Спроба генпрокурорського обшуку в Антикорупційному бюро – це лише один елемент великої історії, у якій задіяні десятки осіб: від депутата Блока Петра Порошенка до оточення Юрія Іванющенка, більш відомого як Юра Єнаківський. У листопаді 2011 року, перебуваючи у Горохові Волинської області, голова Аграрного фонду Сергій Хорошайлов попросив драбину. Вона йому була потрібна, щоб вилізти на дах складу і перевірити, чи лежить там цукор, який належить державі. Драбини йому не дали. Ні присутній поруч голова Держінспекції сільського господарства Сергій Тригубенко, ні заступник міністра АПК Ігор Якубович. Останній аргументував це тим, що, по-перше, туди вже лазили всі перевіряючі, і цукор там є, а по-друге, у львівському ресторані чекає зустріч, і стіл уже накритий. Як згодом виявилось – цукру на складі таки не було, але рішення було прийнято на користь ресторану. П'ять років по тому слідчі Генпрокуратури прийшли з обшуком до Антикорупційного бюро. Глава НАБУ Артем Ситник повідомив пресі, що справжньою причиною цього наскоку стала справа «цукрового прокурора» Олександра Колесника. Матеріал прокладає ланцюг між цими подіями, щоб прояснити, чому Генеральна прокуратура аж настільки рішуче вступилась за свого хоч і важливого, але не найвпливовішого співробітника.
Зважаючи на величезну кількість фактів і заплутаність історії, матеріал подає її штрихово. З основними прізвищами варто познайомитися одразу.
У 2010 році, згідно з матеріалами вироку, Сергій Тригубенко був заступником міністра аграрної політики, а згодом став народним депутатом від Блока Петра Порошенка. Валерій Келестин – екс-нардеп від «Нашої України» та на той момент одноразово від Партії регіонів. Валерій мав брата-близнюка Юрія (у лютому 2016 року загинув у автокатастрофі). Брати були власниками Групи компаній Техно–Центр, у тому числі Горохівського та Володимир-Волинського цукрових заводів.
Ігор Ігнатов – чоловік широкого спектру дій. Архіву «Наших грошей» він відомий як постачальник державних органів IT-програм. Правоохоронцям – як учасник судового процесу над «бандою Капітошки». У вироку кільком членам банди Ігнатов зашифрований як ОСОБА5: «входив у склад злочинної організації та займав на той час посаду заступника директора державного концерну «Укрморпорт». Ігнатов був також секретарем Федерації профспілок України часів Хари. У червні 2009 року Постановою Генпрокуратури його відсторонили від посади секретаря ФПУ та взяли під арешт. Досить швидко його звільнили під заставу. Хист до цукру у нього прокинувся давно. Коли у 2005 році уряд Тимошенко нагнув «Нафтогаз» придбати на 157 млн грн. бразильського сирцю, то потім вироблений з нього цукор таємничим чином щез. Кінцевою ланкою у щезанні стали складські приміщення ТОВ «Октябрьський цукровий комбінат» та ЗАТ «Одеська цукрова компанія», якими керував у той час Ігор Ігнатов.
Заступник міністра познайомив бізнесмена із серйозним фахівцем. Це одразу відобразилось на подальших успіхах підприємства. Ігнатова дружні консультації матеріалізувались у відчутні вигоди. У 2011 році Келестинські «Продінвест» і «Агромаркетінвест» отримали урядові квоти на ввезення цукру-сирцю. У ті часи це був неабиякий успіх. Одразу після того – черговий щасливий збіг обставин: Аграрний фонд оголосив тендер на закупівлю цукру. Тендер був державний – для «формування інтервенційного фонду», однак без приватних посередників теж не обійшлось. За словами Юрія Келестина, «оформленням» тендеру Агрофонду займалися юристи ТОВ «Федерація профспілок України», керівником якої був Ігнатов. За словами самого Ігнатова, згідно із судовими матеріалами, тодішній керівник Агрофонду Сергій Хорошайлов найняв його для перевірки виробничих потужностей келестинського Горохівського цукрового заводу, що він і зробив. Усе було запрограмоване на успіх. І він не забарився.
Тендер розписали на п'ятьох переможців. У червні 2011 року Агрофонд уклав угоди на 95 700 тон цукру-піску на суму 813,45 млн грн. Келестинські ТОВки з цієї суми отримали більше половини договорів. ТОВ «Цукроворафінадний комбінат «Володимирцукор» – 170,00 млн грн., ТОВ «Украгро-5» – 337,45 млн грн. Засновником ТОВ «Украгро-5» був донецький ТОВ «Сінтезпродсервіс», засновник ще одного переможця Солодкого контракту – ТОВ «Мар'їнський укрпромзбут», котрий отримав тоді 8,5 млн грн. У травні 2016 року суддя Олена Букіна не допустила слідчих НАБУ до рахунків ТОВ «Сінтезпродсервіс».
Щодо ціни – питання для держави. Закупівельна ціна цукру 8500 грн./т. виявилася вищою за ціну відпуску цукру з Агрофонду. Приблизно у той же період фонд передав до Криму 3400 тон цукру по 7780 грн./т. «для стабілізації цінової ситуації». Тобто «переможці» полегшили бюджет на майже 69 мільйонів, з них дві келестинські фірми отримали «зайвих» 43 мільйони. І це лише на завищеній ціні, не враховуючи обсяг «недопоставки».
Тим часом «добрий ангел» Ігнатов продовжив свою доброчинну діяльність. У цей самий час він організував для Келестиних кредит на закупівлю сирця в клюєвському «Актив-банку». «Профспілковий діяч» мав дуже близькі контакти з цією фінустановою: ще в 2009 році Хара з Ігнатовим ледь не викупили клюєвський банк за профспілкові кошти. Але тоді оборудку їм зірвала генпрокуратура з УБОЗом. Розмір кредиту відомий лише приблизно: за твердженням Ігнатова, на келестинських заводах за клюєвські гроші було перероблено 125 тисяч тон цукру-сирцю. Важливіше інше: виготовлений цукор одразу переходив у банківську заставу, тобто продати його Агрофонду було б вельми складно.
Ще цікавішим є інший факт. У той самий час – у 2011 році – у тому самому «Актив-банку» фірма Ігнатова ТОВ «Ольга» бере кредит у 15 млн доларів під заставу цукру «виробленого з тростини». Цей цукор ніби-то знаходився на кількох складах України, у тому числі на келестинських підприємствах у Горохові і Володимир-Волинському. Тут матеріал поступово наближається до протистояння 2016 року «ГПУ-НАБУ», оскільки каменем спотикання між ними став саме «цукор Ігнатова».
На жаль, невідомо, що сталось із контрактом келестинського «Украгро-5» в 337 млн грн. Відомо лише, що керівник підприємства раптово помер одразу після виграшу державного тендеру. Натомість судовий реєстр докладно повідомляє про долю 170 млн. для ТОВ «ЦРК «Володимирцукор». Директором та номінальним засновником ТОВ став Фелікс Богдан. Родзинкою нового зіц-голови було те, що він двадцять років тому відбував 10 років відсидки за розбій.
Новонароджене ТОВ «ЦРК «Володимирцукор» одразу ж орендувало ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод». Договір із Агрофондом передбачав часткову попередню оплату. Від «Володимирцукру» до Агрофонду надійшли два рахунки від 23 червня 2011 року, завірені, згідно до даних судової експертизи, підробленим підписом Богдана. Агрофонд негайно сплатив 119 мільйонів. Ці гроші були негайно перекинуті до келестинських ТОВ «Компанія «Продінвест» (35 млн. грн.) та ТОВ «Агромаркетінвест» (79 млн. грн.). Як слідує з довідки Державної служби фінансового моніторингу України, надалі гроші були перераховані до британської прокладки «Omnexpert LLP». Її цікавинкою є те, що вона має спільних засновників із «Highway Investment Processing LLP» – продавцем першої «вишки Бойка», тобто «Ireland & Overseas Acquisitions Ltd» та «Milltown Corporate Services Ltd». Ліквідувалась «Omnexpert» одразу по тому, як через неї прогнали кошти по цукрових оборудках.
Врешті 119 бюджетних мільйонів на контракті вартістю 170 мільйонів зникли в офшорі, а цукор у державні засіки так і не приїхав. Після цього прийшов час до операції «зачищення хвостів». У листопаді 2011 року у МінАПК пройшла міністерська нарада. Міністр Микола Присяжнюк доручив присутнім «проконтролювати поставки цукру». Присутні – це заступник міністра Ігор Якубович, гендиректор Агрофонду Сергій Хорошайлов, новопризначений голова Держсільгоспінспекції, колишній заступник міністра Сергій Тригубенко і цукрово-профспілковий діяч Ігор Ігнатов. Абсолютно всіх наведених учасників «міністерської наради» ЗМІ тоді пов'язували із Юрієм Іванющенком, більш відомим як Юра Єнаківський.
Після цього відбувся виїзд «комісії Присяжнюка» до келестинських цукрозаводів. Саме тоді, згідно з матеріалами вироку, директор Агрофонду просив драбину, а заступник міністра її не давав. З 28 листопада по 1 грудня 2011 року представниками Агрофонду, керівником зберігача агрофондівського цукру ДП «Харківцукорзбут» Наталією Коряк і Феліксом Богданом було підписано акти на поставку повної кількості цукру, якого, насправді, не існувало. Згодом за судовими свідченнями Коряк, до ДП «Харківцукорзбут» на зберігання надійшло аж 50 тон тендерного цукру. І лише після цього всього настала черга цапа-відбувайла.
Чергова перевірка виявила відсутність цукру, і у лютому 2012 року Фелікса Богдана (того самого, що раніше сидів у тюрмі за розбій) запрограмовано взяли під варту. У червні 2013 року Печерський суд засудив Богдана за заволодіння 119 мільйонами Агрофонду до 8 років 9 місяців тюрми із конфіскацією відсутнього в нього майна та штрафу у 2,8 мільйони за несплату податків. На суді над Богданом «єнакієвці» активно свідчили проти Келестиних, звинувачуючи саме їх у організації схеми. У вироку Богдана йдеться, що він діяв «як пособник, за попередньою змовою та у групі з особами, кримінальна справа про діяння яких розслідується окремо». Певний час Юрій Келестин перебував навіть у Міжнародному розшуку Інтерполу, втім жодного вироку не отримав. А у лютому 2016 року трагічно загинув у автокатастрофі.
Залишається таємницею існування кримінальних проваджень щодо інших учасників схеми. Хоча б відштовхуючись від того факту, що акти прийому-передачі підписувало кілька сторін, а до в'язниці потрапив лише один підписант – та й те номінальний «фунт». Можливо, причина криється в тому, що, по-перше, інші люди – занадто поважні, а по-друге, державу ще можна було спробувати подоїти на тому ж ефемерному цукрі.
По паперах на складах вперемішку із келестинським цукром, який в цей час «поступово щезав», лежав ще закредитований в «Актив-банку» цукор ігнатьєвської фірми «Ольга». Так що, коли якийсь продукт і лишався на складах, то його можна було трактувати або ж як державний – тобто вироблений Келестиними для Агрофонду, або ж як приватний – який лежить як застава перед «Актив-банком». Цілком можна припустити, що один і той самий мішок цукру міняв господаря в залежності від того, з якого боку приходила перевірка. Класичний спосіб перекривати недостачу: тягати мішки зі складу на склад по всій Україні – показуючи перевіряльникам повний обсяг.
З роками реальне походження цукру остаточно заплуталось. І в 2015 році суди, які цілком могли бути не в курсі попередньої історії і відштовхувались лише від наданих боргових зобов'язань, прийняли рішення віддати державний цукор на користь банку і приватних фірм. Хоча, скажімо, раніше «Актив-банку» не вдавалося пробити цукрову справу через суд. Ось, наприклад, ухвала київського апеляційного суду 2013 року про одну з невдалих спроб «Актив-банку» зняти арешт з цукру, звернутого в дохід держави вироком Богдану. Ну що ж, через три роки вдалося.
Отут вже і стався в пригоді прокурор Колесник, який виділив для себе «окреме провадження». У червні 2015 року прокурор прибув до села Червона Слобода, де зберігалося близько 30 тис тонн цукру Аграрного фонду і погрозами змусив власника складу впустити його в приміщення. Разом з Колесником до складу увійшли представники ПАТ «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Ефективні інвестиції», яке на початку 2015 року отримало право вимоги за кредитним договором між «Актив-банком» та фірмою «Ольга», і державний виконавець. Він відразу заарештував цукор та передав його на зберігання КУА «Система плюс», яка представляла інтереси вже згаданого інвестфонду «Ефективні інвестиції».
У травні 2016 року прокурора Колесника затримали співробітники НАБУ. У липні 2016 року ГПУ завдала удару у відповідь, прийшовши в НАБУ з обшуком. Але тепер стає зрозуміло, чому аж настільки збудився правоохоронний орган часів Луценка через затримання одного прокурора. Бо, якщо все буде йти, як і повинно, і до справи почнуть клеїтись усі епізоди, то може постраждати занадто багато «достойних» людей. А посадок друзів ніхто нікому не обіцяв.