Головною перешкодою для прояву політичної волі у протидії корупції є страх перед можливою відповідальністю. Такий висновок я обґрунтував у своєму інтерв'ю англомовному виданню Kyiv Post. Журналісти цього видання цікавилися перебігом подій у справі «діамантових прокурорів», можливістю перетворення Головного управління контррозвідки «К» СБУ у політичний інструмент, еквівалентом якого міг би стати департамент «Кононенко-Грановського» ГПУ, відновленням в Україні інституту «смотрящих», реформуванням спецслужби за аналогією до поліцейської реформи, погрозами з боку тодішнього Генпрокурора Шокіна та пропозиціями президента Порошенка.
Політична воля запускає всі антикорупційні механізми. Без неї вони гальмуються. Ті, хто виражає політичну волю, чітко розуміють: якщо сьогодні запустити на повну потужність наявні антикорупційні механізми, верховна влада просто «злетить». Цим пояснюється та стриманість, з якою влада ставиться до впровадження системних антикорупційних заходів. Варто зауважити, що вони – те ж електронне декларування та НАБУ – запроваджуються владою під примусом, лише під потужним тиском громадянського суспільства та міжнародної спільноти. Все дуже просто: політичну волю блокує страх відповідальності.
Кононенко і Грановський зіграли не останню роль у моїй відставці. Вони не давали мені прямих інструкцій і не могли давати їх принципово. Однак певні «прощупування» були. Вони спілкувалися з моїм першим заступником Демчиною. Я постійно відчував їх бажання розширити обсяг його повноважень. Мені навіть довелось говорити з ними про те, що він намагається, образно кажучи, «влізти» у сфери, які не входять до його компетенції, зокрема у сферу протидії контрабанді. Я їм сказав, що не допущу цього – він займатиметься лише питаннями, які за розподілом обов'язків віднесені до його повноважень. Нещодавно президент призначив Демчину першим заступником Голови – начальником Головного управління контррозвідки «К» СБУ. Що стосується інституту «смотрящих», то в Україні після певної перерви спостерігається тенденція до його активної реанімації.
Главк «К» може перетворитися у політичний інструмент і еквівалент департаменту Кононенко-Грановського в ГПУ. До чого це може привести? В Україні поки не існує дієвих запобіжників політизації правоохоронних органів: сталої розвиненої демократії, ефективного цивільного контролю, незалежного суду. Усе це створює передумови для перетворення правоохоронних відомств у політичний інструмент і засіб вирішення особистих питань. Такий процес може привести до повного ручного керування спецслужбою, коли ключові рішення прийматиме не її керівник, а інша особа чи група осіб. Тоді спецслужба з органу забезпечення безпеки держави перетвориться у фактор небезпеки державності. ЗМІ пишуть про те, що окремі «куратори» від влади постійно проводять наради з правоохоронцями і суддями, «нарізаючи» їм завдання. Я б такого ніколи не допустив.
Роль Шокіна у справі «діамантових прокурорів» я б визначив як роль «генерального адвоката». Тоді внутрішній спротив розслідуванню цієї справи був просто шаленим. Слідчих і процесуальних керівників у цій справі керівництво ГПУ «рвало», як тільки могло. Зрештою, під різними приводами вони всі були усунуті з своїх посад. У процесі досудового розслідування став відомий позаслужбовий зв'язок фігурантів у цій справі з тодішнім Генпрокурором. Суть розмов зі мною у цій справі зводилась до одного – щоб я відступив. Але це було б зрадою і закону, і команди співробітників ГПУ та СБУ, яка працювала по цій справі.
За час служби в СБУ мені довелось виявляти і документувати десятки корупціонерів різних «мастей» – суддів, прокурорів, міліціонерів, митників, податківців, службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, співробітників спецслужби. Були справи стосовно одного епізоду одержання хабаря, а були й такі, які стосувалися системного і організованого хабарництва. Були резонансні справи, та ж справа стосовно судді Зварича. Справа «діамантових прокурорів» – особлива, знакова, бо вона виявила корупційний спрут на вищому рівні правоохоронної системи з виходом на політичну владу. Звідси й такий неймовірний спротив.
Президент Порошенко не пропонував мені піти у відставку. Після чітко заявленої мною позиції у справі «діамантових прокурорів» він запропонував мені інше – перейти з вказаної посади на рівнозначну, але з іншими функціональними обов'язками. Хоча об'єктивно для такої кадрової рокіровки не було підстав: по-перше, мені не було висловлено жодних претензій по роботі, по-друге, за мною стояв колектив, який сподівався, що нарешті після Революції Гідності почнеться справжня боротьба з корупцією. У Службі всі все розуміли і чекали, яке я прийму рішення. Потім мені пропонували інші керівні посади, і не тільки в СБУ. Від усіх цих пропозицій я відмовився. У мене як офіцера є розуміння честі і обов'язку.
При Януковичі мене звільнили з посади начальника управління внутрішньої безпеки і вивели у розпорядження Голови СБУ. А далі усіляко намагалися видушити з Служби. За дорученням Якименка атестаційна комісія навіть рекомендувала звільнити мене з негативних підстав. Якименко затвердив це рішення комісії, але видати наказ про моє звільнення не наважився через абсолютну надуманість підстав. Я ж тоді принципово не писав рапорт про звільнення за власним бажанням. А зараз такий рапорт подав, хоча таке рішення мені далося непросто.
Ні тоді, ні зараз у мене не було жодних сумнівів у тому, що у діях вказаних прокурорів є склад злочинів, які їм інкримінує слідство. За неймовірного намагання покровителів «діамантових прокурорів» справу не вдалося розвалити на етапі досудового слідства. Чи залишається така небезпека сьогодні? Залишається. Треба розуміти, що окремі особи небезуспішно беруть під контроль судову владу, у тому числі під виглядом проведення судової реформи. Справа «діамантових прокурорів» перебуває в орбіті їх інтересів. Хоча сподіваюсь, що зміна Генпрокурора, суспільний резонанс, якого набула ця справа, і об'єктивний підхід суду призведуть до законного рішення по усіх задокументованих епізодах діяльності «діамантових прокурорів».
Реформа СБУ потрібна, але добре продумана і опрацьована провідними експертами. При цьому слід врахувати помилки реформи поліції. Хоча на моє переконання діяльність будь-якого органу можна кардинально змінити без проведення значних законодавчих змін. Компетентність, відповідальність і доброчесність можуть бути забезпечені кадровими змінами. Усе залежить від перших керівників – держави, відомства, органу, їх моральної і правової суті, а також принципів, які вони сповідують. Найбільшою проблемою є те, що в Україні відсутня стратегія реформування правоохоронної системи. Тому таке реформування нерідко здійснюється без належного обґрунтування або взагалі «під себе».
Радянське минуле не вважаю визначальним відбитком на діяльності СБУ. Головне не допустити рецидиву – щоб Служба не була такою політизованою, як КДБ. А оперативні методи уже багато десятків років є приблизно однаковими у всіх спецслужбах світу. Після Майдану СБУ однозначно стала більш патріотичною. Патріотизм має бути притаманним усім співробітникам СБУ. Адже йдеться про орган, який покликаний забезпечувати державний суверенітет України, її конституційний лад, територіальну цілісність. Прихильність співробітника спецслужби до іноземної держави є, щонайменше, підставою для вирішення питання про його перебування на службі. Рівень патріотизму співробітників спецслужби значною мірою залежить від рівня патріотизму політичного керівництва – не позірного і фальшивого, а справжнього. Бо вони, як ніхто інший, знають зсередини справжню сутність і спрямованість керівництва держави.
Кримінальні справи проти мене і моїх співробітників у зв'язку зі справою «діамантових прокурорів» були так званими фактовими справами, які у будь-який момент могли перетворитися у справи проти конкретних осіб. У якому вони стані сьогодні – мені не відомо.
Коли я очолив Главк «К», то відразу дав чіткий сигнал: СБУ каже «стоп» усім тіньовим, корупційним та іншим сумнівним схемам. Голова Служби В.Грицак тоді підтримав мою позицію. Усі, кому цей сигнал був адресований, його почули. Але тоді ж вперше відчув незадоволення мною дуже впливовими особами. У подальшому воно зіграло свою роль у моїй долі. Побутує думка, що Главк «К» історично не боровся з корупцією, а очолював її. А що у Главку було до мене і що є після, говорити не буду.
Павло Шеремет справді висловив мені два прохання – взяти участь у його передачі на радіо «Вести» і дати інтерв'ю «Українській правді». У мене в телефоні й переписка з цього приводу збереглася. Не встигли ми з ним цього зробити. Щоб серйозно коментувати це вбивство, треба знати матеріали справи. Єдине, що я можу сказати, що це вбивство може бути елементом якоїсь складної комбінації. Мені видається, що його не можна розглядати як просто убивство людини – Павла Шеремета. Воно попадає у переплетінь багатьох подій, у тому числі міжнародних.
Стан розслідування корупційних справ проти оточення Януковича і справ Майдану можна пояснити низкою об'єктивних і суб'єктивних причин. Об'єктивною причиною є масштабність корупційної діяльності – кралось і бралось все і у необмеженій кількості. І робилося це на державному рівні часто з використанням легальних, формально законних способів. Звідси – складність розслідування. Суб'єктивними причинами є неналежна організація розслідування такої діяльності на первинному етапі і спокусливість поживитися на таких справах. Я вже говорив про існування тісного зв'язку між представниками режиму Януковича з нинішньою владою. Цей зв'язок зумовлений однаковим підходом до влади як засобу збагачення, спільністю бізнесу «колишніх» і «нинішніх», спільністю політичної діяльності. І в цьому контексті знову постає питання про наявність політичної волі.
На одній із зустрічей Генпрокурор Шокін, невдоволений моєю позицією у справі «діамантових прокурорів», сказав мені відкритим текстом: «Я тебе посаджу!». І це було сказано не тет-а-тет, а в присутності кількох службових осіб. А стосовно стеження за мною, то я його однозначно виявив і вжив контрзаходів, щоб зафіксувати. Після цього відразу оприлюднив інформацію про стеження, бо це єдине, що могло зупинити його організаторів.
Останнім часом деякі ЗМІ, з посиланням на одне з рішень Солом'янського райсуду Києва, повідомляли про те, що передані мною до НАБУ матеріали є ксерокопіями, а тому розслідування справи про «чорну касу» ПР не має перспективи. Розслідування іде, воно все прояснить. Скажу лише одне – до НАБУ я передав оригінали документів, які називають «чорною касою» Партії регіонів. Перед тим, як це зробити, я спеціально дослідив їх на предмет оригінальності.