнських мітингах і в перших рядах «народного ополчення» вони завжди були разом: Олександр Гайдей, Олександр Шмальц та «регіонал» Олександр Коваль (нардеп та екс-генеральний директор ТОВ «ДТЕК» Свердловантрацит»). «Визволителі» (від «хунти») розгромили все, крім майна Ахметова – це бог, його не чіпай. Все місто належало йому й одного ахметовського слова — команди «фас» було б достатньо, щоб шахтарі передушили п'яниць з числа «донських козаків», які приїхали до нас з РФ. «Римляни» займалися охороною вугільних складів ТОВ «ДТЕК», супроводженням його вугілля.
На мітингу 1 березня 2014 року представники «Свердловантрацита» без дозволу Ахметова не посмів би виступити. Після цього мітингу люди побігли в супермаркети – набирати споживчі кредити на холодильники, кавомашини й пральні машини. Їм сказали, що скоро можна буде кинути банк Коломойського. Були впевнені, що буде, як у Криму. У цьому й вор мер Шмальц переконував (слинув у Німеччину), й прокурор міста Головачук (він тепер у «ЛНР» працює): «Нам дали гарантії, ми будемо частиною Росії».
Тепер через російський кордон активізувалася переброска військової техніки?
У останні місяці вагони з гаубицями й боєприпасами через «Червону могилу» йдуть щодня. У селах зв'язок глушиться, але люди про це повідомляють активно. Багато місцевих розуміють, що РФ нас обстрілює. Вперше Росія показала своє обличчя, коли обстріляла Зеленопілля, потім коли 72-га бригада стояла на КПП Червонопартизанськ, саме зі сторони РФ летіли снаряди. Родичка подзвонила з Гуково: «Привезли «Катюшу», приїжджайте до нас, рятуйтеся». Потім прийшло понад 50 «Катюш»… Влітку 2014 року населення кричало: «Це укри» — коли з РФ обстрілювали Червонопартизанськ. Тепер більшість прозріла.
Яким вам видиться майбутнє Свердловськ та луганського прикордоння?
Наших «ополченців» часто називають люмпенами, але місцеві шахтарі отримували зарплату понад 10 тис. грн. І якщо шахтар Червоного Луча з зарплатою в 3 тисячі міг вимагати кращого життя, то наші свердловчани пішли воювати й грабувати, маючи що втратити. Виступаючи «проти олігархів», вони грабували «Метро»… А ж це вже було в історії. Сьогоднішні «будівельники вільної республіки» не знають, що таке економіка, «шахтар-коромисло» залежний від РФ. Хоча й раніше могли порівняти себе з шахтарями Гуково. В РФ шахтарі не отримують безплатний побутовий вугіль (як у нас в Україні, за «Законом про престижність шахтарської праці»), там шахтарі нужденні, там шахти закриті. Тепер багато хто з них мріють, щоб все повернулося назад. Але щоб ніхто не згадував їм Дубову балку… Їхня нова позиція: винна Росія (не дала, обманула — пишуть листи Путіну), а майбутнього немає не лише у Свердловськ.
Матеріалізувалися ті їхні слова: «Від нас нічого не залежить». Для росіян війна — це життя, Донбас — полігон, а люди — ресурс. Я там прожила все життя, у 43 роки довелося покинути батьківщину й почати все заново. Йшла слідкування за всіма, хто мав проукраїнську позицію. У школу, де навчалася молодша дочка, діти принесли гранати й автомат з повним рожком — чудом ніхто не постраждав. Кумовства сепаратисти могли видати в будь-яку мить, я отримала три попередження від «Міністерства держбезпеки ЛНР». Коли виїжджала, було відчуття, що я вже все це бачила. Бачила всі етапи й знала, чим закінчиться. Можливо – генетична пам'ять предків (моя сім'я від прабабусі-прадідуся пережила в минулому столітті розкуркулювання й так само як і ми втікала з насиджених місць) підказала, що спочатку «розкуркулюють» багатих, потім «середняків», а потім прийдуть за тими, хто залишився. А коли російська окупаційна армія буде відступати… А це неодмінно відбудеться: історія Касьянова, історії інших земляків, які стали терористами, підтверджує мою впевненість у нашій перемозі… Росіяни будуть все вибухати за собою — як у Другу світову Червона армія — дамбу «Дніпрогеса». У селі Провалля (це зовсім на кордоні) тепер стоїть базовий табір Казанської дивізії. Три дні тому заїхало багато російської техніки. Росіяни зібрали в церкві людей і сказали: «Або ви годуєте нас, або села не буде». Вільно приходять до людей і беруть все, що треба – яйця, курей. Повторюється історія окупації лише своїми ж земляками й «російськими братами».