До «Європейської правди» надійшла публікація народного депутата Андрія Деркача (позафракційний, до 2014 року — Партія регіонів). Деркач є одним із запеклих противників запровадження електронного декларування у 2016 році. Він був співавтором скандальної поправки до бюджету, яка відкладала е-декларування на рік і стала причиною конфлікту між Києвом та Брюсселем. Редакція «Європейської правди» не згодна з висновками депутата і зазначає, що велика частина його доводів ґрунтується на некоректних даних — як щодо «відсутності» вимог ЄС, так і щодо невідповідності е-декларування європейським стандартам та низки інших питань. Однак у рамках публічної дискусії видання вирішило опублікувати також його позицію. Як зазначала «Європейська правда», Деркач не є одиноким у прагненні зупинити електронне декларування — прибічники цього є також серед представників чинної влади. Редакція звертає увагу на тези публікації про «нульове декларування». Цього терміна наразі немає в законодавстві, однак, за даними видання, керівництвом декількох фракцій уже погоджений законопроект, що має забезпечити амністію незаконних доходів минулого через «нульову» податкову декларацію. «Європейська правда» й надалі інформуватиме про розвиток та нові тенденції, пов'язані з електронним декларуванням.
Складається цікава ситуація: нинішня влада намагається реанімувати ноу-хау періоду втікача Віктора Януковича — контролювати громадян через їхні доходи. В Україні, де у спробах оплатити комунальні послуги майже кожна друга самотня городянка вимушена здавати на старості років кімнату, а сільська бабуся — днями простоює на базарах; в Україні, країні, де 30% громадян працює без будь-якого офіційного працевлаштування, а 90% працівників комерційного сектора отримують левову частку зарплат у конвертах, — для всіх цих громадян збираються запровадити так звану нульову декларацію. Звучить красиво, але під яскравою обгорткою приховано небезпечний інструмент: тепер влада зможе обкласти будь-якого громадянина дикими штрафами за неплатіж податків або навіть завести кримінальну справу. Готуйтеся жити по-новому — запускається «демократія» з електронним декларуванням. Але експеримент, як відомо, провалився по всіх фронтах. З одного боку, можна порадіти, що спроба реалізувати інструмент нагляду над громадянами провалилася.
З іншого боку, нинішня влада повністю дискредитувала потенційно ефективний демократичний інструмент боротьби з корупцією. Чи потрібне електронне декларування? Відповідь — так, це важливий елемент забезпечення прозорості діяльності чиновників усіх рівнів та боротьби з корупцією. Але у дусі української влади закон, який прекрасний на папері та за духом, стає репресивним політичним інструментом. Лише після фальстарту системи електронного декларування табір збуджених європтимістів та інших мрійників починає розбиратися в механізмі, ставити питання: чи буде система працювати з точки зору психології людини, захищеності даних та взагалі здорового глузду?
Справа полягає у дотриманні реального балансу інтересів, а саме: у балансі приватного життя громадянина та інтересів держави; у визначенні раціонального обсягу декларованих даних; у виключенні практики множинних тлумачень положень, що передбачають використання інформації приватного фінансового характеру для політичної боротьби та маніпулювання; у використанні отриманих даних правоохоронними органами для політичної боротьби; у суперечливому європейській практиці вільному доступі рядових осіб до декларацій; у побудові поліцейської держави, ключі до якої потраплять у руки будь-якій групі осіб, яка прийде до влади.
Та сама поправка. У грудні, коли приймався бюджет, я підтримав депутата Мисика, і ми внесли поправку про відстрочку введення е-декларування на один рік. Я неодноразово пояснював, що у існуючому вигляді з 1 січня закон буде порушувати Конституцію України та міжнародне право. Потрібно було змінювати підхід, розбиратися в ситуації. Але які лише звинувачення не звучали на нашу адресу — «п'ята колона, яка зірвала європейські прагнення», «зрада, фальшування бюджету»… Будь-які аргументи, яким була притаманна адекватність, юридична підоплека або логіка, не приймалися.
З одного боку, коли активісти у фейсбуках кричать «Потрібно!», Верховна рада відповідає «Є!» і починає приймати нереалістичні та «антиконституційні» закони. Реалізація системи електронного декларування була продиктована кон'юнктурними прагненнями — бажанням заробити або отримати піар на боротьбі з корупцією, — що й привело до провального результату. Кого винити? За станом на 1 вересня 2016 року ми маємо нескінченну історію з невиконуваними обіцянками безвізового режиму. Перш за все, у цьому винна міністр закордонних справ Павло Клімкін та його заступниця Олена Зеркаль, які мали стежити не за формальною стороною щодо законів про боротьбу з корупцією, а за змістом процесу та можливими ризиками практики їх застосування, про що говорили депутати та керівники майже всіх фракцій. Але головний винуватець — Міністерство юстиції та його голова Павло Петренко, який підготував пакет неякісних законів про боротьбу з корупцією за допомогою сумнівних експертів та фінансово зацікавлених активістів.
Механізм реалізації цих законів є дефектним і порушує права людини у частині: поваги до приватного життя державного службовця — закріплено в Модельному кодексі поведінки державних службовців, підготовленому Комітетом міністрів Ради Європи 2000 року. Порушення цього принципу шляхом розголошення декларації державного службовця допустиме лише у рамках кримінального розслідування або дисциплінарних заходів; поваги до приватного життя людини — цей принцип вимагає, щоб влада забезпечила недоступність особистих даних для третіх осіб, якщо немає обґрунтованої необхідності (справа Z. проти Фінляндії від 25.02.1997 року, скарга 22009/93). Безумовно, громадська думка має право на інформацію. Європейський суд постановив, що в деяких особливих обставинах, які стосуються політиків, права на приватність можуть бути обмежені, як це було у справі Едісьон Плон. Але такі обмеження не є обґрунтованими, якщо інформація ніяким чином не стосується політичної або громадської дискусії, а служить виключно для задоволення цікавості.
Конвенція 108 Ради Європи визначає, що бази особистих даних мають «зберігатися для визначених та законних цілей і не використовуватися способом, який несумісний з цими цілями». А знаєте, як ці закони пройшли голосування? Члени так званої «Європейської коаліції» проголосували за них 7-10 разів, причому чужими карточками, коли в кінцевому підсумку багато хто навіть не розумів, за що натискають кнопку «за». Міністру юстиції у приватній розмові я пропонував уявити себе на допиті у «макіївського» прокурора, який мав би набір законів та можливостей, закріплених е-декларуванням. Тільки уявіть, що може зробити представник репресивної влади: арештувати все особисте майно, а також майно його близьких та далеких родичів до з'ясування. Або, можливо, він надасть «квиток» на ув'язнення від 2 до 10 років за недекларування/відмивання/незаконне збагачення?
Що вимагав ЄС для надання безвізового режиму? Другий винуватець — це посол ЄС Томбінський, який чудово усвідомлює, які умови для отримання безвізового режиму насправді ставив Євросоюз. Запровадження системи електронного декларування доходів чиновників ніколи не було «жорстким та однозначним вимогом ЄС». У «Плані дій щодо лібералізації ЄС візового режиму» значиться: «Україна бере на себе зобов'язання забезпечити ефективне функціонування незалежного антикорупційного органу». Такий орган міг би чудово обробляти існуючі носії інформації та існуючі форми декларацій. Представники ЄС лише позначили загальні рамки корупційної проблематики, що потребує вирішення. Електронні декларації як інструмент обліку кожної сорочки державного службовця придумали вже українські активісти. Тим не менше, вже протягом двох років пан Томбінський підіграє лобістам тоталітарних законів своїм мовчанням та бездіяльністю на користь революційної та політичної доцільності. Особливо гірко спостерігати це, враховуючи його номінальну роль захисника європейських цінностей та прав людини та прав опозиції.
Комерційний нахил. У такому разі час поставити перше питання. Якщо Мінюст-експерти та активісти разом з частиною законодавців самі придумали проблему на народні, та й свої голови, що ними рухало? Підрядником розробки системи стало ТОВ «Міранда». Їхню роботу оплачує пресловута Програма розвитку ООН, а значить — гроші платників податків з інших країн. Чомусь ПРООН лобіювали залучення саме ТОВ «Міранда», про яку раніше не було жодного гідного згадування в ЗМІ. Будь-хто може відвідати сайт цієї «широко відомої» IT-компанії http://miranda.net.ua і переконатися в «безперечній компетентності підрядника». Як бачите, питань у рази більше, ніж вменяних відповідей. 8 серпня в адресу прем'єр-міністра Володимира Гройсмана мною було спрямовано депутатське звернення, у якому я прошу офіційно розтлумачити, хто, за скільки та за чиєю задачею створював і в майбутньому буде обслуговувати систему електронного декларування. Навіть по закінченню встановленого законом строку у апараті Кабінету міністрів відповідей на мої питання не знайшлося.
Порушення прав людини, Конституції та здорового глузду. Згідно з юридичним аналізом, моніторинг, передбачений законом України, не відповідає стандартам, розробленим у рамках ЄКПЛ та практики ЄСПЛ. Більше того, він порушує цілу групу основних прав людини — як публічних державних осіб, так і членів їхніх сімей та третіх осіб. Перш за все, порушується право на особисте життя, право на персональні та конфіденційні дані, право на правосуб'єктність, право на підприємницьку діяльність, і головне українське ноу-хау лобіює звуження прав людини в Україні. Згідно з прийнятого законодавства, у вільному доступі чиновник повинен указувати адресу своєї нерухомості, навіть про неповнолітніх дітей, місце та опис часу отримання цінностей та дані про третіх осіб, включаючи інформацію, яка є приватною та конфіденційною. Ще раз підкреслю, що європейські документи чітко позначають, що декларування, збір інформації про приватну особу мають бути здійснені лише з заявленою метою, тобто боротьби з корупцією, і не можуть переслідувати інші цілі, як то задоволення цікавості, журналістська, громадська діяльність тощо. Виходить, що експеримент зі зовнішнього управління «бандерлоги — чиновники та депутати, їхні сім'ї за склом» у виконанні тих, хто заробляє на боротьбі з корупцією, окремих «місіонерів», типу Томбінського з Єврокомісії, ПРООН, «любителів» України та місцевих активістів — це фінал благої справи?!
Підвішені за «е-деклараціями» — починаючи з державних службовців та депутатів, а потім і всі громадяни України — це демократія та незалежність? Чи це Європа? Виходячи з ситуації зі студентами та пенсіонерами, яких не зовсім адекватні люди з міністерства фінансів також пропонують верифікувати, скоро вся країна опиниться за склом, підвішена за електронні декларації.
Сухий залишок боротьби за безвізовий режим. Тепер надійні джерела в ЄС повідомляють: в'їзд на територію Європейського Союзу для громадян держав, які мають безвізовий режим з ЄС, буде можливий лише за умови отримання спеціального дозволу та сплати збору. Європейська комісія вже готує відповідне пропозицію.
Такий режим для вас достатньо безвізовий? У підсумку в погоні за благосклонністю європейських начальників та МВФ ми маємо реальну ціну, яку виплачуємо за так звану «інтеграцію» та так звану «безвіз». Це: підвищення тарифів на комунальні послуги; запровадження податку на сільськогосподарських виробників; адміністративна реформа, яку називають децентралізацією і яка призводить до знищення сільського населення, закриття сільських шкіл, сільських медпунктів; верифікація доходів пенсіонерів, а тепер і студентів; регулярні гастролі іноземців у ролі міністрів, консультантів та радників, які, виконавши чергове завдання в цілях іноземної батьківщини, убувають то в бізнес, то в невідомому напрямку, залишаючи нам борги та проблеми.
Для юристів-міжнародників даю посилання на два документи, підготовлені та відправлені мною президентові України, МЗС та Мінюсту, у яких викладені результати вичерпного аналізу ситуації з електронним декларуванням.
Весною 2016 року на конференції про модернізацію Парламенту під керівництвом Коксa та з участю представників громадянського суспільства, Європейської комісії та інших я говорив про ризики перетворення «незалежних» державних органів на самостійні політичні проекти, а також про можливості використання персональних даних приватного характеру для політичної боротьби та замовної журналістики. Тоді я озвучив провокаційну пропозицію — чому стільки людей наповнюють свою свідомість боротьбою, а не створенням? Якщо мета виправдовує засоби і всі методи хороші для боротьби з чиновниками та депутатами — давайте одразу вошиємо кожному чиновнику чіп, програмне забезпечення замовимо через ПРООН у «Мірандi». Чіпи підключимо до сервера, а ключі онлайн-доступу дамо обраним активістам та борцям з корупцією?