Щодня українська влада переконує громадськість з екранів телевізорів та сторінок інтернет-видань, що Росія та Путін — агресори, які протягом багатьох років вилучали з України гроші, фактично встановивши над нею свій протекторат, а сьогодні просто розв'язали війну, яка спричинила тисячі смертей українців. Справді, з цим складно не погодитися. Так само як і з тим, що російський бізнес продовжує отримувати прибутки в Україні. У ділових колах джерела підтверджують, що крім «офіційного» бізнесу Росія продовжує вести «неофіційний» — кримінальний бізнес. Російські організовані злочинні групи вилучають з України мільйони доларів, і все це відбувається на очах у українських правоохоронних органів, які воліють не помічати того, що відбувається.
Цікаве питання — чому? Чи можна припустити, що російські кримінальні групи діють в Україні самостійно, не звертаючись до допомоги місцевих «колаборантів»? Звичайно ж, ні. Ми провели власне розслідування та встановили низку фактів, які свідчать про зв'язки найбільших російських організованих злочинних груп та громадянки України з претензіями на статус «бізнес-леді», дружини «регіонала» Володимира Пехова — Лесі Софієнко. Це перший матеріал у межах розслідування діяльності Лесі Софієнко та її зв'язків з російською мафією. Через резонансний характер решти даних ми опублікуємо їх після ретельної перевірки. А поки що публікуємо те, що вдалося перевірити на достовірність.
Немного передісторії. З початку 1990-х років у Санкт-Петербурзі почала набирати обертів та укріплюватися так звана «тамбовська організована злочинна група». https://ru.wikipedia.org/wiki/Тамбовская_организованная_преступная_группировка Комунікацію з місцевою владою та відповідний протекторат групі забезпечував Володимир Путін, який на той момент займав посаду віце-мера Санкт-Петербурга.
Саме Володимир Путін, перебуваючи в близьких стосунках з Іллею Трабером (авторитетом тамбовської групи за прізвиськом «Антиквар», «нічним комендантом» російських портів на Балтиці) та Дмитром Скигіним (фінансистом тамбовської групи та утримувачем її «спільного каси» в Європі), пролобіював договір оренди петербурзької нафтобази на 20 років з «правильною» фірмою. Нині ця нафтобаза коштує 500 мільйонів доларів. До речі, коли в 2011 році одне з російських видань звернулося до Кремля за підтвердженням знайомства Путіна зі Скигіним та Трабером, Кремль навіть не став це спростовувати.
У 1993 році у Скигіна з'явився новий партнер — Максим Фрейдзон. Ідея займатися нафтопродуктами відвідала Скигіна та Фрейдзона в 1994 році. Для цього вони створили спеціальну фірму, яку назвали «Совекс». Офіційно у нафтовому «Совексі» було два засновники: 66% належало фірмі «Сигма» (Скигін та Фрейдзон) і 34% — офшору «HorizonInternational Trading» (Ліхтенштейн), який у розмовній мові називали просто «Горизонт». Офшор «Горизонт» — це досить відома в бандитському Петербурзі фірма. Вона була створена ще в лютому 1992 року.
Перші три роки використовувалася мало. Переважно виступала в ролі «іноземного інвестора» в різних скигінських фірмах у Росії. Зате після 1995 року на неї були відкриті гігантські обороти бандитських грошей, сотні мільйонів доларів. Як і належить в офшорі, справжні власники «Горизонту» не розкривалися. У Ліхтенштейні всі питання з владою вирішував місцевий адвокат Маркус Хаслер. Поточне управління здійснював англієць Грем Сміт.
Хто ж такі Хаслер та Сміт? Як пише «Нова газета», https://www.novayagazeta.ru/articles/2011/04/10/6067-malenkaya-prachechnaya-premier-klassa , у юристів Сміта та Хаслера з крихітного Ліхтенштейна надзвичайно цікава минувшина. Як розповів «Новій газеті» на умовах анонімності юрист з Європи, знайомий з ними, Сміт та Хаслер колись «мали стосунок до поширення комуністичної літератури» в країнах Заходу. Важко припустити, що юристи з Ліхтенштейна могли займатися цим самостійно за політичними переконаннями. З розпадом Радянського Союзу «пропаганда на капіталістичні країни» втратила свою актуальність, але Сміт та Хаслер, видимо, зберегли зв'язки з Росією, що в умовах становлення російського капіталізму та офшорних пільг Ліхтенштейна відкривало широкі можливості для російських бізнесменів, особливо пов'язаних зі спецслужбами. Сміта та Хаслера, які управляли бізнесом Дмитра Скигіна, сьогодні можна назвати таємними повіреними тих людей, які воліють приховувати джерела свого збагачення. Серед клієнтів та партнерів цих юристів з Ліхтенштейна не лише ті, хто перебуває в полі зору європейських спецслужб та правоохоронних органів, але й високопоставлені політики з найрізноманітніших країн.
Компанії, якими управляли Сміт та Хаслер, згадувалися в масштабних європейських корупційних скандалах. У 2009 році чеські ЗМІ розслідували обставини відпочинку колишнього прем'єр-міністра Чехії Мірека Тополянека в Тоскані. Чеські журналісти задавалися питанням, хто й за скільки оплатив розкішну відпустку колишньому прем'єр-міністру?
Як з'ясувалося, українська бізнес-леді Леся Софієнко, яку низка ЗМІ звинувачує в спробі рейдерського захоплення українських аграрних підприємств, може бути пов'язана з тамбовською організованою злочинною групою та російською мафією, оскільки володіє кількома офшорними компаніями, що входять в одну схему з офшорами тамбовської групи, якими управляють вищезгадані Маркус Хаслер та Грем Сміт. Так, директором компанії Лесі Софієнко SP-Works Electronics S. A., зареєстрованої в Белізі під номером 146,842, є саме Грем Сміт. Що стосується Маркуса Хаслера, він — директор ще двох офшорів Софієнко — 3-Dimention Art Enterprices S. A. (Белиз, реєстраційний номер 146,841) та Leamar Anstalt (Ліхтенштейн, реєстраційний номер FL-0001.513.500-3).
Чи можна посилатися на випадковість зв'язку Лесі Софієнко, Маркуса Хаслера та Грема Сміта? Однозначно ні. По-перше, самі Хаслер та Грем «спеціалізуються» саме на російській тематиці, а якщо бути точнішим — на обслуговуванні фінансових інтересів тамбовської групи в Європі, становлення якої збіглося зі становленням Володимира Путіна. Той факт, що вони є директорами одразу трьох компаній Лесі Софієнко, розвіює будь-які сумніви щодо причетності Лесі Софієнко до російської організованої злочинної групи. По-друге, історія бізнесу Лесі Софієнко нерозривно пов'язана з Росією, включаючи її колишніх чоловіків, серед яких — Олександр Пстига, покійний львівський авторитет за прізвиськом «Пташеня». Пстига познайомився з Маркусом Хаслером ще під час своїх візитів у Петербург. Через частих перельотів у Петербург він і отримав прізвисько «Пташеня». А нинішній чоловік Лесі Софієнко Володимир Пехов — довірена особа Миколи Присяжнюка, екс-міністра аграрної політики України часів Віктора Януковича. Саме ці три компанії (SP-Works Electronics S. A., 3-Dimention Art Enterprices S. A., Leamar Anstalt) є своєрідними буферами для виведення коштів з України, які згодом осідають на рахунках російської мафії за кордоном.
Про це також свідчить низка фактів. Усі ці три компанії є активними гравцями в багатьох сферах економічного життя України: енергетиці, аграрному секторі, фінансах. Тобто в тих сферах, які є найприбутковішими. Саме через ці компанії російська мафія виводить кошти за кордон. Леся Софієнко, будучи номінальною власницею цих компаній, виконує суто технічну, але водночас надзвичайно важливу роль для російської мафії. Вона виступає своєрідною «прошарком» для формального закріплення в Україні. За нашими даними, Леся Софієнко володіє надзвичайно скромними ділових та комунікаційних навичками, що дозволяє покладати на неї суто формальні обов'язки. Водночас готовність Софієнко «йти в бій» за командою російських покровителів дуже влаштовує її керівництво. Тим не менше, коли Лесі Софієнко було доручено здійснити рейдерський захват низки українських аграрних підприємств, Софієнко повністю провалила поставлене завдання, після чого її функціонал був звужений виключно до підписання документів, поданих московським керівництвом.
І тепер виникає найголовніше питання: чому СБУ та інші правоохоронні органи, які активно протистоять (або намагаються показати, що протистоять?) російській агресії, не бачать, як Леся Софієнко обслуговує інтереси російської мафії в Україні? Розуміють ли чиновники, які надають сприяння Лесі Софієнко у вирішенні її питань, що насправді вони допомагають російській мафії знищувати Україну зсередини? Чи можна припустити, що служби фінансового моніторингу, включаючи Державну фіскальну службу, не помічали, як компанії Софієнко виводять кошти з України? Або ж контролюючим органам України нічого не говорять імена фігурантів, які зазначені в статті й які перебувають на «особливому рахунку» у європейських правоохоронців? І що ще може бути більшим підтвердженням зв'язків Софієнко та російської мафії, якщо не формальне закріплення таких зв'язків в офшорних компаніях?