У історії України траплялися різні політичні кризи. Найбільша розгорталася за часів Кривавого Президента, коли політична система була зруйнована на користь передачі країни у зовнішнє управління Росії. Але тоді українська громада була достатньо активна, щоб цьому опиратися. Нині в Україні розгортається незвичайна політична криза, оскільки йдеться про злочинні дії Президента, корупцію значної частини Парламенту, корупційне зміщення Уряду Яценюка і відповідно незаконне обрання Уряду Гройсмана, обґрунтовані підозри щодо голови НБУ, про корумпованість деяких представників ЦВК – на тлі громадської втоми, апатії та зневіри. Безглуздо доручати розслідування злочинів Президента та значної кількості депутатів Парламенту Прокуратурі чи СБУ, оскільки вони перебувають під контролем Президента.
Безглуздо створювати розслідування злочинів Президента та значної кількості депутатів Парламенту Тимчасовій слідчій комісії Парламенту, бо це призведе лише до затягування та до внутрішніх парламентських конфліктів і не дасть жодного результату. Безглуздо сподіватися на адекватне висвітлення цих злочинів у впливових ЗМІ, оскільки всі вони належать олігархам – безпосереднім вигодоотримувачам від злочинних дій Президента та значної кількості депутатів Парламенту. Очевидно, НАБУ теж затягуватиме розслідування, оскільки йдеться про корупцію всієї політичної системи. Звернімо увагу – ні Президент, ні депутати з так званої Парламентської Коаліції не дали адекватної оцінки скандальним звинуваченням Онищенка – вони ігнорують чи відмахуються від цих звинувачень, коли навіть окремі депутати закликають їх дати оцінку. Цей скандал також не став приводом для реакції Президента, засідань Коаліції, засідання РНБОУ, засідання Уряду чи хоча б заяви СБУ. Лише парламентська опозиція та депутати від НФ наполягають на створенні ТСК в Парламенті.
Мета цієї бездіяльності влади очевидна – замовчати і спустити на гальмах скандал з корумпованим Президентом та корумпованою значною кількістю депутатів Парламенту, як це вже було зроблено з панамськими офшорами, як це вже було зроблено зі спробою поновити громадський тиск у річницю початку Революції Гідності. Нинішня українська влада показала свою здатність каналізувати офшорний скандал, на наших очах ігнорує злочинний характер публічно оприлюднених електронних декларацій посадовців, вона перейшла у наступ на громаду, створивши набір провокацій під загальною назвою «Шатун», відвертаючи можливі громадські протести в річницю початку Революції Гідності. Тобто українська влада налаштована на свій захист, не гребуючи нічим і використовуючи провокації так, як це роблять у Росії. Відтак українська громада не вірить у здатність правлячого класу в особі Президента, більшості депутатів Парламенту, силових органів та контрольованих олігархами ЗМІ адекватно проаналізувати ситуацію та достойно вийти з неї.
При цьому українська громада апатично та приречено спостерігає нинішній скандал, вважаючи його схожим на попередні. При всій схожості цієї політичної кризи на всі попередні нинішня криза не є ані політичною, ані конституційною кризою. Це надконституційна криза. Нинішня Конституція не передбачає жодних норм, як діяти в такій ситуації, коли є явні докази злочинів Президента та значної кількості депутатів Парламенту, докази незаконного і корупційного обрання нинішнього Уряду та діючого Генерального Прокурора, підозри у злочинній діяльності НБУ, підозри про корумпованість деяких представників ЦВК, окрім як повне дострокове переобрання виконавчої та представницької гілок влади та радикальна реформа правової системи. Найбільш важливо те, що надконституційна криза означає неможливість подальшого існування цієї політичної системи в Україні. Тобто в наявних політичних правилах правлячий клас не може подолати кризу, її продовження призводить лише до подальшого зростання корупції, здирництва та хаосу в Україні. Позиція революційних змін має вийти на рівень вищий за Конституцію, щоб повністю люструвати правлячий клас та змінити Конституцію України.
Існує два сценарії виходу з цієї надконституційної кризи. Перший – парламентський. Він передбачає: 1) гуртування здорових сил Парламенту поза їх фракціями у Антикризову Коаліцію з публічним статусом задля виходу з надконституційної кризи; 2) прийняття нового виборчого закону; 3) призначення нового складу ЦВК; 4) прийняття закону про імпічмент; 5) прийняття закону «Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України»; 6) призначення дострокових перевиборів Парламенту та Президента; 7) новий ЦВК першим своїм кроком робить публічний запит до мінюсту США про список народних депутатів України, що підозрюються у корупції, і забороняє їм обиратись у наступний Парламент; 8) дострокові парламентські перевибори; 9) новий Парламент призначає Тимчасову слідчу комісію, яка розслідує явище корупції Президента та депутатів колишнього Парламенту; 10) новий Парламент оголошує імпічмент та призначає дострокові президентські перевибори.
Новий Парламент повинен прийняти такі закони: 1) Закон про скасування недоторканності народних депутатів, суддів та Президента; 2) Закон про обмеження депутатського терміну одного рівня до однієї каденції з забороною на подальше балотування у депутати цього рівня; 3) Закон про виборність суддів, прокурорів, начальників поліції усіх рівнів; 4) Закон про відклик депутатів, суддів, прокурорів, начальників поліції усіх рівнів; 5) Закон про відкриті партійні списки з обов'язковим обнародуванням не пізніше, як за два місяці до виборів; 6) Закон про кримінальну відповідальність за кнопкодавство і підтасовку результатів виборів з довічною забороною займати виборчі посади та посади у виборчих комісіях; 7) Закон про заборону балотуватися на виборчі посади особам, що були агентами КДБ, або іноземних спецслужб, мали кримінальне минуле, не можуть довести походження свого рухомого та нерухомого майна і наявних коштів. Якщо Президент та Парламент не готові піти на дострокові перевибори добровільно, тоді потрібно задіяти в Україні процес прямої демократії.
Другий сценарій є загальнонародним. Необхідно створювати Всегромадські Збори уповноважених представників місцевих громад та публічних інтелектуалів поза контролем президентської вертикалі влади на місцях. Також є можливим скликати Конституційні збори, надавши їм не тільки повноважень розробки Конституції, але й повноважень перезаснування країни у вигляді взяття на себе повної відповідальності за зміну складу основних влад. Першим кроком діяльності цих Зборів повинен бути запит до мінюсту США про надання інформації щодо імен депутатів Верховної Ради, які підозрюються у корупції. Другий крок – залучення до роботи цих Зборів тих депутатів нинішнього Парламенту, які не помічені у корупції. Третій крок – Збори проголошують себе тимчасовим Парламентом і виконують всі функції, описані вище. Четвертий крок – Збори призначають новий Уряд Народної Довіри на час виборів, обмежують всі повноваження діючого Президента, всі виконавчі функції покладають на новообраного Прем'єр-міністра, головнокомандувачем призначається інша особа з військовим званням та досвідом. П'ятий крок – призначення дострокових перевиборів Парламенту та Президента. Перший шлях менш конфліктний і менш ризикований, ніж другий.
Другий шлях – це на той випадок, коли влада не буде здатна до передбаченого Конституцією оновлення. Але другий шлях – це на той випадок, коли влада не залишить українському суспільству іншого виходу, тобто це шлях відвернення безпосередньої загрози громадянської війни чи владних репресій. Водночас нинішня корумпована влада піде на все, щоб зберегтися, а це значить, що вона може спровокувати ескалацію агресії Росії проти України. Є ще два можливих сценарії – «хунта» (військові беруть владу задля відвернення громадянської війни) і «корупційне загнивання». В житті кожної країни буває час, коли відбувається вибір – жити їй чи вмерти. Такий час був у 2013–2014 роках. Такий час знову настав зараз. Поки в України відбирали територію, але вона хоч якось воювала і опиралася, в неї був шанс вижити. Але тепер в України відбирають її самосвідомість і здатність до самоуправління – український правлячий клас не просто працює неефективно, він працює на шкоду країні, він фактично знищує країну.
Збереження нинішнього правлячого класу при владі не залишає Україні жодного шансу на виживання. Аморальні та злочинні дії Президента та значної кількості депутатів Парламенту, нелегітимні Уряд та Генеральний Прокурор, підозріла політика НБУ знищують Україну зсередини. Корупційне загнивання на тлі апатії та зневіри громади – це смерть країни. Надконституційна криза не пройде сама собою, наявні державні інститути не зможуть її подолати, бо вони повністю деградували. Якщо українська громада не готова до тиску на владу та до жорстких рішень щодо власного правлячого класу, то вона має готуватися до суворих випробувань і драматичного кінця України. Вибирайте, панове громадяни – або змінюйте владу, або тікайте з України, або ховайтеся. Скоро тут буде дуже гаряче.