Від перетасування кадрів борделем борделем і залишається. Реформи можна проводити по-різному. Можна, наприклад, так, як це робить Юрій Луценко: звільнити прокурора Закарпатської області Володимира Янко й одразу ж призначити його прокурором Луганщини. Або так: звільнити прокурора Луганської області Юрія Квятковського й поставити його керувати прокуратурою Львівської області. Або навіть так: перемістити заступника прокурора Харківської області Олександра Стратюка на посаду прокурора Івано-Франківської області. Або, зрештою, ось так: вручити заступнику прокурора Львівщини Олегу Соболю портфель прокурора Рівненської області. Областями Україну Господь Бог не обділив — все-таки найбільша країна в Європі, прокурорів у нас теж хватає, а їхніх заступників і поготів. Тасувати цю колоду можна нескінченно, міняти місцями Полтавщину з Миколаївщиною й навпаки — скільки завгодно. А якщо прийдуть якісь умовні громадські активісти й запитають: «А де ж, Юра, реформи?», він і відповість: «Та ось вони!». Рокування йдуть, аж гай шумить, але змін чогось не видно.
Юра-95%. Один із далеких попередників Юрія Луценка Михайло Потебенько здобув собі недобру славу, повторюючи, що тіло з Таращанського лісу відповідає ДНК Георгія Гонгадзе на 96%. Невідомо, чи прилипне до Луценка його цифра-візитка, але зараз він говорить про те, що люстрація прокурорських кадрів здійснена на 95%. Однак, виходячи з призначень, здійснених Луценком, цього ніяк не скажеш. Керівником Департаменту внутрішньої безпеки ГПУ і надалі залишається Іван Дзюба — людина, яка працювала в системі й за Шокіна, й до Шокіна. Раніше посаду керівника ДВБ займав Ігор Белецький, якого «пішли» після Революції гідності. Але Дзюба був керівником згаданого департаменту ще до Белецького. Після зміни влади у лютому 2014 року Іван Дзюба плавно йшов до повернення на «старе» місце — спочатку зайняв крісло старшого прокурора відділу внутрішніх розслідувань і запобігання корупції управління внутрішньої безпеки ГПУ, а звідти добрався й до начальника ДВБ. З Департаментом внутрішньої безпеки ситуація тим більше незрозуміла, що сам Луценко натякнув: структуру возглавит Петро Шкутяк.
Дослівно це прозвучало так: «Шкутяк буде керівником робочої групи внутрішньої безпеки ГПУ з перевірки доброчесності прокурорів у центрі й на місцях. Йому 35 років, він був головою Долинської райдержадміністрації (Івано-Франківська область. — Авт.), брав участь у «мовному Майдані», великому Майдані; добровольцем «Айдара» пішов на фронт, був тяжко поранений під Луганським аеропортом, у селищі Георгіївка», — охарактеризував Луценко свою креатуру. Але справа в тому, що посада «керівник робочої групи» офіційно не існує, та й саме її назва звучить дивно. Є крісло начальника Департаменту внутрішньої безпеки, яке займає, як уже було сказано, Іван Дзюба. А тим часом для подолання корупції в прокурорському середовищі Юрій Луценко не придумав нічого оригінальнішого, ніж зобов'язати підлеглих заповнити так звані анкети доброчесності. Анкети впровадили наприкінці липня, на їхню обробку прокурорам дається місяць. По закінченні строку в ГПУ, треба припустити, буде організований гучний банкет, а Юрій Вітальйович публічно оголосить не лише про завершення люстрації, але й про перемогу над корупцією.
Процентів так на 95. «Помилково вказана інформація в декларації про доброчесність прокурорів буде поводом для притягнення до дисциплінарної відповідальності або звільнення з посад, або з органів прокуратури в цілому», — пояснила значення анкет прес-секретарка Луценка Лариса Саргань. Що ж являє собою цей інструмент для виявлення доброчесності? В анкеті — сім позицій, які слід скріпити підписом і тим самим присягнути в тому, що фігурант протягом своєї кар'єри дотримувався такого: 1. Не вчиняв дій, що ганьблять звання прокурора; 2. Своєчасно задекларував майно в установленому порядку; 3. Рівень його життя відповідає наявному майну й доходам; 4. Не вчиняв корупційного правопорушення; 5. Не здійснював незаконного втручання в роботу іншого прокурора; 6. Добросовісно виконує обов'язки й дотримується присяги; 7. Не є об'єктом заборон, передбачених законом «Про очищення влади». Жодної конкретики така анкета, як видим, не містить. Вона цілком передбачувана, оскільки розраховується на добровільне визнання в злочині або правопорушенні, якого, звичайно, не буде.
Але не менше, ніж зміст такої анкети, дивує й порядок перевірки доброчесності. Вона полягає в розміщенні анкет прокурорів на офіційному сайті й очікуванні, коли свідомі громадяни нададуть інформацію, яка спростує підписані прокурором «сім стовпів доброчесності». При цьому у свідомих громадян є не більше шести місяців. Після завершення цього строку будь-яка інформація втрачає сенс, а прокурор вважається успішно пройденим перевірку. Для розробки цього геніального методу перевірки доброчесності, очевидно, й створювалася робоча група Шкутяка у складі десяти осіб. Але припустимо, що від свідомих громадян таки надійшли дані про те, що прокурор імярек збрехав у своїй анкеті.
Що відбувається тоді? А тоді — у разі отримання компрометуючої інформації — єдине завдання групи Шкутяка полягає в спрямуванні цієї інформації керівнику прокуратури, в якій працює гіпотетичний порушник. Після чого безпосередній керівник сумнівного прокурора «зобов'язаний вирішити питання про призначення служебної перевірки». Що буде, якщо керівник прийме рішення про недоцільність проведення перевірки — в правилах застосування чудо-анкети не зазначено. Очевидно, що, якщо начальник порушника не дасть ходу служебному розслідуванню, порушник і надалі буде залишатися на своєму місці. Перефразовуючи відомий анекдот про продаж слона, констатуємо, що з такими методами, такою бюрократією, відстрочкою рішень, імітацією покарань і святотатством, вкладеними в так звану «анкету добропорядності», Юрій Луценко жодну корупцію не подолає. Зате, правда, буде, про що звітувати перед начальством — читай: перед Президентом, який і пролобіював його кандидатуру. На захист подібних анкет слід зазначити, що вони мають застосування й за кордоном.
Заповнення анкет доброчесності є звичайною практикою в державних і правоохоронних органах США, Канади й європейських країн. Тільки там анкети складаються з кількох десятків листів дуже конкретних питань — крім детальних питань про фінансовий стан особи й її близьких родичів, є уточнення щодо місця проведення відпустки й джерел її оплати, про середню дозу алкоголю на тиждень (актуально й для самого генпрокурора — А.), випадків керування транспортом у стані сп'яніння, участі в незаконному мисливстві, використання послуг проституток і багато інших обставин особистого життя. При цьому вся надана в анкеті інформація може бути перевірена як на поліграфі, так і шляхом збору з різних джерел даних про особу, образ її життя й коло спілкування. Луценко ж достатньо побачити сім почеркань пера під дуже розпливчастими тезами, не підкріпленими доказами й фактами. Найбільший кадровий промах. Сто днів прокурорства Луценка ще не пройшли, але настануть уже в скорому часі. Важко сказати, що попаде в ТОП його особливих «досягнень»: то чи «перемішування» обласних прокурорів, то чи комедія з «анкетами доброчесності».
Протягом останніх трьох місяців найбільше обурення громадськості викликало, мабуть, призначення прокурором Києва Романа Говди. Це Луценко припомнять також. Крісло столичного прокурора залишалося вакантним майже рік — з моменту відсторонення Сергія Юлдашева. Все це час прокуратуру столиці очолював перший заступник Юлдашева — Олег Валендюк, прославившийся рішенням адмінсуду, яким його було заборонено звільняти з посади першого заступника прокурора Києва. Що ж стосується Романа Говди, то він зробив непогану кар'єру, пройшовши службову драбину від прокурора відділу в Житомирській прокуратурі до прокурора Одеської області й заступника Генерального. Колись його прочили на посаду прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, але Назар Холодницький Говду обійшов. Луценко призначив Говду на високу посаду, незважаючи на те, що саме він підписав підозру колишньому заступнику Генерального прокурора у «квартирній справі» — Віталію Касько. І це ще не кінець історії. Місяць тому прес-секретарка Юрія Луценка Лариса Саргань писала критичний пост у Facebook про те, що Віталій Касько — як кролик у «Пригодах Аліси в Дзеркальному світі» — заблудився в часі.
Касько, таким чином, принизили двічі: за допомогою соцмереж і неприємних для нього кадрових призначень. Все це разом узяте означає лише те, що до реформаторів прокуратури на кшталт Каська або Сакварелідзе Луценко не матиме ніякого стосунку. Шляхи «першого призову» перебудовників ГПУ й нинішнього керівництва Генеральної прокуратури навіть не будуть перетинатися. Що ж, кожна мітла мете по-своєму або робить вид, що мете. У будь-якому разі, неприбраній хаті від цього не легше — імітація зусиль не замінить самі зусилля.