Не лише звичайна публіка перебуває в шоці — світові лідери також. Феномен Трампа виявився набагато більш значущим, ніж очікувалося. Той, кого весь цей шокований світ висміював і називав клоуном, спростував прогнози та опитування. Світ виявився не готовим, і навіть найстриманіші європейці прокоментували результат словами «катастрофа» та «все закінчено». Коли, перефразовуючи одного з українських дипломатів, містер Дональд показав середній палець кланам Клінтонів і Бушів, які правили Америкою 30 років. Точно так само, як британці раніше показали неприличний жест ідеї «спільного європейського дому» своїм Brexit, а голландці продемонстрували «зраду» нам, не бажаючи бачити Україну в ЄС. За висловом одного з українських дипломатів, найбільша проблема з Трампом «не в тому, що він якийсь не такий, а в тому, що ніхто не знає, який він». А непередбачуваність погано впливає на стабільність — у цьому випадку геополітичну. Але нестабільність — це також очікування змін, за які голосували американці. І які так люблять ми, українці. По суті, навіть якщо Трамп іноді виглядав як Жириновський, найчастіше він просто рубав з плеча.
Ну, послухайте, чи це не сермяжна правда: «Росія говорить США, що не вторгається, а потім голосно сміється!». Або ось це: «США підтримували Україну… болтовнею. Путін не поважає Обаму». Якщо відкинути болтовню самого Трампа про повагу до «сильного чоловіка Путіна», який «повагу до себе заставив», та його суперечливі зауваження про Україну, то для світового терориста № 1 (більш відомого як *уйло) перемога Дональда Трампа також є шансом. Кремлівський гопник спробує узаконити «відібране» та закріпити великою угодою про розподіл світу свої претензії на все постсовітське простір.
Але дадуть чи *уйлу реалізувати цей план? Це залежить від України. Курс визначить Адміністрація: можуть обміняти на Сирію, а можуть дати летальну зброю. Американець Пітер Залмаєв, директор Євразійської демократичної ініціативи (Нью-Йорк), визнається, що його перше інстинктивне бажання було впасти в паніку. Але варто перевести подих і заспокоїтися! «Сам містер Трамп слабо розбирається в міжнародній політиці, але Трамп кандидат і Трамп Президент можуть виявитися зовсім різними людьми. Він не заточений ідеологічно майже ні на грам. Він популіст і селф-промоутер, і буде тримати ніс за вітром — щодо Росії та України. Трамп зробив багато передвиборних обіцянок, які або не захоче, або не зможе виконати. У тому числі щодо питання швидкого перемир'я з путінською Росією», — поділився думкою з «ОРД» Пітер Залмаєв.
Яким буде курс Білого дому? Ключовим експерти вважають інше питання: хто буде представляти нову адміністрацію американського Президента. «Зрозуміло, що на першому етапі (а скільки буде тривати цей самий перший етап — невідомо) Трамп зробить спробу договоритися з Путіним. І те, що Україна буде в числі пріоритетних тем під час цих спроб, не викликає сумнівів. Небезпечне інше — почувши послаблення тиску, хоча б на рівні риторики (а вести переговори при нинішньому рівні тиску практично неможливо), Путін може вирішитися на будь-яку авантюру, у тому числі таку, яка нам з вами сьогодні видається неможливою. Наприклад пробити коридор у Крим через Маріуполь. Або влаштувати провокацію на кордоні з Молдовою, у Придністров'ї. До речі, у разі перемоги Додона в Кишиневі, небезпека таких провокацій зростає», — заявив «ОРД» політолог-міжнародник Гела Васадзе. Можливий чи злочинний змовок про розподіл світу у дусі «Ялти-2», якою лякали прихильники Гіларі Клінтон у разі перемоги Трампа? Такий поворот суперечить духу республіканців — вважають прихильники нового Президента США, серед яких зустрічаються й люті вороги путлера в Україні.
Деякі навіть ліцуються з приводу перемоги містера Дональда (замість «ніякого» Барака) на тій підставі, що однопартійці Трампа колись добили «Імперію зла» Радянський Союз — а значить, добють і імперію нинішнього московського диктатора. «Спроба договоритися між Трампом і Путіним буде, але Президентові США потрібна підтримка Конгресу», — відзначає український політолог Володимир Фесенко. Він нагадує, що в Республіканській партії багато хто критично ставиться до угод з Росією. «Зараз не 1945 рік — за нас уже намагалися вирішувати: угода 21 лютого 2014 року підписана, але вона не була виконана, тому що Янукович втік. І цієї осені були домовленості Керрі з Лавровим, якими передбачалося, що адміністрація США буде підштовхувати Україну до виконання «Мінська», але до результату ці спроби не привели. Неможливо нав'язати рішення, яке не буде прийнято українським народом. Навіть якщо про щось (за нас) договорятися, це не означає, що український Президент і парламент піднімуть руки й скажуть: «Окей», — відзначив Фесенко у коментарі «ОРД». Пітер Залмаєв впевнений, що й при найгіршому для нас раскладі республіканці старої закалки з оточення містера Трампа скажуть своє вагоме слово.
«Треба розуміти, що в його оточенні старі воїни холодної війни: вони не будуть схильні давати Путіну карт-бланш ні в Україні, ні на Близькому Сході. Ньют Гінгрич, колишній спікер Палати представників — один з них. Він виступав у вересні на пінчуковському ялтинському форумі, де висловив свою підтримку ідеї надання Україні летальної зброї», — говорить Пітер Залмаєв. Цікаво, що Володимир Фесенко також згадав Ньюта Гінгріча (схоже, для нас було б непогано, якби він став куратором «українсько-російського питання» в Білому домі). Політолог впевнений, що курс щодо України, якщо й змінитися, то зміни будуть лише тактичного характеру. «Зміни будуть пов'язані з позицією та особливостями світогляду людей з нової адміністрації — людей, які формуватимуть курс. Від того, хто стане держсекретарем. Раніше це був Джо Байден, але також курс визначала й позиція Барака Обами щодо питання летальної зброї. Можливо, держсекретарем США стане Ньют Гінгрич (колишній спікер Конгресу США), який є прихильником підтримки України. Поки що позиція США визначається Резолюцією Конгресу США, прийнятою у вересні цього року демократами й республіканцями. І вона передбачає як військову, так і фінансово-економічну підтримку», — розповів Фесенко. Експерт міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк — серед тих, хто вірив у перемогу Трампа й вважає, що той буде менш лицемірним, ніж Клінтон: «Це Гіларі скоріше балансувала б, обіцяючи одне, роблячи інше». Між двома векторами розвитку відносин Вашингтон-Москва, умовно кажучи: позицією миру й позицією конфронтації, він схиляється до другого варіанта. «Якщо все ж таки Трампу й Путіну вдасться договоритися, відбудеться мінімізація уваги США до України, можливо проштовхування «Мінська», «добро» на дострокові вибори, реванш «Оппоблока»… Ризик такого сценарію, як «Ялта-2», виникне, якщо США вже не будуть єдиним поліцейським у світі, тоді вони, звичайно, розділять сфери впливу. Але варіант «холодна війна» мені видається ймовірнішим. Трампа підтримали військові лобісти — прихильники збільшення військових видатків, а я схиляюся до того, що скоріше буде конфронтація, оскільки бонапартизм присутній і в Путіна, й у Трампа. Двом бонапартам складно договоритися», — сказав Анатолій Октисюк у коментарі «ОРД».
Правила дипломатичного правопису змінилися. Стане чи Україна привабливою для Трампа? Факт залишається фактом: прихід Трампа в Білий дім українські еліти проморгали й заразом наломали дров. Коментуючи новини з Білого дому, політолог-міжнародник Гела Васадзе відзначає, що з нами сталося приблизно те саме, що з владою Грузії восени 2008 року, коли «проморгали» Обаму. «Уж занадто багато хто в Києві хотів бачити Гіларі в Білому домі, рівно так само, як колись у Тбілісі хотіли бачити в Білому домі Маккейна, — поділився з «ОРД» Гела Васадзе. — Що з цього вийшло у нас — ви знаєте, і дозвольте від всієї душі побажати вам уникнути грузинського сценарію». «Під час останнього свого візиту в США Порошенко зустрічався з Гіларі, але не з Трампом, — акцентує Пітер Залмаєв, — Президентові України доведеться багато працювати над культивуванням зв'язків з адміністрацією нового Президента США». Наш нью-йоркський експерт, говорячи про нюанси комунікації з новим господарем Білого дому, згадує мстивість і злопам'ятність містера Трампа.
До речі, Financial Times опублікувала нещодавно статтю «Ukraine's leaders campaign against 'pro-Putin' Trump», у якій звинуватила українців у дискредитації нового американського Президента. «Деякі високопоставлені члени українського уряду публічно нелестиво висловлювалися на його адресу, нарешті, давайте згадаємо кампанію українських антикорупційних активістів проти колишнього голови виборчого штабу Трампа, Пола Манафорта (Завдяки матеріалам про нелегальні грошові переводи під час його перебування радником Віктора Януковича у 2005–2013 роках Пол Манафорт був змушений покинути посаду голови штабу Дональда Трампа. — прим. ред.)»… — нагадує Залмаєв. «Так, у Трампа є недовіра до нашої влади. І якщо він зумів перемогти, незважаючи на позицію його ж партії, яка, висунувши його, була проти, він на кое-що здатний… Більшість наших політиків необачно підійшла до американських виборів, підгадили Україні своєю невиваженою позицією, тоді як у Росії Трампа превозносили…», — відзначає Анатолій Октисюк.
А Володимир Фесенко сподівається, що образи на адресу Трампа залишаться непоміченими на тлі інших передвиборних нелицеприємностей: «Маса відомих американців і європолітиків висловилася нелицеприємно — то що ж, йому половині світу мститися? Вплинути на ставлення до України не це, а його спроба налагодити відносини з РФ», — підкреслює Фесенко. Внутрішня ситуація в Україні не може не транспонуватися на снисходливе ставлення світових лідерів до поведінки агресора. Хоча, справедливості ради, варто сказати, що спочатку США й ЄС нав'язували нам шкідливу лінію поведінки. Не чинити опір окупації Криму й вести переговори щодо Донбасу — адже це була ідея наших західних союзників, продиктована небажанням давати гарантії безпеки. А тепер ці гарантії стали ще дорожчими.
«Не знаю, чия це позиція: не визнавати війну війною, а агресора агресором, але це шкідлива позиція! Про що можна говорити, коли на третьому році війни й анексії Криму в України з РФ є дипломатичні відносини й війна називається АТО? Що можуть зробити дипломати при такій ситуації?», — міркує Гела Васадзе. А прихильники Президента Порошенка наполягають, що Нормандський формат і «Мінськ» не мали (і не мають?) альтернативи.
«Ось Грузія розірвала дипломатичні відносини з РФ — і що? Це допомогло їм повернути території? Вони, до речі, активно торгують, і в них безвізовий режим з Росією, російські туристи активно відвідують Грузію, — говорить Володимир Фесенко. — Мінські угоди виконати нереально, а в трактуванні Росії — неприйнятно. Вони ущербні, вони двояки, але як у лютому 2015 року, так і у вересні 2014-го, у нас не було вибору. Тому українська дипломатія обрала правильну тактику — наполягаючи на вирішенні питань безпеки, і лише в другу чергу — на вирішенні інших питань». Гела Васадзе впевнений, що пора завязувати з Нормандською четвіркою: «Треба, нікого не соромлячись, акуратно згортати Мінськ, і домагатися створення формату з участю Сполучених Штатів.
Тут дипломатам і карти в руки… Що робити? Ні в якому разі не уступати. Якщо Путін почує слабину в якійсь точці, він буде бити саме по цій точці. Часи вибудовування систем стримувань і противаг, стриманого відмови називати речі своїми іменами — минули. Трамп починає все з чистого листа, але правила правопису змінилися. На зміну причудливій в'язі приходить готичний шрифт. Як тільки Трамп переконається в неможливості договоритися з Кремлем, реакція може послідувати невідкладно, і до цього треба бути готовими. Але ще важливіше мінімізувати ризики, пов'язані з перехідним періодом (Періодом наведення мостів між Вашингтоном і Москвою — прим. ред.), а це можливо зробити, лише реалізувавши цілий комплекс військово-політичних заходів, спрямованих на укріплення безпеки України». Дипломат Богдан Яременко (фонд «Майдан іноземних справ») відзначає, що внутрішні справи стануть пріоритетом Трампа, і нашим представникам доведеться попотіти, щоб переконати США, що на Україну варто витрачатися. «Зрозуміло одне — бажання й ресурси США допомагати на міжнародній арені іншим зменшуються.
Фокус уваги переноситься на Китай, Тихоокеанський регіон і Близький Схід. Політичні, фінансові, ресурси безпеки США потрібні для виживання України. А ось боротьба за доступ до них буде ставати більш конкурентною. Чим ми переконаємо Президента й новий істеблішмент США, що допомагати треба саме нам?» — запитує Яременко у себе на Фейсбуці. «Ми можемо стати партнером США — незважаючи на те, хто там Президент, лише якщо будемо привабливою країною, куди хочеться приїхати, відносинами з якою хочеться похвалитися. У українського керівництва є місяць-два для того, щоб на хвилі першої реальної реформи — впровадження е-декларацій — піти далі в системних змінах у країні. Якщо ж їх не буде, то ми остаточно ризикуємо стати «кислотним активом», від якого побистріше позбуваються», — відстоює ту саму точку зору дипломат Василій Філіпчук (у ФБ).
Друг республіканців + ворог Порошенка = голова МЗС України? Багато хто відзначає, що найбільш актуальним завданням на сьогодні є пошук друзів, які відстоюватимуть в адміністрації Дональда Трампа українські інтереси. Наприклад, залучити на допомогу діаспору. «Необхідно використовувати всі можливості, і перш за все можливості української діаспори в США, які, до речі, традиційно є електоратом Республіканської партії, для того щоб вибудувати відносини з новим президентом США. Бажано, щоб у нього був особистий канал отримання інформації з України, причому це повинна бути людина близька Трампу особисто. Зрозуміло, що зробити це складно, і робити це треба було вчора, коли Трамп був ще кандидатом, але це не скасовує необхідності діяти зараз», — сказав у коментарі «ОРД» Васадзе. У дипломатичних колах муссується чутка про те, що таким «близькою людиною» може стати… старий друг Трампа й такий же self-promoter (саморекламщик) — Михайло Саакашвілі. Який нещодавно занадто голосно хлопнув дверима, покидаючи посаду голови Одеської обласної адміністрації.
Допускають, що найбільш недружелюбні до Путіна американці з новим господарем Білого дому спробують замінити деяких персон в Україні. Кимось, наприклад — Саакашвілі. За чутками, це ймовірний кандидат на посаду міністра іноземних справ України. Говорять, що Павло Климкін навіть уже готовий відправитися послом у Рим, а його дружина хоче бути послом у Ватикані… «Саакашвілі? Чушь. Климкін не вічний, але я не знаю про претензії до нього й ініціативи щодо його заміни. Він (Климкін) буде міністром у найближчій перспективі», — впевнений політолог Володимир Фесенко. Сам же колишній Президент Грузії вже виступає як представник України на міжнародній арені — на його думку, наша Держава реально зупинила агресора й за це вся Європа зобов'язана допомагати Україні. Незважаючи на те, що бізнесмен Трамп у 2010-му й 2012-му справді відзивався про Саакашвілі, як про найбільшого реформатора, директор Євразійської демократичної ініціативи Пітер Залмаєв вважає, що грузинський Президент роздуває чутку про себе, як про улюбленця Заходу, який чи не ногою відкриває двері в Білий Дім.
«Це міф. Якщо на початку свого правління в Грузії у 2003–2004 роках імідж Міхо справді був оточений романтичним ореолом революційного борця з корупцією й за демократичні цінності, то ореол випарувався незабаром після його авторитарного розвороту. Я не думаю, що в команді Трампа знайдуться люди, які мають особливі почуття до Саакашвілі й будуть домагатися його призначення головою МЗС. Його «особлива» дружба з Трампом, я підозрюю, такий же міф, як і його «підтримка» Заходом», — сказав «ОРД» Пітер Залмаєв. А ось Анатолію Октисюку чутка про «голову МЗС Саакашвілі» видається реалістичною: «Після останньої, не зовсім вдалої, зустрічі в Берліні з'явилися чутки про те, що Климкін не в стані зрушити процес, і сам не задоволений. Але це можуть бути просто чутки — за якими чиєсь особисте бажання потіснити голову МЗС на його посту. Замість нього може бути, наприклад, Єлісєєв (Зам. голови АП Порошенка Костянтин Єлісєєв — прим. ред.), або хтось інший, лояльний до Порошенка технократ, якого не особливо знають. Може навіть Чалий (Валерій Чалий, посол України в США — прим. ред.). Але в контексті Трампа я б підтримав гіпотезу про те, що новим міністром іноземних справ стане Саакашвілі. У разі, якщо Трамп обере позицію конфронтації з Кремлем…» Експерт відзначив, що такий варіант можливий лише у разі, якщо Трамп буде готовий раздраконити Путіна. «Коли Саакашвілі призначили в Одеську область, було велике обурення у Путіна», — припомнив Октисюк, — І, якщо Саакашвілі стане міністром іноземних справ України, можливий розрив дипломатичних відносин з Москвою. Косвенно цю чутку підтримав сам Саакашвілі — уже кілька разів після відставки підтвердивши, що Президент Порошенко пропонував йому дипломатичну посаду. Пікантність ситуації полягає в тому, що, виходячи з Одеської адміністрації, Михайло Миколозович встиг стати чи не головним ворогом Порошенка. Враховуючи оцінку, публічно дану ним команді Порошенка: «мразь», «грязь», «наглі рожі» й «всяка шваль, яка все гальмує». По суті Саакашвілі звинуватив першу особу країни в крівництві бандитам і сепаратистам. А треба сказати, що Петро Порошенко не менш злопам'ятний, ніж Дональд Трамп.
Варто навести деякі цитати: «Яка різниця українцям, хто їх буде грабувати — єнакіївські або Кононенко? Яка різниця, хто буде привласнювати — Ковальчук або Клюєв? Раніше Порошенко говорив мені, що йому заважає все змінювати Яценюк, ми допомогли йому — створили рух «За очищення», і чим це закінчилося? Склад Порошенка посунув склад Яценюка в тих же схемах. За результатами роботи між Януковичем і Порошенком я особливої різниці не бачу». Говорять, що сочно критикувані Кононенко, Ковальчук і прочі «любі друзі» святкували перемогу Трампа, поки не почали ікати від занадто частого згадування своїх імен. Підозрюють, що потік звинувачень — це фактично старт нових президентських виборів в Україні. Так що у Порошенка можуть вважати за благо, якщо грузинський реформатор задовольниться місцем голови МЗС.
«Я їм не заздрю (дипломатам), невдячна справа захищати те, що захистити неможна: У України репутація в Європі й Америці жахлива — Путіну набагато легше нас мочити в ситуації, коли об країну можна витирати ноги», — говорить сам Саакашвілі. Анатолій Октисюк вважає, що у разі, якщо Саакашвілі справді стане міністром, ми всі будемо змушені мобілізуватися й дружно відбивати агресію: «Нинішня влада себе загнала в кут, попереду лише еквалізація — а інакше або держава розвалиться, або економічно дійдемо до ручки, тому що криза, і суспільство обурене». Як не крути, а Саакашвілі — ставленик Вашингтона. І якщо американські демократи підтримували Лещенка, зятя Кучми — Пінчука, Яценюка, то теплі відносини Саакашвілі з республіканським лагером не заперечують навіть його вороги (часто сетуючи, що американці — єдині, з ким Саакашвілі дружить, а в Україні умудрився зі всіма побити горщики). Що ж стосується особистості нового голови Білого дому, то, на нашу щастя, в Америці немає Системи, при якій Президент = Головний Барин, який може чудити.
Да й результат виборів, при ближчому розгляді, схожий на «американський майдан»: повстання трудящих проти еліт, які не хочуть бути ближче до виборців. Поки еліти договариваються, не помічаючи бурління «внизу», світ змінюється швидко, ставаючи все більш тісним і крихким. У ньому посилюються позиції євроскептиків. Більше уваги вимагає до себе середній клас. Тобто та саме сила, підтримка якої допомогла Порошенку прийти до влади. І яка здатна поступити з ним так само, як і з Януковичем. Тепер питання існування нашої Держави залежить від позиції США, а ця позиція — від модернізації України. Але реформи й боротьба з корупцією потрібні українцям, а не Трампу. Інакше реванш проросійських сил неминучий. І якщо ми хочемо, щоб Білий дім наїхав на московського диктатора, треба виправляти помилки 2,5 років. Намагатися повернути довіру, яку Україна мала після Революції гідності. І чекати, поки новий Президент США дізнається на власному досвіді те, що відомо тепер кожному українцю: у *уйла розуміють лише мову сили.