Колищак, Крупа, Мицик, Трембач. Судейсько-депутатський бізнес по-хмельницькому. Що хоче приховати Кирило Буданов? Консульський імунітет як щит: чому Микола Удянський опинився поза законом? Дмитро Басов — «силовик» Мідича.
Історія з елітним гніздечком Сергія Лещенка — це не історія про Григоришина та «Ощадбанк». Це історія про те, як великі амбіції привели борця з корупцією до двозначного союзу з партією влади, яким він скористався. А дитяча мрія на смак гоголівського персонажа штовхнула на доріжку репутаційних втрат.
Якби не це виступлення мого улюбленця на каналі 112, можна було б промовчати: https://www.youtube.com/watch?v=Di__wPFeQjU Але багаторазові варіації звинувачень на адресу журналістів — та межа, за якою слід пояснитися. Журналісти, як переконаний Сергій, роздули з мухи слона. У тому, що по квартирі Сергія зробили шоу, яке принижує журналістів, у Сергія немає сумнівів. Задаючи свої незвичні питання, вчорашні колеги взяли участь у травлі. А «інформаційна війна, яку розпочали проти нього — вона нечесна».
Сергій Лещенко так щиро підозрював колег у нечесності, що в деякі моменти здавалося, ось-ось заговорить, як президент Ющенко. Звичайно, у цьому ефірі було й те, за що ми Сергія так любимо. Вразив уяву розповіддю про Бойка. Розкрив секрет зняття Іванющенка з розшуку. Розповів про Адміністрацію Президента, чий кишеньковий суддя Чаус випущений на всі чотири сторони. Розповів про замовників його переслідування з «Народного фронту».
Але в тому, що стосується його самого... Опам'ятайтеся! Це ж Сергій Лещенко створив НАБУ. Тільки він впровадив електронне декларування! А будь Сережа поганою людиною, він би записав квартиру «на кота» або бомжа. Виявляється, ми самі себе обманемо, якщо будемо задавати «еталону» ті самі питання, які Лещенко задавав політикам, будучи журналістом. Чеснота — послухайте Сергія! — через ситуацію з його квартирою стане проблемою для людей, які чесно декларують своє майно. Найстрашніше — нападками на Лещенка вже дан сигнал про те, що не потрібно бути чесним. І якщо після Сережиної квартири ніхто не захоче декларувати своє майно — винні будуть не вони, а журналісти.
Ці вічно сующі свій ніс нахабники, які на нього накинулися! Як «культивуючі цінності обману»! Ось так приблизно занурив у гівно своїх поклонників дорогий Сережа. Невже це той самий розоблачувач — безстрашний антикорупціонер і скромний хлопець, у якого ми вчилися? Або може сам він у середині 2000-х виконував замовлення проти президента Ющенка? Сергій, схоже, забув, що він тепер не зовсім журналіст, а політик. Народний депутат з грандіозними амбіціями. Представник нового формату, якому простили те, що не побрезгував кроком у владу разом з партією засновника ПР. І якому, незважаючи на численні грабки, видали гігантський кредит довіри. За версією Сергія це зараз у мені говорить виконання замовлення. А за версією його друзів з «Демальянса» — проста жіноча заздрість. Інших мотивів нападок на себе Сергій Лещенко не бачить. Тому давайте розберемо пояснення Лещенка щодо кожної з трьох часток у свіжоприбутому новобудові — його власної, частки Алени Притули та частки улюбленої дівчини.
Депутат Лещенко не задумується ні на мить, що йдеться про мораль його покупки, а не про походження 300 тисяч доларів, хоча й тут суцільні сумніви. А ж сам упрекав Ющенка не в походженні доходів, коли ставив питання про любов його сина до розкоші. Вражає й особлива дерзість, з якою депутат впевнений, що, ставлячи його в незручне становище, можна гальмувати прогрес. А ж заслуги Лещенка ніхто й не думав оспорювати, але виникло неприємне відчуття, що Сергій уже трохи не простий. Трохи як би над іншими масами. Майже недосяжний для критики.
Не чіпати священну корову! І коли замість відповідей на питання депутат Лещенко говорить, що аморально задавати йому питання, миттєво спливає в пам'яті те, що зробило Сергія знаменитим: «І питання стосовно моральності — чи є моральним у такій країні користуватися такими речами?». Я уявляю собі, що зараз відчуває «помщений» Віктор Андрійович. Він же так само, як сьогодні Лещенко, стверджував, що його син усі свої доходи декларує, та й сам показував офіційні мільйони. Тобто, теж був по-своєму правий.
Нічого не заважало молодому й талановитому Лещенку звинувачувати помаранчевого президента — ні той факт, що перші плоди Помаранчевої революції сприймалися на тому етапі як крок вперед, не менше, ніж нинішні досягнення Лещенка, якими він гордиться. Ні той факт, що й Ющенко мав досить впливових ворогів і пережив отруєння. Ні те, що й Ющенко, мабуть, теж був для когось у той момент еталоном. Взагалі 2005-й часто нагадує 2015-й. Так само як 2006-й перегукується з 2016-м. Але тільки тоді питання: «Чий замовлення відпрацьовуєш?» — частіше чув сам Лещенко, який не соромився звертатися до президента порою досить нахабно: https://www.youtube.com/watch?v=G63r734q6bE А тепер дорікає колегам, які так і не ризикнули прибити депутата найнезручнішим з усіх питань: «А скільки особисто ви, громадянин Лещенко, пожертвували на армію за ці 2,5 року?» Так і не посмів порівняти мрії про накопичення «морального» Сережи з мріями раннього Саші Стоматолога чи Артема Пшонки.
А даремно! Не сумніваюся, що, коли Артем і Саша закінчували середню школу, вони теж мріяли про окрему квартиру в «елітному» будинку. А вже якщо говорити про тата Стоматолога, то в нього, наприклад, у період донецького губернаторства була квартирка менша за нову Сережину. До масштабу мрій «Батька» Лещенка він поки не виріс. Що поганого в тому, щоб скористатися ситуацією на ринку й зробити вдалу покупку за смішні буквально гроші? Лещенко говорить цілком серйозно, що квартира за 300 тис. у.е. не така вже й дорога. І багато хто прикинув, що куплена «по дешевці» — з 30-відсотковою знижкою. І виходить, що кому-то в дитинстві не вистачало шапок, а кому-то — квадратних метрів. Як гоголівський персонаж, Сергій копив приблизно 10 років. Копійка до копійки, рублик до рублика. А десятину на армію пожертвувати не здогадався.
Лещенко заявляє, що засновниця «Української правди» дала йому на квартиру 150 тисяч доларів. У борг. Без відсотків. На строк 10 років. І одразу з'являється коментар Мирослави Гонгадзе, який рубить цю версію з корінням. Щодо «частки» в нерухомості Алени Притули й самого Сергія вдова написала чітко й ясно: а де тут я з моїми дітьми? Чому спадкоємці загиблого ні копійки не отримали від заснованого батьком бізнес-проекту? Він-то вже точно не менше зробив для розвитку «Української правди», ніж, наприклад, той же Сережа. Створив проект і загинув за нього.
Так де ж його внесок? Можна скільки завгодно лити сльози за убитого товариша, влаштовувати акції з вимогою розслідувати вбивство й покарати замовників, написати сотні журналістських розслідувань і поставити на робочий стіл портрет друга. Але якщо його вдова говорить, що не отримала ні гривні, а депутат Сергій Лещенко хвалиться «заощадженнями колишнього співвласника «Української правди» — це, як кажуть, сумно. Алена Притула й Сергій Лещенко виявилися з плином років небідними людьми, а Мирослава Гонгадзе думає, де взяти гроші на навчання. Людям, зіпсованим 90-ми, у цьому контексті наполегливо лізуть у голову недобрі аналогії. Назойливо згадуються епізоди, коли після вбивств бізнесменів їхні імперії доставалися тим, хто першими йшов за труною.
Не сумніваюся, що Алена Притула виручить друга — навіть якщо шалена думка про пільгове кредитування когось на величезну суму ніколи не ночувала в її голові. Алена виручить, а осадок залишиться. Тепер те, що стосується пояснення Сергія щедростю улюбленої дівчини. Депутат записав покупку нерухомості виключно на себе, але пообіцяв, що потім відобразить її частку.
DJ Nastia заробляє за один виступ від 2000 євро, а її щільний закордонний графік дозволяє купити таку квартиру приблизно за рік. Перепадає чи щось з цих доходів українській податковій? Дівчина пообіцяла розповісти про це у своїй декларації за 2016 рік. Але якою б піднесеною не була любов, а пара разом — без року тиждень. І пояснюючи, чому не увійшла співвласницею в дорогу власність, сама DJ Nastia ясно дала зрозуміти, що не в її звичці діяти так необдумано. У стосунках з новим бойфрендом діджей Настя постає людиною довірливою й наївною, але в тому, що стосується чинного з юридичної точки зору чоловіка, а по факту колишнього — поступає найвищою мірою «продумано». Захищає свою частку в розкішній квартирі від того, хто є батьком її дитини. Від людини, з якою її пов'язує не один рік, і який, за словами друзів, таки зробив щось для її становлення як артистки. І при цьому досить альтруїстичний, щоб воювати за Батьківщину. Наречена страхує вкладення від гіпотетичних посягань DJ Tapolsky, оскільки вони все ще не в розлученні, але готова на жертви заради коханого, щодо якого сама ще може передумати сто разів?
Цікаво й те, що історія успіху Анастасії Топольської не дуже давня — справжні гроші вона почала заробляти в 2006-му, коли почала виступати на Казантипі. Великі гонорари прийшли не одразу, і щоб пробитися дівчині з глибокої провінції доводилося вкалачувати сутками. Чи буде швиряти тисячами доларів та, якій вони не впали на голову? Той, хто має уявлення про жіночу психологію, знає відповідь на це питання.
Кстаті, ось продукт DJ Tapolsky про АТО: https://www.youtube.com/watch?v=8Z1TsI7kj8M Це вам не Сережа Лещенко. «Пішов в АТО тому, що допомагав 73 бригаді, усі гроші з хлопцями віддавали, я допомагав-допомагав, а потім зрозумів, що цього недостатньо. Війна йде. А складається ситуація, коли тисячі людей у Києві й інших містах ведуть себе так, як ніби нічого не відбувається, як ніби немає війни. Відчув, що я щось роблю неправильно, і пішов в АТО». https://www.youtube.com/watch?v=VRgRqA-weWE
У історії з квартирою смущає не стільки вибір і ціна, скільки невідповідність між тим, як живе український депутат, і тим, як живуть інші українці. Захотілося журналісту Лещенку стати політиком якраз у такий період, коли в середовищі його виборців поселилося максимальне число страждань, несправедливості й смертей. І проклюнувшийся в ньому Акакій Акакійович ні разу не задумався про те, що бути багатим у нищій країні соромно, а бути нищим — тоскно.
Червона лінія непорозуміння розділила наше суспільство. У одних — війна. І вони вважають, що варто потуже затягнути пояс, думають — від чого б ще відмовитися. Їх хвилює — збережуться чи стипендії в 2017-му, і заплатять чи пенсії їхнім бабусям, або відберуть, як у пенсіонерів із Донецька й Луганська. А Сергій Лещенко легко знаходить виправдання «маленьким слабостям» у вигляді великої квартири: «Я досі користуюся iPhone 4 без приставки S, хоча час уже переходити на сьомий». І поки частина суспільства істекає кров'ю, розкупорює останні скарбниці, міняє більші квартири на менші, оскільки з 60 кв. м розпочинається податок на нерухомість, а з початком опалювального сезону за опалення квартири площею 200 м доведеться викласти чи не половину депутатської зарплати, або назавжди виїжджає з країни. У Сергія — час вдалих покупок! І тепер уже невільно задумаєшся — може, пан Лещенко не став депутатом від ПР тільки чистою випадковістю?
Не тому, що це суперечить його принципам, а тому що ніхто не запропонував прикрасити партійний список? Мабуть, саме про таку кар'єру грізить кожен дрібний хитрун: увійти у владу, використовуючи президентську партію як ключ, не побоявшись, що олігархічні корені БПП зроблять його заручником певної позиції. І на ниві боротьби з Сім'єю-2 замахнутися «на вільяма нашого шекспіра» — спочатку на генпрокурорський, а потім аж на президентський пост. Попутно поліпшуючи житлові умови. На чесно заробленні, звичайно, журналістикою й антикорупцією, пару квартир. Одну при Януковичі, невелику — в 60 квадратів, тільки тоді квартира площею 60 кв. м тягла практично на ту ж вартість, що й нинішні 190 кв. м, а квартиру побільшу — вже після перемоги Майдану. Тільки цей спосіб життя не має нічого спільного з уявленнями справжніх моральних авторитетів, яких так не вистачає нашому парламенту, як академіка Сахарова. Натомість повністю відповідає невгамовному споживацтву практично всіх українських представників влади. І тому не очікував такої реакції нардеп Лещенко — вирішив: якщо в інших нардепів квартир вистачає й вони в 20 разів крутіші, то й антикорупціонеру можна!
Рівень мрії Сережи — як у Акакія Акакійовича. Стиль життя — ближче до хутрів і страусиного взуття Януковича, ніж до велосипедів тих численних міністрів, мерів, навіть президентів, які пересуваються на двох колесах не для жарту й не заради піару. Головне — цей стиль а-ля Лещенко далекий від євроорієнтації в уявленні простих смертних європтимістів. А, виходячи з того що найближчі до Лещенка соратники «ва-аще не розуміють» — а що, власне, не так у цій історії, — довго коливатися між: поліпшити життя країни або поліпшити власне — вони не будуть. А це знак того, що з європтимістами українського покрою ми ще років 30 не заживемо не те що як у Швеції, але навіть як у Польщі.
Обман — він буває різного роду. Іноді виборець просто перестає самообманюватися й починає не довіряти, навіть не намагаючись пояснити природу цієї втрати. Просто репутація — це така штука, яку легше втратити, ніж знайти. І коли хтось із найбільш добродійних виявляється носієм все тієї ж ментальності, в якій свобода стоїть на нижчій сходинці, ніж курс долара — це стає шоком!
Виходячи з вищесказаного, уже не важливо — до яких висновків дійде НАБУ. Позичив чи Сергію Лещенку на квартиру його друг олігарх Григоришин, або це зробила Алена Притула. Важливі цінності, які оголили кумир молоді Сергій Лещенко. А точніше — дисонанс з тими цінностями, які намагався ввести в моду Євромайдан. Можливо, наш антикорупційний Акакій Акакійович заради дитячої мрії про квадратні метри вперше й зовсім трохи відступив від чесних правил. Але в череді подвійних стандартів головне — почати. А країна все одно змінюється. І тому, як написала у ФБ Inna Yureva, зробивши свій вибір, депутат опинився викинутий зі спільноти добропорядних буржуа, які були рушійною силою Майдану. Не зрозумілий представниками того середовища, в якому журналіст-антикорупціонер претендував на лідерство. Того самого, яке третій рік залишає для себе мінімум, а решту конвертує в корисне для Перемоги. Просто тому, що виявився хлопцем з іншої пісочниці. Або, як помітив Slava Bakay, носієм російсько-православної ментальності: «Християнський прагматизм у розвинених країнах заснований на самообмеженні. А наші «перебільшення» — результат перманентної бідності й православності». А ще один хлопець, прізвище якого не пам'ятаю, з тієї ж соціальної мережі сказав коротше: «Голодуха, брате, голодуха. Але не в галузі тіла, в галузі духу».