Володимир Шилов — підполковник МВС, який багато років присвятив боротьбі з донецькою мафією. У Донецьку він народився й прожив більшу частину життя. Підтримав Майдан, пішов добровольцем на фронт, створив і очолив роту «Донецьк», яка у складі батальйону «Дніпро-1» захищала Піски. Кілька разів проводив операції в окупованому Донецьку. Вважає, що завершити АТО перемогою можна було б ще у 2014 році, якби не зрада генералів, яких він називає «жополізами Порошенка». Він один із тих переселенців, хто за 2,5 року війни втратив дім, все майно, а найголовніше — багатьох близьких людей, але й досі воює за українську незалежність. Хоча після важкого поранення воює вже не на передовій. Про ситуацію на фронті, можливість проведення виборів на підконтрольній терористам території, ціну останніх обіцянок Президента, а також про те, хто вбив Моторолу — Шилов розповів у інтерв'ю «ОРД".
Недавня публікація Шилова у Фейсбуці «Сумні думки жителя Донецька» (https://www.facebook.com/vladimir.silov/posts/1143682385708606) про дискримінацію переселенців і зраду влади справді виглядає сумно. На запитання про те, чи розгорнута проти ВПЛ інформаційна кампанія, Шилов відповідає, що мета полягає в дискредитації. Назріває соціальний вибух, і коли переселенці почнуть вимагати уваги до вирішення проблем, щоб можна було від них відмахнутися, потрібно підготувати грунт у суспільстві. Щоб не надавати допомогу людям, постраждалим від війни, потрібно звинуватити постраждалих у розв'язуванні війни. За фактом уже існує колективна відповідальність, і де-факто існує покарання. Конституція не поширюється на людей із Донецька та Луганська. Їх прирівняли до осіб, які звільнилися умовно-достроково з місць позбавлення волі. Зробили поднаглядним елементом. Працівник соціальної служби має право прийти й перевірити, чи знаходишся ти за адресою, а якщо ні, це підстава для скасування допомог і пенсій. Виборчих прав нас теж позбавили. Хоча людина, яка звідти виїхала, кинувши житло — вона вже проголосувала за Україну ногами. Багато хто повернувся й продовжує повертатися на окуповані території, оскільки елементарно закінчилися фінанси, немає роботи й негде жити.
Переселенці, навіть найпреданіші Україні, виявилися непотрібні. І багато хто з тих, хто говорить, що ми повинні опустити очі й помовчати — дуже патріотично міркують про війну з дивана й наживаються на знедолених людях, піднімаючи ціну оренди житла. На запитання про те, як міністерство з питань переселенців вплинуло на політику щодо біженців з АТО, Шилов відповідає, що це чергова структура, яка готується до освоєння грошей «на відновлення Донбасу». Наприкінці року на Донецьку область кинули 2 млрд гривень «на відновлення зруйнованих об'єктів інфраструктури». Але як ними розпорядяться? Скоріше за все — на кожну витрачену гривню украдуть 10. А можна було б відремонтувати якесь покинуте житло й віддати його переселенцям. Соціальний вибух назріває не лише з боку переселенців — з боку всіх, хто соціально не захищений. Вибух готують безмірно зростаючі тарифи. Тепер люди ще чекають 24 листопада — чи вступимо ми в безвізовий режим чи ні. Президент 23 жовтня заявив, що впевнений: до Брюссельського саміту Україна-ЄС безвізовий режим у нас точно буде. Але все час брехати неможливо. Коли-небудь повинна наступити межа. Коли-небудь у народу іссякне бажання слухати цю брехню.
На запитання, чи буде безвізового режиму, Шилов відповідає, що не буде абсолютно точно: у нас є терористичний анклав у складі держави на сході. У нас жителі окупованого Криму мають українські паспорти. Бойовики з Донеччини й Луганщини теж мають українські паспорти. Коли були захоплені території, у Донецьку й Луганську залишалося чимало бланків українських паспортів, і невідомо кому вони дісталися. У нас на кордоні дірка. Тому у разі введення безвізового режиму незаконна міграція піде в країни ЄС з боку РФ. І посилиться потік біженців зі сходу України.
Щодо кампанії «це донецькі й луганські винні, вони, недо-громадяни, привели на землю України війська Путіна» — Шилов спостерігає це й від журналістів, і від політиків. «Як можна жити з такими громадянами в одній країні?», «Ці території нам не потрібні» — все це підготовлено російською пропагандою, а те, що українські діячі підхопили — для нього не випадковість. Поштовхом стали похорони Моторолу (розкручені, як і ситуація з «маршем полонених» у серпні 2014 року). На запитання, чи не смутило його те, що жителі Донецька масово хоронили бойовика, Шилов розповідає, що в день похорон йому подзвонила маса людей із Донецька — розповідали про те, що на похорони знімали школярів прямо з уроків, роздавали квіти, підганяли автобуси для доставки «бюджетників» на «всенародне прощання з героєм». Варіантів у них було два: або на похорони, або в підвал. Кому охота в підвал? Та й не факт, що це була скорбота, а не злорадство — люди йшли переконатися, що в труні справді Моторола (якого молва «хоронила» не раз). Йому відомо, що через добу після похорон, якраз неподалік від дев'ятиповерхівки № 121 на вул. Челюскінців, де жив Моторола, озброєні бойовики побили підлітків за те, що «порушували траур». Хлопці років 14 просто йшли повз «дім Павлова» й сміялися. За це терористи їх побили прикладами так, що один із хлопців тепер у нейрохірургії в стані коми. Ось яка там панує атмосфера.
На запитання про його версію того, хто вбив Моторолу, Шилов відповідає, що це внутрішні розборки в «уряді ДНР». Або справа рук росіян. Скоріше друге. Аналізуючи фото з місця події, він робить висновок, що вибух стався всередині ліфта, але замінований був не ліфт. Моторола з охороною, коли повертався додому, заїжджав у магазин, робив покупки. На його думку, хтось із найближчого оточення в пакет із покупками підкинув вибухівку. Команду на підрив давав теж людина з оточення, ймовірніше за все — з його охорони. Переконавшись, що Моторола й його охоронець (кавказець, який загинув разом із Моторолою) — зайшли в ліфт, хтось натиснув на кнопку. І цілодобова охорона, яка була у цього дому — її чомусь зняли напередодні. Ймовірніше за все, прибрали, як свідка. Щоб не болтав. Крім того, Шилов знає, що Моторола влізав у бізнес з прийому металу, а це єпархія Захарченка. Та й до того ж його так розкручували, що він повинен був умерти «смертю героя». Тому все збіглося: і перешкоджати «правителю ДНР» перестав, і росіянам перестав бути потрібен (живим). Смерть бойовика перетворили на інформаційний привід. У пропагандистів з'явився привід сказати, що Україна перейшла до терористичних методів війни. І показати, що є «колосальна підтримка» у терористичного режиму. Показати, що «народна думка на боці ДНР» — і, значить, все, що роблять бойовики й РФ на захопленій території, все робиться правильно. Він думає, що скоро Моторолі дадуть «героя Росії» (а як же: «загинув за російську ідею»!). Одним словом, ідеальний кандидат на місце сакральної жертви, як люблять висловлюватися Путіна. Це обернеться для людей, які проживають у «республіці», новими репресіями, чим ще. Там і так людей хапають на вулицях. Як дружин шахтарів, які пішли в «Макіїввугіль» вимагати зарплати чоловіків, і за це поплатилися. Захарченко одразу скористався ситуацією: погрозив помстою сім'ям «офіцерів, які діють на території республіки» й пообіцяв «звільнити Слов'янськ» (марення й загрози керівників «республіки»: https://www.youtube.com/watch?v=aRK7OgcGXfA). Всі ці «засновники» й «лідери республіки» чудово розуміють, що рано чи пізно доведеться тікати або відповідати за свої злочини. Тікати — або в Рашу, або ще куди-небудь. У нього є інформація про те, що приятель Моторолу бойовик Гіві вивіз свою сім'ю в Придністров'я. А тепер у спецслужб «ДНР» з'явилася версія, що Гіві причетний до вбивства Моторолу. Намагаються одним пострілом прибрати дві одіозні особистості.
Чому у дітей Моторолу українські свідоцтва про народження, а у дружини український паспорт (а не «ДНРівський»)? Дружина Моторолу отримала український паспорт уже після оформлення шлюбу з Моторолою, на прізвище Павлова (весілля було влітку 2014 року, у той час української влади в Донецьку вже не було). Чому? Тому що з «ДНРівськими» паперами далеко не уїдеш навіть у Росію. І РФ подає їм сигнали про те, що кінець недалеко. Хто не зовсім дурний, ці сигнали читає. Виробництва не стали б вирізати й перевозити в РФ, якби у територій було майбутнє з Росією. Ніхто б не будував з російського боку лінію оборони, якби це майбутнє було. З точки зору Кремля, завдання Моторол, Гіві й Захарченка — умерти на окупованій землі.
На запитання про настрої в Донецьку — серед людей, які не брали в руки зброю, Шилов відповідає, що жити постійно в нервовому стресі, під терором — це безслідно не проходить. Більшість живе інстинктом самозбереження, намагаючись абстрагуватися. Ще 15 %, на його думку, чіпляються за «ДНР», і стільки ж у душі сильно за Україну — чекають її повернення (але мовчки).
На запитання про його ставлення до проведення виборів у «Л-ДНР» під контролем поліцейської місії ОБСЕ, Шилов відповідає, що ОБСЕ — це громадянська організація, її завдання — контроль і спостереження, моніторинг. У ОБСЕ немає ніякої озброєної місії, немає мандата ООН на проведення озброєних операцій, тим більше на взяття кордонів під контроль. І для проведення таких операцій, крім мандата ООН і створення озброєного підрозділу, ще необхідна згода всіх членів цієї організації, а їх понад 55. Президент Порошенко брехує, як Альхен — нахабно дивлячись у очі, коли говорить про поліцейські загони ОБСЕ, які нам допоможуть приструнити агресора й припинити поставки озброєння для терористів з боку РФ.
На запитання про те, чи Путін (за словами Пєскова) погодився, що поліцейська місія ОБСЕ з'явиться на кордоні Україна-РФ, а Президент Порошенко сказав, що вже є «дорожна карта» з імплементації Мінських угод, Шилов зауважує, що Меркель відкрито заявила, що Україна отримає контроль над кордоном з РФ в самому кінці процесу — лише після виборів. Путіну вдалося переконати Меркель і Олланда в тому, що спочатку — «Закон про вибори» для бойовиків і підготовка процесу проведення цих «виборів», а вже потім можна поговорити про озброєну місію. Тому Путін не проти — він же знає, що ніякої озброєної місії ОБСЕ не буде. Путін намагається все звести до внутрішнього конфлікту, а Олланд і Меркель думають про вибори у себе в країні, а не про вибори на сході України. А ось парламентська асамблея Ради Європи прийняла документи, які визнають факт путінської агресії. Порошенко від євродепутатів теж дісталося (ругали за те, що немає реформ), але визнали, що вибори на Донбасі провести зараз неможливо. І амністувати оптом всіх бойовиків теж неможливо (2 резолюції були прийняті 12 жовтня — у них російсько-українська війна названа «інтервенцією військ РФ у Східну Україну», на РФ покладена обов'язок гарантувати права жителів Криму й людей у «ДНР» і «ЛНР»: http://news.liga.net/news/politics/13142296-pase_potrebovala_ot_rossii_vyvesti_voyska_iz_ukrainy.htm). Тому Шилов вважає, що ПАСЕ фактично вже поставлена хрест на Мінських угодах, і наш Президент міг би посилити цю позицію, замість того щоб знову заводити розмову про вибори й фантазувати на тему озброєних поліцейських загонів із ОБСЕ.
На запитання про те, що він противник Мінських угод, але більшість експертів сходяться на думці, що без переговорного процесу на цій стадії конфлікту не обійтися, Шилов відповідає, що «безальтернативний Мінськ» — це теж вигадка Порошенка. Його мантра. Ми вже ведемо напряму переговори з терористами під маркою цих угод. Будапештський меморандум, який гарантував нам безпеку, не працює, але нам вдовбується думка про те, що ми зобов'язані виконувати незрозумілі Мінські угоди. Навіщо? Просто тому, що у партнерів по «нормандському форматі» — Франції й Німеччини — вибори на носі й їм потрібно показати, які вони чудові миротворці? Або тому, що Путін так хоче? У нього таке питання: а може, справа в таємних додатках до Мінських угод? Якби Порошенко спочатку й цілеспрямовано відстоював інтереси України, а не переживав за свої заводи й фабрики — у тому ж Липецьку, а також у Калузі й Челябінську (там йде будівництво його кондитерських фабрик), то, можливо, у Мінських угод і з'явилася б альтернатива.
На запитання про те, що влади РФ опровергають інформацію про будівництво нових фабрик «Рошен» у себе, Шилов відповідає, що у нього є інформація про те, що дружина Президента заїжджала на територію РФ для контролю над будівництвом фабрик, за документами, виписаними на дівоче прізвище. І він розуміє це так, що існує домовленість про особисту безпеку й безпеку бізнесу.
На запитання про те, як він підтримує стосунки з товаришами на передовій і яка зараз ситуація на фронті, Шилов відповідає, що вона дуже напружена. Посилюються бої в напрямку Маріуполя — 23 жовтня сильно обстріляна Талаківка, і в напрямку Авдіївської промзони теж. У Мар'янці не припиняються обстріли. Проблема в тому, що бойовикам невигідно припиняти обстріли. Мирне врегулювання — це для них сигнал тривоги, загроза повернення української влади. Ось і розведення військ не відбулося. Хоча, якщо подивитися на зони розведення — як це виглядає на карті, то чомусь ці зони передбачаються там, де у української сторони є переваги. Візьміть ситуацію в Станиці Луганській. Там по окраїні Станиці тече річка Сіверський Донець, і можна було б елементарно розділити: ось по той боці ви, а по цій боці — ми. Але ні: у бойовиків по нашу боку річки блокпост, і на цій підставі (замість того щоб просто прибрати блокпост «ЛНР») з'являється пропозиція по Станиці Луганській! У Мінську надходять такі пропозиції (які посилюють позиції бойовиків і послаблюють наші позиції), а переговірники від України йдуть їм назустріч. Чому? Тому що інтереси України в Мінську представляє зрадник Кучма. Одним словом, миром і не пахне, ми виконуємо угоди (намагаємося), а бойовикам на них плювати, і все це чудово розуміють — у тому числі західні спостерігачі.
На запитання про те, яка альтернатива Мінськові на його думку — війна до останньої краплі крові, Шилов відповідає, що мирної альтернативи він не бачить, і створити Донбаське Придністров'я неможливо, тому що він ще хоче потрапити до себе на малу батьківщину. В звільнений від окупантів Донецьк. Він не професійний військовий й не стратег. Але рішення напрошується. Немає необхідності йти в лоб на Донецьк, Луганськ. Необхідно звільнити Новоазовський район, а потім фланговим ударом уздовж українського кордону йти в бік Луганська й відрізати «республіки» від РФ. Ось тоді й штурмувати Донецьк із Луганськом не доведеться. Бойовики самі втечуть — бачачи, що їм приходить. Потрібно лише закривати кордон. Але щоб почати таку операцію, потрібно змінити військове керівництво, поставити командувати військами бойових, а не «паркетних» генералів. Взяти нинішнього НГШ — Віктора Муженка, який програв Іловайськ, здав ДАП, здав Дебальцево, не виграв жодної битви, але осипаний нагородами, отримав звання генерала армії.
Генерал Петро Литвин — у 2014 році втік з позицій і залишив без керівництва сектор «Д», дав можливість військам РФ здійснити оточення українських військ у районі Іловайська. Призначений на вищу посаду. (https://site.ua/skitalec/2234-petr-litvin-sbejavshiy-iz-ilovayska-proshel-vak-na-pervogo-zama-komanduyuschego-suhoputnymi-voyskami/). Генерал Руслан Хомчак під час виходу українських військ по так званому «зеленому коридору» з Іловайського оточення трусливо втік, кинувши свої війська й цілий день, поки його підлеглих розстрілювали як у тирі, ховався в лісі. Покараний? Ні. Нагороджений і призначений на вищу посаду. Хоча про його зраду знято цілий документальний фільм (http://uapress.info/ru/news/show/44526). Він не сумнівається, що можна перемогти РФ військовим шляхом, якщо санкції щодо РФ будуть посилюватися. Його знайомі серед бойовиків «ДНР» (є й такі), які здатні тверезо оцінювати ситуацію, теж це розуміють і мають тривожний чемоданчик на такий випадок.
На запитання про долю роти «Донецьк», якою він командував, і чи правда те, що потік добровольців іссяк, Шилов відповідає, що ще з моменту, коли тільки з'явилися добровольчі підрозділи, під них була закладена міна — керувати ставили нечистоплотних людей, щоб ці люди були керовані — приклад: рецидивіст Абальмаз (командир «Торнадо» Руслан Оніщенко), та й інші комбати. Люди з його роти «Донецьк» (підрозділ у батальйоні «Дніпро-1») почали розходитися після того, як їх відвели з Песків і кинули на блокпости. Там вони побачили виворіт війни у вигляді контрабанди. Мотивація воювати пропадає, коли люди бачать, як на фоні запеклих боїв повз спокійно йдуть залізничні склади, і як ми купуємо вугіль у «Л-ДНР» під виглядом південноафриканського. Дири на передовій тепер затикають необстріляними контрактниками. У друзів син, 19 років, захотів служити в одній частині, а його — у підрозділ, який йде на передову. Говорить, чотири рази був на стрільбах у навчалці, стріляли по три патрони. Непідготовлених набирають, товком не готують, потім рвуть направлення на ті військові частини, які направляли на підготовку, й кидають новобранців туди, куди вимагає розпорядження.
На запитання про те, що він багато разів говорив про вирішальну роль донецької мафії в російській весні, Шилов відповідає про її роль сьогодні. Виграли чи програли «дони»? Заборгованість за електроенергію у «ДНР» знаєте яка? 2,5 млрд гривень. Бойовики з людей на своїх територіях збирають гроші, але не віддають в Україну за електроенергію. Це форма спонсорування тероризму монополістом Ахметовим. На донецькому рівні без карманних людей Рината російська весна не мала б шансу. Вони тупо здавали Донецьк. А сьогодні підприємства Рината як працювали, так і працюють — ніхто там його не чіпає, його люди є в «уряді республіки». Зараз, звичайно, донецька мафія втратила попередній вплив на окупованих територіях, там вони спасували перед росіянами. Москва царює в Донецьку через своїх хлопців із ГРУ й ФСБ. Зате позиції донецької мафії в Києві досить сильні. Люди зі сфери впливу Ахметова є в судах на всіх рівнях, вони є й у міліцейській системі, й у СБУшній системі залишилися. Між регіональними мафіями зараз йде тенденція зрощування — скажімо, Артур Горловський, нардеп Артур Герасимов, екс-регіонал — представник у парламенті Президента Порошенка. Як і всі ті, хто зумів запропонувати нормальну ціну — влилися в БПП. Опоблок це вже не актуально. А ідеологічно між тими й іншими різниці немає — і, як правило, БПП й Опоблок голосують у парламенті солідарно. Що стосується блатних, є інформація про те, що вори в законі дали команду всім судимим і всім, хто живе блатним життям, хто на тій території — встати на боці «республік», підтримати «Л-ДНР». Воровська тема завжди контролювалася КГБ-ФСБ, тому нічого дивного в цьому немає. Хоча й воровський світ неоднорідний, розділився під час війни.
На запитання про те, чому не оздоровлюється влада в Україні, у чому полягає системна помилка Майдану, якими реформами можна позбавити Україну від корупції, Шилов відповідає, що для повернення України в конституційне поле він би прийняв Закон про імпічмент Президента, зняв би депутатську недоторканність з депутатів, прийняв би Закон про позбавлення їх дострокового депутатських повноважень, заборонив би більше двох строків поспіль сидіти в парламенті кому б то ні було. Ще необхідно ратифікувати Римський статут, і тоді багато хто б задумався. Всі йдуть у владу з гарними гаслами, а потім забувають про обіцянки.