Замах на Богдана Копитька. Старі гріхи? Вбивство «Рибки»? Чи новий передел?

Замах на Богдана Копитька, що мав місце 29 серпня поточного року біля села Старе Село Львівської області, спонукав як правоохоронні органи, так і засоби масової інформації висувати версії про те, що сталося. Спосіб його здійснення змушує редакцію більш детально висвітлити цю подію. Уявіть собі, що кваліфікована диверсійно-розвідувальна група практично півроку розробляла об'єкт ліквідації, використовуючи комплекс агентурно-технічних заходів. При цьому лише наявністю джерела всередину близького оточення Б.Копитька можна пояснити той факт, що ліквідатори знали маршрут руху кортежу, марку й номер «Мерседеса», на якому переміщався об'єкт, і, нарешті, той факт, що один із автомобілів кортежу підприємця, можливо, обладнаний системою придушення радіохвиль «Завіса», що обумовило вибір пристрою підриву (виключивши радіовибухівку). За залученим ресурсом (вибухівка фугасного типу була вмонтована під асфальтове дорожне покриття ще в червні під час проведення регламентних робіт), озброєнню (автомати, РПГ), кількості виконавців це злочинне діяння в історії України можна порівняти лише з підривом А.Брагіна та його оточення, що мав місце на стадіоні «Шахтар» у Донецьку в жовтні 1995 року. Все вищезазначене обумовило підвищений інтерес з боку активної частини суспільства до об'єкта невдалої ліквідації та спонукало провести власне журналістське розслідування, висунути й обґрунтувати власні версії того, що сталося.Народжений 1 листопада 1964 року, уродженець села Старе Село Пустомитівського району Львівської області Копитько Богдан Йосипович завжди хотів жити за Віллі Токаревим, який співав, що «краще бути багатим, але здоровим». Але якщо здоров'ям бог Богдана не образив, то з багатством довелося почекати — спосіб його отримання суперечив Кримінальному кодексу України, і наш герой у березні 1985 року отримав свій перший строк (3 роки позбавлення волі). Звільнившись у січні 1988 року й набувши в місцях позбавлення волі потрібних зв'язків, прізвиськ — «Бодя», «Копито», «Доллар», рушив на завоювання міста Львова й майна його мешканців. З кінця 80-х років активний учасник «руху», що все більше набирав авторитету.Визначальним для розвитку подальшої криміналізованої та ділової кар'єри Б.Копитька стало знайомство й подальше багаторічне взаємовигідне співробітництво з тогочасним директором Львівської армійської бази Ігором Бакаєм. До цього часу відносяться й перші тіньові операції компаньйонів, пов'язані з організацією каналу контрабандного перевезення антикваріату в Німеччину, де у третього спільника — Гриші Пантелеєра (Потрошок) уже був власний антикварний магазин. І коли в кінці 80-х років минулого століття на території привокзального мікрорайону міста Львова сформувалася групування рекетирів на чолі з Орестом Завинським (Завіня), герой нашого розслідування увійшов до неї повноправним бригадиром. Незабаром ОПГ Завіні стала найпотужнішою злочинною групуванням на території Західної України, яка тримала під контролем менш впливові «бригади». Але золотий вік львівського рекету виявився недовгим, і коли в середині 1994 року в ОПГ Завіні сталося розколення, завершене смертю лідера 21 липня, Богдан Йосипович вирішив — час. З того часу він почав формувати свою команду, спираючись при виборі кандидатів на їхнє сприйняття «злочинних понять» та заперечення «беспредела».З початку 1995 року під його керівництвом уже була міцна бригада бойовиків, а її лідер уже на рівних спілкувався як із київською «золотою» сімкою, так і з «ворами в законі» всеукраїнського рівня. Появу нового гравця на криміналізованому полі помітив і оцінив Львівський УБОП, який приступив до розробки братків у рамках оперативно-розшукової справи з кваліфікацією «бандитизм». Завершуючи опис «бандитського» періоду в житті об'єкта журналістського розслідування, не можу не згадати про те, що 30 червня 1999 року СО Львівського УБОП за результатами реалізації матеріалів оперативної розробки було порушено кримінальну справу № 135–2220 за ст. 69 КК України (стара редакція, бандитизм), у рамках якої до СІЗО були «упаковані» майже всі бойовики бригади Копитька. Згідно з вироком суду, 9 років позбавлення волі отримав член ОПГ Федесенко, 6 років п/в — Пущинський, 5 років п/в — Пришляк. Лідера ОПГ також чекав сюрприз. У рамках кримінальної справи № 141–6490 від 09.09.1999 року він залучався до кримінальної відповідальності за ст. 206 ч.2 КК України (стара редакція, злісне хуліганство) за фактом вчинення хуліганських дій у барі «Платиновий» гранд-клубу «Софія».Тут колишній десантник і лідер ОПГ не став чекати милостей від долі, а «встав на лижі», з 10 жовтня 1999 року перейшовши на нелегальне становище. Далі все звичайно й тривіально — менше року, оголошений у всеукраїнський розшук, Богдан Копитько переховувався в Чехії, де розпочав процедуру отримання громадянства цієї чудової європейської країни. Повернувшись у 2001 році на рідну Україну майже європейцем, Богдан Йосипович з бандитизмом «завязав», занурившись у справи криміналізовано-комерційного характеру. У їхньому переліку: отримання ГСМ шляхом незаконного врізання в нафтопроводи, сприяння наркотрафіку шляхом забезпечення каналів перекидання «товару» через кордон. Наскільки об'єктивне останнє твердження, сказати складно через «строк давності». Як і те, що Богдан Йосипович був у долі з ОПГ Кіселя Васі «Чапая». У їхній нелегкій справі постачання «живого товару» в Європу. При цьому роль «Боді» полягала в тому, щоб зустріти завербованих Кіселем-молодшим сексуальних рабинь, привести їх в товарний вид на одній із баз відпочинку в Закарпатті, а потім перекинути «товар» в Чехію, де його зустрічав Вася «Чапай», який розподіляв товар за замовниками.Але й тут робоча версія про помсту за «кидалово» при розподілі прибутку розсипається через давність років. Розглянемо варіанти. На початку 21 століття, усвідомивши перспективність нафтового бізнесу, пан Копитько Б.М. впроваджується в його схеми. Але очікуваного прибутку від співробітництва в цій сфері з паном К.Лозинським, у миру «Коля-Рокеро», отримати не вдалося. Викритий у «крисятництві» Бодя Копитько був побитий і відсторонений від бізнесу. Але й тут наш герой виявився на висоті, згадавши про друга «Червонця» — Ігора Бакаєва, який перетворився на імпозантного політика й президента Корпорації «Республіка». До нього й звернувся Богдан Йосипович з пропозицією про реалізацію кількох бізнес-проектів. Цілком вірогідно, що знайомий із принципом ведення бізнесу Б.Копитька «що впало в мою кишеню, те пропало» І.Бакай брати в партнери спритного «західняка» й не став би. Але гріхи молодості — відповісти відмовою не зміг. Правда, поставив одну умову: обумовлені обсяги ГСМ будуть передаватися українсько-голландському СП, і в долю входить його голландський партнер. На голландця «Боді» довелося погодитися.У ролі голландського інвестора виступив… кримінальний авторитет Віктор Рибалко (Рибка), якому в діловій інтуїції не відмовиш. «Рибка» вклав у розвиток Українсько-Голландського СП ТОВ «Львів-петролеум» (засновники: АК «Холкорд-трейд» (Голландія), Естремський С.П., 1953 р.н.) до 1 млн доларів. Розраховував «Рибка» й на отримання дивідендів у сумі 3–5 тисяч доларів щомісяця. І.Бакай розрахував правильно, Б.Копитько боявся авторитету «Рибки» в криміналізованому середовищі й «кидати» партнерів боявся. Але це тривало недовго. «Бодя» швидко з'ясував, що позиції «Рибки» після загибелі його найкращих бригадирів «Хромого» й «Палича», ліквідатора «Боровика», різко впали, і дав наказ директору СП припинити виплати «Рибці». Терпячи значні фінансові збитки від операцій із нерухомістю в Голландії, до 2005 року гостро потребував грошей і не раз посилав на розбірки у Львів довірених осіб: Шидловського С.В. (Шай) та Гнеушова А.П. (Боцман). До цього часу Б.Копитько, займаючись й іншими комерційними проектами, сформував нову ОПГ, до якої увійшли: його молодший брат Андрій, 1970 р.н., бойовики Панькив Андрій, Керницький Назарій. Сюди ж затесався й Кісель Вадим Володимирович, якому виявилося мало «драйву» в столиці, й він вписався в комерційні проекти «Боді». У певний період здавалося, що конфлікт вичерпаний. В.Рибалко були принесені вибачення й гарантований повернення повної суми інвестицій. Були обумовлені строки. Коли вони завершилися, В.Рибалко виїхав у Львів, де в «Гранд-Готелі» знаходився офіс позичальника. Коли «Рибка» прибув в офіс, то замість директора й засновника СП застав там бригаду «Боді» в повному складі. Йому було роз'яснено, що грошей він не отримає. Як невгинний боєць «Рибка» зумів живим вибратися зі Львова, залишається лише здогадуватися. Виник жорсткий конфлікт, який швидко розв'язався. У Київ виїхав давній діловий партнер Б.Копитька — Володимир Марко, він же «Біба», який 12 травня 2005 року нашпигував свинцем В.Рибалко у своїй улюбленій манері — з вікна автомобіля, що рухається, використовуючи пістолет-кулемет «Скорпіон». І тут виникає питання: чи є трагічні події травня 2005 року підставою для обґрунтування версії про причетність фігурантів тих подій до нинішнього замаху?Думка редакції — так, є. Адже йдеться про суму в 1 млн доларів, та й виросший син «Рибки» міг захотіти отримати старі борги з «замовника» вбивства свого батька. До того ж, у темі й долі був Міша Пантелеєр, а це вже серйозно. (У неформальному спілкуванні з оперативниками служби БОП члени ОПГ «Рибки» повідомляли, що в їхньому оточенні впевнені — вбивство лідера вчинили львівські). Наступний значимий економічний проект із криміналізованим характером, здійснений Б.Копитько з спільниками у 2006–2007 роках, — «віджим» центрального продовольчого ринку в місті Івано-Франківськ, розташованого по вулиці Дністровській, шляхом взяття його території в оренду. Вважаючи ринкову тему перспективною з точки зору отримання неврахованої готівки, Богдан Йосипович підійшов до справи комплексно й обстійно, залишаючись при цьому в тіні. У переліку підготовчих заходів: вибір місцевого ТОВ «Горгани» (у ролі майбутнього переможця тендеру на право оренди), засновником і директором якого був друг-спільник В.Олійник; лобіювання призначення Олександра Каліфіцького Прокурором Івано-Франківської області шляхом надання останньому щедрої фінансової підтримки. Взамін обіцяна допомога у вирішенні питання отримання довгострокової оренди території ринку потрібною структурою. Також Копитько знайшов вагомі аргументи й заручився підтримкою з боку мера Івано-Франківська. Успішно було розв'язано й форс-мажорний момент, коли на пропозицію добровільно залишити свою посаду директор ринку відповів категоричною відмовою. Невідомий завдав йому вогнепальне поранення всього в ста метрах від будівлі міської міліції. Далі все, здавалося, розв'яжеться просто. Незважаючи на протидію низки депутатів міської ради, договір на оренду землі з ТОВ «Торговий сервіс» продовжений не був і припинений у зв'язку з закінченням строку дії. Новий договір був укладений з патронованим Копитько ТОВ «Горгани». Але одного не врахував наш герой — що справжнім господарем «Торгового сервісу», тобто особою, яка отримувала гроші з ринку протягом низки років, був кримінальний авторитет Прикарпаття Халаменда Ігор Анатолійович (Бура). Вторгнення в зону отримання стійкого прибутку чужинців викликало з боку Бури й членів його бригади жорстку протидію. Виник криміналізований конфлікт, який обидві сторони прагнули розв'язати, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю. Після обстрілу свого автомобіля з кількох АКМ на нелегальне становище перейшов «Бура», але незабаром невстановлений кіллер у центрі Івано-Франківська випустив у нього 8 куль, 2 з яких не вдалося навіть витягти хірургам ізраїльської клініки. Незабаром братками Халаменди був ліквідований керівник ТОВ «Горгани» Володимир Олійник. Конфлікт тривав досить довго. Обидві протиборствуючі сторони неодноразово «замовляли» одна одну. Але довести вину у вчиненні умисного вбивства правоохоронні органи змогли лише щодо члена ОПГ Бури — Віталія Войцеховського (засуджений).Версія про те, що замовниками замаху на Богдана Йосиповича Копитька на ґрунті особистісно-ділових мотивів минулого й сьогодення можуть бути Івано-Франківські, львівські та інші братки, — малоймовірна, але все ж таки вимагає перевірки в ході розслідування кримінальної справи. Директор департаменту комунікацій МВС Артем Шевченко заявив, що підрив автомобіля ПАО «Львівський холодокомбінат» й його обстріл з автоматичної зброї, унаслідок якого загинули три людини, є наслідком розпочатої боротьби регіональних ОПГ за сфери впливу. Поважаючи думку колеги, все ж дозволимо собі з ним не погодитися. Про які ОПГ у регіоні може йтися? Останнього серйозного авторитета — Колю Рокеро (у миру Микола Лозинський) убили в січні 2007 року на проспекті Чорновола у Львові. Ще раніше розформував свою бригаду й переїхав у місто Київ В.Дідух (Морда). Займаючись легальним бізнесом, той на дух не переносить нагадувань про криміналізоване минуле. Зокрема, щодо можливої причетності до замаху на Копитька, той прямо заявив журналістам «Ратуші»: «Богдана Копитька я не знаю й не хочу знати. Він мені не друг, але, я це підкреслюю, І НЕ ВОРОГ. Бо де він, а де я? Ми живемо в різних містах, і навіть у різних країнах, у сфері бізнесу ніде не перетинаємося, так чому я повинен йому за що-небудь мститися? Мені відверто образливо, що моє ім'я знову згадують дарма. Хоча я не святий, але й не монстр, як деякі намагаються подати».Таким чином, ми надаємо пріоритет «економічним» версіям обґрунтування того, що сталося. Конфліктні ситуації в сфері економічних відносин, учасником яких був Б.Копитько, — скандал навколо будівництва багатоповерхівки на вулиці Варшавська-Сосновій міста Львова своєю фірмою-забудовником, розбіжності з місцевим олігархом, власником ФК «Карпати» П.Димінським, — у розрахунок не беремо через «малобюджетність» цих подій. У залишку: версія про те, що замах пов'язаний із закулісними подіями, пов'язаними з процесами на ПАО «Львівський холодокомбінат». Зовні все виглядає пристойно. За інформацією SMIDA, 54,56% акцій ПАО «Львівський холодокомбінат» належить Богдану Копитькові. Ще 29,04% належать ТОВ «Торговий дім Глобус», власником якого також є Копитько. У 2009 році він став головою правління ПАО «Львівський холодокомбінат». Компанія входить у п'ятірку найбільших виробників морозива в Україні. Але як були придбані ці акції? Вирішуючи питання отримання чеського громадянства у 2004 році, Б.Копитько гостро потребував легалізації свого становища як успішного бізнесмена й шукав варіанти. Інший криміналізований львівський авторитет Роман Павлов (Сміт) надав йому послугу, введивши у 2004 році в молочний бізнес. Якими методами діяв Сміт, «переконуючи» акціонерів передати належні їм акції Б.Копитькові, слідству й належить з'ясувати. А самого Сміта, який зробив нашого героя власником великого підприємства, убили у 2004 році у Винниках. Вбивця так і не був встановлений.На суд читачів були винесені окремі епізоди з життя й комерційної діяльності нинішнього успішного бізнесмена, громадянина Чехії. Запропоновані різні версії, що передували подіям 29 серпня. З усього вищевикладеного ми робимо свій висновок. Силова акція, проведена професійною диверсійною групою в районі Старого Села Львівської області, вдалася цілком. Хтось, який зробив пану Копитькові пропозицію за «дуже великі гроші», показав у якості аргументу свої можливості й сили. Виконавці підтвердили свій високий рівень професіоналізму, працюючи кілька місяців у зоні впровадження й уникнувши розшифрування й затримання. Маючи РПГ, інші види важкої зброї, виконавці легко могли ліквідувати об'єкт, пропустивши передову й атакувавши інші автомобілі кортежу, але обмежилися демонстративним знищенням дозорної машини.Щодо підопліки подій читач, ймовірно, незабаром дізнається, якщо виявлений у місті Прага пан Копитько зумітиме дати розумні пояснення тому, що сталося. Кого щиро шкода — трьох молодих хлопців, стажерів-охоронців, які віддали життя не в зоні АТО, а в кривавому замісі великої політики й брудних грошей. Редакція ОРД щиро висловлює співчуття родичам і близьким загиблих.