150 років тому – 29 вересня 1866 року – народився Михайло Грушевський. Його вплив на вітчизняну історію важко переоцінити. Адже він не лише писав, але й творив історію України. На жаль, середньостатистичний українець досить мало знає про людину, портрет якої зображений на 50-гривневій купюрі (та й написану ним десятитомну «Історію України-Руси» осилив далеко не кожен український історик). А ж у біографії цього великого українця, як ні в якій іншій, відображена вся складність і парадоксальність становлення української державності. У цьому зв'язку пропонуємо вашій увазі десять малознаних фактів із життя Михайла Грушевського (загальновідомі можна легко знайти в тій же Вікіпедії), більшість яких взято з книги історика Сергія Плохія «Великий передел. Необична історія Михайла Грушевського".
1) Михайло Сергійович Грушевський народився в місті Холм. Тепер це місто Хелм у Польщі, та й тоді воно входило до складу Царства Польського (яке мало особливий статус у складі Російської імперії). Але після придушення польського повстання 1863–1864 років російські влади проводили тут політику «обрусення краю», в рамках якої професор словесності Сергій Грушевський був запрошений на роботу в Холм.
2) Парадокс, але тоді багато педагогів, які приїхали до Холмської губернії, були українофілами й фактично проводили не русифікацію, а деполонізацію української етнічної території. Хоча сім'я Грушевських незабаром переїхала на Північний Кавказ, Михайло Грушевський згодом часто звертався до проблеми української Холмщини.
3) Батько історика – Сергій Грушевський (до речі, він займав приблизно таку саму посаду, що й батько Ульянова-Леніна) – був автором офіційного російського підручника церковнослов'янської мови, який перевидавався близько тридцяти разів. Хоча згодом Михайло Грушевський добре заробляв на викладацькій роботі та на виданні книг, однак основні доходи сім'я Грушевських аж до 1917 року отримувала від перевидання цього підручника (ті, хто тримав цю книгу в руках, впевнені, що за нашими мірками це скоріше методичка). У 1908 році сім'я Грушевських купила в Києві двоповерховий особняк на вулиці Панківській (тепер тут музей Михайла Грушевського), а поруч незабаром побудувала шеститиповерховий дохідний дім. У січні 1918 року більшовики цілеспрямовано обстрілювали багатоповерховий дім Грушевського, унаслідок чого будівля згоріла.
При цьому сильно постраждала престарілої матір Михайла Сергійовича, яка померла через кілька днів після того, як її винесли з горящого дому.
4) Михайло Грушевський дуже сильно переживав через те, що після закінчення гімназії (до речі, гімназію він закінчував у Тифлісі – нинішній столиці Грузії Тбілісі) не отримав золоту медаль. І справа була не в тому, що йому не вистачало знань, а в тому, що його однокласники викрали екзаменаційні питання. Грушевський, хоч і був ні при чому, але теж потрапив під роздачу. До речі, у той період він відзначався великою набожністю й навіть подумував про те, щоб стати священником або навіть прийняти монаший постриг. По суті, нічого дивного, якщо врахувати, що його батько й мати були з сімей священників, а батько, хоч і був світською людиною, закінчив духовну семінарію та духовну академію.
5) Хоча радянська пропаганда зробила з Грушевського духовного лідера українського буржуазного націоналізму, насправді він стояв на позиціях автономізму, а потім – федералізму й дотримувався лівих політичних поглядів. Причому Україну він бачив саме в союзі з Росією.
Проголошення незалежності УНР у січні 1918 року було вимушеним кроком в умовах війни з більшовиками та необхідністю укласти мир з німцями. Дуже показово, що з початком Першої світової війни Грушевський, який уже багато років викладав у австрійському на той час Львові, через нейтральні країни повернувся в Російську імперію. Проте для російських властей він усе одно залишався австрофілом і був відправлений у заслання. А львівські колеги в березні 1916 року позбавили його професорської посади.
6) Коли в березні 1917 року Грушевського обрали головою Центральної ради, він був безпартійним національним лідером. Однак незабаром приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), яка мала в Центральній раді найбільшу фракцію й була найпопулярнішою серед українських селян. Це не подобалося його старим товаришам, які докоряли Грушевському в тому, що він радикалізується слідом за масами.
7) У ніч з 29 на 30 квітня 1918 року (одразу після гетьманського перевороту) на Грушевського було здійснено замах.
Коли під охороною січових стрільців він разом із дружиною покидав будівлю Центральної ради, то один із січовиків (то чи галичанин-москвофіл, то чи переодягнений у січовика російський офіцер) кинувся на нього зі штиком з криком «За Русь!». Охорона відштовхнула нападника, так що Грушевський не постраждав, але натомість була легко ранена його дружина. Обставини цієї справи так і залишилися невясненими, оскільки замахувальник незабаром був застрелений – нібито при спробі втечі.
8) Після повалення гетьмана Скоропадського Грушевський намагався повернутися у велику політику. Причому він виступав з лівих позицій. Наприклад, на Трудовому конгресі він виступав за встановлення в Україні системи рад, впевняючи, що це зовсім не більшовицька вигадка. Тому неудивно, що незабаром Грушевський приєднався до «Комітету охорони республіки», який організували есери та соціал-демократи з метою повалити Директорію. Саме після провалу спроби перевороту Грушевський виїхав за кордон – фактично в еміграцію – де активно брав участь у роботі УПСР.
9) Проживаючи в Європі (Австрії, Чехословаччині, Швейцарії), Грушевський кілька разів вступав у переговори з більшовиками.
Початково він добивався легалізації діяльності своєї та інших лівих українських партій, потім – вів переговори про умови свого повернення в Україну. Зрештою, у березні 1924 року Михайло Грушевський разом із дружиною та дочкою повернувся в Київ. Він зобов'язався не займатися політикою (лише наукою), а взамін більшовики обіцяли йому імунітет від політичних переслідувань (зрештою, обіцянку не дотримали). На товаришів по партії його повернення в Радянську Україну справило вкрай негативне враження. Адже в 1921 році в УРСР були засуджені члени ЦК УПСР (правда, незабаром після винесення вироку – амністовані). Як зазначив з цього приводу один із колишніх соратників, Грушевський став «політичним трупом, проходячи повз якого українці повинні закривати ніс». Проте, повертаючись в Україну на умовах більшовиків, Грушевський свідомо відмовлявся від політичної діяльності на користь наукової. На його думку, для цього в Києві були кращі умови, ніж у Празі чи у Львові (де в нього залишався дім). Парадокс, але Грушевський у 1918 році відмовився очолити створену за ініціативою гетьмана Скоропадського Українську академію наук, але погодився працювати в цій установі при більшовиках.
Парадокс, але в незалежній Україні Грушевський не знайшов для себе місця, однак повернувся в контрольовану Москвою УРСР.
10) Свою «Історію України-Руси» Грушевський довів лише до 1658 року, яким закінчується 10-й том. У наукових колах ходить історія, нібито в архівах бачили рукопис 11-го тому. Нібито Грушевський встиг дописати «Історію» то чи до 1660-х років, то чи до початку XVIII століття, то чи навіть до 1720-х років. Документального підтвердження така версія не має. Проте в архівах уже в наш час знайшли й лише в 1995 році опублікували шостий том написаної ним «Історії української літератури". Так що історія про одинадцятий том «Історії України-Руси» не здається такою вже нереальною.
11) Хоча останні роки життя Михайло Грушевський зазнавав найсильніших нападок з боку влади, все ж, враховуючи його заслуги перед наукою, більшовики удостоїли його державного поховання. До речі, за рішенням Київської ради надмогильний пам'ятник для Михайла Грушевського був вирізаний з куска граніту, який до 1919 року служив постаментом пам'ятника Миколі І. Як зазначає з цього приводу Сергій Плохій, «руйнування імперської Росії й становлення на її руїнах нової України отримало несподіваний символ у надгробі Грушевського".