Найбільш образливе в кадровій «політиці» керівництва нашої країни — навіть не торгівля посадами (до цього звикли ще з часів Януковича), а зворотна селекція. Приклад — мажорний академік Мельничук, який змінив у Київській ОДА «маркіза» Шандру. На необхідність конкурсного заміщення великих чиновницьких посад Президенту Порошенку докоряли ще до призначення горе-генія з НУБІП. І ось Максим Дмитрійович усунений з посади. А на початку жовтня Київщина обіцяє стати однією з чотирьох областей (поряд з Миколаївщиною, Житомирщиною та Харківщиною), керівника якої визначить начебто прозорий конкурс. Спеціальна комісія Кабміну розглядатиме документи всіх охочих.
Але чи буде рішення чесним? Чи фаворитом знову стане якийсь простак з товстим гаманцем, на якого можна повісити всіх собак і потім звільнити з ганьбою?
Недовгий був губернаторський політ неодноразового героя наших публікацій. У столичному «Білому домі» Максимуса якось одразу невзлюбили разом з усіма його 27 помічниками. ЗМІ то й діло витягували на світ Божий то один, то інший прокол «блискучого генетика». Але справжні неприємності Максима Дмитровича почалися з новини про те, що Нацполіція та ГПУ схопили його заступника за прізвищем Любко. Той захотів від підлеглої якусь дрібницю (за мірками київських «державників») — 200 тисяч гривень, вважаючи це справедливою часткою з отриманого нею хабара. Інакше погрожував вигнати з «вовчим квитком». Але дамочка не захотіла ділитися, наполягаючи на своїй невинності. Марно Любко продумував, як себе застрахувати, вдався до цілого ланцюга посередників — це не допомогло. Затримання наближеного так налякало Мельничука, що він мало не подався в монастир (два дні ховався то чи в кельях Печерської Лаври, то на рибалці, видаючи себе за викраденого інопланетянами).
Але гроза минула так само швидко, як і згущалися хмари. Поговорюють, нині справа розвалюється — начебто клопочуть на самому верху мер Києва Віталій Кличко та його найближчий соратник нардеп Артур Палатний. У Мельничукові ці двоє бачили абсолютно керованого чоловіка, здатного поповнювати не лише президентську, а й «ударовську» касу. Результат: звільнення Максима Дмитровича «за власним бажанням» задним числом. І язвливі коментарі. Наприклад, ось що написав у своєму Фейсбуці екс-губернатор Київської області Євген Жовтяк (керував Київщиною у 2005–2006 роках): «Хороший «бізнес» — за 3 мільйони доларів призначити людину на посаду і через 8 місяців зловити її на корупції… А що? І гроші в кишені, і статистика боротьби з корупцією покращена!».
Що написано пером, не вирубати топором — так, друзі, ось така космічна ціна губернаторства гуляє просторами інтернету — уявіть: 3 мільйони доларів! Звісно, у нинішніх умовах повернути цю щедру «інвестицію» за такий короткий проміжок часу було практично нереально.
А як все гарно починалося… Напевно, член сім'ї аграріїв (яка за десятиліття господарювання в НУБІП завдала державі збитків на мільярди) після вдалої угоди вважав, що «вкладення» мають «окупитися». Але не тут-то було! Натовп конкурентів придирливо стежив за кожним його кроком. Особливо не давали спуску представники найближчого оточення. Яким же було здивування латифундиста Максима Мельничука, коли, незважаючи на його широкі зв'язки, особисту відданість президентській партії та дружбу його батька з самим начебто Порошенком, в квітні його викликали «на килим» на вулицю Банкову. Звинувачували буквально у всьому. У тому числі — у зриві мобілізації на Київщині та падінні рейтингу БПП (що дуже несправедливо — причому тут Максимус?). Ларчик відкривався просто: топ-менеджер, який розпікав губернатора, виявив недостачу в сумі, отриманій за призначення. За чутками, частина грошей, сплачена за посаду, по дорозі в Адміністрацію прилипла до рук посередника. Одним словом, голова області не відчував за собою вини. Він-то, за його версією, віддав усе, про що договорилися, і «по-чесному» наїжджав на виконавців, щоб ті ділилися з ним.
Але чув повсюди відмову. Чому? «А чим же вони поділяться, якщо хабар уже віддали за призначенням — у партійну касу», — по-секрету відповідають на це питання в Київській облдержадміністрації. Потрібно віддати належне «успіхам» Максима Мельничука на губернаторській ниві. Наслідуючи старших товаришів, намагався брати хабарі… При ньому погіршилася екологічна обстановка внаслідок незаконної видобутку піску та вирубки лісових угідь. Але не варто забувати, що «закляті соратники» з облдержадміністрації теж доклали руку до губернаторських гріхів. А потім використовували їх як аргумент проти нього ж. У цьому ряду й скандальна передача в оренду 2 га землі в елітному Козині колишньому «регіоналу» Таріелу Васадзе (який є партнером першого заступника голови Київської ОДА Льва Парцхаладзе), і конфлікт зі столичними маршрутниками (які звинувачують у рейдерстві не губернатора, а його першого заступника Льву…).
Різні ЗМІ нині оголосили свої припущення щодо кандидатів на посаду голови Київщини. У охочих ще є час подати заявки на участь. Поки що список претендентів на дохідне місце виглядає так:
1. Бондарєв Костянтин Анатолійович — голова київської обласної «Батьківщини». 2. Смирнова Мирослава Михайлівна — голова Київ-Святошинської РДА. 3. Горган (Лялька) Олександр Любомирович — голова Вишгородської РДА. 4. Терещук Олександр Дмитрович — екс-голова столичної міліції. 5. Парцхаладзе Лев Ревазович — діючий перший заступник губернатора Київщини.
Експерти радять оцінювати їхні шанси з двох позицій — відданості Президенту та фінансової спроможності.
Голова київської обласної «Батьківщини» Костянтин Бондарєв був нардепом 6 скликання за списком БЮТ (повноваження закінчилися в грудні 2012 року). У його декларації за 2013 рік відображено понад 3 млн гривень річного доходу разом з членами сім'ї та 12 об'єктів нерухомості (квартири, ділянки). Але пустять чи «на кухню» до Петра Олексійовича людину, яка не розстається з портретом його головної конкурентки Юлії Володимирівни?
Навіть якщо БЮТ і БПП зумітимуть домовитися з цього приводу, шанси Бондарєва експертами оцінюються як мінімальні.
Голова ключової для земельних дерибанів — Київ-Святошинської РДА Мирослава Смирнова є креатурою групи «Удар» всередину БПП. А саме Артура Палатного — нардепа та кума Кличка. До речі, за внутрішньопартійними домовленостями посада київського губернатора — це начебто квота «Удара», тож у Смирнової теоретично є шанси. Хоча, за нашими відомостями, АП не до смаку той факт, що столичні «ударовці», хоча й є частиною порошенківської команди, намагаються заробляти в обхід і будувати якесь подібне автономності. Про Мирославу Смирнову говорять, що вона не з послушних. Показова історія зі будівництвом оборонних споруд (цієї захопливої теми торкнемося окремо — трохи нижче), у якій вона не підтримала однозначне «нагинання» підприємців, організоване Парцхаладзе. Що ж до фінансового стану — свою посаду дама займає більше року, але на сайті РДА її декларації про доходи за 2015 рік не знайти.
Прочому, в інших відкритих джерелах містяться відомості про те, що за 2015 рік голова РДА заробила «аж» 35 тисяч гривень (з урахуванням доходу членів сім'ї). І як ці бідні люди виживають на 3 тисячі на місяць у своїй квартирі площею 34 квадратних метри? Незрозуміло…
Голова Вишгородської РДА Олександр Горган (Лялька) є депутатом облради з 2015 року і висувався президентською партією на посаду голови Київської обласної ради, але депутати його не підтримали. Під час Майдану він став великим патріотом України. Але у своєму Вишгородському районі підтримується також проектом «Наш край» (улюблене прихистище «рігів», яких чомусь не взяли в БПП) та екс-«регіоналом» Ярославом Москаленком, який входить до депутатської фракції «Воля народу». Вміння пристосовуватися у Горгана чудове — у молодості цей хлопець крутився й у команді Медведчука, й біля «молодих регіоналів», входив до керівництва «Українського національного комітету молодіжних організацій», який звинувачували в нечесному розподілі бюджетних коштів (організацію контролював тодішній голова АП Віктор Медведчук).
Можливо, це й стало причиною зміни його прізвища у 2008 році (раніше Горган був Лялькою). Одним словом, шанси цього кандидата суттєві. Що ж до доходів — він може виявитися таємним мільйонером. Декларацій Горгана немає ні на сайті Вишгородської РДА, ні де-небудь ще у публічному доступі (а шкода — цікаво було б подивитися).
Генерал-майор Олександр Терещук — за відомостями наших джерел, один з найбільш твердих кандидатів від вулиці Банкової. Терещук підлягав люстрації, але Адміністрація Президента не змогла розстатися з цією людиною, яка й вміє вірно служити, й у бідності її не можна звинувачувати. Хоча колишній керівник столичної міліції задекларував за 2014 рік лише 289 тисяч гривень (доходи сім'ї при цьому не вказав). Земельні ділянки його та членів сім'ї мають площу 6788 кв. м. Є у генерала кілька квартир загальною площею 395 кв. м. А програма «Наші гроші», присвячена йому, виявила незадекларовану віллу в столичному котеджному містечку, оформлену на маму стража правопорядку.
Наконець, всі експерти сходяться на думці, що Лев Парцхаладзе — перший заступник губернатора Київської області, у якого не склалися стосунки ні з Шандрою, ні з Мельничуком, претендує на посаду губернатора з червня 2014 року (і зробив усе можливе, щоб підірвати довіру Головного до обох?). Що ж до достатку, у 2013 році видання «Фокус» назвало його 188-м у рейтингу двохсот найбагатших громадян України, оцінивши доходи Льва Ревазовича в 37,5 млн доларів. У 90-х, коли цей майже олігарх заробляв свій перший мільйон, він, як і інші українські багатії, був тісно пов'язаний з братвою. Недоброзичливці говорять, що в минулому він був близький до ОПГ Бориса Савлохова, а кар'єру пояснюють покровительством колишнього міського голови Києва Олександра Омельченка. Коли ж Парцхаладзе вирішив самостійно податися в політику, виявилося, що народна підтримка, на яку він може спиратися, перебуває на тому ж анекдотичному рівні, що й у Максимуса. Як ми вже писали, Максим Дмитрович на останніх мерських виборах у столиці отримав аж 0,05% підтримки киян, а Лев Ревазович зі своєю партією «Європейська столиця» у 2006 році, витративши на піар величезні кошти, отримав 0,04%.
З іменем цього кандидата та його компанією «XXI» пов'язаний ряд будівельних скандалів. Найгучніший стався у 2010 році, коли Парцхаладзе вирішив побудувати під Євро-2012 п'ятизіркову готель між вулицями Лютеранською та Круглоуніверситетською. У той період він уже злився з «Ударом», що не заважало бізнесмену водити хороводи з ПР. А зірковий час пробив для Льва Ревазовича після перемоги Майдану. Нині цьому чиновнику (за сумісництвом — Президенту Конфедерації будівельників України) приписують скандальний комплекс «Петровський квартал» під Києвом. У партнерстві з головою Київ-Святошинського району Олександром Тиговим він звів гігантський житловий квартал на 20 гектарах сільськогосподарських угідь. І прибуток від продажу квартир, схоже, пішов в офшори. Принаймні, у декларації за 2015 рік Тигов указав, що дохід його сина дорівнює нулю (хоча саме син засвітився як забудовник), а Парцхаладзе, якщо вірити його деклараціям, бідніє з кожним днем.
Отримуючи звіт про доходи за 2014 рік, майбутній (на той момент) перший заступник губернатора Київщини Лев Парцхаладзе заявив, що заробив 1 млн 652 тис гривень. Більшість цих грошей він пояснив відчуженням цінних паперів та корпоративних прав (1,5 млн гривень), а також відчуженням нерухомості (на 149 тис гривень). Лев Ревазович — великий альтруїст, оскільки погодився працювати за зарплату 3,85 тис гривень! Він також указав, що з нерухомості має лише три гаражі — площею 52 кв. м та авто 2006 і 2010 років випуску. Доходи членів сім'ї становили тоді 300 тис гривень. На сім'ю ж була записана ділянка 0,52 га, дві квартири на 120 і 381 кв. м та ще один гараж на 16,3 кв. м, а також дві машини: 2006 і 2012 років випуску.
Згідно з декларацією чиновника за 2015 рік, дохід Парцхаладзе впав до 1,391 млн гривень, з яких зарплата підтягнулася до 102,4 тис гривень. А головний дохід знову ж таки становило відчуження цінних паперів — на суму 1 млн 189,5 тис гривень. Щоб звести кінці з кінцями, чиновнику знову довелося продавати майно (на 240 тис гривень). У декларації як і раніше 3 гаражі та 4 ділянки (продавав Ревазович не землю, оскільки її запаси збільшилися до 152 сотень), ті ж квартири та всього 2 транспортних засоби 2010-го і 2013-го років випуску.
А ось на рахунках у банках у Парцхаладзе з'явилося 1,45 млн гривень. Таким чином, голова Київської територіальної організації партії «Солідарність — Блок Петра Порошенка» Лев Ревазович Парцхаладзе практично не має рівних. І обов'язково переможе в цьому конкурсі! Якщо тільки захоче… «Але скоріше — розведуть на гроші ще одного дурачка, який не розуміє, що всі грошові потоки замкнені на Парцхаладзе», — поділився думкою з «ОРД» один з тих, хто відмовився брати участь у боротьбі за крісло київського губернатора.
Не виключено, що перший заступник голови Київської області досі не заявив про своє бажання «балотуватися на губернатора» через те, що оцінив переваги свого нинішнього становища. Залишаючись у тіні формального голови, він курує свої улюблені теми (будівництво, інфраструктура, земля), має більше впливу та можливість виходити сухим з води, звалюючи всі просчети на голову області. Так чи інакше, але в прозорий конкурс губернаторів нині здатні повірити лише відчайдушні ідеалісти.
Передусім, керівництво країни поки що не виросло до можливості дати шанс професіоналам, які на перше місце здатні поставити інтереси громади/країни (навіть якщо помріяти, що такі кадри у нас є). Та й не для того Президент посилює вертикаль за допомогою ручних намісників (завдання яких передусім стежити за правильним проведенням виборів, а по-друге — багатіти), щоб пустити це на самохід. За даними джерел «ОРД», грядущий конкурс покликаний вирішити 2 завдання: 1. Показати зовнішнім донорам України прозорість української влади. 2. Заробити на чергових торгах, де губернаторство (після випадку з Максимусом) сумнівно лакомий шматок.
«Діюча концепція Порошенка, яка втілена вже у всіх областях, виглядає як: «Обличчя області», «Керівник області», «Смотрящий (касир)». Залежно від ситуації в кожній області це може бути 2 або 3, або навіть одна людина. На Київщині до недавнього часу керівник і смотрящий поєднувалися в одній персоні. І це — Лев Парцхаладзе. Вирішать чи зробити його ще й «Обличчям»? Поняття не маю… Та й не цікаво… Гидко», — розповів «ОРД» джерело в столичній облдержадміністрації.
Якщо джерело праве, стає неважливо — хто переможе в конкурсі. Набагато цікавіше оцінити в цьому світлі керівну манеру Льва Ревазовича, про яку неодноразово заявляли мери міст-супутників Києва: мер Василькова Сергій Сабов та мер Ірпеня Володимир Карплюк. Перший назвав Парцхаладзе бандитом. Другий заявив, що Лев Ревазович замовив побиття активістів і замишляє його вбивство.
Варто нагадати, що в тому конфлікті між Парцхаладзе та Карплюком екс-губернатор Шандра чомусь не підтримав сторону свого заступника… А причиною стала не лише дорога земля в передмісті, яку вважають своєю й мери, й перший заступник губернатора. Тим більше, що в земельних питаннях рильця не лише у Парцхаладзе в пуху. Що ж до Карплюка, всі пам'ятають його 67 квартир, задекларованих у 2013 році, та будівельний бізнес, що розвивається разом з вирубками вікових сосен і дубів (від якого сам мер відмовляється, хоча ця «таємниця» відома в Ірпені кожній дворовій собаці). Однак, на відміну від Парцхаладзе, Карплюка, як не крути, обрав народ. І, як не дивно, підтримки місцевих жителів ірпенський голова досі не втратив.
На жаль, Карплюк так і не розкрив громадськості — у яких таких корупційних пропозиціях він відмовився брати участь (перед тим, як заподіяти загрозу своєму життю). І 21 липня йому зробили чергову намітку — дома у мера провели обшук. Було багато ефектних заголовків: «Втік з країни», «Підозрюється в перевищенні повноважень»… Але після відпустки Карплюк спокійно повернувся в свій кабінет.
Поговорюють, ціною спокійного повернення стане його готовність прийняти «смотрящого від Льви» у своєму «монастирі». Як запевняє сайт Kievvlast.com.ua/, новим першим заступником мера Ірпеня буде людина Парцхаладзе. А ось Сергій Сабов більш відвертий. Говорить, що його сварка з Львом Парцхаладзе почалася після того, як мер Василькова відмовив начальству в прохання віддати землю одному з донецьких. Протеже Парцхаладзе виявився сином співзасновника ПР, екс-заступника донецького губернатора, найвідомішим «молодим регіоналом» Олександром Адамовим. Мажор Саша, як і Лев Ревазович, любить щось вигідно побудувати. Він славиться скандальними забудовами та земельними афірами в Донецьку, а тепер націлився на Васильків. Але особливо цікавий Адамов своїми поглядами.
Полюбуйтеся на цього захисника «російськомирських» цінностей: https://www.youtube.com/watch?v=PxTGT0J7Hm4 Любов до донецької сарани — такої, як Саша Адамов (та Славик Соболєв) — красномовний показник «ідейності» БПП. Звісно, такі люди потрібні Системі. І тому Адамов-молодший встиг прикупити собі в столиці теплесенька посадка директора комунального підприємства Київської облради «Інститут соціально-економічного розвитку Київської області». На цій посаді Олександр Борисович намерений взяти участь у розпилюванні бюджетних мільйонів під будівництво 40 км укріплень в АТО (ділянка, закріплена за Київщиною — Попасна та прилеглі села, у яких планують звести 16 опорних пунктів).
Причому тут Парцхаладзе? Як писало видання Nr2.lt, влітку 2015 року Лев Ревазович «нагнув» голів районів, щоб ті зібрали з бізнесменів грошенята на будівництво фортифікаційних споруд. Натомість підприємцям були обіцяні статуси «учасників АТО» та можливість надалі підзаробити. Так удалося зібрати 15 млн гривень. А в результаті — як стверджують підприємці — ні грошей, ні споруд. Будівельники поїхали в АТО, посиділи під обстрілами й повернулися. І нині багато хто судиться з генпідрядником, звинувачуючи саме Парцхаладзе в шахрайстві. Вважають, що «смотрящий» збагатив то чи партійну касу, то чи свій особистий карман на ці 15 мільйонів.
Повертаючись до Сабова. Мер Василькова ризикнув публічно заявити, що куратором сумнівного будівництва в АТО є Лев Ревазович. А схема заробітку на оборонних спорудах проста й цинічна до безобразу: генпідрядник отримує з Мінобороны «бабки» й кладе їх у карман, а куратор переконує субпідрядників попрацювати безплатно, мотивуючи це інтересами Батьківщини. Нехай голови міст і районів знаходять бригади «ентузіастів», забезпечують їх матеріалами, обладнанням, забезпечують доставку й харчування, а перший заступник губернатора напутує патріотичними промовами та раптово набіжавшою сльозою.
Меру Василькова ця схема не сподобалася. Тож Сабов спочатку не виділив Адамову місце для зведення нового супермаркету в центрі Василькова, а потім не допоміг безплатними робітниками для АТО. Мер Василькова стверджує, що на нього, як і на Карплюка, наїжджають через те, що він не підкоряється партійно-кланово олігархату. І начебто тому в стосунку до Сабова досі йдуть судові процеси, які він вважає помстою за принциповість. Так і живемо… Топ-чиновники протягують на вершини тих, хто роками працював на «російську весну» — з ними, як видно, зручніше пиляти бюджет «на оборону». А керівництво країни, публічно ратуючи за прозорість і більші повноваження регіонам, прижимає до нігтя всякого, хто поставить інтереси громади на один щабель з генеральною лінією правлячої партії. Топ-корупціонери, незважаючи на всякі там НАБУ, торгують місцями, залишаючись безкарними. І сливають тих, хто слабоуправляємий або недостатньо вивертливий, щоб поповнювати партійну касу. Ну а той факт, що найпреданіші, як правило, виявляються й найслабшими з точки зору професійних якостей — це вже побічний ефект.
Не брехала дружина звільненого, коли говорила перед камерами плачучим голосом, що Максим Дмитрович страшенно відданий Петру Олексійовичу. Це його попередник Шандра міг взбрикнути проти волі Головного. За чутками — не потурав «Рошену» в отриманні 20 га землі в Бориспілі в обхід земельного аукціону. А ось Максимус, стоило прийти на посаду, закрив питання з «Бісквітним комплексом «Рошен» — будівництво скандальної фабрики вже ведеться. Тільки цього мало…