За нинішньої влади в Україні ДБР не буде. З однієї простої причини. ДБР нинішня влада розглядає як інструмент для вимагання та шантажу. Яким вона й нині чудово займається за допомогою ГПУ та послушного президентського клоуна на прізвище Луценко. Відповідно, передавати ДБР функції слідства? Глупо. А як же я харчуватися буду? – як би говорив Юрій Вітальйович Луценко. Тож не сподівайтеся. Незалежного слідства в Україні за цієї влади не буде. Так само як і справді незалежної України теж. Треба сказати, що ідея створення ДБР, на якій наполягають західні партнери України, для Петра Порошенка з самого початку здавалася дуже небезпечною. Передусім через те, що ДБР в принципі могла б зайнятися й самим Петром Олексійовичем. А поводів, судячи з «записів Онищенка» та всієї біографії нашого Президента, вистачить на п'ять довічних. Отже, передусім Порошенко хотів мати вплив на обрання голови ДБР та на його затвердження. Заради чого спокійненько плюнув на Конституцію та присвоїв собі право призначати директора ДБР. Про це ще в жовтні в «Дзеркалі тижня» писав екс-заступник голови СБУ Віктор Трепак.
«Державне бюро розслідувань (ДБР) абсолютно штучно «загнали» під президента ще на етапі прийняття профільного закону, встановивши, що директора ДБР призначає президент. Про це пише у своїй статті для ZN.UA екс-заступник голови СБУ Віктор Трепак. Він зазначає, що Конституція, яка передбачає виключний перелік повноважень глави держави (що неодноразово у своїх рішеннях відзначав Конституційний суд), таким правом його не наділяє. Читайте також: Матіос вважає, що закон про ДБР суперечить УПК та загрожує правам людини. «Тому встановлений законом порядок призначення директора ДБР спочатку ставить під сумнів легітимність (конституційність) діяльності цього органу, що у разі політичної необхідності може привести до блокування його роботи та розвалу розслідуваних ним справ. До того ж, як свідчить зовсім недавня вітчизняна практика, такі неконституційні кроки ведуть до узурпації влади.» Потім Петро Олексійович, як досвідчений шулер, вирішив перестрахуватися й створити настільки розпливчасті критерії для відбору членів Конкурсної комісії, що відбирає кандидатів на посади в ДБР, що її діяльність у будь-який момент могла б бути визнана незаконною.
Що, власне, нині й відбувається. Згідно з профільним законом, Конкурсна комісія – основний орган, відповідальний за відбір та формування «верхівки» ДБР. Формується комісія «квотним» способом: три особи від президента України, три від Кабінету міністрів та три від Верховної Ради. Закон також встановлює чіткі вимоги до осіб, які претендують на місце члена комісії (ст. 11 ч. 3): «Членами конкурсної комісії можуть бути особи, які мають бездоганну ділову репутацію, мають вищу юридичну освіту, високі професійні та моральні якості, громадський авторитет». Щодо бездоганної ділової репутації, моральних якостей та громадського авторитету розповімо докладніше пізніше. Але самі по собі ці критерії в сьогоднішній Україні дуже й дуже умовні.
Отже, хто ж представляє в комісії Президента? Роман Андрійович Майданик, голова Конкурсної комісії – завідувач кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Доктор юридичних наук, професор… Напрями наукової діяльності – цивільне право, сімейне право, міжнародне приватне право. Так, дійсно, репутація, судячи з інтернету, чиста. Спеціалізація, правда, для комісії з ДБР дивна – цивільне право, сімейне право… Але ладно, йдемо далі. Віктор Афанасійович Самохвалов – професор кафедри теорії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Перша вища освіта – історичний факультет цього ж університету. Друга – юридичний факультет університету (1996 рік). З 2004 р. – голова постійно діючого третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати. У 2005 обраний Всеукраїнським з'їздом третейських суддів на посаду голови третейського суду України.
Активно обслуговував попередню владу. Зокрема, юридично обґрунтовував «істинність» так званого «Мовного закону Кивалова-Колесниченка». Взагалі, треба сказати, що робота на юрфаці Київського університету є крайньо поганою рекомендацією. І підставою для серйозної перевірки. (Жарт.) Але дика корумпованість цього факультету широко відома ще з 90-х років. І, на жаль, не змінилася нині на краще. Йдемо далі по президентському «пулу». Тетяна Володимирівна Сліпачук, з 1994 по 2004 р. – генеральний секретар МКАС при ТПП України. З 2004 до 2011 р. – партнер ЮФ «Василь Кисіль та партнери», керівник практики міжнародної торгівлі та міжнародного арбітражу. З 2011 по нині – партнер ЮФ Sayenko Kharenko, керівник практики міжнародної торгівлі та міжнародного арбітражу.
Питань немає, крім того, що яке відношення спеціалізація пані Сліпачук має до діяльності ДБР? Квота Верховної Ради. Бухарев Владислав Вікторович – народний депутат, фракція «Батьківщина», член комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. 1992–2007 рр. – служба в органах Служби безпеки України на оперативних та керівних посадах. 2007–2010 рр. – Державна податкова адміністрація України – начальник податкової міліції, перший заступник голови. 03.03–07.07.2014 – Служба безпеки України, перший заступник голови. Освіта – Київське вище військове інженерне училище, інженер-зв'язист. Дейдей Євген Сергійович – член фракції партії «Народний фронт», член комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Досвід роботи: з 04.2014 рр. – Головне управління МВС України, м. Київ – координатор батальйону міліції спеціального призначення «Київ-1». З 10.09.2014 р. – військова рада політичної партії «Народний фронт», член ради.
З 27.11.2014 р. – народний депутат України VIII скликання. Освіта: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, політологія. Паламарчук Микола Петрович – фракція «Солідарність», БПП. Перший заступник керівника комітету ВР України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, генерал-лейтенант міліції. Освіта: юридична, Харківська національна юридична академія. Слід зазначити, що з усього складу комісії лише у двох осіб є великий досвід оперативної та керівної роботи в правоохоронних органах та спецслужбах – у Владислава Бухарева та Миколи Паламарчука. Решта – більше теоретики, причому в інших галузях права. Квота Кабінету міністрів України: Монастирський Денис Анатолійович, з 2005 р. – Хмельницький університет управління та права (кафедра теорії та історії держави та права). Кандидат юридичних наук. Сфера наукових інтересів: теорія права, законодавчий процес, парламентське право, ефективність законодавства. Севостьянова Наталія Іларіївна, секретар Конкурсної комісії – у 2008 році закінчила Одеську національну юридичну академію за спеціальністю «Правознавство».
Має освітньо-кваліфікаційний рівень магістра права. У 2011 році закінчила аспірантуру Одеської національної юридичної академії, отримала науковий ступінь кандидата юридичних наук. 03.2012–03.2014 – доцент кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія». 2013 р. – отримала свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю. 03.2014–01.2015 – урядовий уповноважений з питань Європейського суду з прав людини. З 14.01.2015 – перший заступник міністра юстиції України. Стойко Іван Михайлович. 2002–2005 рр. – Верховна Рада України, народний депутат України IV скликання. 2005–2007 рр. – Тернопільська обласна адміністрація, голова. 2007–2012 рр. – Верховна Рада України, народний депутат України VI скликання. Освіта: Сиктивкарський державний університет, історичний факультет. Тернопільська академія народного господарства, факультет економіки та управління. Національна академія державного управління при Президентові України, кафедра управління суспільним розвитком.
Усі непогані люди. Спеціалізація, втім, і робочий досвід – знову повз касу. За винятком разве що Івана Стойко, який у якості радника міністра внутрішніх справ курує зону АТО та з цієї зони не вилізає. Що для ДБР дуже актуально, оскільки саме на бюро «впадуть» усі військові злочини. І ось тепер починається найцікавіше. Комісія попрацювала вже майже рік. Заслухала десятки розумних та не дуже кандидатів. Члени комісії вже в загальних рисах визначилися з вибором і в кінці цього року, на початку наступного мали остаточно обрати директора ДБР та його заступників. І тим самим запустити його діяльність. Але раптом, звідки не візьмись, з'явився європтиміст Мустафа Найєм і заявив, що мовляв діяльність комісії незаконна, оскільки у двох її членів немає юридичної освіти. Що характерно, у Владислава Бухарева, з його величезним оперативним досвідом, та Івана Стойко, який займається зоною АТО. Насправді – не питання.
Уйдуть ці люди без проблем, але навіщо робити їх крайніми в розвалі самої ідеї ДБР? Рада, що не знала про це, коли голосувала за список комісії? Європтимістів влаштовували крайньо розпливчасті критерії «громадського авторитету» та так далі? Європтимісти не розуміють, що вибиваючи саме цих двох членів комісії, вони вибивають саме альтернативну позицію. Альтернативну представникам Порошенка. Чи ж європтимісти нарешті зрозуміли всю небезпеку того, що така потужна дубинка як ДБР опиниться повністю під контролем Порошенка, і вирішили «перезапустити» процес її створення, відтягнути момент, коли Президент цією дубинкою почне мочити будь-яку опозицію? Так, у такому разі Найєма можна зрозуміти. Але справа в тому, що найімовірніше вибулих членів комісії просто замінять більш лояльними до його святійшості. І протягнуть на директора безбарвного та безвільного виконавця волі Порошенка – Горащенкова. Або ще когось з такими ж органолептичними властивостями. До речі, цікавий момент щодо Горащенкова помітила блогерка Алена Яхно.
Цитуємо: ««Я був успішним адвокатом», – Горащенков говорить комісії. «Розумієте, я адвокатською практикою займатися не встиг, ліцензію дали пізно», – говорить той же Горащенков у кулуарах буквально через 10 хвилин. –––––––– Господи! І цей пупсик, який плутається в показаннях, – головний фаворит конкурсу. Претендент на посаду головного слідчого країни. Свято-свято…» А може, все буде простіше, і Порошенко дійсно скористається цим випадком, щоб конкурс, що пройшов, зарубати й почати все заново. З виборів членів комісії. Тим самим відсунувши створення ДБР на невизначений час. І цьому дуже буде радий кум Порошенка – Юра Луценко, нині виконуючий обов'язки генпрокурора. Тому що без слідства, якщо воно перейде до ДБР, Юрі стане дуже сумно й голодно. І він може почати худнути. І пити. А це погано для здоров'я. І сімейних закромів. Втім, Юра на всякий випадок перестрахувався й розробив законопроект про продовження строку здійснення прокуратурою функцій слідства.
А чого ж? «Про це, зокрема, заявила заступниця генпрокурора Анжела Стрижевська. Вона зазначила, що згідно з законом, що набув чинності 20 листопада 2012 року, новому Кримінальному процесуальному кодексу, генпрокуратура повинна передати функцію слідства державному бюро розслідувань до 20 листопада 2017 року. Стрижевська вважає, що ДБР не зможе до цього строку в повній мірі розпочати свою діяльність, і передача таких повноважень від генпрокуратури є недоцільною. У зв'язку з цим генпрокуратура розробила законопроект, яким передбачено продовження строку здійснення нею функцій слідства.» Чесно кажучи, у всій цій ситуації найбільше настороженості викликає не дрібна возня навколо комісії. Настороженості викликає патологічне бажання Порошенка підмяти під себе всі силові структури. І нині існуючі, і ті, які лише плануються. Останній незалежний бастіон – Аваков, Порошенко має намір таки помножити на нуль. А все решта й так під ним. І чомусь все більше згадується товариш Сталін. Який спочатку методично видавлював або вбивав вчорашніх соратників на кшталт Троцького, Зінов'єва або Бухаріна.
А потім тупо почав їсти простих людей у великих кількостях. Подібна монополізація влади говорить про глибоке психічне нездоров'я. І не може не настороженості викликати. Перефразуючи класика: «Обережно, цей кондитер готуватиме дуже гострі пиріжки». Сергій Ніконов, «ОРД»