Забуті в «ДНР». Гірка правда про звільнення заручників

Ми навіть приблизно не знаємо, скільки мирних українців томиться в донецьких підвалах у цю саму хвилину, і скільки безоружних людей були вбиті бойовиками лише за те, що не були прихильниками «ДНР». Ситуація з цивільними полоненими набагато гірша, ніж з військовими. Будь-яке потрапляння військовослужбовця в полон фіксується службою ВСП, яка проводить розслідування, а облік захоплених безоружних не ведеться. Іноді складається враження, що Україні зайві громадяни не потрібні. «Народні республіки» — це велика чорна дира, у якій людське життя нічого не коштує. І той піар, який зробили дірі туристи-переговорщики (Андрій Куліков, Олексій Мочанов, Русланa Лижичко та інші) — не лише допоміг «сомалійським піратам» зі сходу просунутися в бік легалізації. Він зіграв злу жартку з тими, хто, послухавши розповіді про красиві донецькі клумби та милих «ополченців», у яких немає рогів і копит, повірив, що в окупації немає нічого страшного.Відомий далеко за межами України релігієзнавець, історик і філософ, почесний доктор багатьох університетів, який зустрічався з Далай-ламою та Папою Римським, перебуває в застінках «ДНР» уже понад 7 місяців. Шістдесятирічний учений Ігор Козловський залишився в Донецьку заради 16-річного сина, прикованого до ліжка. Авторитетні діячі науки ще в березні передали в Донецьк кілька звернень до колег з проханням встати на захист Козловського та врятувати поважного вченого. Щоб зрозуміти, наскільки наївний такий заклик, уявіть собі 1937 рік. Ті, хто посочувствував, мовчали заради власної безпеки. А один із бажаючих виробити репутацію (деякий Олександр Дмитрієвський) виступив із «викривальною статтею», у якій назвав наукові конференції Козловського бісовськими зібраннями та закликав не церемоніться: «Донбас занадто милосердно ставиться до проукраїнськи налаштованих осіб. Настав час пройтися по них калюжним залізом!». Ігоря Анатолійовича спочатку звинуватили в «сектантстві». До арешту ретельно підготувалися: попередньо согнали на мітинг кілька сотень школярів, студентів та їхніх наставників із плакатами: «Секти, геть з ДНР». Потім поважного вченого заподіяли в зв'язках з невідомими, які невдало замахнулися на статую Леніна. Хоча в паралізованому страхом місті навряд чи хтось посмів би замахнутися на цю «святиню» (скоріше московські «чекісти» імітували підрив для полювання на відьм).При обшуку у Козловського «народні міліціонери» вкрали документи на квартиру (авось заручник виявить бажання подарувати майно), антикваріат та техніку. На комп'ютері релігієзнавця виявили «ненадійну» переписку. Тут треба сказати, що якщо українських військових, захоплених бойовиками, одразу вносять у списки на обмін, то врятувати цивільних заручників може лише великий громадський резонанс. Але родичі сподівалися на непорозуміння та просили не піднімати галас. Щоб не розлютити «нові влади». «Народна республіка» розбереться, адже Ігор Анатолійович — найміролюбивіша з людей, не будуть ж гноїти в тюрмі за пару необережних слів (так міркували близькі). Але час минув, а ситуація ставала все гірша. У лютому один із головних терористів «ДНР» — Олександр Ходаковський — заявив, що арештом Ігоря Козловського вдалося запобігти повстанню в «ДНР» 20 тисяч мусульман призивного віку! А наприкінці травня бойовики оголосили, що учений звинувачується за кількома статтями республіканського «кримінального кодексу» і його чекає показовий суд. Ігоря Козловського звинуватили в шпигунстві та виготовленні боєприпасів.За такими звинуваченнями (як ми вже писали) в «ДНР» допускається смертна кара.Постійний пошук змовників життєво необхідний «владам» «ДНР». Треба вбивати в голови невеликій кількості тих, хто повірив у «республіку», що вороги не спять, «народна» боротьба має сенс, а «силові органи республіки» існують не для грабежу, а для захисту від безлічі «диверсантів». Арешт ще одного 22-річного жителя Донецької області Володимира Фомічева став уроком для тих, хто всі 2 роки твердив, що в «ДНР» все не так уже й погано. «Якщо без політики, можна жити», — сказав товариш Володя якраз напередодні свого полонення. Студент Фомічев приїхав до батьків на новорічні свята з Києва, прогулявся центром Донецька і наївно виклав своє фото у головної «республіканської» ялинки у себе на Фейсбуці. Практично одразу хтось із знайомих настукав на Вову. «ДНРівці» ворвалися в дім і жорстоко побили хлопця. «Він сумував за батьками, і міркував, що якщо мільйони перетинають лінію розмежування, то значить і йому можна.Батьки були переконані, що в «ДНР» є справедливість і з Вовою нічого поганого не трапиться. Коли люди, наближені до «ДНР», повідомили, що Вову катують, і він може не дожити до суду, тато з мамою почали прозрівати, і ми почали звертатися в різні органи, щоб його внесли в списки на обмін», — розповів один із друзів полоненого. «Критиком «ДНР» він не був, рідко висловлювався на побутові теми», — виправдовували сина тато з мамою. Але щоб потрапити в число «ворогів», виявилося достатньо того факту, що взимку 2013–2014 студент Фомічев підтримував Донецький Євромайдан. При обшуку місцеві «слідчі» знайшли лише жовто-блакитні прапорці. Але пізніше «пришили» 2 гранати. Вони з'явилися невідомо звідки в кишенях куртки студента — знайшлися вже в кабінеті «слідчого» (як рояль у кущах). Довго Володя не визнавав, що привіз ці штуки в «республіку». Говорив правду — навіть навчальної гранати в руках не тримав. Але адвокат (в «ДНР» вже є й своя адвокатська колегія) переконав, що якщо взяти на себе ці самі гранати, можна буде вийти на волю. Врешті-решт «республіканський прокурор» просив для Фомічева 1,5 року, а після визнання «республіканський суд» дав два.Викриття змовників у Донецьку набуло планомірного характеру, стукацтво увійшло в моду. Товариші нещасного Вови гадають: хто ж доніс на хлопця? Підозрюють приятеля Романа Хузяхметова, який, починаючи з осені 2013 року, розривався між Євромайданом та Антимайданом. Фомічев вважав його другом — разом колись брали участь у «Фундації регіональних ініціатив». Вова забув про те, що у лютому 2014-го цей же Рома злив титушкам таємну зустріч місцевих прихильників Майдану з лідером «ФРІ» Олександром Солонтаєм. Перед арештом він навіть ніби зустрівся з Хузяхметовим. У березні 2014-го цей спритний юнак написав заяву на «народного губернатора» Павла Губарева в СБ України, а через пару місяців — після того як Донецьк остаточно перейшов до путіноїдів — метнувся в зворотний бік. Заявив, що весь цей час був внедрений у число проукраїнських активістів керівництвом Донецького міського відділення Партії регіонів на чолі з Олексієм Грановським, який став одним із міністрів-терористів.Створив «ДНРівський» аналог «Миротворця» з персональними даними донецьких майданівців, яких позначив як небезпечних для «республіки» лиходіїв. І врешті-решт виробив репутацію настільки, що навіть отримав посаду в окупаційній адміністрації Дебальцева. Друзі намагалися утримати Фомічева від ризикованої поїздки. Наводили всякі приклади. З триміс­ячного полону «ДНР» якраз недавно вирвалася дівчина Дарина, яка так само приїхала проведати батьків на річницю смерті брата і потрапила «в підвал». Дарина навчалася в Одеському університеті й попросила перенести сесію, надавши довідку про роботу волонтером на складі у «Правого сектора». Схоже, хтось із працівників ВНЗ передав копію довідки комусь у «ДНР». Бойовики кидали Дарину (яка вже була вагітна й має 2 групу ДЦП) в камеру до чеченців, але ті виявилися нормальними й поступилися їй єдиним ліжком. Дарину позбавляли їжі та води, тиснули морально. Врешті-решт змусили дати прес-конференцію, яка «викривала ПС». Врятувати заручницю допомогла Дніпропетровська єврейська громада. Що ж стосується Вови — було зрозуміло одразу: нікому буде його заступитися.Але не дарма ж кажуть, що надія вмирає останньою («Якщо без політики, можна жити»…). «Залякуючи місцеве населення, показуючи ефективність своєї репресивної машини — бойовики дають сигнал місцевим: ми в кожному бачимо потенційного диверсанта і тому — тримайте язик за зубами, навіть якщо ви з чимось не згодні. З підвалу вийде не кожен, і для цього не обов'язково мати гранату — її, якщо треба, підкинуть. Ніхто не застрахований від того, щоб бути розп'ятим, а місцеві пропагандисти придумають причину», — коментує політолог із Донецька Станіслав Федорчук.На жаль, багато публічних людей, які відвідували окупований Донецьк із благородною місією спасіння полонених, потрапилися на гачок гібридної війни. Таким необережним «голубом» ризикує стати нардеп Надія Савченко, яка вже бачить Плотницького та Захарченка «народними депутатами від ДНР і ЛНР». Надія оголосила голодування й намерена таким способом добиватися звільнення військовополонених (про мирних заручників, на жаль, вона не говорить). Натхненні нею матері військовополонених заявили про своє бажання відправитися в «ДНР».З Савченко чи без — поки не ясно, але раніше Надія заявляла про свою готовність. До Савченко Віктор Медведчук уже проштовхував подібний прийом. Але раніше для матерних поїздок використовувалися його кишенькові ляльки — Надія Курамшина та Вікторія Шилова. На цей раз у Медведчука з'явився куди більш потужний інструмент. Якщо народна улюблениця візьметься переконувати світ у тому, що в Україні йде громадянська війна, це може спрацювати. Багато переговорщиків вважають, що саме Медведчук має вирішальне слово в питанні: кого звільняти, а кого ні. Цей кум Путіна заперечує сенс 1-ї статті української Конституції, називає нашу Державу штучною державою й закликає «поважати вибір сходу країни». Цей вибір він бачить як включення Донбасу в Україну на умовах, коли Україна платить бойовикам контрибуцію (як Москва — Чечні). Тобто буде відновлювати Донбас за свій рахунок і терпіти вільне переміщення бойовиків із пропагандою екстремізму. А у Путіна з'явиться право диктувати свої умови в українському парламенті. При цьому Медведчук цинічно називає все це федералізацією, пропагуючи як єдиний шлях збереження територіальної цілісності.А ось маріонеткові влади «ДНР» не турбують себе маскуванням. «Голова Народної Ради» Пушилін у «Республіканській газеті» від 12 серпня описує перспективу прямих переговорів із Савченко як прийняття Україною ультиматуму: лише обмін усіх на всіх і лише виконання всіх пунктів Мінських угод. Включення в Конституцію «особливого статусу» для «Л-ДНР», як заявляє Пушилін, перетворить Україну в конфедеративну державу й дасть «республікам» свободу політичного курсу. Вибори за варіантом П'єра Морреля зроблять Захарченка з Плотницьким легальними політиками, а підписання «Закону про амністію», прийнятого ВР ще в жовтні 2014 року (але все ще не підписаного Порошенком), дозволить помилувати тих, хто вже засуджений. У іншій публікації Пушилін передчуває зустріч у Донецьку з матерями полонених: «Це може бути серйозним поштовхом, щоб матері, повернувшись в Україну, сприяли прийняттю закону про амністію». А головар «республіки» Олександр Захарченко не приховує агресивних планів щодо «визволення від фашистів» всього Донбасу.«Хоче привезти наших військовополонених, ніхто не заважає — привози, — коментує намір Савченко завітати до нього. — А умови миру я зараз назву: абсолютний вихід усіх підрозділів української армії з території колишньої Донецької області (включаючи Маріуполь, Слов'янськ, Артемівськ, Краматорськ та ін.). Ми ніколи не повернемося в Україну в розумінні України. Я ніколи не допущу, щоб у Донецькій області висіли прапори нацистів» ( https://www.youtube.com/watch?v=Zqj4Lc7wm3s ).«Савченко права в тому, що коли волонтерські групи займалися обмінами, користі було більше, однак на те є об'єктивні причини. Надя застрягла в 2014 році — коли були живі багато з тих польових командирів, з якими можна було вести прямі переговори — той же Бетмен і Мозговой, — розповів «ОРД» один із переговорщиків, який просив його ім'я не називати. У 2014-му він переконав одного з найлютіших бойовиків, щоб той відпустив наших прикордонників, а взамін з нього зроблять «цукерку». «Я пообіцяв, що запрошу ТВ, і журналісти знімуть, як він віддає солдатів мамам, і як мами його дякують за доброту (хоча я знав, що у його підвалах страчено кілька десятків людей).І це спрацювало. Але з тих пір Путін побудував на неконтрольованих територіях систему, у якій ініціатива виключена. Завдання Медведчука: у результаті поїздки Савченко в «ДНР» вивести Москву з конфлікту. Переговори про полонених на рівні «Київ-Донбас» (Захарченко – Савченко) допоможуть переконати світ у тому, що у нас має місце внутрішній конфлікт. Якщо Надюша заграється в миротворця, з Росії знімуть санкції, і ми позбудемося єдиного щита між нами й агресором. Успіх плану Медведчука означатиме для України капітуляцію: невелика група людей із зброєю нав'яже нам свої правила. Сепаратизм та екстремізм стануть формою волевиявлення народу. Донбас покаже приклад бажаючим створити свої «республіки». А на територіях «ЛНР» і «ДНР» закони України по-тому не діятимуть — будь-хто, хто туди в'їде, зникне через 2 години й ніхто його не знайде».Важко робити висновки з вищесказаного. Ми всі мріємо про мир і готові на компроміси заради заручників. Але полонені стали козирною картою, за допомогою якої Путін-Медведчук ведуть гру за українську самостійність.Варто нагадати, що не відмінності між сходом і західом, а прагнення України до свободи стало причиною війни, і це той останній бастіон, який не можна здавати. Це не означає, що треба складати руки. Навпаки: важливо розповідати світу всю правду про той пекло, у якому опинилися українські громадяни на територіях, окупованих за допомогою російської армії та російської зброї. Об'єднуватися й проводити пікети біля посольств. Дзвонити у всі дзвони. Закликати на допомогу союзників на Заході. Знаходити нові формати переговорів і власні козирі в боротьбі за звільнення наших співвітчизників. І головне — у разі з жителями Донбасу, які опинилися заручниками, виступати так само принципово й згуртовано, як діяло суспільство в боротьбі за звільнення самої Надії Савченко.