Сергій Рахманін висловив свої роздуми про українську політику та роль парламенту в державі.
«Українська політика протягом трьох десятиліть поглинала найрізноманітніших людей – як гідних, так і негідних, майже праведних і абсолютно нечестивих. Однак перетворювати складний політичний механізм на примітивний харчовий ланцюжок небезпечно, оскільки свавілля ненажерливе. Якщо тебе запросили до політичного кола, щоб там скуштувати, це не гарантує, що завтра сам не стану стравою.
Потенційна жертва зазвичай не розуміє, що її чекає. Щирий подив триває недовго – до першого зімкнення щелеп. Правила існують для того, щоб їх дотримуватися. Проте кожна людина хоча б раз у житті їх порушувала. Суть полягає в серйозності порушення та масштабі його наслідків. Можна трохи переступити межу. Можна на швидкості 130 км/год проїхати на червоне світло через людний пішохідний перехід.
Кожен обирає для себе, якою стежкою йти, які кнопки натискати. Кого слухати в першу чергу – совість, гордість, страх чи інстинкт самозбереження. Бути в цій справі чиїмось суддею, прокурором чи адвокатом – неблагодарна справа. Майбутнє винесе вирок. Життя або винагородить, або виправдає, або покарає.
Парламент – як фортепіано. На ньому грали все, що тільки можна – Вагнера і Штрауса, «Собачий вальс» і «Мурку», «Оду до радості» і «Поховальний марш». Витончено і фальшиво. Але бажано все ж таки грати на ньому руками. Використання інших частин тіла – це неповага до тих, хто створив цей інструмент. Тобто до мільйонів громадян. До того ж це небезпечно. Якщо кришка впаде, буде біда.»