Втеча з православної «Шоушенки»: на Черниговщині під крівлею УПЦ МП існує найбільша нелегальна в'язниця СНГ

Колонія особливого режиму з рабами-в'язнями — так описав умови свого чотирьохмісячного перебування в реабілітаційному центрі Косачевка 61-річний киянин. Його викрали з дому та утримували в закладі всупереч його волі. Наглядачі в приватній в'язниці виявилися непередбачливими. Їхній рецепт «виправлення» в'язнів — повна ізоляція, каторжна праця та палиця. Олександр Володимирович Григоренко дійшов висновку, що живими звідти виходять не всі, і вирішив втекти. Реабілітаційний центр у Козелецькому районі Чернігівської області (с. Косачевка) призначений для наркоманів та алкоголіків. Без ліцензії та за гроші, але в Косачевці їх справді повертають до тверезості — тимчасово. Однак, як зазначається на сайті центру, розмістити на утримання (замовити виїзд бригади «санітарів» для свого родича) можна не лише «торчка», але й того, хто страждає будь-якими видами шкідливих залежностей. А враховуючи, що залежність визначається на око, то й просто будь-кого. Слова наглядача: «Ви не знаєте — скільки костей лежить у тому болоті».Олександр Володимирович Григоренко втік з реабілітаційного центру 14 вересня.Жоден з наглядачів не міг собі уявити, що 61-річна людина здатна на таке — подолати 20 кілометрів лісами та болотами назустріч свободі. Мова не йде про старика. Виснажений, але не зламаний духом. Без грошей і до недавнього часу без документів, але охайний і абсолютно тверезий. Григоренко змушений скитатися по знайомих — повертатися додому в Боярку небезпечно. Адже саме старий спадковий дім став причиною його мук. «Мене викрали 23 травня 2016 року. Було близько 23.00. Ми з цивільною дружиною вже збиралися відпочивати. Їй подзвонили по телефону, і вона пішла до дверей. Після цього я її вже толком не бачив. У дім проникли 4 чоловіки, і вивели мене на вулицю. Я був у самих трусах. Лунали крики, писки. Я намагався допомогти Лені (цивільній дружині), але поки її били, мене тримали за руки. «Чуєш, дід, не рипайся, або будуть проблеми». Помітив, що присутствували мій син і колишня дружина. Амбали посадили в автомобіль і притиснули з двох боків. Павло (це ім'я я дізнався потім), який був моїм куратором, затримався хвилин на 10. Повернувся, як я зрозумів — з грошима, які йому заплатила моя колишня дружина». 90 кілометрів глухими лісами та бездоріжжям — ось він: Косачевський реабілітаційний центр.Григоренко описує шлях, який проделав разом з викрадачами, детально, але тут ми наведемо лише найсуттєвіше з його розповіді. Про початок тюремного життя: «Мене кинули у великий барак, у тьмавому світлі ліхтаря я побачив багато людей, які спали в жахливій тісноті. Я присів на нари і запитав: «Куди я потрапив?». Чийсь голос відповів: «У гестапо». Хотілося кликнути на допомогу, але вдома залишилися мої мобільні телефони, документи, банківські карти. У мене не було з собою ні зубної щітки, ні шкарпеток — все це мені дали інші полонені. А дзвінок дозволявся один раз на місяць, під наглядом наглядача. І лише тому родичу, який здав мене в цей центр (у моєму випадку це виявився син)», — продовжує свою розповідь пенсіонер.Про інших реабілітантів: «Там були люди, які відбули кілька строків у місцях позбавлення волі. Крім алкоголіків та наркоманів — зустрічав там тих, хто ховається від мобілізації в АТО, і людей, яких розшукує міліція. І діти-мажори, які доставляли батькам багато проблем. Познайомився з одним викраденим старцем з Москви (у якого відібрали квартиру), з одним іноземцем із Сенегалу.Більшість хотіли втекти, але ці настрої не афішувалися, тому що навколо були стукачі. Одна людина благала: «Якщо вирвешся, витягни мене». В одній з казарм, де я жив, одночасно перебували 70 таких, як я. А всього в таборі було близько 300 людей, і за перебування кожного хтось платив. Були й такі, хто за час існування центру побував у Косачевці раз 10. Зустрів там знайомого, який працював зі мною у Василькові. Його захопили прямо з поїзда, він у ув'язненні 14-й місяць. Сестра приїжджала в реаб.центр з нотаріусом прямо в центр, щоб він підписав довіреність на майно. Але він відмовився. І сестра зараз здає його квартиру, оплачуючи його перебування в Косачевці».Про застосування насильства: «Мене особисто не били — видимо, через вік. Але погрожували, що побють ременями за погану поведінку. Після карантину мене переводили з однієї хати в іншу (хатами у них називають барики, я не судим, але там дізнався жаргон). Один з в'язнів посварився зі старшим, і його перевели в штрафбат. Після цього бачив його в іншому строю — був весь у синцях і кульгав. Втечі з центру траплялися постійно, але частіше невдалі.Тих, кого повертали, сажали в підвал, обливали холодною водою і били ременями. Коли хтось утікав, старші по хатах проводили бесіди. Говорили, що далеко не втечеш — навколо ліси та болота. І деякі зникали. Слова наглядача: «Ви не знаєте — скільки костей лежить у тому болоті». А деякі зникали від передозування. Вийти з центру можна лише за узгодженням між двома сторонами — тими, хто утримує, і тими, хто направив. Строк перебування для кожного в'язня визначали вони».Про медичну допомогу та «трудотерапію»: «Там немає медпункту. З ліків — йод і якісь таблетки. «Лікар» з числа колишніх наркозалежних. До мене був випадок, що людина померла, але на це не особливо звертали увагу — полонені для них не мають цінності. Мені якось зробили укол. Коли у мене під час прополювання в полі на спеці піднялося тиск. Усі найважчі сільськогосподарські роботи та роботи з лісозаготівлі відбуваються примусово. Праця дуже важка. Траплялося й ночами поливали городи при ліхтарі. Якщо робота не виконана, вона могла тривати ночами.Газу немає, тому запрягали людей у віз, і вони штовхали його в ліс 5 км, пиляли, а потім штовхали в табір, впрягаючись у гужеву повозку».Про наглядачів: «Охоронці з числа тих же наркоманів, які проходять реабілітацію. Якщо людина там перебуває рік, її статус підвищується, і вона стає розпорядником, наглядачем. Існує сувора ієрархія серед в'язнів-охоронців. Територія обгороджена парканом. Без нагляду старших не можна ходити територією. На городах охороняють натасковані собаки. Траплялося й бачити зброю. Якось я зайшов до куратора Павла, щоб попросити подзвонити, і помітив на полиці пістолет, схожий на Макарова. Можливо, травматичний, не можу точно сказати, але коли спілкувався з кураторами, вони говорили, що якби я чинив опір під час затримання — прострелили б ногу. Усе спілкування в'язнів наглядачі контролювали. На 5-й день я звернувся до начальника центру Андрія Романовича. Доступ до нього дуже обмежений, все, що відбувається з нами, куратори вирішують на своєму рівні. Їхня задача — щоб наркомани знали своє місце, і для цього куратори діють на свій розсуд.Але мені якось удалося потрапити до головного. Я пояснив Андрію Романовичу, що я не наркоман і питання зі мною пов'язане з моєю нерухомістю. Він пообіцяв: «Я розберуся з твоїм куратором Павлом». Але через чотири дні я зрозумів, що залишуся там назавжди. Мені сказав куратор: «Мабуть, ти тут обретеш прописку».Про розпорядок та духовне спасіння: «Піднімали о 7 ранку. Старший оголошує підйом і виводять на вулицю, обливають холодною водою. Перед сном і вранці поливали примусово — нібито для боротьби з антисанітарією. Потім — скудний сніданок (каша в такій дозі, щоб не впав під час виснажливої праці), 2 тощих шматки хліба — як у блокаді, компот. Деякім надсилали посилки, і з них іноді зникали продукти, особливо сигарети. Потім була православна молитва. Неважливо — мусульманин чи іудей, люди йдуть у храм строєм (усі переміщення периметром — строєм). Батюшка там теж з числа наркозалежних. І доступ до нього обмежений, як і до всіх старших. Його служба лицемірна, і храм, зведений руками в'язнів, повний лицемірства. Старші проповідують віру, але ведуть себе непристойно: мат, ставлення до людей як до рабів.Після храму — роботи. Старші вирішували — кому куди. Пилорама, станки, будівництво, заготівля дров або робота в полі. Траплялося, приїжджав зі сторони батюшка — отець Микола. Іноді нам крутили фільми — такі, як «Республіка Шкід». Наглядачі заохочували листи, тому що хотіли контролювати — що у кожного на думці. Листи піддавалися цензурі. Якщо лист написаний неправильно — змушували переписувати. Писати листи — правило, за порушення карали».Про вигоду: «Господарі центру мають подвійну вигоду: і родичі платять їм за перебування тих, хто проходить реабілітацію, і рабську працю в'язнів використовують повною мірою. За мене їм платили 5 тисяч гривень на місяць, не знаю — як за інших. Тим, хто приїжджав туди не вперше, робили знижку. Я так зрозумів, що Проект серйозний і буде розширюватися».Про втечу: «Останнє приміщення, де я жив, називалося «ферма». Мені довелося вести себе так, щоб мені довірили косити траву — щоб я міг вийти за периметр. На сінокосі у мене був варіант втечі, і близько місяця вів себе послухняно, щоб дозволили косити.Зрозумів, що на волю не вийду, почувши фразу від старшого: «Додому хочеш? Навіщо? Вон їх скільки тут — у вмираючому селі кинутих домів». До світанку швидко зібрався і пішов з косою — з розрахунком, щоб у запасі було години три до того, як про мене згадають. Коли нас водили рубати ліс, я, як офіцер запасу, за пострілами на полігоні «Десна», оцінив — куди треба бігти. І все-таки заблудився. На основну дорогу не вийшов, боячись переслідування. Пройшов кілометрів 20 лісом і вийшов на Київське море. Там зустрів людину на автомобілі на ім'я Микола. Він був з товаришем, і я розповів всю правду. Вони мене вивезли і посадили за свої гроші в маршрутний автобус до Києва».Щоб заробляти на «психологічній реабілітації», не потрібна ліцензія! На підтвердження своїх слів колишній в'язень показує купу паперів — це відповіді на запити та заяви, зроблені його друзями. На щастя Олександра Володимировича, поки він перебував у полоні, були люди, які не припиняли його пошуки. І на зустріч з журналістом «ОРД» він прийшов не один, а в компанії правозахисника. Цей чоловік просить не називати його ім'я, вважаючи, що це небезпечно. Але доповнює розповідь Григоренко деталями та документами. Це — серед іншого — медичні довідки, що підтверджують тілесні ушкодження, завдані громадянці С. (сожительниці Григоренко та свідкині його викрадення — вже вирвавшись з полону, він дізнався, що його цивільна дружина була серйозно побита). І документи, що підтверджують, що раніше Олександра Володимировича примусово поміщали в обласну психлікарню. Хоча в листопаді 2015 року в рамках суду з колишньою дружиною експертиза зробила висновок про те, що Григоренко абсолютно здоровий. Важлива деталь: вранці того ж 23 травня, коли його викрали косачевські «санітари», державні виконавці провели виселення колишньої дружини з його дому (за рішенням суду).І екс-дружина (лікар за професією) попереджала, що підготувала для колишнього таке місцеченько, порівняно з яким психлікарня в Глевахі покажеться раєм. Ще одне підтвердження слів косачевського втікача знаходжу, набираючи номер його рятівника. «Звичайно, я його пам'ятаю, і готовий де потрібно підтвердити, — говорить житель Чернігівщини, — Немолодий чоловік підійшов до нас, привітався і запитав дорогу на Київ. Назвався Сашею, вид у нього був замучений. Ледве волочив ноги. Навіть не знаю, як він стільки пройшов. Признався, що втік з Косачевки. Про цей табір чули багато хто в районі. Якщо у тебе є гроші і ти хочеш позбутися родича — плати, називай адресу, а далі це їхня проблема».В інтернеті легко знайти офіційний сайт реабілітаційного центру в Косачевці: http://kosa4evka.org/ Закладу близько 10 років, його заснували два товариші наркомана, яким удалося позбутися своєї залежності в цій глухомані. Один потім став головним наглядачем, а другий — духовним отцем реабілітантів. У гостьовій книзі на сайті жодного запису за поточний рік, за минулий рік — лише компліменти, але й колишні реабілітанти, які залишилися задоволені, називають центр в'язницею, а керівника Андрія Дубовського — дуже жорстокою людиною.Набираючи номер пана Дубовського, зазначений на сайті, потрапляю на людину на ім'я Павел. Він не заперечує, що Олександр Григоренко був серед підопічних центру. Але — як запевняє Павел — ніхто його не викрадав і примусово не утримував. Олександр Володимирович сам прийшов. І провів літо на свіжому повітрі, насолоджуючись відпочинком. «Так, був такий. Гуляв, їв, відпочивав на природі. Займався конячками на фермі. А як тільки захотів піти — покинув територію самовільно. А чого він раніше не пішов, якщо не подобалося? Ви позвоніть краще його синові, дізнайтеся, що він там вигадував», — заявляє «борець з наркотиками» Павел і диктує номер сина Григоренко. Син Олександра Володимировича теж не приховує, що в Косачевці «лікував батька від алкоголізму та психічної хвороби». «Він неврівноважений. З ножем бігав за мамою. А ще пив, пив бояришник, домів алкашів натаскував, і вони пописували на ліжках. І взагалі — навіщо вам це потрібно: совати ніс у цю справу?», — розповів «ОРД» син колишнього в'язня. Цікаво, що цей родич визнає, що Олександр Володимирович опинився в Косачевці всупереч своєму бажанню, і вважає це справедливим.«Розумієте, зараз вийшов такий закон, що будь-якого хворого на голову з лікарні відпускають, якщо він себе хворим не визнає. А в такому разі я взагалі не розумію сенсу психлікарні: не беруть зараз нікого примусово. Залишається один вихід — цей центр. Там немає нічого поганого. Вони там Біблію читали», — простодушно поділився думками чоловік.А ось що з цього приводу думає відомий психіатр та правозахисник Сергій Васильович Дворяк. «По суті цього кейсу, абсолютно неважливо, є у нього хвороба чи ні. Навіть якщо ваш герой на всю голову божевільний — це не позбавляє його конституційних прав. Лише суд може назвати людину недієздатною і призначити їй опікуна. Лише на підставі рішення суду людину МАЮТЬ ПРАВО поміщати в закритий заклад і там утримувати. Страждає людина алкоголізмом чи хворобою Альцгеймера, її не мали права забирати якісь «реабілітисти» і утримувати всупереч волі. Вона, на мій погляд, потребує правового захисту», — пояснив «ОРД» експерт. Що ж стосується «лікувальників», які орудують у Косачевці — виявляється, ліцензії Мінздоров у них не просто немає, а вона їм і не потрібна!Що таке «психологічна реабілітація» — ніде в законі чітко не сказано. Цією лазівкою й користуються ті, для кого реабілітація — бізнес. Натомість закон чітко говорить про те, що право обмежувати свободу має лише поліція, і то — за наявності законних підстав і не більше ніж на 72 години. «Для реабілітаційних центрів та організацій, які так себе називають, не існує ніякого ліцензування. Ліцензують лише медичні установи, а подібні центри надають «психологічну допомогу». Громадяни на свій страх і ризик приймають рішення — звертатися туди чи ні. А ось утримання будь-якого громадянина всупереч його волі БЕЗ РІШЕННЯ СУДУ є протиправна дія, яка повинна карватися за статтею Кримінального кодексу», — нагадує Сергій Дворяк.Чи можна обрести нове життя через приниження та катування? Про те, що в Косачевці зловживають незаконними методами, було відомо давно. Не стала сенсацією навіть смерть наркозалежного хлопця в цьому центрі кілька років тому. За непослух його позбавляли їжі та безжально секли. Закінчилося знущання тим, що залишили вмирати в льодяному підвалі в мороз. Мати померлого Руслана Суботи видала цей випадок гласності. За серією виступів у ЗМІ послідував шквал свідчень колишніх реабілітантів. До розповіді Григоренко очевидці додають деталі — такі, як застосування «санітарами» Косачевки наручників, доставка в багажнику, вибиті щелепи та зламані ребра, 200 ударів ременем за спробу втечі, примусове голення налисо навіть жінок, вівчарок — натасканих на «в'язнів», та «епідемію чесотки». Рецидивісти порівнюють умови в Косачевці зі звичайними тюремними і приходять до висновку, що в легальній колонії часом жилося затишніше. Багато хто оспорює ефективність, називаючи центр лохотроном для багатих. А найпопулярніший в мережі ветеран різних психлікарень та реабілітаційних центрів для наркоманів з ніком Drugsss.Він став відомим блогером після розповіді про Косачевку — сам про себе говорить, що тричі судим і половину життя вживає важкі наркотики. Називає Косачевку найбільшим та найжорстокішим центром на всьому постсовітському просторі. Усі спогади можна прочитати тут: http://pikabu.ru/profile/Drugsss? page=2 А ми наведемо лише кілька фрагментів. Наприклад — про умови на карантині: «На карантині в Косачевці перебуваєш від 1 місяця до 3 місяців і це найважчий етап. Нари в два яруси, решітки на вікнах і дверях, антисанітарія, на 30 ліжкових місць — 45 людей.Хто на ломці — не спить, у кого-то понос, у кого-то блювота, іншого ломає й крутить, словом ночами — це пекло! І так як у туалет за ніч виводять 1 раз, всіх разом, то ночами починається «веселощі». Якось один хлопець чуть не плакав, благаючи вивести його в туалет. Не вивели, він сходив «по великому» посередині барака. І всі до ранку лежали, насолоджуючись ароматами».Про те, як потрапляють у Косачевку: «Застати мене вдома можна було лише ночами, і моя дівчина викликала цю спецбригаду о 3 ночі, попередньо залишивши відкритими двері. Але навіть вона офігела, коли побачила якими методами мене відправляють на реабілітацію. Через 10 хвилин хотіла все скасувати. Але гроші були сплачені. Спросоння взагалі не зрозумів, хто це такі і як вони потрапили в квартиру. Але 3 мордовороти в трьох ударах все доступно пояснили». І про Руслана Суботу: «Мати здала на лікування в Косачевку, а його там забили до смерті. За спробу втечі закрили в підвал на 9 днів, взимку, толком не годували, били та знущалися. Розбір польотів показували по центральному ТБ, але це Україна, ребята. Центр працює.Крайніх не знайшли. Сказали: наркоман, імунітет слабкий. Його мати хоч і відправляла наркомана на лікування, але відправляла живого. Це не одиничний випадок. Просто інші не отримали такого резонансу. Мене, коли спіймали, били до того, що я відключився, а коли прийшов до тями — вже привезли назад. А втік я далеко. Б'ють так сильно й жорстоко, ради того щоб іншим неповадно було. Страх — один зі способів контролю. Мене, поламаного, виставляли під час зарядки посередині всіх, щоб усі бачили, до чого приводить спроба втечі».Під цим постом було безліч коментарів з описом незаконних дій тюремників, прочитати їх можна тут: http://pikabu.ru/story/reabilitatsionnyie_tsentryi_dlya_narkoalko_i_dr_zavisimostey_ch1_3266619 Є душерозривні спогади колишніх реабілітантів і на інших форумах: http://glasnaroda.com.ua/meditsina/prochee/pomogite-lyudey-uderzhivayut-v-rabstve.html Колишні «в'язні» Косачевки говорять, що після описаного випадку з Субботою керівництво присмирило — менше стало застосовувати катування, обережніше вибирати клієнтів, але сьогодні, судячи з нової хвилі негативних відгуків, все повернулося на круги своя, причому господарі центру займаються не лише залежними.На думку колишніх полонених, це все більше стає схожим на відстійник для людей, які комусь заважають. Є у керівників центру не лише серйозна «крівля», але й група фанатів-реабілітантів, які настільки відані засновнику центру, що, за їхніми словами, готові зламати шиї всім, хто посмів критикувати Косачевку.У «табору» в Косачевці є крівля в УПЦ МП. Бізнесмени «борці з наркотиками» наживаються на хворих та їхніх сім'ях за допомогою стигми щодо своїх пацієнтів. Насильство процвітає — завдяки нам з вами, дорогі співгромадяни — з одобрення слаборозвиненого посттоталітарного суспільства. Для таких країн як Росія, від якої ми все ще недостатньо відірвалися — це типове оманливе уявлення: вважати, мовляв, якщо він п'яниця чи душевнохворий, то не має права розпоряджатися собою, так що нічого з ним церемоніатися. Як розповіли «ОРД» колишні «пацієнти», «начальники» в'язниці в Косачевці абсолютно щиро переконані в тому, що роблять добру справу, адже у наркомана, «психа» та будь-якого іншого, який потрапив їм у руки, немає ніяких прав. Для багатьох російськоправославних «санітарів суспільства» ця мораль вважається нормальною.Родичам косачевських полонених варто знати, що користь від насильства, з застереженням — «ради їхнього ж блага» не підтверджується науковими методами. Невипадково в порядних центрах реабілітації наркоманів та алкоголіків згоду реабілітанта висувають як ключову умову. Згода хворого не лише вводить процес реабілітації в законне русло, але й підвищує ефективність — так говорять експерти. «Церемоніятися обов'язані зі всіма, включаючи й душевнохворих. Це уявлення повинно постійно внушатися через ЗМІ. Якщо ми хочемо бути частиною цивілізованого світу», — наполягає Сергій Дворяк. В Україні та РФ, за словами експертів, існує маса подібних центрів, які під прикриттям «боротьби з чумою XX століття» навчилися заробляти й реалізовувати власні агресивні комплекси. Цікаво, що в березні цього року харківські СБУшники ліквідували цілу мережу реаб. центрів, які діяли точно за такою ж схемою, на тих же підставах і тими ж методами, але під іншою релігійною крівлею. Можливо, тому, що у харківських «борців з наркотиками» крівля була протестантською, в СБУ їх причислили до секти, а православ'я Московського патріархату в Україні — як не крути — залишається все ще найвпливовішою конфесією.Нині нелегальна в'язниця в Косачевці називається гордо й піднесено — центр ресоціалізації наркозалежної молоді на честь Икони Божої Матері «Семистрільної». Сергій Моцак — організатор духовно-просвітницької роботи, чия задача привести залежних людей до Бога, орієнтований на РПЦ. І, судячи з його сторінки ВКонтакте — є поклонником Івана Охлобистина (того самого попа-артиста, який поклоняється Путіну і якось написав про Україну: «Я хочу, щоб у вас взорвали всі енергоблоки, щоб ви всі померли»). Настійно рекомендують направляти в Косачевку всіх «хворих» в єпархіях митрополита Чернігівського та Новгород-Сіверського Амвросія (УПЦ МП). Думається, він, як і духовний наставник з Косачевки, вважає, що господиня цього табору — Божа Матір, «і все там відбувається за Її волею». Крім церковників, Косачевку наполегливо навязують родичам у кабінетах іменитих київських психіатрів. Включаючи — «добродії» з психіатричної лікарні ім. Павлова (Київ). До таких же «еськулапів» належить і подруга колишньої дружини Григоренко, яка працює в психіатричній лікарні в Глевахі.Ходять чутки, що мадам направляла примусово лікуватися не лише Григоренко, але й інших здорових людей — які «чисто випадково» дарували їй свою нерухомість. Але як би не ностальгували такі горе-медики за «старими добрими радянськими часами», коли можна було запхати в психлікарню будь-кого, хто виділявся з лав співгромадян — у поступово оновлюваній Україні навіть для найбільш буйних примусова госпіталізація в спецзаклад можлива лише за рішенням суду (це питання піднімалося Конституційним судом у поточному році). І це стосується тих, кого визнано недієздатним. Якщо раніше для визначення на примусове лікування достатньо було згоди опікуна та направлення лікуючого психіатра, то сьогодні подібні дії лікарів будуть витлумачені як злочин. Тому-то хитрованці від медицини й остерігаються брати на себе відповідальність, рекламуючи родичам такі заклади, працівники яких не бояться порушувати Кримінальний кодекс. Є у косачевських «лікувальників» покровителі не лише серед медиків та московських попів. Їх хвалять українські артисти, політики та журналісти, так що потік клієнтів у центр незаконного насильства зростає.Відбувається це від правової недорозвиненості покровителів та совкового мислення, чи ж друзі центру отримують 30% відкат за кожного нового «клієнта»? Ми цього не знаємо. Але одне безсумнівно: будь то наркоман, алкоголік чи психхворий, «приречений», «вигнанець» чи «відброс», від якого відмовилися родичі — це така ж людина, як і вони.