На територіях, окупованих прорусійськими силами, протягом останніх двох місяців розгортається справжнє полювання на людей з проукраїнськими поглядами. Під удар репресій потрапляють насамперед школярі та молоді люди до 20 років. «Міністри»-терористи поставили собі за мету впіймати всіх прихильників футбольних клубів «Заря» та «Шахтер». І роботи для репресивних органів у «республіках» — невичерпна кількість: під тиском обставин у залишені у 2014 році будинки були змушені повернутися багато прихильників єдиної України.
Як же вижити в цих умовах? Якщо так триватиме й далі, не вистачить ніякого обмінного фонду, попереджають правозахисники, які займаються звільненням полонених. Навіть один патріотичний пост у соцмережах може стати приводом для надуманого звинувачення за тяжкою статтею фальшивого законодавства «Л-ДНР». За «шпигунство», «підривну діяльність» або — ще гірше — «зраду батьківщини» передбачається покарання у 10, 20 років тюрми! А в окремих випадках — навіть заборонена в Україні міра: розстріл. При цьому під Батьківщиною, якій нібито зрадили українські громадяни, розуміються пухлиноподібні утворення на тілі нашої Держави (які бойовики називають «республіками»).
30 листопада популярний луганський блогер Edward Ned визнав себе учасником українського підпілля. Він розповів, як передавав на «велику землю» інформацію про російських окупантів та їхніх пособників. Напередодні пропагандистський канал «Анна ньюз» (чиї «журналісти», особливо на початку війни, часто брали участь у катуванні полонених) порадував своїх глядачів інформацією про затримання цього «диверсанта».
Правда чи неправда те, що сказав радіоелектронник Едуард Неделяєв (Edward Ned) перед камерою — цього ми не знаємо, але його визнання «МГБ ЛНР» проілюструвало скриншотами переписки користувача з іменем Edward Ned з нібито співробітниками СБУ та українськими військовими. Відео з визнаннями затриманого блогера показує, як він передавав фотографії та координати військових об'єктів терористів. «ЛНРівці» вважають злочином навіть сумніви в художній цінності пам'ятника «захисникам республіки», який зображує Бабая та його товаришів. Edward Ned дозволив собі критикувати цей потворний (м'яко кажучи) монумент. А 1 вересня в Луганську хтось посягнув на скульптуру — сталася вибуха, яка частково зруйнувала кам'яного Бабая. І ця подія стала поштовхом до нового витка репресій, під які потрапив і Неделяєв. Обтяжує «злочини», вчинені Едуардом Неделяєвим у «республіці», дружба у Facebook та Twitter з раніше арештованими фанатами луганської «Зарі» (яких також звинуватили в «державній зраді»). У «МГБ ЛНР» обмін «лайками» та «репостами» між Неделяєвим та «Луганською хунтою» (нібито так називається сторінка затриманих фанатів) засчитали як доказ їхньої спільної підривної діяльності. Про затримання 4 ультрас «Зарі» стало відомо на початку листопада.
Патріотичні наклейки, трафарети з українською символікою та димові шашки, які звичайно запалюють на трибунах футбольні фани, а також книга Василя Шкляра «Чорне сонце» — ось перелік «страшних улік», які знайшли у затриманих під час обшуків. Боєвики розповсюджували відеозапис обшуку дому одного з підлітків. На цій підставі підлітків підозрюють у підриві пам'ятника Бабаю. На це офіційні паблики луганських ультрас відреагували зверненням до «ЛНРівців» — закликали не ганьбити «честь російських офіцерів» та звільнити невинних. Лідером фанатської групи «Чорно-білі», яку «ЛНРівці» назвали неонацистською, призначили Владислава Овчаренко. І цей хлопець теж визнав перед камерою у «страшних злочинах»: «Надавав активну підтримку Україні, вів антипропаганду ЛНР, з друзями розклеював по місту наклейки патріотичного змісту, вів сторінку «Луганська хунта» в мережі». Варто сказати, що багато фанатів луганського та донецького футбольних клубів пішли воювати за Україну у складі добробатів і навіть віддали життя на фронті, тому якби затримані юнаки були справжніми «фашистами», вони навряд чи обмежилися б спаленням прапора «ЛНР».
На трибунах під час виступів улюбленої команди прихильники «Зарі» не раз спалювали прапори самопроголошеної «Луганської республіки», яка позбавила «Зарю» домашнього стадіону. Ось цитата з обвинувачення, яке т.з. МГБ ЛНР висунуло проти четирьох хлопців: «У серпні 2015 року членами даної групування був знятий і розповсюджений через соцмережі відеоролик, у якому фігуранти здійснюють заклик до підриву конституційного ладу «ЛНР» і при цьому спалюють державний прапор Республіки». Затриманими виявилися Влад Овчаренко, Артем Ахмеров, В'ячеслав Український та Дмитро Крамаренко, але т.з. «міністр державної безпеки ЛНР» Леонід Пасечник не приховує свого наміру пересадити всіх ультрас, які на даний момент перебувають у «республіці». Їх у шайці у Пасечника апріорі вважають неонацистами та пов'язують з батальйоном «Азов». «Усі вони під наглядом спецслужб, які використовують ідеологію правого радикалізму для укріплення тоталітарного режиму, створеного після київського майдану», — ділово заявив цей «міністр», похвалившись, що вже встановлені особи 32 болільщиків, яких чекає та сама доля.
Видно, у голові у зрадника Пасечника (спадкоємного «мусора» та екс-співробітника Служби безпеки України, як повідомляє сайт «Миротворець») не вміщується думка про те, що любити й захищати Батьківщину можна й без будь-якого кураторства. Зрадник Леонід Пасечник перебуває в розшуку за низкою тяжких статей КК України. А 24 листопада стало відомо, що двоє з четирьох арештованих боєвиками болільщиків зробили несподіване визнання на користь «ЛНР». На спеціально створеному для московських керівників відео двоє хлопців визнають, що були неправі й дають обіцянку стати «гідними громадянами «республіки». «Ми не думали, що українські спецслужби використовують футбольних фанатів як маріонеток», — сказав один з підлітків. «Я хочу вибачитися перед своїми однолітками, які пережили обстріли Луганська й усього позбавлені. Спасибі тим, хто повірив, що ми не є ворогами республіки, і вирішив не ламати нам життя», — промовив його товариш. Після цього представники «молоді ЛНР» переконали покаявшихся обернутися прапорами «республіки». «Я думаю, вони знайдуть місце в домі, а може й на ваших плечах», — сказав пособник окупанта.
Тема використання незрілих юнаків військовими та пропагандистами заслуговує окремої уваги. Причому є підстави підозрювати, що цим грішать обидві сторони. За словами Олександри Романцової, координатора моніторингу прав людини на сході України та в Криму Центру громадянських свобод, яка досліджувала цю тему, боєвики використовували школярів як розвідників ще в окупованому Славянську. А недавно багатьох здивувала й потрясла історія про підлітка Ернеста Попова з Донецька, якого звинувачують у тому, що він з приятелями нібито вбив Моторолу. Важко повірити, що озброєного до зубів і забезпеченого особистою охороною військового (як називають цього іноземного окупанта в «ДНР»), який жив у охоронюваному будинку, міг убрати дитина. Але кремлівець Костянтин Долгов (колишній співробітник МЗС Росії, а нині «співголова Народного фронту Новоросії») виклав в мережу допит «кілера» років 16, який говорить, що його звуть Ернест Попов, і разом з п'ятьма друзями він вбив Моторолу. За словами підлітка, він уродженець Донецька, 1997 року народження, і один з ультрас ФК «Шахтер».
Нібито тренувався на базі батальйону «Азов», а потім отримав завдання приїхати в Донецьк і вступити в осередок «Misanthropic Division». Така групування дійсно існує й є ультраправою. Більше того — чуть раніше в мережі дійсно з'явилося відео, на якому члени цієї праворадикальної організації стверджують, що вбили Моторолу й загрожують зробити те саме з лідерами непризнаних республік. Однак сторінка «Misanthropic Division» ВКонтакте стверджує, що «визнальне» відео від її імені — фейк. Далі цитата: «Ми щиро раді, що Моторило був забаранений, але це не наших рук діло. Брехливі ЗМІ, зверніть увагу на цей пост, вистачить нахабно видаватися». Главар «Донецької республіки» Олександр Захарченко стверджує, що вибух у ліфті дому Мотороли підлітки організували за завданням СБУ. Думка про те, що це заходження більш корисне (та й за манерою більше схоже) для ФСБ, голові простих прихильників «республік» не приходить, а у Захарченка свої мотиви повісити Моторолу на школярів. Ось що говорить на це прес-служба «Азова»: «На нашу думку, цей хлопець — Ернест Попов — просто читає інформацію або повторює за кимось те, що потрібно озвучити. Ернеста Попова немає й не було в наших рядах. Про групування «Misanthropic Division» ми знаємо — така існує, але вона не входить до підрозділу «Азов». Це самостійне об'єднання. Зв'язку з убивством Мотороли ми не підтверджуємо — думаємо, що впіймали підлітків і змусили сказати те, що їм потрібно. Інформацію, яку озвучив Ернест Попов (наприклад, про нашу базу), можна знайти в наших пабліках».
У той же час не факт, що «Азов» до кінця чесний щодо підліткового «Misanthropic Division». У цьому зв'язку згадується інший юнак — 19-річний київський студент Юра Поправко, який був розстріляний бандою Гіркіна в Славянську й похований у Київській області. Юра був неофіційним членом неофіційного підрозділу «Правий сектор» і в квітні 2014 року разом з трьома товаришами відправився в Славянськ, щоб — як він говорив — своїми очима побачити, що там відбувається. Закінчилося це тим, що Юру й його друга звірськи замучили в підвалі славянського СБУ, де сепаратисти облаштували камери смертників. Але двоє друзів Юри, які залишилися живі (як їм це вдалося — розповімо далі), підтвердили зв'язок з «Правим сектором».
Сім'я ж Поправко була потрясена тим фактом, що «Правий сектор» фактично відрікся від Юри. Ніхто з представників «ПС» не приїхав на його похорон. Також у вересні цього року т.з. «влади» самопроголошеної «Донецької республіки» повідомили про затримання семи підлітків у місті Ясинувата, які, як стверджують ЗМІ «ДНР», займалися диверсіями понад рік. У Захарченка переконані, що школярі 15-17 років підривали автомобілі й військові об'єкти, а одного разу пустили під откіс товарний поїзд. Перед телекамерами хлопчики розповідали, як їх залучив до цієї діяльності деякий співробітник СБУ з позивним «Алмаз». Допит — з показаннями проти України — провела пособниця окупантів Дарія Морозова (яка називає себе омбудсменом «ДНР») у присутності деякого представника ООН. «Ми вже написали лист пану Фришу, представнику ООН з прав людини, попросили передати інформацію представникам Юнісеф», — заявила Морозова т.з. ЗМІ «ДНР».
Упомінутий «омбудсменом» Тоні Фріш — представляє не ООН, а ОБСЕ — це координатор Мінської підгрупи з гуманітарних питань, якого обожнюють цитувати сайти боєвиків (то він подякував «міліції ЛНР за співпрацю», то захоплювався умовами утримання заручників). Суть у тому, що будь-яке залучення дітей віком до 18 років для участі у військових діях, у будь-якій якості, за міжнародним законодавством є військовим злочином. Слідком РФ порушив кримінальне провадження щодо українського силовика, який, за словами ясинуватських підлітків, завербував їх для здійснення вибухів. І тепер Кремль намерений виставити цих дітей як свідків проти України. І ось як це коментує правозахисниця Олександра Романцова: «У 1995 році Генеральний секретар ООН разом з різними урядовими й неурядовими інституціями закликав до «заборони будь-яких форм залучення до військової служби й участі в конфліктах дітей молодше вісімнадцяти років», що отримало назву позиції «Строго після 18 років». Питання не в тому, що ці діти щось робили (або не робили). Питання в тому, що їх там взагалі не повинно бути. Кожен військовий, який зустрічає неповнолітнього, який бажає воювати на боці України, повинен відповідати: «Жди 18-ти». У військовому конфлікті дітей не повинно бути».
Чому ж макіївчанка Дарія Морозова, якій особиста дружба з головними головорізами «республіки» допомогла стати щасливою власницею матеріальних благ, якими «омбудсменша» кичиться в соцмережах, не поспішає з «представниками ООН» до Ернеста Попова? Пособниця терористів Морозова любить викладати такі фото в соцмережах. Як ми вже писали, усунення Мотороли має ознаки спецоперації московських утримувачів Морозової. Однак українські правозахисники й тут попереджають від необережних оцінок. Закликають не заохочувати юних максималістів до подібних дій. «У «ДНР» чудово знають, що ніякий Ернест цього не вчинив, але на нього вішають Моторолу, щоб показати ефективність своїх силових органів: ну як же — розкрили теракт!..
Але я прошу помітити: коли представнику СБУ Юрію Тендиту в одному з ефірів задали питання про Моторолу, він натякнув, що ніхто не уникне відповідальності, мовляв — кожен новий Моторола буде там, де взорваний. Що не зовсім правильно. Форма усунення Моторолу — це теракт, адже міг бути убитий разом з ним його дитина або якась сусідка. І тому завуальовано хвалити такі методи не можна. Будь-яке заохочення з боку представників влади буде розхлібуватися кимось з таких підлітків, які стануть козлами відпущення. Тому що одобрювальними коментарями поважна СБУ готує ґрунт для підстав», — розповів «ОРД» переговірник, який займається групою «донецьких ультрас» (і просить себе не називати).
Що робити? Дожити до перемоги. Правозахисники одностайні в тому, що з двох ліній поведінки — обмотатися прапором «республіки» або ж геройськи відмовитися від подібного кроку — правильною є перша. Киянин Юра Поправко й його товариш — львів'янин Юра Дяковський, загинули після страшних катувань. Їхній третій приятель зумів не потрапити в руки до боєвиків і повернувся в Київ, а четвертий — Віталій Ковальчук, який теж потрапив у полон — погодився виступити перед пропагандистами «Лайф ньюз». Він закликав членів «Правого сектора» не їхати в Славянськ, тому що «люди тут захищають свій дім». І «покаявся»: «Я не думав, що тут війна, я думав, тут заварушки, такі як були в Києві на Майдані», — сказав молодий чоловік, і залишився живий. Московські пропагандисти зняли кілька роликів з Віталієм. І один з сюжетів, що дійшли до наших днів, демонструє всю глибину цинізму путінських телевізійників. Шакали беруть «інтерв'ю» у побитого заручника просто поруч з трупом. На останніх кадрах одного з роликів, які все ще збереглися в мережі, видно, що буквально за два метри від хлопця лежить убитий військовий.
У цей самий час (середина квітня 2014 р.) підвали колишнього СБУ ломилися від страждальців. Поборники «російського світу» вспарювали полоненим животи, били палицями по п'ятах і суглобах, не давали спати дні й ночі напролет, сутками тримали з зв'язаними руками, ногами й очима. Якби Юра Поправко, Юра Дяковський та Володимир Рибак погодилися дати коментарі «Лайф ньюзу», зараз могли б жити й продовжувати боротьбу за українську державність (як і вижилий Віталій Ковальчук). Найгірше, що може статися з людиною на окупованій території, яку взяли в полон — це зникнення без вісті. Коли полонений не фігурує ні в яких списках, справа погана. А якщо жертву показали по московському ТВ — значить, вона жива. І не важливо — що говорив заручник під загрозою застосування зброї. Полоненого, який ніде не світиться — немає. Таким чином, якщо ти потрапив у «МГБ», Правило № 1: Засвітися. І в цьому сенсі абсолютно правильно поступив блогер-патріот, який «у всьому зізнався», не чекаючи катувань (і навіть весело підморгнув перед камерою — див. відео затримання Edward Ned).
Правило № 2: Не мовчи. Лінія поведінки «не піднімайте шум, щоб не було гірше» теж уже не діє. Раніше переговірники попереджали, що надмірна шумиха може «підняти ціну» заручника, і в цьому була логіка. Але останні півроку обмінів майже немає, а число арештів (хоча правильніше говорити — захоплень заручників) зростає лавиною. Обміни гальмуються обома сторонами, але більше українській стороні тепер упираються боєвики, наполягаючи на мінському форматі: «обмін усіх на всіх». Зараз ті люди, які займаються звільненням заручників, радять у разі зникнення когось у «республіках» негайно звертатися не лише до СБУ, але й до «республіканських правоохоронних органів». Представники фальшивих утворень, створюючи зовнішню видимість законності, імітують слідчі дії й судочинство. Що в принципі може привести й до винесення страшного вироку, але частіше зберігає життя. Останній приклад — суддя Луганського апеляційного суду Віталій Руденко, захоплений боєвиками в Станиці Луганській. Суддя поїхав на похорон батька, попередньо домовившись зі знайомими в «ЛНР» про «коридор», але був захоплений у полон на першому ж блокпості.
Ім'я Руденка кілька тижнів не звучало не лише в ЗМІ, воно не згадувалося в переговорах — тому що родичі боялися навредити й самостійно зв'язувалися з «силовиками республіки». У результаті «тиха боротьба» за звільнення судді ні до чого не привела: бандити спочатку запросили неймовірний викуп, а потім звинуватили судду в порушенні «Конституції ЛНР». Уже очевидно, що на територіях псевдореспублік зростає опір. І хапають там не лише невинних школярів. У широкий невід репресій потрапляють і справжні партизани. До «великої землі» доходить лише мала частина тих подвигів, які відбуваються в окупації. Ми дізнаємося про опір лише тоді, коли не помітити його вже неможливо. Наприклад — хтось обрушив 8-метрову «зірку Плотницького» в Луганську аккурат у День революції гідності, і навряд чи це було випадковістю. Але кожен день непомітного опору наближає розв'язку швидше за демонстративні акції. Раніше чи пізніше, але РФ неминуче почне згортати програми утримання «Л-ДНР» (причини для цього можуть бути різні), і тоді «вожді», «омбудсмени» й «міністри» побіжать, як тарани.
Причому в Ростовській області давно зводять багатокілометрові лінії загороджень, а представники ФСБ прямо говорять, що мета цих споруд — зупиняти «незаконне переміщення громадян України» з суміжних територій (читай — з «республік»). У Москві вже попереджають, що умовні «правосеки» спробуватимуть проникнути в РФ, використовуючи «форму ополченців» та георгіївські стрічки. Так що готувати запасні аеродроми тим, хто сьогодні катує українських дітей, треба було вже вчора, і скоріше не в РФ, а десь на територіях інших гібридних «республік», облаштованих «старшим братом». А головне завдання кожного українського патріота, який переживає важкі часи в окупованому Донбасі — дожити до переможного дня. Адже заради України варто не вмирати, а жити.