Справа Валентина Бика: чому розслідування тягнеться два роки без доказів

Нещодавно мені нагадали, що колишнього керівника Департаменту контррозвідки СБУ Валентина Бика судять уже другий рік. Йому вменяють те, що він зустрічав і супроводжував у Києві співробітників ФСБ, які приїжджали, та те, що передавав (через YouTube!) до ФСБ відео з нашого Майдану. Оскільки за своєю суттю це не являлося злочином у той час (через дію міжнародних угод, які, можливо, й досі не розірвані), то прокурори й судді розважаються перегляданням цих самих відео на засіданнях. А їх, до речі, більше двохсот штук. І ось головна парадоксальність: цілий генерал-майор, начальник Департаменту контррозвідки СБУ, у критичні для країни дні займається чим? Він особисто, через службовий комп'ютер передає до ФСБ понад двісті відео вуличних зіткнень. Причому, припускаю, зроблених не лише оперативниками, але й журналістами. Ось така у нас «контора». Супермогутня. І це затягування процесу над Биком — воно дурне й підле.Якщо вам нічого по суті пред'явити — навіщо беззаконствувати? На Бику немає крові? Немає. Чим він займався в «конторі»? Та всякою дурницею займався, по нашому форумі шарився, потім оперативні донесення складав. Нічого особливо шкідливого, на відміну, наприклад, від того ж Ганжи, який чомусь випав з поля зору правосуддя. Заплатив, мабуть? Прізвище у плані «Бумеранг» згадане? І що? Там багато прізвищ згадано. Кажуть, що й Гриценко був, та потім затер. Бойко вот був. І нічого, тепер керує Черкаською управою, серйозними справами займається. Бик пише про особисті мотиви. Мовляв, Наливайченко його ненавидить за те, що Бик його розробляв як американського шпигуна. І смішно пише про те, що Наливайченко мовляв і справді шпигун, тому що співробітникам ЦРУ на Володимирській, 33 цілий кабінет виділив.Знаєте, чому смішно? Тому що співробітники ЦРУ на Володимирській ще з 1991 року регулярно бували й знайомилися з будь-якими документами. Ще за часів Марчука й Малікова. І навіть просили керівництво оградити їх від надмірної люб'язності співробітників СБУ. Які товпами ходили в надії завербуватися. Не розуміючи, що їхні послуги співробітникам ЦРУ абсолютно не потрібні. Потім, при зміні влади, кабінети співробітників ЦРУ займали співробітники ФСБ. І точно так само їх переслідували співробітники СБУ з намірами завербуватися. На жаль. Така у нас історія. Як у дівчат на Окружній. А керівництво при таких змінах завжди починало один одного розробляти. То Шатковський з Макаренко розробляють Смешка як американського шпигуна, то навпаки. Ну чисто якісь дурні ігри. Тому краще не позоріться й не гайте час. А то ж Луценко теж то міністр був, то в'язень, тепер генеральний прокурор. Якщо немає доказів, то відпустіть людину, вже й так два роки сидить. Не позоріться.Особливо дивно звучить у його зверненні твердження про те, що Майдан розстрілювала нинішня влада. Ну немає ж у Бика доказів цього. А якщо немає — то навіщо говорити? Ну гаразд. Спишемо на в'язничний стрес. Не образжайте один одного, діти. Ви й так, по життю образжені.Де-то за закритими дверима Служби безпеки України. — Панове, я змушений повідомити вам найнеприємнішу новину… — дещо розгубленим голосом проговорив шеф. — До нас їде ревізор? – обережно посміхнувся молодий співробітник. — Звільню. За статтею, — беземоційно відреагував начальник на затасовану фразу, відому ще зі школи, й продовжив: — Там (він піднявши вказівний палець до стелі й закотив очі) вимагають негайних результатів. Не-гай-них, розумієте? Мовляв, у країні неспокійно, ворог не спить, світова закулісся… ні, це не звідси… Загалом, держава в небезпеці, а у нас ні однієї серйозної справи. Ні однієї! А ж п'ята колона, кажуть, у нас напевно ого-го – шкодять, розумієте, без устану й перерви на обід. Треба б щось зробити, а то не ровен час, за нас візьмуться… — Ну як же, ми ж уже кілька справ того… зробили. Все, як положено: державна зрада, загроза безпеці, суверенітету й територіальній цілісності країни, — відповів один із найдосвідченіших співробітників міністерства, який пережив не одного начальника, а тому ставився до гніву вищестоящих філософськи. — Це які ж? – перейшов на грозний шепіт і перекосився шеф. – Якогось моряка схопили? Бізнесмена заподозрили, що гроші сепаратистам давав? Та це ще ті самі гроші надвоє сказали… Журналіста під суд відправили? Ну, або блогера – хто їх там розбере? А я вам кажу, справа потрібна серйозна, гучна, світового, можна сказати, масштабу, розумієте? І терміново! — Тоді нам потрібен український Сноуден, не менше, — подав із кута тоненький голос стажера. — Хто?! – почав наливатися кров'ю шеф, але тут же спохватився. – Сноуден? Це який у Шереметьєво жив? WikiLeaks і все таке? А що, це думка… Молодець, хлопче! — Тільки де ж нам його взяти? – скептично спитав досвідчений. Повисла пауза. — А якщо… — несміливо запропонував хтось з галерки, — якщо… Бика, — видихнув він майже приречено. — Бик-то тут причому? – нудним голосом поцікавився досвідчений. — Біііііііік? – майже стверджувально й навіть якось радісно протягнув шеф і мстиво посміхнувся своїм думкам. – А що, кандидатура цілком підходяща. Принесіть особову справу!З досьє генерал-майора Володимира Бика: «Бик Володимир Валентинович. Народився 16 жовтня 1959 року в місті Харкові… Перебуває на дійсній військовій службі як кадровий офіцер Служби безпеки України з 24 вересня 1980 року, загальна вислуга становить 37 років. У лютому 1996 прийняв присягу на вірність народу України. З 13 квітня 2012 року до 5 лютого 2014 року керував Департаментом контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБУ. З 5 лютого 2014 року указом президента Віктора Януковича був призначений начальником Департаменту контррозвідки СБУ. 26 лютого 2014 року був звільнений указом в.о. президента Олександра Турчинова. Має ордени «За мужність» III ступеня й «За заслуги» III ступеня».Двома днями пізніше. — Ну що, стажере, сам придумав – тобі й починати. Там старші товариші запросили дані про Сноудена у американських колег (благо, ми тепер дружимо), так що як пришлють – приступай. Сильно не креативничай, американці вже без нас постарались – бери абзацами й переробляй на наш лад, адаптуй, так би мовити, до місцевих реалій. Так, мовляв, і так, злив секретні дані ворожій державі, хотів навредити країні, зрозумієте, її репутації… або як там тепер говорять?.. о, імідж, точно, на міжнародній арені. Загалом, постарайся, щоб без проколів. І, розвернувшись на п'ятах, шеф вийшов, весело насвистуючи мелодію про «нашу службу». — Ага, щас, — язвливо виговорив стажер. – Не вистачало мені тільки всі 853 томи справи Сноудена читати. Ну-ка, давай погуглимо… Едвард Сноуден, enter… Бінго! Ось він весь, як на долоні. Отже, приступимо…Підготовка справи «українського Сноудена»: замітки на полях Сноуден: Працював у Агентстві національної безпеки США… Отримав допуск рівня Top Secret/Sensitive Compartmented Information; на думку експертів, у Сноудена був доступ не лише до цілком секретної, але й до «Спеціальної розвідувальної» інформації, яка містила технічні деталі розвідувальних операцій США й їхніх союзників. Бик: (читає особову справу) «Володимиру Бику як керівнику самостійного функціонального оперативного підрозділу СБУ, відповідно до «Дозволу на передачу секретної інформації» на підставі угод між урядами держав про взаємний захист секретної інформації, було надано право на передачу іноземній стороні секретної й цілком секретної інформації у сфері відповідальності Департаменту до іноземних спеціальних служб». (На полях: «Навіть вигадувати нічого не треба!») Сноуден: Під час роботи на американські спецслужби Сноуден все більше розчаровувався в їхній діяльності. Так, за його словами, у 2007 році він став свідком того, як співробітники ЦРУ завербували швейцарського банківського служащого. Спочатку вони навмисне напоїли його й переконали сісти за кермо й поїхати додому. Коли ж він був арештований за керування в нетверезому стані, агенти ЦРУ запропонували йому допомогу, що дозволило завербувати його для отримання доступу до банківських секретів. За словами Едварда Сноудена, тоді він вперше задумався про розголошення службових таємниць, але не зробив цього. Бик: Під час роботи в СБУ Володимир Бик все більше розчаровувався в її діяльності. Так, ще у 2010 році він став свідком… (На полях: «Чорт, свідком чого? Як п'яний чиновник за кермо сів, а потім його цим шантажували? У нас так чи не кожен другий їздить – й уваги ніхто не звертає. А тут на тобі – завербували! Половину країни так завербувати можна… Не годиться мотив, повернутися до питання пізніше»). Тоді Бик вперше задумався про розголошення службових таємниць, але не зробив цього. (На полях: «Дивно якось звучить, ну гаразд») Сноуден: Колишній агент ЦРУ Едвард Сноуден опублікував секрети американських спецслужб на ресурсі WikiLeaks, які стосувалися конфліктів в Іраку й Афганістані, й тим спровокував світовий скандал. У січні 2013 року Сноуден звернувся до журналістів і повідомив, що володіє важливою секретною інформацією. При цьому Сноуден не розкривав свого імені — спілкування відбувалося через зашифровані e-mail повідомлення. За твердженням голови АНБ Кіта Александера, Сноуден передав журналістам до 200 тисяч секретних документів. Всього ж, за даними закритого доповіді Пентагону, Сноуден викрав 1,7 мільйона секретних файлів, більшість документів стосуються «життєво важливих операцій американської армії, флоту, морської піхоти й військово-повітряних сил». Бик: (На полях: «Навіщо, чого ради міг робити це генерал-майор СБУ? А нехай він не прийняв Євромайдан і вирішив діяти в інтересах країни-агресора, якій крайньо потрібні були компрометуючі Україну відомості, наприклад… Як й було наказано, наблизимо до місцевих реалій») У грудні 2013 року генерал-майор повідомив колегам із ФСБ, що зібрав в інтернеті відеоролики про протистояння влади й народу, й готовий продовжувати підривну діяльність далі. Володимир Бик на ресурсі BikiLeaks (закреслено з позначкою «перегин») на відеохостингу YouTube опублікував 257 документальних відеороликів, які стосувалися подій Революції, чим спровокував… (На полях: «Що ж він спровокував, блін? І де він їх взяв? Не сам же з камерою по Майдану бігав, в кінці кінців?») … чим допоміг країні-агресору у веденні інформаційної війни, спотворенні фактів і підриву іміджу держави в очах світової спільноти. Крім того, підривна діяльність Бика привела до анексії АР Крим і початку війни на Донбасі (На полях: «Ось це я наворотив… Але нічого, зато звучить солідно») При цьому Володимир Бик абсолютно не приховував свого імені. Більше того, діючи з особливим цинізмом, він не став відправляти інформацію з анонімної поштової скриньки, а скористався офіційною електронною поштою Департаменту СБУ. Сноуден: Розуміючи небезпеку, яка нависла над ним, Едвард Сноуден під приводом поправки здоров'я покинув США й відправився до Гонконгу, а пізніше прилетів до Москви, де провів більше місяця в транзитній зоні аеропорту «Шереметьєво». Пізніше він отримав тимчасовий притулок у РФ. Бик: Переконаний у власній невразливості й безкарності через надмірну самовпевненість, викликану 37-річною службою в органах безпеки, Володимир Бик вирішив не покидати межі країни, як це раніше зробили багато його колег, щоб таким чином не дати навіть опосередкованого доказу своєї вини. (На полях: «The end. Фуууух… Але взагалі, це він даремно. Міг би безтурботно доживати життя в «Шереметьєво»)Пройшло пару тижнів. Кабінет самого головного прокурора країни. На килимі перед столом стоїть обвинувач помельче й тихо мямлить: — Я все розумію: важливість моменту, країна в огні, ми на варті, бдимо на всіх рубежах й все таке, але як ви собі це уявляєте? Тут не те що журналісти не повірять – діти засміються. А колег і взагалі половину загубимо – животи надірвуть аж до летального наслідку. Ну, смішно ж, ей-богу! — Відставити «смішно»! Батьківщина сказала треба – значить, треба! — Але як, як я з'явлюся з цим у суді? Ну нічого ж немає, нічогісінько! Ні доказів, ні свідків, ні визнання! Та що там… логіки елементарної немає, здорового глузду – ні грама… Що я на засіданнях говорити буду? – розгубленим голосом хлопав віями той, що помолодше чином. — А що тобі говорити-то? Не знаєш, що сказати – мовчи, золоте правило. Можеш багатозначно надувати щоки іноді. Або бровами загрозливо шевелити. А на всі претензії відповідай, що справу треба розглядати в комплексі, тобто без перегляду всіх 257 роликів ніяк не обійтися. Обіцяй, що всі розяснення дашь потім. — А коли ролики скінчаться? — До того часу або осел заговорить, або падишах сдохне, — не дуже впевнено сказав самий головний. – У будь-якому разі, іншого виходу немає, раз їм український Сноуден знадобився. Виконувати! — Є! — молодший нервово ковтнув й попятився до виходу.Перед початком судового процесу. Нарада адвокатів Володимира Бика. Захисники в недоумінні. — Бреееееед… Ну бред же! — Звичайно, бред, але вибудувати стратегію захисту все одно треба. — Як ми повинні захищати людину від звинувачень, які не лізуть ні в які ворота? Це ж «Аліса в країні чудес» якась! «— Я цього листа не писав. Там немає моєї підписи. — Тим гірше! Значить, ти щось погане задумав, інакше б підписався!» — Спокійно! Давай по букві закону. Мав Володимир Бик право збирати й зберігати ці відеоролики? Нехай навіть здійснення ним цих дій ніким не доведено. — Повне. Стаття 34 Конституції: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання безладам або злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, або забезпечення авторитету й неупередженості правосуддя». — Ніяких обмежень введено не було. Військовий стан не оголошено, Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між країнами не денонсований, дипломатичні й торговельні відносини підтримуються, як ніби нічого не сталося… — Гаразд. А міг він у той момент співпрацювати з колегами із ФСБ? — Жартуєш? Не просто міг – був зобов'язаний як начальник Департаменту! Договір про співробітництво й взаємодію між СБУ й тоді ще Міністерством безпеки РФ був підписаний ще у березні 1992 року. І з дозволу голови СБУ генерал-майор «мав право підпису зашифрованих телеграм для передачі інформації до ФСБ РФ, а також до спецслужб інших держав». — Не розпалюйся! Судячи з усього, суд буде не швидким, і міцні нерви нам ще знадобляться.Судді, вивчаючи матеріали справи: — Гм…Генерал-майор пройшовся по камері СІЗО, зосередженно стиснув скроні й устало вздихнув. — Два роки, уже цілих два роки… Шпигуна вони знайшли, Сноудена спіймали. Та вам тільки в козаків-розбійників грати й метеликів на лузі сачком ловити, салаги, — на обличчі з'явилася недобра посмішка. – Ну, нічого, сміється той, хто сміється останнім… Я вам усім доведу, що нічого не вчинив, виведу вас на чисту воду! Продовження слідує, панове присяжні засідателі, продовження слідує… Як би сказав сам Сноуден, to be continued, gentlemen's, уж це я вам обіцяю!..Відкрите звернення генерал-майора СБУ Володимира Бика: «Я, генерал-майор Служби безпеки України Бик Володимир Валентинович, понад два роки перебуваючи під вартою за звинуваченням у державній зраді за частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України, хочу офіційно заявити, що не визнавав і ніколи не визнаватиму вину й буду до останнього відстоювати свою невинність. 05 лютого 2014 року, маючи за плечима 34 роки бездоганної служби, я був призначений начальником Департаменту контррозвідки СБУ, а у листопаді того ж року на підставі наклепницького доносу мені були пред'явлені безпідставні звинувачення, які за весь період розслідування так і не знайшли свого підтвердження. Незважаючи на відсутність доказової бази в кримінальному провадженні, розслідування передало справу до суду. Сторона обвинувачення, розуміючи безнадійність свого становища й відсутність об'єктивних даних, які можна взяти до уваги, обрала тактику затягування процесу, перешкоджаючи судам у винесенні об'єктивного рішення й порушуючи конституційні норми й закон «Про прокуратуру», які вменяють у обов'язки прокурора не лише доводити винність підсудного, але й запобігати необґрунтованому й несправедливому його засудженню. Навязаний обвинуваченням сценарій судових засідань зводиться до багатогодинного перегляду відеороликів, які не містять державної таємниці й досі перебувають у відкритому інтернет-доступі. Ці відеоматеріали ніяким чином не вплинули на імідж України й не могли стати причиною анексії Криму або загострення ситуації на Донбасі, як це говориться в обвинувальному висновку. У результаті я й мої адвокати опинилися заручниками ситуації, під час якої досліджуються хибні факти, доказів моєї причетності до яких немає й бути не може. Разом з тим я стверджую, що не порушував Присяги, даної народу України, завжди діяв у межах своїх повноважень, відповідно до чинного законодавства, посадових інструкцій, наказів керівництва Служби безпеки України й офіцерської честі, не мав мети дискредитувати Україну в очах світової спільноти або навредити її суверенітету й територіальній цілісності. З усією відповідальністю можу заявити також, що ці звинувачення мають замовний характер. Сам факт того, що реальні організатори трагічних подій 2014 року досі не встановлені, свідчить, очевидно, про незацікавленість влади в їхньому виявленні, ймовірно тому, що частина винних у масових розстрілах на Майдані на сьогодні продовжує залишатися її представниками. Вважаю, що влада намагається їх прикрити цим кримінальним делом, імітуючи діяльність щодо виявлення організаторів й пред'являючи суспільству людей, до цих подій непричетних. Тактика ефективна вдвічі, якщо врахувати представлену можливість «розрахуватися особисто». Діяльність СБУ завжди передбачала офіційні зв'язки й взаємодію з представниками служб безпеки різних іноземних держав, але це затверджувалося на державному рівні й здійснювалося в межах українського законодавства у сфері інтересів України. Усі службові заходи й контакти з представниками іноземних держав за моєї участі також були чітко регламентовані. Чого не можна сказати про діяльність Валентина Наливайченка на посту голови СБУ у період з 2006 по 2010 рік, яка була спрямована на підтримання широкої мережі неофіційних контактів із числа представників і кадрових співробітників ЦРУ, у числі яких — Джеффрі Іган, Марк Бугей, Чак Левін, який мав власний кабінет № 102 на першому поверсі в будівлі Центрального апарату на вул. Володимирській, 33, а також інших кадрових співробітників-агентуристів спецорганів США. Неофіційні зв'язки з американськими спецслужбами представляли загрозу інтересам України, відкривали доступ до інформації, яка мала державну важливість, й створювали сприятливі умови для шпигунства на шкоду нашій країні й виключно в інтересах США. Інформація, якою я володів, як і наші особисті ідейні розбіжності, стали причиною того, що спустя 3 тижні після свого повернення на посаду голови СБУ Валентин Наливайченко через доноси своїх підлеглих Вадима Кочетигова й Михайла Сакали в порядку особистої помсти реалізував план, який мав на меті вирішити одночасно два завдання: «призначити» винного й позбутися особистого противника. Замовний характер звинувачень підтверджує й публічна заява Головного військового прокурора України пана Матіоса, який у інтерв'ю від 14 березня 2016 року, ще до завершення судового розслідування, представив інкриміновані мені дії як доведені. Я розцінюю його заяву як чергову спробу тиску на суд й впливу на громадську думку з метою сформувати в громадській свідомості образ злочинця, змовника й «ворога народу». Подібні публічні висловлювання небезпечні тим, що не лише відводять розслідування від реальних організаторів лютневих подій 2014 року, але й демонструють повне нехтування законом й принципами презумпції невинності, й це відбувається з мовчазної згоди нинішніх представників влади. У цьому зв'язку дозволю собі нагадати нинішнього Генерального прокурора України пана Луценка, який, постраждавши від несправедливого вироку, при призначенні на посаду обіцяв перешкоджати беззаконню й виконанню політичних замовлень, захищаючи закон. За можливість жити по-новому обіцяв боротися й Президент Петро Порошенко. Але незважаючи на обіцянки, це виходить не у всіх – ні в країні в цілому, ні в межах окремо взятого кримінального провадження. Але саме такий стан речей дискредитує Україну в очах всього світу набагато більше, ніж ті самі 257 відеороликів, розміщені на каналі RePost у Youtube. І панові Президентові, як і іншим високопоставленим особам, час над цим серйозно задуматися. Честь маю!»