Антитерористична операція могла б тривати кілька тижнів, якби в квітні 2014 року у нас були свої «зелені чоловічки». Засідка, напад, штурм, звільнення заручників, диверсія та інші заходи в інтересах захисту державної безпеки — все це компетенція Сил спеціальних операцій. На початку спеціалісти використовувалися як «швидка допомога», затикаючи дири на передовій, і трапляється, що сепаратисти з переляку приймали їх за натівських солдатів. У нинішньому вигляді ССО — це елітний вид військ, діяльність якого регламентується Законом про Сили спеціальних операцій Збройних сил України, прийнятим влітку того року. Цей Закон визначає правовий статус військового спецназу та засекречує відомості про особовий склад і громадян, які співпрацюють із ССО. Він дозволяє українським військовим вести бойові дії в тилу ворога, внідрюватися в терористичні організації, виконувати на території гібридного агресора ті самі функції, які брали на себе путінські «ввічливі люди», що відсували жителів Донбасу за поребрик. Озброєння та чисельність ССО становлять державну таємницю. А от те, що ця гілка ЗСУ є найсучаснішою і будується за стандартами НАТО — не секрет.
Підписуючи профільний Закон, Президент України відзначав, що наші західні партнери приділяють першочергову увагу військовому спецназу. Полковник Сергій Кривонос — один із творців ССО. З жовтня 2014 року він займав посаду начальника управління спеціальних операцій Генерального штабу, а тепер є першим заступником командувача Сил спеціальних операцій. Інформація про Кривоноса, яку можна знайти, багатогранна. Спецназу під його керівництвом вдалося відстояти стратегічний плацдарм на Краматорському аеропорту. Його називають скандалістом, але він авторитет серед спецназівців. Волонтери з організації «Повернись живим» розповідають, що Кривонос не бере хабарів і не замазаний у контрабанді, досі не придбав особистого автомобіля й власної квартири, і лише тому не генерал, що не терпить паркетних жополізів. За його спиною успішні операції в «Л-ДНР». У інтерв'ю «ОРД» перший заступник командувача Сил спеціальних операцій Сергій Кривонос розповів про те, як готують професійних диверсантів і чого не вистачає українському спецназу, поділився думками щодо кремлівського плану «Шатун» і можливих змін на фронті.
На днях відкривається новий центр підготовки бійців ССО. Як готують українських Рембо? — Наша відмінність у системній підготовці та алгоритмі виконання завдань. Бійця навчають як роботі у складі команди, так і самостійній. Ключове — думати, приймати нестандартні рішення. Але на Рембо наші бійці не схожі. Вони жилисті, витривалі, цілеспрямовані й холоднокровні. Принцип підготовки: кожен день у процесі тренування доходиш до межі «не можу», і після цього потрібно переступити через це відчуття й просунутися далі. Бажаючих багато, але до фіналу доходить кожен шостий. У мене два правила: перше — життя солдата безцінне, і друге — не можна жаліти солдата, його потрібно безжально тренувати. Більше поту = менше крові. Якщо ти пожалієш солдата, ворог — ні. За будь-яких умов завдання бійця ССО не лише виконати завдання, але й повернутися живим. Можливості людини не безмежні, але якщо навчитися правильно спати й правильно харчуватися, можна їх розширити. Використання знань східної медицини Су Джок дозволяє розширити потенціал організму.
Ці знання ви використовували, захищаючи Краматорський аеропорт у 2014 році? Якими були 47 діб у блокаді? — Для мене це була перевірка всього, чому навчився сам, і чому навчив людей. Нас було 186, і я серед них (тоді начальник штабу ВДВ). Ми витримали, і у нас не було вбитих, був один поранений і троє контужених — завдяки правильній організації бойових дій у районі аеропорту. 19 днів без води, без електрики 45 днів. Їли суху кашу й червону рибу, — сміється, — тюльку в томатному соусі… На третій день вона вже не лізла в горло. Потім хлопці з 25-ї бригади своїми руками зробили тандир і навчилися печи хлібні лепешки на вогні. Добували воду з того, що не придатне для пиття. Пили з пожежних водойм. Вода там, як тосол — смердюча, з присмаком керосину. Спав я вранці 1,5 години й стільки ж увечері. Цього достатньо. Але траплялося й те, що 4 доби не вдавалося поспати… Вибачається, виходить покурити й повертається. — А без нікотину не можете? — Коли не на роботі — можу. Але у відпустці не був з 2012 року. — А як у Краматорську обходилися без тютюну? — Коли тютюн закінчився, зібрали всі бички, розпотрошили й посушили, потім крутили самокрутки. Кілька разів нам скинули сигарети. Пам'ятаю дату — 26 червня — коли всі запаси мінометних мін вичерпалися, нам скинули вантаж на вантажних парашутах, і він упав на блокпост сепаратистів. Мини й сигарети довелося відбивати боєм. Ми не чекали удару, збираючи дані розвідки, наносили удари на випередження, тобто це була активна оборона.
І в обороні Донецького аеропорту брав участь спецназ, який тепер є частиною ССО. Третій полк кіровоградського армійського спецназу доблесно захищав. Була надія у донецьких, що ДАП устоїть… Чому Донецький аеропорт упав? — Успішною оборона ДАП була, поки нею командував Олександр Трепак — Герой України Редут. Йому довелося покинути аеропорт після поранення, 3-й полк спецназу був вибитий поступово ранами, а потім…? Я б не хотів говорити про те, де я не був.
— Все ж таки — чому вас ненавидять ЗМІ «ЛНР» і «ДНР»? — Завдання на територіях, контрольованих «Л-ДНР», виконуємо… Звинуватили в геноциді російського народу (хоча я вдома, як і з вами, говорю російською, а з мамою — українською). Головне правило розвідника — бути невидимим, і на тій території це правило працює. Тому єдиний приклад, який я можу озвучити (лише тому, що про нього вже писав Бутусов) — це знищення 16 бійцями спецназу 26 червня 2014 року 80-ти бойовиків під Первомайськом. Командир групи Дан Колесник… Це була його група, Дан мій вихованець… Інші операції — для мемуарів.
— Боєздатність нинішнього противника, як оцінюєте? — З армійської юності мені говорили, що важливо поважати противника й правильно оцінювати його підготовку. І я проти висміювання «ЛНР» і «ДНР» — там достатньо людей, добре підготовлених, причому — службою в ЗСУ України. Але за духом ми значно сильніші. Та підтримка, яку отримуємо 2,5 року, не була марною.
Невизначене становище на фронті багатьох розчаровує. Є серед українських воїнів люди, готові йти на Москву… Але поки що актуальніший поганий мир, я вважаю. — Ми недостатньо накачали м'язи? — Питання в іншому: якщо ми почнемо наступ, не дамо ми козиря Росії, не розв'яжемо ли руки Путіну? Конфлікт розв'яжеться на нашу користь, коли уйдуть російські війська. А вони уйдуть, коли буде дотримано баланс між політичними й військовими умовами. Поганий мир дозволяє розвинути нашу армію. Ми тепер сильніші, ніж на початку війни, але потрібно підготувати резерв. Він уже є — люди з бойовим досвідом: ті, що побували в 1, 2, 3-й хвилях мобілізації, це безцінні кадри. А тепер завдання: підготувати народ до війни. — А це як? — Тут для нас цікавий приклад естонського Кайтселійта. Там резервісти — це майже вся країна, 30 хвилин — і кожен на своєму місці. Це те, що може позбавити Росію всяких шансів — коли агресор буде розуміти, що в кожному селі є по 30–50 людей, які здатні стріляти російським солдатам у спину щодня й ставити міни. Досвід Афганістану й Іраку показує, що з партизанською війною не здатна впоратися жодна армія світу. — Нас чекає новий виток ескалації війни? — 50 на 50.
Залежить від похідних, які складуться в одне рівняння. А ми в цьому рівнянні знаємо не всі ікси й ігреки. Поведінка Путіна залежить від реакції світового співтовариства. І поки не сталася інавгурація Трампа, є варіанти. РФ проводить активну політику на скасування санкцій, величезні кошти кинуті на роботу з лідерами країн-членів НАТО в ЄС. — Перемога Трампа зруйнувала українські надії. Політологи говорять, що поки між Путіним і Трампом триватиме банкетно-цукеркова період, нам не поздоровиться. Залишать нас наодинці з агресором, як ви думаєте? — Дуже добре, що переміг Трамп — ось що я думаю. Так проходять ілюзії й настає тверезість. Ми не маленька країна, ми країна з величезною історією й непоганим економічним потенціалом, пора вже приймати рішення, не сподіваючись ні на діда, ні на сусіда. Ми зможемо захистити себе від агресора лише в тому разі, якщо розраховуватимемо на себе. Питання в бажанні захищатися, в бажанні протистояти агресії. Путіну потрібна блискавична й малокровна перемога. А «переможний марш» в Україні вже провалився в серпні 2014 року (такого опору, який ми чинили, ніхто не очікував). — Тобто блискавичний наступ Путіна в Україні неможливий? — Він може розраховувати лише на піррову перемогу.
Лише на «перемогу» дуже великою кров'ю. А у Путіна вибори в 2018 році. І якщо звідси в РФ пійдуть тисячі солдатських труни, повториться Чечня… Росію поки підтримують ті країни, які впевнені, що конфлікт розв'яжеться раніше, ніж докотиться до них. А нас підтримують країни, які розуміють, що вони наступні. Якщо лінія фронту посунеться на захід України, тоді й Італія може змінити позицію. Тепер лякають тим, що Путін може вирішитися атакувати Маріуполь або влаштувати провокацію в Придністров'ї. Може? — Будь-який варіант реалістичний. Питання лише в його політичній і людській ціні. Як би не бравували росіяни, але в економіці у них не все добре, як і в їхній армії. Інакше не проводили б шалену політику з прискореного переведення строковиків на контрактників і відправлення на Донбас. Це те, що тепер у них відбувається. За законодавством вони строковиків не мають права направляти, а контрактникам небажано заходити в Донбас вдруге й втретє. Тому що очі є: розчаровуються, не розуміють — для чого це потрібно. Гасел навіть немає, бо офіційно росіян там немає, і загиблих військових хоронять не як героїв.
Але в певні моменти я розумію, що всі ці вбросы про плани Путіна й підтримку, яку він має — це частина інформаційно-психологічної війни проти нас. Намагаються посіяти нерішучість у наші душі. Чим більше сумнівів у своїх силах у нас, тим сильніші позиції Путіна. А позиція наша повинна бути одна: боротьба за кожен сантиметр української землі. — Що нам заважає перемагати? Іноді говорять, що внутрішній ворог. Ви його відчуваєте? — Два вороги у України всередину — велика прошарок людей, які досі ще при владі, хоча брали участь у розвалі України й розпродажу української армії… Сотні й тисячі танків і літаків розпродали, а тепер кричать, що патріоти. Розформовуючи частини, заробляли мільярди, продавали техніку, як на базарі… — Ви тепер говорите про генералітет? — Рішення про розвал української армії приймалися попередніми лідерами. І не лише Янукович, президенти Ющенко й Кучма теж цим займалися. Під гаслом: «Ми не можемо утримувати армію». За президента Ющенка й прем'єра Тимошенко десантники й спецназівці за свої гроші купували форму — тоді я був командиром полку спецназу й чудово пам'ятаю, як ми на свої гроші здійснювали стрибки, закупляли паливо. І пам'ятаю, як у роки правління Кучми 14 місяців була заборгованість по зарплаті.
Другий ворог України — байдужість. Як українець із центру України я б теж міг сказати, що Крим і Донбас мене не хвилюють. Але коли почалася окупація Криму, я сказав собі, що не може одна людина вирішувати долю 45-мільйонного народу. — Чому ми не проводимо спеціальні операції на території країни агресора? Українські ССО можуть викрасти когось із улюбленців Путіна й змусити їх тремтіти від страху? — Відповідь під грифом секретності, — сміється, — Якщо я вам зізнаюся в якихось операціях, нас звинуватять у тому, що ми порушуємо Мінські домовленості, намагаємося розв'язати війну на чужій території. А якщо скажу, що ми нічого не робили, звинуватять у бездіяльності. — Як оцінюєте якість сил спеціальних операцій РФ? — Кваліфіковано підготовлені фахівці. Це вони першими прийшли в Славянськ і Крим. «Красиво» використовували як свій потенціал, так і внутрішнє невдоволення. І вони можуть піти далі, будуть використовувати потенціал невдоволення в Києві. Такий потенціал є у всіх містах.
— А російські диверсійні групи — працюють в Україні? — Вони й у часи Майдану працювали. Готувати сценарій знищення України росіяни почали після першого Майдану. Це тривала стратегічна операція, яка передбачала знищення ЗСУ й гру на різних почуттях народу. — Вони могли й у розстрілах на Майдані брати участь? — Могли. Але краще задавати це питання ГПУ, яка ведеться розслідування. А я скажу лише: можливо. — Яка актуальна обстановка в АТО й найближчі виклики? — Є прощупування слабких місць у українській обороні. А агресія може початися в тому разі, якщо вони зможуть розхитати ситуацію всередину країни. Слабість влади й нерішучість у провокаційних ситуаціях стане сигналом до спроби наступу. Як ви думаєте, армія могла б брати участь у придушенні народу, який (за незнанням, скажімо) буде використовуватися адептами Кремля проти української влади в рамках плану «Шатун»? Або навпаки — виступити проти Президента на боці бунтівного народу? — Армія — це невід'ємна частина народу. І під час попереднього Майдану була спроба використати армію для придушення протестів. Але тоді нічого не вийшло, не вийде й тепер. Народ годує й поїть армію, народ — це тисячі волонтерів… Так що це безумна ідея: повернути армію проти народу.
— Але багато військових дуже жорстко критикують владу. Відомо, що в інших країнах сили спеціальних операцій повалювали режими. У нас можливий військовий переворот…? — Критикувати легко, а спробувати очолити процес і взяти на себе всю відповідальність складно. Об'єктивно всі українські президенти разом узяті не зробили для української армії стільки, скільки зробив Порошенко, і в даній ситуації Президент проводить політику на те, щоб армія ставала потужнішою. При цьому є екстремістськи налаштовані угруповання, які будуть провокувати розхитування ситуації, бажаючи досягти політичних і економічних дивідендів. Але я думаю, що люди, які пройшли горнило війни, не допустять нестабільності. — Ви пройшли горнило, але вас називають гострим опонентом Віктора Муженка… — Я не вмію лицемірити в очі, і це сприймається як скандальність. Але конфліктів з начальником Генштабу у мене немає. Є робочі моменти. Начальник Генштабу щільно курує розвиток навчального центру й чудово допомагає у вирішенні проблем, які виникають при будь-якому будівництві.
— А ось ще один чутка про вас: ви — друг Юлії Тимошенко й можете допомогти їй прийти до влади неконституційним шляхом. Що на це скажете? — Я не граю в політику й можу ще раз повторити, що військовий переворот в Україні вважаю неможливим. Суть не в тому, щоб взяти владу, а в тому, щоб її утримати. Військові не ідіоти — втягуватися в мертворожденні проекти не будуть. У нас хватає проблем на фронті. — Чому нам варто поучитися у американців? — Не лише ми вчимося у американців, але й вони у нас. Досвід ведення війни з РФ для США безцінний, і тому вони зацікавлені у співпраці. Будь-яку інформацію жадібно всмоктують… У мене викликає повагу їхня системність підготовки — у американців чітка система ковки фахівців і патріотів. І система соцзахисту. Країна знає, що солдат віддасть за неї життя, а солдат знає, що країна його витягне з будь-якої ситуації, будь-якими можливими й неможливими витратами. Життя солдата дороже всього. Кожен поранений знає, що його оточуватимуть турботою й мільйоном соціальних пільг, а сім'ї загиблих не відчувають себе непотрібними державі. Соцпакет викликає захоплення. Але й ми можемо чимось здивувати американців. — Чим? — Вони бувають у ступорі від того, як ми при рівні нашого забезпечення в 2014–2015 роках виконували серйозні завдання при мінімальному забезпеченні. Американці звикли працювати в умовах технічної переваги й не можуть зрозуміти, як — не маючи технічних можливостей росіян — ми справлялися з ними.
— Яка роль летальної зброї, яку нам не дав Обама? Наскільки це критично? — Гвинтівка теж летальна зброя, але перевооруження на нові гвинтівки хід війни не змінить. А протитанкові комплекси «Джавелін», армійська авіація, «Стінгери» — дозволили б нам впевненіше себе почувати. А також засоби радіотехнічної розвідки й радіоелектронної боротьби. Тому що сучасна війна — це не лише спецназ, це ППО, РЕП і РЕР. — Чого ще не вистачає Силам СО? — Тепер нам не вистачає лише часу… Чітке й правильне рішення про створення сил спеціальних операцій було прийнято в вересні 2014 — указ Президента, що передбачав об'єднати окремі частини ССО. Комусь може подобатися Петро Порошенко, а комусь ні, але за те, що він лобіює наш розвиток, я знімаю перед ним головний убір. Лише 3 політики в свій час зрозуміли значення ССО й вклали в цей вид військ значні кошти й своє особисте лобіювання — Черчилль, Кеннеді, Рейган. І єдиний із п'яти українських президентів, хто зрозумів, вклав кошти в наш центр підготовки бійців, особисто курує розвиток ССО — це Порошенко.
— Якою вам хотілося б бачити армію незалежної України в перспективі найближчих 10–20 років? Може, малу, але високопрофесійну? — Позиція одного з генералів, який цілеспрямовано розвалював нашу армію: «Велика армія не потрібна, достатньо 2–3 десятків батальйонів». Але досвід нинішної війни показав, що навіть 5–6 суперготових бригад не закриють фронт довжиною 600 км. Я бачу нашу армію оснащеною сучасною зброєю й технологіями. В якій служать глибоко мотивовані патріоти, які отримують від держави грошову винагороду, що дозволяє не відчувати себе нужденними, як це було попередні 20 років. Армія, службою в якій можна гордитися. Якою гордяться українські громадяни. — Тепер популярна ідея відрізати Донбас, є законопроект «Про тимчасово окуповані території», яким передбачається повністю ізолювати, обнести стіною відкушені території. Як ви до цієї ідеї ставитеся? — Мені хотілося б розповісти про ту підтримку, яку нам надають жителі Донецької й Луганської областей на окупованій території… Це подвиг людського духу. Але ми не можемо підставляти цих людей. Я категорично проти «відрізання», тому що ми втратимо не лише ті території, але й довіру народу до армії й уряду. Ми — українці — одна сім'я, один організм. Будемо вважати, що Донбас — це хвора рука, відрізавши яку, станемо неповноцінними. Лікувати Донбас, а не ампутувати — ось за що я. І Крим, де я п'ять років служив, для мене не чужий. А для Путіна це добра ідея — якщо ми погодимося відрізати, замість того щоб захищати кожну пядь української землі. Крайні форми українського націоналізму я не люблю точно так само, як і російський шовінізм.
Коли мені доводилося чути, що справжня Україна — це та, що до Збруча, я відповідав, що мій двоюрідний дід був учителем композиторів Майбородом, співачка Раїса Кириченко — з сусіднього села, байкар Глібов з наших місць, а в 6 км від моїх предків на моїй Полтавщині народився Лисенко… — Тобто, це не вина людей на Донбасі, що до них прийшов Путін? — Це результат тривалої інформаційно-психологічної операції з боку РФ і результат просчетів попередніх урядів. На Донбасі загинули мої солдати, там багато людей, які повірили мені, і тому Донбас став моєю другою батьківщиною. Коли я приїжджаю на день визволення Краматорська, до мене підходять незнайомі люди зі словами «Спасибі». І я розумію, що поступаю правильно. — Ще якусь гібридну «республіку» типу «ЛНР» і «ДНР» на тілі нашої Держави можуть влаштувати? — Це мрія Путіна. 15% симпатії населення достатньо для впевненості окупантів. І тому Росія продовжуватиме використовувати слов'янський коефіцієнт і історичне минуле. Але я впевнений, що для України ця війна визвольна. До того ж не ми її почали. Це дає впевненість, що ми повернемо Донбас і Крим у повному обсязі, повернемо в лоно України.
— А коли ви усвідомили себе українським патріотом? Ви ж народилися й виросли в СРСР? — У 1993 році. Тоді була ситуація, що я їхав в одному поїзді з військовослужбовцем російської армії й їхній великоросійський шовінізм виливався з вагона. Настільки стало противно, що я спіймав себе на думці: «Як добре, що я українець, а не москаль». Розмовляла Тетяна Заровна, «ОРД»