Папа Франциськ під час візиту до Польщі 27 липня 2016 р. заявив, що світ перебуває у стані війни, однак це не релігійна війна, а боротьба за владу над людьми та економічні інтереси. Лідер католиків усього світу не розкрив, хто саме порушив мир і проти кого ведеться війна. Які країни або рухи несуть відповідальність за турбулентність, яка сколихує Азію, Європу та Африку? Чому західні лідери та громадськість не б'ють на сполох і демонструють страусину політику? Спробуємо відповісти на ці та інші питання, що з них випливають.
Сьогодні реалізується сценарій, який допускав у своїй відомій праці С. Гантінгтон рівно 20 років тому: не-західні цивілізації все ж таки посмілилися кинути виклик США та західній цивілізації загалом. ХХІ століття демонструє зіткнення не традиційних коаліцій імперій або національних держав на кшталт Антанти — коаліція Центральних держав (І світова війна); Троїстий пакт або країни «осі» — Антигітлерівська коаліція або «союзники» (ІІ світова війна); Варшавський договір — НАТО (Холодна війна), а боротьбу вищого порядку, коли глобальний світ розколот на цивілізації.
Відповідно такій наднаціональній війні можна присвоїти 4-й порядковий номер, якщо вважати Холодну війну Третьою світовою. Нова глобальна війна, звісно, не випадковість. Завершення кожної попередньої світової війни вже містило насіння, з якого виростали умови та передумови нової сутички. Світопорядок, заснований на західних, християнських цінностях, який декларувався після завершення Холодної війни як «загальнолюдські цінності», викликав негативну реакцію в не-західних цивілізаціях. Опоненти зовсім не поділяють ідеї гуманізму та християнської моралі, відмову від воєн як засобу розв'язання політичних конфліктів, правило збереження нинішніх кордонів, принципи віротерпимості та соціального плюралізму. Тим більше вони не приймають домінування у міжнародних інституціях переможців у Другій світовій війні, передусім особливу роль США у міжнародній політиці, які взяли на себе поліцейські та місіонерські функції. Однак не всі політичні сили, лідери партій або держави, незадоволені світовим порядком, мають сміливість відкрито кинути виклик Західу.
Війна проти європейської цивілізації набула негласного, необголошеного, повільного характеру і за формою, методами, засобами може бути віднесена до класу гібридних воєн. Як завжди у гібридних войнах, важко назвати точну дату або навіть рік початку активних дій, умовний день «Д» як точку відліку відкритих міжцивілізаційних зіткнень. 2014 р.? 11 вересня 2001 р.? Або ще з часів Іранської революції та захоплення американських заручників (1979 р.)? На нашу думку, у нульові та десяті роки поточного століття крок за кроком складається гібридний (інакше його не назвеш, враховуючи характер учасників) і негласний союз Москви, Пхеньяна, ІДІЛ — своєрідний «троїстий пакт». Ми пропонуємо його називати, не вдаючись до політкоректності, — «Вісь Зла». Світову турбулентність у останні роки «закручують» саме ці три центри. «Вісь Зла» несе відповідальність за війни, ядерний шантаж, тероризм, кібератаки, політичну нестабільність та психологічну війну. За кількістю учасників і зловісною суттю нова вісь нагадує відомий троїстий союз минулих часів: Берлін — Рим — Токіо.
Але марно намагатися згадати формальні зустрічі сторін або спільні декларації, як це було за часів фон Ріббентропа, графа Чіано та Мацуоки Йосуке. Хоча ретельно законспіровані контакти спецслужб і спеціальних представників передбачаються. Вісь реально існує, вона являє собою смертельну загрозу західній цивілізації через розслабленість та аморфність останньої, що настала після ейфорії 1990-х рр. Дві ядерні держави та квазідержава належать до різних не-західних цивілізацій, в іншу епоху вони легко могли б утворювати ворогуючі між собою полюси. Але не випадково кажуть: спільний ворог породжує спільні інтереси. Це ситуативний і небезпечний союз, спрямований на одну спільну мету — знести західну цивілізацію та «виправити» хід історії у своїх інтересах. «Вісь Зла» зміцнюється спільним бажанням розгромити світопорядок, який три центри методично руйнують усіма їм доступними способами у дусі сучасних гібридних воєн. Одночасно центри осі зовні демонструють ворожість один до одного, роблять загрозливі заяви, навіть демонструють атаки, які насправді виявляються фейками.
Наприклад, «Ісламська держава» неодноразово кидала словесні загрози на адресу Росії, але свої теракти неминуче спрямовує в Європу. Москва вступила у війну в Сирії під прапором боротьби з ІДІЛ, однак авіаудари системно наносяться по опонентам Асада. Росія нібито приєднується до засудження Пхеньяна за ядерні та ракетні випробування, але всім відомо, що Північна Корея — творіння СРСР, і глибокий негласний зв'язок з Москвою тривав з 1940-х рр. Без радянських і китайських технологій, науково-технічної допомоги високотехнологічні проекти Пхеньяна були б неможливими. Основними мішенями для зміни світопорядку обрані відомі стовпи західної цивілізації: принцип непорушності повоєнних кордонів, статут ООН, дух Гельсінкі, відмова від військової сили як способу розв'язання політичних суперечок, принцип нерозповсюдження ядерної та ракетної зброї; ідея та практика прав людини, Загальна декларація прав людини 1948 р. та пов'язані з нею міжнародні документи щодо жінок, дітей, гуманізації правосуддя тощо.
Протест викликає не стільки існування самих документів, які не є цінністю поза західною цивілізацією, скільки спроби їх імплементації у національне законодавство та систему соціальних відносин усередину країн, що належать до не-західних цивілізацій. Тим більше коли міжнародні інституції під управлінням західних держав намагаються контролювати ситуацію у гуманітарній сфері, ставлячи державам периферії «двійки» за «погану поведінку та погано вивчені уроки». Демократія, політичні свободи та процедури, які є звичними для громадян західних країн і які відторгаються, викликають страх у тоталітарних та авторитарних режимів. Ідея змінюваності та підконтрольності влади особливо болісно сприймається диктаторами, узурпаторами як особиста образа та виклик. Кожен центр «Осі Зла» має свою «родзинку», власні рахунки з Західом і «зручну» зброю, якою можна вражати противника та сіяти хаос у країнах «першого світу».
Північна Корея (КНДР) — це представниця синсько-комуністичної цивілізації; країна, яка за логікою історичного процесу мала трансформуватися після модернізації самого Китаю, В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі у більш традиційну форму китайської культури, але волею долі застрягла на історичному шляху, законсервувала себе в епосі Сталіна та Мао Цзедуна; перетворилася на ніким не прикритий лякало Західу. Претензії Пхеньяна звучать приблизно так: по-перше, не заважайте нам поглинути південь Корейського півострова, по-друге, не критикуйте нас за комуністичний експеримент та режим махрової азіатської деспотії. Головна перешкода та ворог — США, які взяли на себе роль гаранта існування Південної Кореї, а оскільки Америка — ядерна держава, то й Пхеньян повинен мати рівну зброю. Північна Корея, передусім, відкидає принцип нерозповсюдження ядерної зброї та використовує як зброю у гібридній війні публічний ядерний шантаж. Це єдина країна у світі, яка відкрито та цинічно ігнорує всі резолюції та рішення ООН і відкрито демонструє політику підготовки термоядерної війни.
Недавно пхеньянські пропагандисти створили відеоролик, де корейській аудиторії показується інсценування ядерного удару по містам США. Такого публічного розгулу злобної фантазії ніхто у світі собі не дозволяє, хоча російська риторика вже підійшла до цієї межі, якщо відомий пропагандист РФ у телеефірі дозволяє собі заявити, що «Росія єдина країна, яка може перетворити США на радіоактивний попіл». Мабуть, це зручно робити разом з Північною Кореєю, як кажуть, «гуртом і батька…». ІДІЛ — бойове крило мусульманської цивілізації; демонструє крайній радикалізм та тотальне заперечення будь-яких європейських цінностей; дії адептів вражають жорстокістю та безмилосердям, нульовою терпимістю до іновірців та противників. Свої злочини, включно з кривавими терористичними актами, не лише не приховує, але квазідержава, схоже, готова взяти на себе будь-яку кров «невірних» та своїх власних «відступників» (ІДІЛ об'єднує радикалів суннітської фракції ісламу на території Іраку, Сирії, і вбивство шиїтів, очевидно, не вважається порушенням Корану).
«Ісламська держава» веде війну за перерозподіл державних кордонів, які, на думку ідеологів руху, нав'язані ісламістам європейцями після Першої світової війни та розпаду Османської імперії. Надзавдання — світовий ісламський халіфат. Бойові дії міжнародна терористична група проводила на територіях, що належать Афганістану, Ліванові, Пакистану, Алжиру, Єгипту, Нігерії, Лівії, Йемену. На поверхню неодноразово виплигали негласні зв'язки ІДІЛ з Путіним, останній дуже зацікавлений у тому, щоб ісламісти як ледокіл розрізали павутину міжнародних відносин, вибухали світ на Близькому Сході та в Європі. Відомі випадки переброски радикально налаштованих ісламістів з території колишнього СРСР, Кавказу, навіть України на бази ІДІЛ, чим успішно займалася ФСБ протягом кількох останніх років. Зброя, боєприпаси, гроші можуть також перебрасуватися на Схід через посередників, місцеву мафію, торговців зброєю, щоб замаскувати реальне джерело. Російська Федерація є сучасною політичною формою московсько-ординської цивілізації (визначення «євразійська» або «православна» вважаємо менш точними і такими, що не відповідають історико-географічному контексту).
Путінська імперія намагається розширити свої цивілізаційні кордони. Формальними перешкодами є міжнародне право, гельсінські домовленості, міждержавні пакти, які, по правді кажучи, Москва без сумління перетворює на порожні папірці. Програма максимум — контроль над Євразією від Гібралтара до Сахаліна, мінімальне завдання — вихід на кордони колишнього СРСР. Характерна риса ординства — прагнення до безперервного розширення, архетип походу, які у ХХІ столітті виглядають архаїчно та ірраціонально, але змінити своє культурне праісторичне підґрунтя східна імперія не в силах, бо тут потрібно, образно кажучи, здійснити переливання крові та пересадку мозку мільйонам підданих. Сенс перманентного процесу завоювань довжиною в 500 або більше років полягає у «пережовуванні» та «перетравлюванні у чреві імперії» будь-яких народів, які на своє нещастя мали спільні кордони з агресивною цивілізацією.
Результати «цивілізаційного канібалізму» неоднозначні: в одних випадках етнічна та цивілізаційна ідентичність практично зникають, представники завойованого племені позбавляються історичної пам'яті та впевнено визначають себе за допомогою прикметника «русские»; в інших — навіть кілька сотень років процесу «перетравлювання» не дають кінцевого ефекту і, як ми бачимо на прикладі України, у товщі народних мас зберігається зерно власної ідентичності. Особливістю цивілізації є її постійне дотикання до трансатлантичної християнської цивілізації, і частина росіян визначають себе «європейцями» або людьми, орієнтованими на Європу. Росія частково — з часів Петра — є афільованою з Європою, що в умовах необголошеної війни обертається додатковим ризиком для західної цивілізації. Традиційно Росія активно бере участь у європейських справах, політиці, міжнародних інституціях, існує інтенсивний обмін людьми та бізнесом. Ця зовнішня та механічна афіліація в умовах гібридної війни дозволяє легально або напівлегально наносити приховані удари по європейській спільноті, включно з використанням «м'якої сили».
Мета Москви дуже прозора — ослабити західних конкурентів, розколоти та поставити у залежність від Кремля. Активно використовуються такі види гібридної зброї як підривна пропаганда; газова зброя (ідея енергетичної імперії, що опутує Європу мережею трубопроводів, як Левіафан душить щупальцями своїх жертв); підкуп та політична корупція, фінансування правих і лівих радикалів та всіх, хто не гидує брати кремлівські подачки; спецоперації цивільного сектора (очевидно, найуспішнішою операцією останніх років була організація спільно з ІДІЛ потоку «сирійських» біженців в Європу зі всіма негативними наслідками для ЄС); нарешті, розв'язування локальних воєн та ескалація військової напруги в Європі та світі. Російські керівники, використовуючи право вето в ООН, можуть ефективно прикривати свої агресивні акції та дії негласних союзників, паралізуючи волю світової спільноти. Загалом виходить досить вдала комбінація абсолютно різних цивілізаційних та політичних сил, поєднання легальних і нелегальних способів підриву миру та стабільності в Європі та США.
«Розподіл праці» як не може бути краще збігається зі специфікою гібридної війни — нанесення синхронних ударів по всіх секторах суспільної системи, руйнування противника зсередини, сіяння хаосу та скорочення довіри населення ворожих країн до законних урядів. Джерела економічних ресурсів, на які спирається «Вісь Зла» у своїй боротьбі з Західом, досить прості: видобування та торгівля вуглеводнями, людські ресурси в умовах невільництва та надмірної експлуатації власного населення, перерозподіл національного доходу на користь армії та війни в умовах відсутності контролю громадянського суспільства. Максимально використовуються науково-технічні досягнення, ноу-хау, почерпнуті на Західу. Наприклад, пропаганда через Інтернет та хакерські атаки. США, оточені двома океанами, завжди розглядали свою ізоляцію від Європи та Азії як певний стратегічний ресурс, але вони вже не відчувають себе в безпеці, і не лише через ракетну зброю. Хакерська атака на сервери демократів, здійснена, як вважають експерти, з Росії, явилася яскравим прикладом можливості втручатися у політичне життя Америки у критичний період історії, коли вирішується політичне майбутнє провідної країни західного світу.
«Український фронт» слід розглядати у контексті міжцивілізаційної гібридної війни. Москва спочатку вважала, що вона воює не з українцями, а з НАТО та США. Але статус воюючої держави крайне невигідний РФ, вона прагне займати позицію, яку Гантінгтон у відкритих зіткненнях по лінії розлому цивілізацій визначав як «друга лінія» (активна допомога воюючій стороні). Ось чому по кордону розлому двох цивілізацій штучно створені дві псевдореспубліки, від імені яких Москва де-факто ведеть агресивні дії проти України та шантажує Європу, а російські політики рішуче відкидають очевидну істину — саме Росія веде війну проти України. ЛуганДон важливий для Росії доти, доки вона планує вести свою війну проти європейської цивілізації. Скоротечна анексія Криму позбавила РФ можливості розпочати бойові дії безпосередньо з території півострова без офіційного оголошення війни (альтернативна ідея полягала у тому, щоб перетворити Крим на «незалежну» невизнану державу на кшталт Абхазії). Але «гаряча» агресія з успіхом реалізується через маріонеткові уряди Луганська та Донецька.
Очевидно, ніякої здачі ЛуганДона з боку РФ та виконання Мінських угод до завершення світової війни чекати не варто. Отже, хто й за що воює на Сході України? З точки зору цивілізаційного підходу, який ми перетворили на теоретичне пояснення поточних історичних подій, воюючі сторони можна визначити так: європейськи орієнтовані українці та росіяни по лінії цивілізаційного розлому ведуть війну з московсько-ординськи орієнтованими росіянами та українцями. І ця війна носить екзистенціальний характер, бо на кону «бути чи не бути» Україні частиною європейської цивілізації. Таким чином, це не міжетнічний конфлікт і, звісно, не громадянська війна. Для існування та майбутнього України розлом цивілізацій — благо та історичний шанс на самозбереження та розвиток, для Росії — крах цивілізаційного проекту та шлях до саморуйнування, оскільки без зовнішніх завоювань, без «сакрального Києва» імперія міцно станеме на шлях самопоїдання.
Цивілізаційний підхід запропонований, власне, не українськими авторами: слов'янофіли та грунтовники, російські імперці, євразійці наполегливо досить тривалий час (з кінця ХІХ ст.) відстоюють розуміння історичної ролі та місії Росії як політичної форми Євразії, як особливої «російської», «православної», «євразійської» цивілізації. А. Дугін, один з головних ідеологів путінської агресії проти України, у своїх книгах (див. Дугін А. Г. Теорія багатополюсного світу. — М.: Євразійський рух, 2013. — 532 с.) «сміливо» ставить питання про те, що пора вже оголосити Росію особливою цивілізацією. І далі за текстом: «Якщо Росія станеме на такий шлях і визнає себе цивілізацією…, це означатиме хрестовий похід проти Західу, заперечення його універсальної місії…» (с.450). Ідея Дугіна полягає у тому, що Росія повинна об'єднати всі антизахідні сили у «хрестовому поході», що вже фактично відбувається у реальній політиці. Не варто опонувати дугінцям у їхній спробі мислити себе категоріями особливої цивілізації, ворожої Західу. Це суверенне право Росії та росіян зрозуміти, хто вони насправді, і чого хочуть у цьому світі.
Але ми повинні ясно окреслити нашу позицію. По-перше, згадаймо, що писав Гантінгтон: «… поняття «цивілізація» «втратило властивість ярлика», і одна з множини цивілізацій може бути досить нецивілізованою у попередньому сенсі слова». Це якраз про Росію, треба гадати. По-друге, нам, українцям, не подобається ваша цивілізація, ми себе до неї не відносимо, і боротимемося за те, щоб розлом між українсько-європейською цивілізацією та московсько-ординською цивілізацією набував все більшої культурної глибини. Своєю агресією проти мирної та до поди до часу «спляче» України орда серйозно нам допомогла; не дарма ж українці на сході та півдні тепер люблять повторювати: «спасибі Януковичу та Путіну за те, що вони з нас створили націю». І ця політична нація відтепер і навіки буде існувати по той бік розлому. Російсько-українська війна, таким чином, виглядає як частина світового протистояння не-західних та західної цивілізації. Доля Європи перебуває в руках самих європейців. Новоявлені «варвари» вирішили, що стара цивілізація досить одряхліла для того, щоб бути розколотою та растоптаною.
Але чи це насправді так, покажуть найближчі роки. На нашу думку, європейська цивілізація має потенціал самооновлення, можливо, виклик зі сходу якраз і обернеться бракуючим мобілізаційним стимулом для продовження історичного часу західної спільноти. Доля України багато в чому залежить від двох речей: 1) визнання європейцями України частиною своєї цивілізації, 2) здатності європейців захистити свої цінності, а значить, і надати реальну допомогу українцям як своїм природним союзникам. Проблеми європейців та американців полягають у нерозумінні загрози, що нависла, її джерел. Усвідомлення першого та другого підкаже й шляхи виходу з ситуації. Будемо сподіватися, що для цього не потрібен новий Перл-Харбор. Нам видається, що першочерговим завданням Західу є, як і у випадку трьох попередніх світових воєн, створення широкої відкритої коаліції, яка могла б об'єднати та зміцнити нації, що протистоять «Осі Зла». Очевидно, НАТО — це занадто вузький формат в умовах світової війни. Пора західним країнам переходити до мілітаризації економік та вчитися протистояти гібридним загрозам: пропаганді, військовому шантажу, підривним спецоперціям на власній території, тероризму, кібератакам тощо.
Необхідна більш жорстка ізоляція «Осі Зла», важливо використовувати головну перевагу США та Європи — превосходство в економіці. Логіка подій диктує такий болісний, але потрібний крок, як тимчасова ревізія демократичних свобод. Захід зіткнувся з цивілізаціями, що плюють на демократію, але вміють використовувати свободи, права людини у західних країнах з метою агресії. Наприклад, доречно задатися питанням: чи мають право вільно мовити у західних країнах російські пропагандистські телеканали, якщо проти західної цивілізації фактично розв'язана війна? Українцям потрібно «тримати фронт» і пам'ятати досвід фінів: вони тричі протягом ХХ ст. воювали з російсько-радянським монстром для того, щоб зберегти свою цивілізаційну ідентичність і не розчинитися у животі Левіафана. Правильність саме такого вибору не залишає сумнівів. Припустимо, що світова гібридна війна завершилася розгромом «Осі Зла».
Розв'яжеться чи автоматично проблема «поганого сусідства» для України? Очевидно, ні, ми залишимося на лінії розлому цивілізацій. Максимально бажане стан українсько-російських відносин у майбутньому — мирне співіснування, принципи якого були розроблені ще у роки Холодної війни. За це, очевидно, й варто боротися, розуміючи, що європейський вибір України — це вже навіки.