Станіслав Краснов — український націоналіст, кримчанин, голова громадського корпусу (ГК) «Азов-Крим». Ночі 28 лютого цього року його затримали поблизу дому, де він проживав зі своєю тоді ще дівчиною Оксаною Шелест (вони розписалися під час перебування Станіслава в СІЗО). СБУ звинуватила Краснова в незаконному зберіганні зброї та у зв'язках з російськими спецслужбами. Арештований на початку березня 2016 року, Краснов вийшов із СІЗО лише в вересні. Одним із поручителів Станіслава є український дисидент Степан Хмара. Справа Краснова досить заплутана. Щоб прояснити ситуацію, видання Realist зустрілося та поговорило з людиною, яка потрапила в немилість СБУ. Редакція готова надати другій стороні конфлікту можливість висловитися з цього приводу.
На запитання про те, чим він займався до затримання у лютому, Краснов розповів, що за півроку до арешту займався блокадою Криму, звільненням півострова від окупації. Він повернувся з АТО, зустрівся зі своїми давніми знайомими хлопцями з ГК «Азов». Вони сказали, що планується блокада Криму, і потрібна людина, яка могла б це все грамотно організувати та займатися цим протягом усього періоду блокади. Краснов погодився, оскільки сам є кримчанином. Потім, у вересні 2015 року, розпочалася громадянська акція по блокаді Криму, і він став сокоординатором цієї блокади. Тобто він майже весь час перебував на кордоні з Кримом — з вересня 2015 року до лютого 2016-го. Вони блокували контрабанду товарів у Крим, також перевіряли документи у людей, які в'їжджали на територію Криму або виїжджали звідти. Вони досить успішно ловили сепаратистів. А потім невідомі патріоти взорвали енергоопори, через які поставлялася в Крим електроенергія, і вони не давали ці опори чинити.
На запитання про те, чому вони не давали чинити опори, Краснов відповів, що вони не хотіли, щоб у окупантів був світ. Країна-окупант повинна нести збитки, проведши свій світ на територію, яку вони ж аннексували. Нехай би робили електричне сполучення з Кубані.
Краснов розповів, що негатив зі сторони правоохоронних органів, прокуратури та СБУ (тоді ще кримських) розпочався, коли він та його напарник Саша Костенко заявили про тиск зі сторони начальства. На них тиснули, щоб вони припинили допомагати жертвам торгівлі людьми. Ситуація була такою: на той час він з Костенко працював у Кримській міліції близько трьох місяців, і він випадково дізнався, що в райвідділ звернулася дівчина зі скаргою про те, що її обманним шляхом вивезли в Росію та змушували займатися проституцією в Москві. Якимось чином вона втекла і тепер прийшла зі скаргою.
Зазвичай такі скарги ігнорувалися — вважалося, що такі злочини неможливо розкрити. Конкретно в цьому випадку були замішані високопоставлені особи як з української, так і з російської сторін, і цю скаргу просто відмовлялися приймати. Тоді він з Сашею пояснили їй, що потрібно зробити, щоб скарга була прийнята, познайомили її з правозахисниками, журналістами. Вони розуміли, що такі справи потрібно максимально предавати гласності. Пізніше знайшлася ще одна жертва цієї ж схеми. Бачачи те, що відбувається, друга жертва перестала боятися і відкрито виступила з такою ж скаргою. Після цього одразу на нього з напарником розпочався тиск: їх викликали до начальника головного управління, на роботу до них приходили кримські СБУшники, які, до речі, тепер усі стали ФСБшниками. Прокуратура намагалася заводити на них якісь фейкові справи. Також ночами їх під дверима стерегли якісь люди з управління з торгівлі людьми, озброєні. Чесно — творився якийсь абсолютний мрак. У них не було іншого виходу, крім як приїхати в Київ і дати прес-конференцію, звернути на цю ситуацію увагу.
У підсумку питання заглохло. За його словами, одразу після цього чартерними рейсами в Київ прилітали деякі депутати Держдуми РФ, спілкувалися з українською прокуратурою, хотіли максимально замовчати цю справу. Потім уже українські правоохоронні органи озвучили версію, що те, чим вони займаються — це замовлення Кремля, ФСБ. Власник медіахолдингу, до складу якого входить видання «Московський комсомолець» Павел Гусєв, який також є головним редактором «МК», був безпосередньо причетний до цієї схеми з проституцією, і це було доведено. Історію спустили на гальма, звичайно, але вони вже були під пильною увагою органів та прокуратури.
На запитання про те, чи це все було восени 2013 року, Краснов підтвердив, що так, але тоді просто за щасливим для них збігом обставин розпочався Євромайдан у Київі. Він думає, що якби не це, то для них усе могло закінчитися дуже сумно. У листопаді 2013 року був перший несанкціонований обшук у їхній київській квартирі, яку вони орендували. Про це навіть був сюжет у новинах. Вони приходять з Майдану додому, а у них просто зламані двері і винесено все — комп'ютери, флешки, загалом усе, на чому могла бути хоч якась інформація, що стосується справи про проституцію.
Усе було обставлено так, ніби господиня квартири знайшла пістолет і тому викликала міліцію, хоча сама господиня стверджує, що прийшла на місце, а там люди в формі та з собаками. Пізніше міліція заявила, що їх там взагалі не було. Потім одразу після перемоги Майдану, приблизно в квітні 2014 року, їх запросили в одну з квартир (хтось орендував квартиру для відпочинку та купання майданівцям, тоді так часто робили). Одразу за ними ворвалася група «Альфа» і нібито в квартирі знайшли зброю. У квартирі було багато речей інших людей, які там лежали на зберіганні, при цьому у нього була своя легальна зареєстрована зброя, навіщо йому приховувати в чужій квартирі, в якій він взагалі перебував вперше, якусь «ліву» зброю. Незрозуміло, але його звинуватили в незаконному зберіганні зброї тоді.
На запитання про цікавий момент з «Беркутом», Краснов підтвердив, що вважається, ніби Майдан переміг у двадцятих числах лютого, а за місяць до цього, наприкінці січня, кримські СБУшники спільно з київськими колегами з їхніх розмов змонтували сюжет і назвали його «Сучасні кати України». Сюжет приблизно такий: він, Саша Костенко, Дима Резниченко та Ільєнко поймали співробітників «Беркута» та катували їх у підвалі будівлі Київради. Це, звичайно, повна чушь.
На запитання про те, чи можливо, що це відео було записано, тому що влада вважала, що Майдан програє, Краснов відповів, що так, однозначно. Готувалася грунт на випадок програшу Майдану, щоб було кого одразу звинуватити в злочинах проти силовиків. Забігаючи вперед, він сказав, що прослуховувати його та стежити за ним не переставали протягом останніх трьох років. Записи всіх його розмов є і зберігаються в СБУ.
На запитання про те, як ця історія висвітлювалася в ЗМІ, Краснов розповів, що під час подій на Майдані перед його першим арештом у Київі він мав вогнепальні поранення ніг та контузії. 18 лютого, коли «Беркут» наступав на Жовтневий палац (вул. Інститутська), він був серед людей, які його захищали, щоб побратими встигли винести звідти поранених та речі. Там він і отримав поранення, після чого йому довелося лікуватися в одній з клінік. З жовтня 2014 року по квітень 2015-го він перебував у зоні АТО, до речі, тоді правоохоронні органи його не чіпали. Про це ніхто не говорить, але зате в ЗМІ охоче поширюється інформація про те, що він злочинець та зрадник.
На запитання про його останній арешт у лютому 2016 року та причини його, Краснов сказав, що у нього досі немає простої відповіді на це питання. Однією з причин може бути ненависть до нього певних осіб у СБУ, причому це явно не вище звено керівництва. Тим більше потрібно враховувати, що частина співробітників СБУ перевелася в Київ з Криму, і є певна неприязнь до нього з їхнього боку. До того ж вони вважають, що він причетний до підриву енергоопор, через які електрика поступала в Крим. Плюс він занадто активна в деяких питаннях людина. Він допомагав розвідувальним службам у поіманні небезпечних злочинців на кордоні з Кримом — вони поймали одного з організаторів референдуму в Криму та інших не менш важливих сепаратистів. Він знає, що з десяти пійманих семеро точно одразу відпустили. Так вийшло, що СБУ просто використала інформацію, яку він передавав, проти нього. Спустя півроку налякані співробітники розвідслужб, з якими він співпрацював, все ж дали показання, підтвердивши, що все, що він тоді робив, було в інтересах держави. Тобто дали показання на його користь і підтвердили, що його дії були проти окупантів та захоплювачів, які шкодять Україні, а не проти України.
На запитання про те, чи ці показання вплинули на справу в позитивному ключі, Краснов відповів, що раз його випустили з СІЗО, то він думає, що так, вплинули. Звичайно, образливо те, що керівництво СБУ повірило людям, які спочатку були налаштовані проти нього та клеймили його різними неприємними епітетами. Тепер виходить, що вони просто не можуть дати задній ход. Що вони скажуть? Не скажуть ж, «так, ми катували людину, покалічили її, тримали в СІЗО і все даремно». Це ставить під сумнів компетентність цих самих органів.
Щодо того, як відбувся арешт у лютому, Краснов розповів, що його з дружиною затримали ввечері, коли вони йшли в магазин. У матеріалах справи вказані зовсім інші обставини — нібито вони куди-то виїжджали на машині і все таке. При затриманні Оксані (дружині) теж дісталося, вона була вся в синцях. Офіційна версія затримання звучить так: «У ніч з 27 на 28 лютого пана Краснова разом з Оксаною Шелест затримали на автозаправці на трасі Київ — Харків після того, як вони закладали схованку. Під час огляду місця подій, за інформацією пана Ткачука (керівник апарату голови Служби безпеки України Олександр Ткачук), знайшли та вилучили пластичну вибухівку в тротиловому еквіваленті близько 42 кг. За обсягом це дорівнює семи протитанковим мінам. Крім того, вилучили п'ять корпусів бойових гранат, шість напольних механізмів до мінних запалювачів та 10 детонаторів». Після затримання його вивезли в ліс. Катували. Тримали в замерзлому болоті близько шести годин, потім ще дві години били в головному управлінні СБУ. Це були дійсно катування, а не просто побиття.
На запитання про те, що вони хотіли, була чи якась конкретика, Краснов відповів, що насправді ні. Він не думає, що люди, які його били, чогось від нього хотіли. Усе виглядало так, ніби на ньому просто зривали злість. Виливали ненависть. Він не бачив, щоб з затриманими російськими агентами або ГРУшниками обходилися так само: усі вони були цілими і утримувалися в відносно нормальних умовах. У СІЗО він пробув до вересня 2016 року. Весь цей час проходили суди по його справі. Кілька разів йому продовжували строк утримання під вартою, незважаючи на те, що рішення було явно протиправним — йому не надавалася нормальна медична допомога.
На запитання про те, що раз українське правосуддя вменяє йому державну зраду і вважає (або вважало) його агентом Кремля, то ставлення повинно було бути більш обережне, як у випадку з тим же Єрофєєвим та Александровим (російські офіцери, яких захопили в полон під Щастям у Луганській області), але він також фігурує в списку розшукуваних «терористів» у Росії, Краснов підтвердив, що так. У його батьків, які живуть у Криму, була серія обшуків, у нього є відсканьовані рішення окупаційних судів про ці обшуки. Також батьків допитують, у них підписка про невиїзд, оскільки вони є свідками по справах, заведених на нього російською стороною. Він у Росії офіційно визнаний терористом.
На запитання про те, чи протягом усього процесу рядом з ним знаходиться Оксана, чи вони заключили шлюб, поки перебували в СІЗО, Краснов відповів, що так. Оксана з ним з 2013 року, незважаючи на все те, що відбувається. Під час останнього затримання у лютому, коли вони вийшли ночі в магазин за водою, а їх побили співробітники СБУ, її також тримали в лісі, разом з ним, поки його били. Вона героїчно все це переносить разом з ним. Уже коли він лежав у лікарні, перед тим як його закрили в СІЗО, вони вирішили, що пора узаконити їхні стосунки. І ось уже в СІЗО, наприкінці травня, у них відбулася реєстрація шлюбу.
На запитання про те, чим він буде займатися, коли судовий процес закінчиться, Краснов відповів, що в пріоритеті у нього поки що — зрозуміти, що його чекає далі. Природно, оскільки він кримчанин, його особистий інтерес — скорішого повернення Криму до складу України. Цим би він і хотів займатися. Він не вважає, що туди потрібно в'їжджати на танку — є маса способів боротися з окупацією мирним шляхом, через соціальну та гуманітарну сфери. У нього навіть є ідеї в цьому напрямку. До останнього арешту для нього були важливі питання повернення Криму, тому що це його батьківщина. Тепер він впевнений, що раз зі ним так боролися весь цей час, то він явно йде правильним шляхом.