«Хто говорив «дурачок», хто говорив «дітей не жалує». А я говорив: «Краматорськ — це Україна! Була, є й буде», — дивує оточення оптимізмом краматорчанин Самуїл Мамченко, який їздив з українським прапором на лобовому склі навіть тоді, коли в місті панував Гіркін. До війни він був успішним підприємцем (фірма Мамченко виконувала сантехнічні роботи) і щасливим багатодітним батьком. Його 12-та дитина народилася менше року тому. На нервовій основі у 2014 році Мамченко перенесли інсульт і став інвалідом. Багато хто не вірить, що звичайний хлопець поводив себе під час окупації як якийсь Бетмен — дразнив бойовиків жовто-блакитною символікою й кілька разів чудом уникнув смерті. Але про цю людину ми дізналися від українських силовиків. Зараз Мамченко — один із найневтомніших краматорських активістів. Він фіксує на камеру непривабливі справи місцевої влади, на своєму каналі на YouTube викладаючи все те, що місцева чиновництво хотіла б приховати.
Колись він зняв роботу підпільного спиртзаводу, який і досі працює на радість контрабандистам, і зупинив один із каналів продажу зброї з «ДНРівської» Горлівки. У інтерв'ю «ОРД» Самуїл Мамченко розповів про «районний патріотизм» бандитів з 17-го учасника, про пережите під час окупації, про роль у «російській весні» помилуваного нещодавно краматорського «оборотня» Ковтуна та контрабанду, яка стимулює війну.
У Харкові виправдали й випустили на волю екс-начальника Краматорського міськвідділу міліції Олександра Ковтуна. Хоча слідство встановило, що 16 квітня 2014 року він зупиняв колони 25-ї окремої повітрянодесантної бригади — в районі ринку на вулиці Островського в Краматорську й у селі під Краматорськом (див. відео: https://www.youtube.com/watch?v=lKwsFs_qGpc). Пред'являв службовий посвідчення, вимагав від військових складати зброю, під прицілами гранатометів роззброював десантників. Є показання, що організовані ним «плакальниці» підкладали під машину дитину. Причому всі судді з «трійки», яка судила Ковтуна, зареєстровані на окупованій території Донеччини.
«Так, був у нас такий начальник міліції. Організовував «ополчення». Потім, коли в Краматорську господарювали Гіркін і Ким (поставлений Гіркіним «комендант») працював під началом Гіркіна аж до звільнення Краматорська 4 липня. Його люди й інші злочини вчиняли — у одного з фермерів «відібрали» й порізали на метал майно. Блокування військових — його робота. Людей тоді його братва звідкись привезла, натягла з місцевого ринку. Там були й «ополченці» зі Слов'янська, які потім на цій техніці по Слов'янську їздили. Ковтун очолив акцію «міліція з народом». Усі менти, які були під ним, усе відділення встало за «ДНР». Мене вони не раз зупиняли — хотіли в підвал відвезти за український прапор, говорили, що я «правосек». Все, що відбувалося в Краматорську в квітні 2014-го — це була окупація місцевими бандитами й ментами. Міськвідділ роздав криміналу зброю. Але тоді я думав, що розхитати наших людей до стану, щоб вони один в одного почали стріляти, не вийде (але розхитали). Мені теж пропонували вступити в «ополчення»: «Ти зможеш збити «бабки», зможеш помститися своїм ворогам».
Показували посвідчення, яке мені дадуть — «НОД», але я сказав: «Хлопці, вас обманять, у вас нічого не вийде». А у Ковтуна й таких як він уже в березні-квітні була звідкись впевненість, що третину від України вони відріжуть під «Новоросію». Дайте розповім, як це починалося. З квітня 2014-го військові літаки почали часто літати над моїм селищем. Аеродром мав охорону, там базувався наш спецназ, але до середини квітня місцеве хуліганство («ополчення») почало оточувати аеропорт. І тоді ж приблизно я вперше побував у них на блокпості. Над моєю хатою пролетів транспортник, я взяв своїх малих, і ми поїхали подивитися. Усі дороги на аеродром були вже заблоковані. Не доїжджаючи метрів 50 до КПП, я побачив російський прапор і рядом, десь з десяток «ополченців». А у мене вже був український прапор на машині. Я їм кажу: «Хлопці, ви що тут?» А вони: «Бандеровець!». «Ви хворі, — кажу, — я місцевий». У мене вся машина розписана рекламою моєї фірми, мене багато хто знає в місті. «А чому у вас російський прапор?» — запитую. Один став загрожувати, що пляшку з запальною сумішшю кине в машину, інший — став передергувати автомат, але, побачивши, що у мене повна машина дітей, відмовилися від цих затій.
Кажуть: «Тут рядом «Правий сектор», рятуйся, розворотися». А неподалік чулися автоматні черги. Ну я розвернувся, об'їхав посадку, дивлюсь — а там два таких же дебіли, як ті, що на блокпості, дерева косять — стріляють у повітря чергами, зображаючи «Правий сектор». Росіяни прийшли в місто пізніше, вони жили в Краматорській прокуратурі й іноді патрулювали місто, але на мене не реагували — хоча я продовжував їздити з українським прапором. Я тоді працював на Станкострої (район міста) і робив теплі підлоги в православній церкві, часто їздив повз прокуратуру. А ось місцеві в балаклавах порувалися розправитися.
«Це було в ніч на 1 травня. В проміжку з однієї до трьох ночі. Знайомий, який обклеював мені машину рекламою напередодні вечором, сказав, що на аеродром, де базувалися наші, прийде цієї ночі підкріплення, і я поїхав зустрічати. Думав, скажу їм, що в місті людина сто зрадників — не більше — зображають «славу Новоросії». Зупинили мене на під'їзді до пасажирського аеродрому, у виноградниках (у нас у місті так: по одну сторону військовий аеродром, а по іншу — пасажирський, і по дорозі до пасажирського був блокпост).
«Виходи, туши фари». По колу стоять людина 10. Хто з «мухою», хто з кулеметом. «Ви українці?» Мовчать. «Росіяни?». Мовчать. З-за блокпоста в масках якісь виходять (обличчя ховали місцеві, а росіяни були без масок). Удар у потилицю — чвяк. Упав, піднімаюсь, окуляри шукаю. Почали рвати прапор на моїй голові. Кажуть: «Фашистський». «Ні, — кажу. — Це прапор моєї країни». Бандити в масках забрали все з кишень, один сів у машину й відогнав її за блокпост. Почали дзвонити куди-то, дізнаватися, що зі мною робити. «Гена» («комендант» міста), як я зрозумів з розмови, дав їм добро. Я зрозумів, що все — збираються завалити. Футболку скидаю, в коло: «Стріляй!» — розставляю руки. Почали переговорюватися військові («Чого він робить?»), що без масок (росіяни, говір не місцевий). Тут з «газелі» вилазить людина. Дивлюсь, а обличчя знайоме — його вже скрізь по інтернету показували.
«Стрілков»! Говорить: «Віддайте йому ключі й машину, нехай їде звідси». Послухалися, віддали гаманець, ключі, мобілку. Забрали лише флешку з реєстратора.
«Самуїле, давайте спочатку. Ви щасливий сім'янин, до війни жили як більшість місцевих. Поясніть — коли раптом почули себе патріотом України? Ви корінний краматорчанин?»
«А ось коли зрозумів, яке вчинено зрадництво. Міста. Країни. І СБУ, і міліція, й міська влада — усі зрадили місто, віддали його бандитам. Був такий момент, що навіть розплакався від несправедливості: було відчуття, що вся влада зрадила Україну. Просто взяли й повісили прапори «ДНР». І коли побачив, що за хлам (людський) стоїть на чолі цього «руху за Новоросію» — весь цей недосаджений, недострілений у 90-х, цей люд, який вирішив «піднятися» за рахунок зрадництва й мародерства, ось тоді я й став патріотом. На дому повісив прапор України. Народ у нас залякаємий — я проводив виховну роботу, зі всіма, кого знаю, з ким спілкувався, щоб менше боялися. Я ж на 17-му учаснику виріс (місто було поділено на учасники, і 17-й учасник — один із найбандитських районів), там усі мали бути дворовими патріотами, патріотами учасника, патріотами свого району.
Це все одно як в армію: обов'язково треба було або йти в банду й відстоювати свій район, або ставати лохом. У нас було поділення: баклани, промалолітки, малолітки, середняки, старики. Усе місто так жило, не тільки наш 17-й учасник. А якщо ти не йдеш у банду, значить — тебе скрізь будуть бити, значить — тобі треба під стінкою додому повертатися й постійно отримувати по голові. Ось і я в 15 років пішов у місцеве хуліганство, пройшов через цю школу. Хоча відраза до бандитизму у мене була ще раніше, але жити по-іншому тоді можна було лише потерпілим. З кінця 80-х люди поділилися на тих, хто боїться, й тих, хто тримає в страху. І мені здається, тоді вже було покладено початок «ДНР». Усі, хто створив цю систему, вони й зараз при владі. Господарі регіону — це бандити з 17-го учасника. Усі наші краматорські близнюки й пшонки. Це вони — батьки бандформувань, батьки місцевого «патріотизму», вони — організатори «ДНР».
«Як ви думаєте, чому вас залишили живим?»
«За останні 25 років я нікому нічого поганого не зробив, виконував свою роботу недорого й якісно, знаючи матеріальне становище краматорчан, тому що я дуже сильно вірю в Бога. І, може, ще тому, що серед найактивніших «ДНРівців» були мої старі знайомі. Навіть моя колишня класна керівниця, колишні працівники моєї фірми. Це ж вони, місцеві, спалили 4 травня 2014 року тролейбуси, старі газельки. Вони взорвали бензовози, розграбували контейнеровози й автосалони в Краматорську. Зображали злочини «бандеровців» і «нацгвардії», а під шумок грабували. Спаленими маршрутками й тролейбусами перегородили вулиці. Звонили мені — хвалилися, що ми дали свою відповідь за те, що сталося в Одесі 2 травня. А людям у місті вони ж говорили, що це «Правий сектор» безчинствує в місті — спалив тролейбуси (відео спаленого в Краматорську транспорту див. тут: https://www.youtube.com/watch?v=UggS7wEl9J0). Вони потім утекли зі своїми в Донецьк. А близнюки й пшонки залишилися. Вони й зараз продовжують панувати Краматорськом.
Ви думаєте, Пшонка-старший утік? Він залишається в місті — через своїх людей. А Близнюки, батько й сини, й не думали тікати.
«Ви були серед тих, хто допомагав вистояти українському спецназу в заблокованому аеропорту?»
«Передавав їжу й воду, а знайомий таксист — через лазівки, по полях, ризикуючи, возив це десантникам. Коли блокада закінчилася, ми розпізнайомилися з нашими десантниками — і з того, що я почув, я зрозумів, що їхнє начальство підштовхувало до того, щоб здати аеродром, і те, що вони його утримали — це було рухом їхніх сердець. Наших спецназовців в аеропорту було набагато менше, ніж думали «ДНРівці».
«І що зараз затівають ваші місцеві близнюки й пшонки в міськраді?»
«Ну, після всього що сталося в місті, це тільки байдужий до майбутнього своїх дітей може не вникати в долю міста. Я вирішив моніторити рішення виконкому, відстежувати роботу комісій, фіксуючи це на камеру, щоб знати їхні плани. Став ходити на засідання різних комісій, тому що хто організовував «ДНР» й допомагав Гіркіну, ті тепер нарядилися у вишиванки. Вони тут завжди грабували й вирішили, що це їхнє право. І той факт, що випустили Ковтуна, говорить, що близнюки й пшонки при владі. А громадськість у нас поки не дозріла: люди бояться з покоління в покоління. Хоча все має бути навпаки. Не бандитів треба боятися — а бандити мають боятися. Боятися має той, у кого неладно з совістю.
Ось два тижні тому міськрада вирішила, що місту не потрібні трамваї. Задумали вирізати рейки, тому що трамвай нерентабельний. Ця ідея ще з 2014 року у них витає. Встигли порізати на метал холодокомбінат, хлібозавод і консервний завод, і це все вже при Україні. Ось тепер поглядають на трамвай — уявляють, скільки ж там металу, й руки чешуться. Вже закуповують «богданів».
«Ви відвідуєте суди за прокурорами Сухініним і Гапєєвим, які перешкоджали контрабанді спирту й сигарет з «ДНР». Яка там ситуація по справі?»
«Підпільне спиртове виробництво у нас на Станкострої працює — ви можете переконатися в цьому в будь-який момент. Спиртовози їздять щодня, труба дымить, а прокурори сидять. По суду можу сказати, що їх звинуватили у хабарництві, а хабарів не видно (за матеріалами, які були показані в суді). І потерпілих я не бачив у суді ні разу. Колишній начальник з боротьби з економічними злочинами сказав, що він брав з підприємців, а з ними ділився — це все, на чому стоїть справа.
«Нещодавно не без вашої участі в Краматорську припинилася торгівля зброєю з окупованої Горлівки. Давайте поговоримо про контрабанду.»
«Дізнався, що можна купити автомат і навіть гранатомет, взяв на замітку, став розпитувати. Сказали мені, що в ресторанчику «RIA-пицца», біля готелю «Краматорськ», прямо за столиками сидять торговці, і я вирішив туди поїхати. Приїхав, сиджу, спілкуюсь з барменом, охоронцями, а рядом двоє беседують, потім до мене підсіли.
«Калаш хочеш? Вон «Таврія» стоїть, там 7 «калашів», ми з Горлівки». «Та ви що — тут же рядом СБУ» (у 200 метрах). А вони: «Та тихше ти — вони вон, сидять під ялинкою». Дивлюсь — дійсно: четверо, за столиком сидять. І почав це все записувати. Вони помітили й вивели мене. Потім ніч не міг заснути, місцевим силовикам довіряти не можна — вони ж здали місто. Позвонив у Київ. Через день мене викликали вже київські СБУшники. Кажуть: «Ось якби на тобі були наші звукозаписуючі пристрої, і ти зробив закупку». Більше я їх не бачив, але частину СБУшників викинули з Краматорська й поставили інших людей.
«Не буває такої ситуації, що до вас підходить хтось знайомий чи незнайомий і говорить: «Друже, навіщо ти носився з цим українським прапором? Що дала ця українська влада? У місті ж нічого не змінилося?» Не говорять вам так?»
«Хто говорив — дурачок, хто говорив: «Дітей не жалує», а я говорив: «Краматорськ — це Україна! Була, є й буде!» Я став рупором — іншого виходу немає. Деякі попереджають, що мені хребет зломають. Але я думаю, що «ДНР» вивіз, значить і решту вивезу. Не для того ми з дружиною дітей рожали, щоб вони в такій країні жили. Родичі ще в 90-х уїхали в Америку, а я не хочу, називаю це зрадництвом, тим більше в важкий час для міста. Знаю, що майбутнє у України крутіше, ніж у Європи.
«І в чому ви бачите позитив? Є він хоч у чомусь за 3 роки?»
«Був страшний дух депресії в місті, коли була «ДНР». Зараз настрій інший. За гроші західних донорів щось робиться. Більше почали оглядатися на громадськість — і на місцевих, і на приїжджих. На тих же європейців. Але я б донорам не радив вливати гроші в Україну лише за один паперовий звіт.
«Як ви думаєте, якою має бути стратегія щодо Донбасу?»
«Я думаю, що у частини місцевих була образа — скинули їхнього Президента, а їм не можна? І в окупації люди пережили психологічну травму. А відрізати окуповані території не можна — там же наші люди. Навіть не так важливо — за Україну чи проти. Блокаду я б теж не робив. Думаю, що так само, як ти хочеш, щоб з тобою поступали люди, так і з людьми треба поступати. Україна має ставитися до «ДНР» так, як ФРН до ГДР. В Одесі й Києві теж хватає тих, хто за Росію, повірте. Але Путін відзове своїх солдатів (я в цьому впевнений — в певний момент просто погрузить в вагони й заберу додому), і тоді «ополченці» розбіжаться. Пройде час, і ми станемо єдиною країною. А поки треба боротися з контрабандою, вона стимулює війну».