25 вересня 2016 року виповнилося 105 років від дня народження улюбленого багатьма поколіннями співвітчизників актора й шансонье Марка Наумовича Бернеса (справжнє прізвище Нейман). Уродженець міста Ніжин Чернігівської губернії М. Бернес покинув Україну у віці 17 років і здобув всенародне визнання. У 1951 році Бернес став лауреатом Сталінської премії першого ступеня, у 1965 році йому присвоєно звання народного артиста РСФСР. Однак розглядувана тема має опосередковане відношення до творчості Марка Наумовича. У його долі дивовижним чином переплелися образи, зіграні актором на екрані, з реаліями жорстокого повоєнного блатного світу. А розпочиналася ця історія так.
Осені 1958 року на стіл начальника легендарного МУРа комісара міліції третього рангу Парфентьєва Івана Васильовича потрапила папка з матеріалами для «розгляду й прийняття рішень». У папці знаходився надрукований на машинці лист – анонімка, автор якої повідомляв владі про те, що на проведеній у місті Казані сходці воріст у законі був винесений смертний вирок одному з акторів, які зіграли головні ролі у фільмі «Два бійці».
У картярській грі «на п'ятого» (один із чотирьох картярів, програвшись, був зобов'язаний убити того, на кого йому вкажуть переможці – «п'ятого») був обраний програвшийся виконавець вироку, якому була вручена записка з ім'ям жертви. В анонімці зазначалося, що імені «п'ятого» вголос не вимовляли, просто передали програвшому листок, на якому воно було написано, зі словами: «Фільм «Два бійці» бачив? Через три місяці боєць повинен залишитися один». Стиль написання листа свідчив про те, що його автор не чужий блатному світу, що й спонукало начальника МУРа ставитися до гіпотетичної загрози життю одного з народних кумирів більш ніж серйозно. Лист одразу ж був направлений на експертизу, а перед аналітиками МУР була поставлена задача – визначити мету передбачуваної акції.
Відповідні підрозділи розв'язали свої завдання оперативно. За відбитками пальців на листі був визначений його автор – заслужена артистка РСФСР Лідія Русланова. З 1949 по 1953 рік вона відбувала строк у ГУЛАГу за «антирадянську пропаганду» й «привласнення трофейного майна», тому відбитки її пальців були в архівах МВС. При цьому заслужена артистка зберегла й підтримувала стосунки з колишніми спільниками й сокамерниками. Свої аргументовані висновки щодо об'єкта ліквідації надали «аналітики». Усі матеріали, з огляду на їхню значущість, були доповідані вищому міліцейському керівництву.
Уже у листопаді 1958 року Хрущов отримав з вищого апарату МВС СРСР доповідну записку такого змісту: «Згідно з нашими оперативними даними, у Казані пройшла сходка воріст у законі. На ній прийнято рішення про вбивство одного з знаменитих і популярних діячів культури Радянського Союзу. Мета акції: помститися державним органам за розгорнуту кампанію з дискредитації й ліквідації кримінального інституту воріст у законі. Як повідомили секретні співробітники, у якості жертви кримінальними авторитетами обраний улюблений народом актор театру й кіно, лауреат Державних премій Андрєєв Борис Федорович, 1915 року народження». Висновки щодо «кандидата» зробили самі міліцейські аналітики. Вивчивши біографію Андрєєва, міліцейські оперативники дізналися, що у 1940 році артист, будучи запрошеним в один із престижних московських ресторанів, у сильному сп'янінні, дозволив собі низку різких відзивів про керівництво країни. Послідував донос, Андрєєва закрили в СІЗО, йому загрожувала 58-та «політична» стаття. Однак через кілька місяців актора звільнили за особистим указом Сталіна. Оперативники припустили: під час перебування в тюремній камері Андрєєв, маючи крутий нрав і важку руку, міг вступити в конфлікт у камері з кимось із крупних кримінальних авторитетів через місце на «шконці» чи з інших «ідейних» питань. Про Бернеса навіть не подумали.
Довгі роки воровський світ вважав артиста «своїм»: ще до війни Марк Наумович зіграв епізодичну роль злочинця у фільмі «Ув'язнені», а після картини «Два бійці», де Бернес виконав роль чарівного уродженця Одеси-мами й спів про шаланди, повні кефалі, його авторитет у блатному світі став беззаперечним. Реакція Хрущова була передбачуваною. У властивій йому емоційній манері він заявив, що розглядає акцію з усунення відомого радянського актора як виклик системі. Керівникам силових структур Микита Сергійович заявив, що, якщо передбачувані злочинці не будуть своєчасно знешкоджені, якщо у кримінального світу назавжди не відпаде охота «карати» улюбленців радянського народу, то він зробить у їхньому відношенні відповідні організаційні висновки.
І розпочалася сискна машина. Андрєєв був взятий під цілодобову негласну охорону. До нього був приставлений особистий телохранитель. На крайнє невдоволення актора були скасовані всі гастролі й вистави; суворо обмежені відвідування розважальних закладів і приватні контакти. Встановлена авторка листа – Лідія Русланова – своє авторство заперечувати не стала, заявивши сищикам, що інформацію про ймовірне замах їй надала Валентина Назарова, з якою вона познайомилася колись у камері Володимирської тюрми. Осені 1958 року Назарова розшукала співачку й повідомила їй усі відомі факти про картярську гру «на п'ятого», приховавши при цьому дані про кримінальних авторитетів, які в ній брали участь.
У Казань виїхала посилена чекістами бригада оперативників і незабаром воровська «маруха» й утримувачиця катрана була затримана й дала показання. На їхній основі були встановлені й затримані майже всі учасники сходки й картярської гри, що послідувала за нею. І тут з'ясувалося, що «п'ятим» виявився Марк Бернес. Справа в тому, що, коли розпочалася травля воровського співтовариства в країні, «авторитетний артист» знявся одразу у двох популярних фільмах – «Справа № 306» (1956) і «Нічний патруль» (1957). У першій картині він зіграв комісара міліції, у другій – вора Вогника, який розірвав зв'язки з кримінальним світом. Останній фільм постійно показували в місцях позбавлення волі. Багато арештантів почали виступати проти кримінальних авторитетів. Так Бернес перетворився в очах воріст на «суку».
Удалося встановити й ім'я виконавця – рецидивіста за прізвиськом Бурлак (Бурляєв). На розшуки Бурлака була орієнтована міліція всієї країни. Воровському світу дали зрозуміти, що у разі вбивства Бернеса війна піде надзвичайними методами, аж до ліквідації воріст «позасудовими методами». Блатні розшукували Бурлака з не меншим запалом, ніж міліція. У розсилаємих «малявах» рішення казанської сходки було визнано неправильним, а Бурлак позбавлявся підтримки й «кута». Перейшовши на нелегальне становище, «Бурлак» продержався на волі не більше місяця й на початку зими 1958 року був застрелений міліцейським нарядом при спробі пограбувати церкву. Так і завершилася «кримінальна сторінка» у житті великого актора й співака.
Звільнений з-під опіки оперативників Борис Андрєєв, прихопивши гарячого, навідав товариша між гастролями й описав йому всі нюанси того, що сталося. За спогадами близьких, вислухавши емоційний розповідь Андрєєва, Марк Наумович був настільки потрясений, що до кінця своєї артистичної кар'єри категорично відмовлявся грати ролі як бандитів, так і благородних офіцерів міліції.