Матеріал публікує лист першого заступника голови правління В. Юткина, розісланий усім працівникам банку. У листі розповідається про те, як банк був розграбований «московськими гостями» та, за розумінням автора, головою правління банка Віктором Башкировим.
В. Юткин повідомляє про своє звільнення з Проминвестбанку після семи з половиною років роботи. Він зазначає, що високопрофесійний та відданий банку колектив зумів відродити ПІБ після тимчасової адміністрації, захистити його від спроб знищення братів Клюєвих та вивести на перші позиції українського банківського ринку. Проте останні півроку він щодня запитував себе: як могло статися, що банк, як і в 2009 році, опинився на грані банкрутства та ліквідації.
Як член Правління та Перший заступник Голови, В. Юткин називає причини краху. По-перше, Правління банка існувало лише де-юре. Насправді його роль була зведена до нуля. Авторитарний стиль управління банком першою особою перетворив цей важливий колективний орган на рутинну планерку по п'ятницях. Правління ніколи не мало навіть плану своєї роботи, не кажучи вже про вироблення будь-яких стратегічних рішень. За відсутності першої особи (відпустка, командування, хвороба) воно не проводилося. За 7 років жоден керівник обласної структури ПІБа не звітував про результати своєї роботи на Правлінні.
По-друге, кредитна політика банку не враховувала економічні реалії українського ринку й стала одним із ключових факторів віднесення банку до категорії проблемних. У прагненні до зростання кредитного портфеля та прибутку рішення часто приймалися без урахування думки ризик-менеджменту, а політичні ризики, які завжди були присутні на українському ринку, взагалі не враховувалися. Зокрема, були профінансовані численні компанії братів Клюєвих на сотні мільйонів доларів, що заклали під банк мину сповільненої дії, детонатором якої послужили події лютого 2014 року. В. Юткин зазначає цікавий факт: коли член Правління та ризик-менеджер В. Сушко тричі виступив проти прийняття ризикованих кредитних рішень, його було виведено зі складу Правління, а згодом звільнено. Усі кредити, проти видачі яких він попереджав, згодом виявилися невиплачуваними.
По деяким кредитам було ігноровано думку Служби економічної безпеки, яка мала інформацію про внесення позичальників до бази даних як осіб, що вчинили шахрайські операції з банками. Як результат, видані компаніям «Чорномортехфлот» та «Бристоль» (Одеса) 78 млн грн та 25 млн дол. США виявилися невиплачуваними, а їхні власники (Грановський та Кауфман) й далі успішно продовжують свою діяльність. Деякі кредити видавалися без належного економічного аналізу. Так, на будівництво готелю «Blu Radisson» позичальнику було видано 38 млн дол. США, що вдвічі перевищувало необхідні для будівництва кошти. Спочатку було очевидно, що компанія, створена за місяць до початку реалізації проекту й не розташовуюча іншими активами, не зможе обслуговувати кредит. Врешті-решт банк був змушений конвертувати борг позичальника в гривню, а пізніше передав цю заборгованість лише за 7 млн дол. США. Частина невиплачених кредитів була видана компаніям, афільованим із членами Наглядової ради, які поспішили відозвати свої гарантії й залишили банк наодинці з проблемними позичальниками.
По-третє, значна частина проблемних активів, що перейшли у власність банку, була розпродана за мізерними цінами. Часто право на їх реалізацію передавалося напівкримінальним формуванням («Сордант», Пшонка та Ко) або особам, які судилися з банком (Весельський). Альтернативні пропозиції про вигідніших покупців ігнорувалися або відхилялися.
По-четверте, понад 50 млн дол. США банк вклав у програмне забезпечення, доцільність покупки й застосування якого викликає багато питань. Подальші щомісячні платежі за цією статтею видатків перетворилися для банку на справжню чорну дірку.
По-п'яте, інвестиції банку в непрофільні активи, що перевищили 20 млн дол. США й втратили свою первісну вартість унаслідок кризи («Сенатор», Гімназія), також зіграли свою роль у визнанні банку проблемним.
По-шосте, ще одна помилка — масштабне розгортання роздрібного бізнесу з орендою приміщень за ціною 50 дол. за 1 м² та дорогим ремонтом цих приміщень. Більшість дорогого обладнання для роздрібу й досі пилиться на складах, приходячи в негідність. В. Юткин припускає, що інвестиції в цей напрямок бізнесу коштували банку понад 20 млн дол. США, генеруючи щорічні збитки.
По-сьоме, фінансова підтримка проектів, власники яких не повернули кредити банку ще до 2009 року, коштувала банку понад 10 млн дол. США («Модуль», «Богдан»). Повернення цих коштів безперспективне.
По-восьме, щедра роздача бланкових кредитів «друзям» Голови (Оніщенко, Гінцбург) обійшлася банку понад 10 млн дол. США безповоротно втрачених коштів.
По-дев'яте, ганебна втеча Голови Правління банка В. Башкирова в Москву 4 лютого з оформленням відпустки до 31 березня спровокувала паніку серед клієнтів і підірвала віру працівників у спроможність банку. Результатом стало відоме Постанова НБУ від 15 лютого 2016 року про віднесення його до категорії проблемних із застосуванням низки санкцій.
В. Юткин зазначає, що з більшості порушених питань він висловлювався або голосував проти. Частина питань ніколи не виносилася на Правління або рішення по них приймалися кулуарно. Кілька разів він намагався поговорити про проблеми, що наростають, з Головою Наглядової ради, але не був почутий. Він визнає, що зробив далеко не все, щоб запобігти або, принаймні, перешкодити розвитку негативного сценарію. Він зазначає, що в останні 3 роки був по суті відсторонений В. Башкировим від реальної участі в управлінні банком. В. Юткин припускає, що далеко не всім, з різних причин, сподобається сказане ним у цьому листі, але хотів би реалізувати своє право й донести до колективу своє бачення того, що сталося. Він щиро хотів би бачити третій прихід ПІБа на український фінансовий ринок і бажає всьому колективу зробити все можливе для відродження колишньої слави й фінансової могутності Проминвестбанку.