Момент істини: чому в офіційному списку полонених українців понад 40 загиблих. Це давно мав зробити хтось. Нарешті це сталося: Надія Савченко опублікувала списки осіб, яких визнають живими та такими, що перебувають у полоні, а також списки з «бажаними полоненими», які надають українська сторона та представники так званих ЛНР і ДНР. Остання категорія — це, найімовірніше (з впевненістю на 90%), загиблі. І їхні тіла навіть є в наявності, але вони не ідентифіковані. Тепер, нарешті, можна публічно розповісти про те, про що раніше говорити було неможливо. Про ідентифікацію загиблих, частина яких вважається полоненими. Зараз можна проаналізувати лише список наших полонених, оскільки самопроголошені «ДНР» і «ЛНР», наскільки мені відомо, у свій час відмовилися надавати інформацію про неідентифіковані тіла, які перебувають на «тій» території. Офіційний список осіб (полонених), яких вимагає видати українська сторона у представників сепаратистів на Мінських переговорах, складається зі 119 прізвищ (однак за нумерацією — 121 позиція, оскільки два номери пропущені).
Чомусь у цьому списку фігурує «кіборг» Тарас Колодій, якого напередодні свят звільнили з полону. Самопроголошені республіки з цього списку підтверджують наявність лише 38 осіб (і додають ще 4-х українських заручників, яких немає в наших списках). Беглий погляд на список зі 119 осіб, складений у СБУ, приводить до таких висновків: 1. У списку є кілька суттєвих граматичних помилок у прізвищах. Важко повірити, що такий документ українські чиновники могли комусь або де-небудь показувати: невже ніхто з них уважно його не читав? Наприклад, у переліку фігурують пункти «Віктор Анатолійович Кумановський, 19.02.1975 р. н. (№ 58)» та «Віктор Анатолійович Нумановський, 12.02.1975 р. н. (№ 77)». Зрозуміло, що це одна й та сама особа, але перша буква в прізвищі другого варіанта написана неправильно. Йдеться про солдата-прикордонника Віктора Анатолійовича Кумановського, який пішов з життя 7 серпня 2014 року. На місці його загибелі 23 листопада 2014-го працювала група дослідників Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Тоді там було знайдено сім тіл прикордонників.
Одним з них і виявився Віктор, якого перепоховали на батьківщині ще в серпні 2015 року. Інформація про це є на офіційному сайті Державної прикордонної служби України. 2. Крім Кумановського (Нумановського) у списку фігурують прізвища ще 8-ми військовослужбовців, які офіційно визнані загиблими правоохоронними органами (Національною поліцією), а також членами сімей. Деяких з них перепоховали на батьківщині, інших родичі залишили на кладовищах тимчасово неідентифікованих воїнів, але там уже встановлені пам'ятники. Це Олександр Білоус (№4), Олексій Ващук (№11), Сергій Грибков — у списку його помилково записали як «Гребков» (№19), Вадим Демчук (№26), Роман Діллер (№27), Леонід Крепець (№56), Віктор Кумецький (№59), Юрій Пилипчук (№82). 3. Не менше 22-х військових, яких українська сторона намагається повернути з полону, уже давно ідентифіковані за ДНК серед загиблих, похованих у Старобільську, Запоріжжі та Дніпропетровську як тимчасово встановлені захисники України. Більшість тіл указаних бійців було знайдено та вивезено моїми колегами-пошукувачами, тому інформація про них зібрана максимально повна.
Однак оперативно-розшукові (та кримінальні) справи щодо солдатів не закриті. Частину цих справ Національна поліція вже закривала на підставі беззаперечних збігів ДНК та обставин знаходження тіл пошукувачами. Потім сім'ї звертались до СБУ, там їм показували довідки про те, що особи, яких Національною поліцією вважаються загиблими, перебувають у списку полонених. На підставі цих довідок сім'ї загиблих звертались до суду або прокуратури, і там скасовували рішення слідчих з Національної поліції.
Звичайно, виникає питання: а звідки в СБУ дані про те, що ці особи перебувають у полоні? Зазвичай зі заяв тих же членів сімей, які «впізнавали» своїх близьких на відео в Youtube, викладених сепаратистами. Правда, у більшості випадків «впізнані» — це зовсім інші люди, причому встановити цю обставину для слідчих органів було нескладно. Але вони цим не займаються. Відкриття / закриття справ щодо ідентифікованих за ДНК загиблих, чиї сім'ї не хочуть визнавати їхню смерть, перетворилось на «футбол» між Національною поліцією та СБУ. 4. Як мінімум 11 військовослужбовців, чиї прізвища є в списку, також загинули, навіть є їхні тіла. Однак або збіги за ДНК відсутні (аналізи слід переробляти), або сім'ї не здавали зразків ДНК, або ще сумніше: немає слідчих по справах. Наведемо два такі приклади. У списку «бажаних полонених» українською стороною під № 104 записаний 19-річний солдат 80-ї окремої аеромобільної бригади Сергій Тимощук. Ще 31 серпня 2014 року, під час боїв за Луганський аеропорт, у Міністерстві оборони України цей юнак був визнаний загиблим на підставі показань його командира та свідків.
Однак його тіло не вдалося вивезти з гарячої точки. На початку вересня з Лутугина (місто поблизу Луганського аеропорту, зараз перебуває на окупованій території — Ред.) по всіх можливих телефонах почала дзвонити відчайдушна дівчина — медсестра місцевого морга. Вона буквально благала забрати тіла п'ятьох десантників з 80-ї бригади, які там перебували. Їх потрібно було негайно хоронити, бо холодильники в цій медичній установі не працювали. Лише в середині жовтня шляхом неймовірних зусиль та хитрощів вдалося перевезти цих п'ятьох покійників до Дніпропетровська. До цього часу якимось чудом працівники морга на неконтрольованій Україною території зберігали ці тіла і від природного розкладання, і від ворога. Чотирьох бійців ідентифікували за ДНК та давно поховали. За п'ятого збігів поки немає. Але це однозначно юнак з «вісімдесятки»: обличчя розпізнати неможливо, але форма зі знаками — десантника. Зразок ДНК здавала мати Сергія Тимощука, однак збігів не було, тому вона лелеє надію, що син живий та перебуває в полоні. Довгий час мама та сестри Сергія відмовлялись повторно здавати ДНК.
Коли ж їх нарешті вдалося переконати, а також домовитись зі спеціалістами про проведення дуже складної метахондріальної експертизи, не знайшлось … слідчого! Постанову на повторну експертизу ДНК для мами та документи для здачі аналізів сестрам мав виписати саме слідчий, у виробництві якого перебуває справа про зникнення без вісті Сергія Тимощука. Вона ще в 2014 році була заведена в управлінні Національної поліції в Хмельницькій області (сім'я живе в Славуті), однак за останні півроку не вдалося знайти ні слідчого, ні слідів цієї справи. Дещо інша, але не менш сумна історія, з солдатом 51-ї окремої механізованої бригади 25-річним Сергієм Жуком (№ 35 у списку). 29-го серпня 2014 року він виходив на своїй БМП з Іловайського котла. У складі екіпажу, всередині бойової машини, разом із Сергієм були Вячеслав Іонов та Ігор Кушнір, на «броні» (тобто зовні) — ще двоє товаришів. Про це точно відомо зі слів одного з військовослужбовців, який перед початком руху БМП позвонив сім'ї та перелічив усіх, хто їхав з ним. Ця героїчна машина оторвалась від основної колони та опинилась посеред поля, оточена російськими підрозділами.
Усі члени екіпажу сражались до останнього. БМП підпалили: вона горіла так, що навіть розплавився алюміній у двигуні … Тіла двох загиблих хлопців, які їхали «на броні», вдалося забрати одразу після тих сумних подій. Всередину машини довго не можна було залізти: була розпалена. Лише 15 вересня 2014 року пошукувачі Місії «Евакуація 200» змогли дослідити БМП зсередини та виявити спалені останки трьох інших воїнів. Двоє з них, згадані Вячеслав Іонов та Ігор Кушнір, уже давно ідентифіковані та поховані на батьківщині. Мама Сергія Жука також здавала ДНК, причому кілька разів, але збігів немає. Очевидно, останки третього загиблого були настільки пошкоджені вогнем, що сталася деструкція клітин. Слід робити екзгумацію та повторно відбирати зразки ДНК. Мама звертались до слідчих органів з клопотанням про екзгумацію останків, які поховані на Кушугумському кладовищі в Запоріжжі. Їй відмовили … З полоненими бойовиками «ДНР» та «ЛНР» приблизно така сама ситуація. Згідно зі списками представників сепаратистів та російської сторони, оприлюднених Надією Савченко, вони вимагають: -524 особи — т. з. ДНР; -283 особи — т. з. ЛНР; -102 особи — Російська Федерація. Всього 909 осіб, але деякі з них повторюються в списках російської сторони та сепаратистів. Тепер звернемось до цифр неідентифікованих загиблих з тієї сторони: ▪ не менше 500 таких тіл поховані в Донецьку та інших містах (ця цифра неодноразово оголошувалась бойовиками представникам Міжнародного Комітету Червоного Хреста та інших гуманітарних організацій); ▪ не менше 70 тіл сепаратистів та росіян поховані на кладовищах тимчасово неідентифікованих осіб на українській території; ▪ невідоме кількість невизначених загиблих поховано на території т. з. ЛНР. Надія Савченко пропонує обміняти 42 українських заручників, підтверджених сепаратистами, на 256 осіб, які утримуються на території України. Представники «ДНР» вже відмовилися від цієї пропозиції. Сумнівно, щоб процес переговорів затримався: після публікації цих списків сім'ї полонених та заручників, які підтверджені, з обох сторін фронту будуть вимагати від свого керівництва довести справу до кінця. Але паралельно з цим потрібно негайно зрушити з мертвої точки процес ідентифікації загиблих.
Тим більше, що за минулі 2,5 року пошукувачами зібрана максимально повна інформація, яка навіть без експертизи ДНК дозволяє зробити досить впевнені висновки. Хотілось би щиро сподіватися, що в Національній поліції відреагують на неї та почнуть допомагати сім'ям, які хочуть довести справу по ідентифікації до завершення. За станом на ранок 11 січня 2017 року на Facebook-сторінці Н. Савченко з'явилися перші уточнення у список «бажаних полонених» з української сторони. Двох викреслили як загиблих; про одного згадали, що він давно звільнений з полону. Однак дописали ще 14 «умовно полонених». З них не менше 6 — загиблі, причому троє вже давно ідентифіковані за ДНК, а ще по трьом у наявності тіла, але сім'ї категорично відмовляються здавати ДНК в надії, що їхні близькі таки в полоні … Якщо подібна тенденція збережеться, то в найближчі дні варто очікувати збільшення списку «бажаних полонених» приблизно на 50-60 імен (за рахунок тих, кого вважають пропалими без вісті). Але це вже ми проходили: восени 2014 «Офіцерський корпус» Рубана вже викладав подібні списки, що завдало більше шкоди, ніж принесло користі.