Депортація з України до Росії дагестанки Аміната Бабаєвої продемонструвала, що українські спецслужби розглядають мусульман як загрозу для держави й готові заради боротьби з ними співпрацювати з державою-агресором. Державою-агресором називають не за юридичним визначенням, а скоріше за емоційно-побутовим розумінням. Як ще назвати країну, яка відхоплює шматки української території, вбиває наших громадян і щедро постачає озброєння терористам? Хоча в національному законодавстві такого терміна немає, у низці нормативних актів необголошена війна з Росією знайшла відображення. Зокрема, після анексії Криму в 2014 році українська спецслужба в односторонньому порядку денонсувала угоди з ФСБ. Принаймні так стверджують у головному офісі на вулиці Володимирській. Голова СБУ генерал Василій Грицак не упускає нагоди, щоб підкреслити: СБУ та ФСБ — по різні лінії фронту. Проте практика свідчить про інше.
Дагестанка Аміната Бабаєва прибула в аеропорт Харкова рейсом із Стамбула, але потрапити на територію України не змогла — її затримали прикордонники. Пояснили тим, що Бабаєва була депортована з Туреччини за підозрою в причетності до тероризму.
Формулювання неконкретна, зазвичай турецькі влади всіх, проти кого є докази, без довгих розмов відправляють за ґрати. А 26-річній дагестанці навіть дали можливість вибрати країну для виїзду. Рішення виїхати в Україну вона прийняла після того, як подруга — українка — запевнила: у демократичній державі громадянка Росії буде в безпеці. Адже Київ проголосив перехід до демократичних стандартів, у тому числі й у міграційній політиці. А це означає, що кожен має право звернутися до влади країни з проханням про притулок. Правда, реакція на таке прохання залежить від оцінки офіційних властей: існує чи немає в країні походження просителя загроза його життю й свободі. Оцінювати уповноважена міграційна служба. Але у ситуації з Бабаєвою це право присвоїли собі прикордонники та працівники СБУ. Принцип колективної відповідальності роднить українську СБУ з російською ФСБ.
Дівчина в хіджабі, схоже, розбудила в працівниках спецслужб мисливський азарт. Паспорт у неї відібрали, обмежили можливість передвигатися по транзитній зоні, відмовилися надати можливість написати заяву в міграційну службу про притулок. https://www.facebook.com/humanrights.org.ua/posts/1445098818840016
То чи то кмітливістю, то чи то інтелектом вирішили блиснути стражі кордону — якщо ти не політик, то ніякого політичного притулку бути не може, сказали Аміната. Її оточили кілька невідомих у штатському, які відмовлялися представитися. Вони намагалися переконати дівчину, що вона причетна до терористичної діяльності. А якщо навіть і ні, то до неї причетен її колишній чоловік, що, на думку працівників українських спецслужб, одне й те саме. Принцип колективної відповідальності роднить українську СБУ з російською ФСБ. Обидві служби — «внучки» більшовицької «Надзвичайної Комісії». Статей у кримінальному кодексі під назвою «член сім'ї зрадника батьківщини» давно немає, але на Північному Кавказі ФСБ досі активно практикує систему переслідування родичів, підозрюваних у екстремістській діяльності. У Чечні просто спалюють їхні будинки й вигоняють з території республіки, у Дагестані ставлять на так звану «профілактичну облік», що означає заборону на вільне передвигання й ще багато інших обмежень.
Поскільки Бабаєву під тиском правозахисників і представника омбудсмена довелося впустити в Україну, СБУ задіяла запасний варіант: у міграційній службі вона отримала блискавичну відмову в проханні про притулок, хоча зазвичай це досить тривала процедура з вивченням усіх обставин заявника. А через п'ятнадцять хвилин в офісі міграційного відомства з'явилося кілька людей у штатському, одного з яких Аміната ідентифікувала як працівника СБУ з аеропорту. Її силою затовкли в мікроавтобус, а вранці вона вже була на території Росії, зустрічі з якою намагалася уникнути. Не має значення — передавали чи ні працівники СБУ Бабаєву своїм колегам з ФСБ з рук у руки. Важливий факт — до кордону з Росією Бабаєву насильно відвезли українські спецслужбовці, а на батьківщині її зустріли їхні російські колеги. При цьому Бабаєва не перебуває в розшуку: ні в російському, ні в міжнародному. https://www.facebook.com/khpgorg/posts/1072656596105370
Історія Аміната Бабаєвої — не єдиний випадок порушення закону працівниками СБУ щодо мусульман, які шукають притулку в Україні.
У СІЗО Запоріжжя вже понад півроку перебувають двоє волонтерів громадської блокади Криму. Один чеченець, інший — інгуш. Уродженець Інгушетії Руслан Мейрієв кілька років прожив у Криму до його анексії, після 2014 року переселився на материкову Україну. Одружений на кримській татарці, їхня третя дитина народилася, коли Руслан уже перебував під екстрадиційним арештом. Його видачі, так само як і його товариша по нещастю Магомеда Ілієва, вимагає Росія. На батьківщині проти Мейрієва висунуто звинувачення в сприянні терористичній діяльності. Абстрактне звинувачення, під яке можна підвести що завгодно. Правозахисникам на словах обіцяли не видавати арештованих до Росії. Але представники СБУ та прокуратури в приватних розмовах з родичами Мейрієва та Ілієва говорять про намір екстрадувати затриманих. Мейрієв незадовго до арешту звернувся до українських властей з проханням про притулок. Він залишається під вартою, незважаючи на численні звернення в Генпрокуратуру представників волонтерського руху й народних депутатів. Про справу Мейрієва та Ілієва добре поінформовані в офісі Юрія Луценка.
Там правозахисникам на словах обіцяли не видавати арештованих до Росії. Але представники СБУ та прокуратури в приватних розмовах з родичами Мейрієва та Ілієва говорять про намір екстрадувати затриманих. Судячи з того, що екстрадиція Аміната Бабаєвої пройшла для працівників СБУ успішно — це не порожні загрози.