Неспроможність і безсилля вітчизняних правоохоронних органів становлять основну загрозу національній безпеці держави. Як можна говорити про затримання справжніх шпигунів, якщо протягом двох років ні СБУ, ні прокуратура не змогли знешкодити явного пособника країни-агресора, який до того ж досі займає посаду керівника Торгово-промислової палати України? Йдеться про фактичного члена сім'ї екс-генерального прокурора Пшонки – Геннадія Чижикова та його «мозку» – Михайла Непрана, людину Медведчука.
Михайло Непран: торговець форс-мажорами та «помічник Медведчука"
Цікаво ставлення Непрана до України. У своєму інтерв'ю на питання про прогнози щодо Євромайдану він відповів з глумом: один його знайомий посварився з дружиною, вийшов з дому і пішов на Майдан, де було весело, годували, поїли, приймали всіх більш-менш прилично одягнених людей. Він провів там пару днів і повернувся додому задоволений. Це невеликий штрих до того, що тоді відбувалося на Майдані.
Решта інтерв'ю була наповнена тенденційною белетристикою про те, як Помаранчева революція змінила його кар'єру, як його не надихнули цінності та символи її лідерів, як воїнствуючий націоналізм в ідеології та дивовижна лінь у державних справах Віктора Ющенка поєднувалися з не менш дивовижною економічною неграмотністю та мітинговою гіперактивністю Юлії Тимошенко. У результаті Україна опинилася в кутку у зовнішньополітичних справах та економіці. Такий текст не міг не сподобатися замовникам РІСИ, зазначеним на сайті: Адміністрації Президента РФ, Раді безпеки, апарату уряду РФ та іншим. Цікаво, що в біографічній довідці остання посада Непрана вказана як «директор приватного підприємства Консалтинг-центр», хоча він уже майже рік працював віце-президентом ТПП.
Декілька років тому ОРД досить докладно висвітлював діяльність «приватовського Миші» в Міністерстві економіки, де він був завхозом, розтрачував майно, отримував хабарі іномарками, передавав об'єкти типу готелю «Салют» або Дому подарунків на бульварі Лесі Українки у криміналітет та навіть відкупився від кримінальної справи в Генпрокуратурі. І в Мінекономіки, і далі в апараті Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку (ГКЦБФР), яким він керував, Непран їхав у супроводі свого давнього приятеля Василія Рогового, який від заступника міністра економіки дослужився до віце-прем'єр-міністра. Роговой був «смотрящим» за депозитарієм, звідки у Непрана й з'явилася посада в ГКЦБФР, а наприкінці президентства Леоніда Кучми влаштувався до нього радником та Уповноважених України з питань СНГ. Завдяки цьому Непран потрапив до АП (завідувачем відділу) і познайомився там з Віктором Медведчуком (тоді головою АП). Через нього завів зв'язки в Москві, спробував закріпитися в оточенні Глазьєва, але був цинічно кинутий «Ізборським клубом".
Витираючи сльози розчарування, прибрів до «Українського вибору». Не знайшовши там грошей для себе, грав шоумена на Youtube https://www.youtube.com/channel/UCcaDaP0WzeH9jFYDuZCoJyA. І врешті-решт знайшов своє щастя в ТПП у донецького Чижикова (голови ТПП) – давнього друга сім'ї Пшонки.
Повернімося в сьогодення. Пшонка разом з дружиною та сином після революції втік до Казахстану і проживає там у елітному особняку в передмісті Астани. Але, тим не менше, продовжує «вирішувати питання» в Україні. І, схоже, у тому числі й у Генпрокуратурі. Інакше пояснити лояльність цієї структури до Геннадія Чижикова та Михайла Непрана неможливо.
ТПП – структура дуже складна. За нею, у «чижиковському» варіанті числяться не лише функції сертифікування та ліцензування продуктів, але й деякі «сірі» схеми контрабанди та навіть «візова підтримка» громадян, які бажають укритися від українського правосуддя. І все це нескладно перевірити, якщо відстежити мобільний трафік пана Чижикова, а також маршрути його пересування за останні два роки. Ви здивуєтеся, але Астана є й у цих маршрутах. Хоча поїздок до Парижа, звичайно, більше. Що не дивує, враховуючи деякі особисті дуже тісні зв'язки Геннадія Чижикова з Аленом Ремі, екс-послом Франції в Україні.
Саме за допомогою Чижикова посольство Франції в Україні досі видає шенгенські візи бойовикам ДНР-ЛНР. І, що найдивніше – це не помічає СБУ.
Журналіст Володимир Бойко пише про це так: 14 листопада 2015 року, наступного дня після здійснення в Парижі низки терористичних актів, президент Сирії Башар аль-Асад на зустрічі з французькими законодавцями в Дамаску заявив, що поширенню тероризму сприяла, не в останню чергу, помилкова політика Франції. З висловлюванням Асада важко не погодитися. Оскільки нині саме президент Франції Франсуа Олланд є головним опікуном терористів у Європі. Зокрема, після кожного нападу арабських бойовиків на беззбройних мирних ізраїльтян Олланд виступає з заявами про те, що Ізраїль має проявити стриманість, перестати провокувати палестинців, сісти за стіл переговорів і домовлятися з терористами про виконання їхніх умов.
Політику французького керівництва повною мірою відчула й Україна, на Сході якої російські бойовики утворили терористичний анклав – Олланд постійно закликає українське керівництво провести на окупованих територіях вибори, надавши бойовикам імунітет від кримінального переслідування. Але французька офіційна позиція не обмежилася лише політичною підтримкою російських терористів. Франція – це єдина країна шенгенської зони, яка видає візи бойовикам та посібникам терористів з числа українських громадян. Звісно, ватажки «ДНР» і «ЛНР», які потрапили в санкційні списки, на шенгенську візу розраховувати не можуть. Але всілякі «члени уряду» та командири бойових загонів зі смаком проводять свій вільний від терористичної діяльності час на європейських курортах.
Більш того, на окупованих територіях діє почесне консульство Франції, яке очолює людина з найближчого оточення колишнього генерального прокурора Пшонки – такий собі пан Чижиков. Не відкрию секрету, якщо скажу, що сімейне життя колишнього генерального прокурора Віктора Пшонки тривалий час вирувало в трикутнику: він сам, його дружина Ольга та друг родини, бізнес-партнер і довірена особа Геннадій Чижиков.
Коли наприкінці 2003 року прокурор Донецької області Віктор Пшонка був уперше призначений заступником генерального прокурора, до Києва він переїхав сам, залишивши дружину в Донецьку під наглядом Чижикова, з яким Ольга вела чималий спільний бізнес, а також разом працювала в обласній Торгово-промисловій палаті. Але кілька років тому в цю дружну родину увійшов четвертий – посол Франції в Україні Ален Ремі, який відбив Чижикова у Ольги. У 2012 році Ремі для свого друга Чижикова відкрив у Донецьку почесне консульство Франції на базі Торгово-промислової палати. Почесним консулом Чижиков залишився й після того, як у лютому 2013 року перебрався на проживання до Києва, де очолив Торгово-промислову палату України (залишившись почесним президентом Донецької ТПП, віце-президентом якої з правом першого підпису до цього дня є Ольга Пшонка).
Почесне консульство Франції в Донецьку не було закрито й після окупації регіону російськими бойовиками. Навпаки – роботи значно побільшало, оскільки тепер терористи з числа українських громадян масово долучаються до європейських цінностей: свої закордонні паспорти вони возять до Києва Чижикову, а вже почесний консул передає їх у посольство Франції та забезпечує відкриття шенгенських віз. Після чого паспорти повертаються в Донецьк, звідкіля їхні власники потрапляють до Парижа через Москву.
Зовсім недавно Ален Ремі був відкликаний з Києва, на його місце з Франції прибула Ізабель Дюмон. І хоча вона в інтимних стосунках з Чижиковим не помічена, так зване почесне консульство в Донецьку продовжує працювати так, що аж гай шумить. Це – до питання так званого «безвізового режиму». Насправді, завдяки французькому посольству безвізовий режим між Україною та державами-учасницями шенгенської зони фактично давно запроваджений, точніше – отримання віз є формальністю. Але цей режим поширюється виключно на терористів зі Сходу, які на Єлісейських полях витрачають кошти, здобуті в Україні грабежами.
Гарна схемка, чи не так? І дуже прибуткова. У ДНР-ЛНР нині серед керівників бойовиків масовий попит на виїзд до Європи та подальшу легалізацію себе й награбованого. І Геннадій Чижиков таку послугу землякам за гарні гроші надає. Своєрідне розуміння функцій ТПП у пана Чижикова, але, видимо, й він в Україні затримуватися не збирається. І питаннями просування українського бізнесу за кордоном, чим і повинна була б займатися ТПП – утруджувати себе не має наміру.
Слід зазначити, що на відміну від українських правоохоронних органів, антидержавна діяльність Геннадія Чижикова та Михайла Непрана стривожила багатьох народних депутатів України. Ігор Луценко, Ірина Суслова, Геннадій Чекита, Євген Дейдей та низка інших народних депутатів звертались до правоохоронних органів з вимогою розслідувати антидержавну діяльність Чижикова. Але результату досі не видно. Невільно повіриш у те, що Пшонка досі керує Генпрокуратурою й успішно нейтралізує будь-які загрози щодо свого друга та агента – Чижикова.
Останній навіть спробував «відбілити своє чесне ім'я» й подав до суду на народних депутатів Суслову та Дейдея з вимогою спростування «недостовірної інформації» щодо антиукраїнської діяльності Геннадія Чижикова. Але суд Чижикову в задоволенні його вимог відмовив. Тим самим фактично визнавши достовірність та обґрунтованість підозр народних депутатів щодо антидержавної діяльності Чижикова. Здавалося б, ГПУ та СБУ повинні були б лише подякувати нардепам за роботу з добування доказів і швидко пана Чижикова «упакувати». Але, чомусь цього не відбувається. Можливо, прокурори та «конторські» чекають, коли Чижиков роздасть паспорти всім бойовикам-сепаратистам, а заодно продасть приміщення ТПП у регіонах і в Києві та втече до серцевого друга в Париж?
Подібна бездіяльність правоохоронних органів та спецслужб змушує припускати не лише непрофесіоналізм, але й зацікавленість зі сторони того ж Чижикова, а можливо й його російських кураторів. І така незрозуміла бездіяльність насамперед позначиться на іміджу самих правоохоронних структур.
Час діяти, панове, ловити нарешті не лише мишей, але й явних ворогів держави. На відміну від працівників прокуратури це розуміють рядові працівники ТПП, які недавно спробували домогтися переобрання Чижикова. Однак Непран та Чижиков всіляко приховують незручні для них судові рішення. Не лише відмову в спростуванні інформації про антидержавну діяльність, але й недавнє рішення Верховного Суду України на користь державної податкової інспекції. У результаті цього рішення ТПП доведеться виплатити податковій серйозну суму просто так.
Чому? Через вопіючу безгосподарність та недбалість панів Непрана та Чижикова. Замість того, щоб зробити з ТПП потужний двигун українського бізнесу, ці панове багато років займалися дрібним «заробітчанством» типу здачі приміщень ТПП під виставки. Або ж, як у останні роки – чистим криміналом, про який писалося вище. Судове рішення, з яким можна ознайомитися нижче – це свідчення вопіючої злочинної недбалості Чижикова та Непрана, яка привела до суттєвих фінансових втрат ТПП. І за яку необхідно нести відповідальність.
Сподіваємося, що Генеральна прокуратура все-таки звернеться увагу на антидержавну діяльність компанії Непрана та Чижикова й покладе їй край.
Рішення Верховного Суду України від 5 квітня 2016 року
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Коротких О.А., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Шатило Р.П., за участю представників: Позивача – Андреєвої І.Ю., Садовця О.О., Зіміна М.В., Короткевича Ю.М., Гаєвської Н.І., Третьої особи на стороні позивача – Корха О.С., Відповідача – Павловича Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міжнародної академії фінансів та інвестицій (далі – МАФІ) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі – ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:
У листопаді 2014 року МАФІ звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2014 року № 0014892201.
На обґрунтування своїх позовних вимог МАФІ посилалася на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує позивач, МАФІ не порушувала положення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (далі – ПК) у зв'язку з тим, що до МАФІ не перейшло право власності на приміщення 3-го та 4-го поверхів будинку загальною площею 1143,9 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 33 (далі – Нерухомість), власником якого й досі є засновник МАФІ – Торгово-промислова палата України (далі – ТПП), а тому позивач не набув права розпоряджання зазначеним нерухомим майном.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що операція з передачі активів з балансу позивача на баланс ТПП є операцією з постачання товарів у розумінні положень ПК, а тому така операція є об'єктом оподаткування ПДВ.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове – про задоволення позову, виходячи з того, що правочином, який мав би місце під час створення МАФІ або під час її діяльності та міг привести до набуття МАФІ права власності на нерухоме майно згідно з положеннями цивільного законодавства, могли бути договори (купівлі-продажу, міни, спільної діяльності тощо) або рішення власника, якщо нерухоме майно внесено до статутного капіталу, передано в господарське відання або в оперативне управління. Матеріали справи не містять доказів набуття позивачем у власність Нерухомості, а тому податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 червня 2015 року відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185 статті 185 та пункту 187 статті 186 ПК. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України і постанову Київського апеляційного адміністративного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування заяви ДПІ додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2012 року, 11 вересня 2014 року та 3 червня 2015 року (№№ К-34855/10, К/800/29855/14, К/800/61865/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
У рішеннях суду касаційної інстанції, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність іншого правозастосування, вбачається таке. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 жовтня 2012 року, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що ці суди обґрунтовано дійшли висновку про те, що, передаючи на підставі акта приймання-передачі об'єкта нерухомого майна в обмін на корпоративні права, позивач отримав дохід у вигляді корпоративних прав, який підлягає оподаткуванню.
В ухвалі від 3 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України, погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що ці суди обґрунтовано дійшли висновку про правомірність дій податкового органу щодо віднесення до складу оподаткованого доходу податком на прибуток суми коштів, виведених зі статутного капіталу.
В доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року немає різного застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах, оскільки в ній порушується питання щодо визнання протиправними дій податкового органу по внесенню до акта висновків щодо завищення податкового кредиту та податкових зобов'язань.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив із того, що цей суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що доказом, який може підтвердити передачу нерухомого майна до статутного капіталу підприємства, є правочин, який має бути нотаріально засвідчений та пройти процедуру державної реєстрації. Документи бухгалтерського обліку позивача не можуть бути доказом вчинення правочину з передачі нерухомого майна у власність позивача та повернення його у власність ТПП.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. Як установив суд, відповідно до пункту 1.1 Статуту МАФІ у редакції, зареєстрованій державним реєстратором 4 липня 2006 року (далі – Статут), МАФІ – це приватний вищий навчальний заклад, створений відповідно до рішення Президії ТПП від 15 липня 2005 року (протокол № 1 та наказ Президента ТПП від 19 січня 2006 року № 3) шляхом реорганізації Інформаційно-консультативного учбового центру, і є правонаступником його прав та обов'язків.
Відповідно до пункту 7.1 Статуту матеріально-технічну базу та фінанси МАФІ складають основні фонди, обігові кошти та інші матеріали і фінансові цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі. Пунктом 7.2 Статуту передбачено, що Засновником до статутного фонду можуть передаватися об'єкти права власності: будівельні споруди, машини, обладнання, транспортні засоби, засоби зв'язку, вироблена продукція, інтелектуальна власність, цінні папери, грошові кошти, об'єкти інтелектуальної власності та інше. Згідно з пунктом 7.4 Статуту МАФІ має статутний фонд у розмірі 1 750 000 грн.
Відповідно до копії акта приймання-передачі основних засобів від 1 грудня 2006 року, складеного представниками ТПП та МАФІ, на підставі рішення Президії ТПП та Статуту, передано до статутного фонду МАФІ основні засоби на загальну суму 1 750 000 грн, а саме Нерухомість. Формування статутного капіталу МАФІ за рахунок Нерухомості підтверджується також наявною у матеріалах справи копією довідки про результати діяльності МАФІ за період з 1 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року (додаток 2 до акта від 18 вересня 2014 року № 1437/22 01/26254347), яка підписана представниками позивача, а також нарахуванням МАФІ амортизаційних витрат на зазначені приміщення.
У подальшому відповідно до рішення Президії ТПП від 23 січня 2014 року № 37 зменшено розмір статутного фонду МАФІ з 1 750 000 грн до 200 000 грн. Відповідно до наявних у матеріалах справи копій бухгалтерських довідок від 18 лютого 2014 року №№ 11 та 12 Нерухомість відновлено на балансі ТПП.
Сгідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК постачання товарів – будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій – не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю – бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
У випадках, передбачених статтею 189 ПК, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу. Згідно з пунктом 189.1 статті 189 ПК у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів – виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами – виходячи з вартості їх придбання.
Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, у зв'язку зі зменшенням статутного фонду МАФІ та поновленням зазначеної Нерухомості на балансі ТПП, позивачем проведено зменшення об'єктів основних засобів, тому в порушення пункту 185.1 статті 185 ПК занижено об'єкт оподаткування податком на додану вартість, а відтак така операція має оподатковуватися на загальних підставах за основною ставкою.
На підставі аналізу наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що операція з повернення основних фондів, попередньо внесених до статутного фонду юридичної особи іншими юридичними особами, підпадає під визначення постачання товару, а відтак є об'єктом оподаткування ПДВ.
Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції, що була помилково скасована судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року скасувати, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року залишити в силі. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.