Екс-міністр оборони без проблем розпродав свої активи напередодні їх арешту. Генеральна прокуратура України завдяки виграним судовим позовам у минулому році повернула громадянам і державі 9 млрд грн. Про це повідомив генеральний прокурор Юрій Луценко. «За позовами ГПУ на користь громадян і держави в 2016 році присуджено 15,5 млрд грн. Реально повернено за рік 9 млрд грн», — дослівна цитата. Перевірити слова генпрокурора неможливо: традиційно для Ю. Луценка він не назвав жодних реальних доказів — конкретних справ, документів, сум, винних осіб. Вірити на слово Юрію Луценку — останнє, що варто робити: це людина без репутації. Про те, як ГПУ насправді «розслідує» резонансні справи з одіозними фігурантами та величезними сумами завданих державі України збитків, ілюструє справа екс-міністра оборони України часів Януковича, ставленика спецслужб РФ Дмитра Саламатина, яка балансує на грані закриття.
При «новій владі» головний військовий прокурор Анатолій Матіос анонсував гучні кримінальні справи щодо низки екс-міністрів оборони України, чия діяльність призвела до деградації ЗСУ та втрати боєздатності українською армією на момент російського вторгнення.
Уже традиційно для Матіоса ці «справи міністрів» канули в Лету, як і більшість інших анонсованих цим діячем резонансних кримінальних справ. Жоден з екс-міністрів і десятків їхніх спільників не засуджений. Одна з таких справ — «справа Саламатина», міністра оборони України часів президентства В. Януковича. Саме ця справа найяскравіше й найповніше демонструє систему масштабних розкрадань як у системі «Укрспецекспорту» (торгівля зброєю, боєприпасами та військовою технікою на експорт), в «Укроборонпромі» (виробництво озброєння та військової техніки), так і у Збройних силах України — усі три ключові для оборони держави відомства за Януковича очолював україноненавидник Дмитро Саламатин, людина з біографією агента російських спецслужб. Саме справа Дмитра Саламатина наочно демонструє механізм «утилізації», тобто розвалу й закриття кримінальних справ («кримінальних проваджень»), фігуранти яких — багаті й впливові люди.
Криміналізація та звинувачення
Нагадаємо, що ініціатива кримінального переслідування екс-міністра оборони України Дмитра Саламатина — це не заслуга «нової влади» чи Анатолія Матіоса особисто. Кримінальне провадження № 42013000000000396 (далі — «справа Саламатина») було відкрито ще за «злочинної влади» Януковича 8 листопада 2013 року, напередодні Євромайдану. Очевидно, що події осені — зими 2013 року, гарячий 2014-й не дали змоги прокурорам ГПУ сконцентруватися на розслідуванні цієї справи. Швидше за все, тому, що «не було замовлення»: Янукович втік, «новій владі» було не до цього, а працювати за Присягою й на інтереси держави в ГПУ не прийнято. Інтерес до «справи Саламатина» (або до мільйонів екс-міністра) в ГПУ (або в оточенні Петра Порошенка) пробудився лише наприкінці травня — на початку червня 2015 року, тобто через півтора року після реєстрації провадження. Саме початком червня 2015 року датовано перше звернення слідства до суду: «прокурор групи прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України» Савчак Вадим Володимирович звернувся до суду з клопотанням «про тимчасовий доступ до речей і документів» у межах розслідуваної ним справи.
Підкреслимо: Головна військова прокуратура займалася «справою Саламатина» лише в червні 2015 року, хоча Анатолій Матіос перебував на посаді головного військового прокурора з серпня 2014 року й мав усі можливості для активізації розслідування цієї справи щодо одного з ключових винуватців у розвалі української армії й «оборонки». Але цього чомусь не зробив. Швидко, вже до кінця серпня 2015 року слідство конкретизувало суми й напрямок пошуку коштів у «справі Саламатина». Зокрема, слідство цікавило, куди подалися кошти, що належали Україні за ремонт вертольота МІ-8Т на суму 3,6 млн доларів США; за поставку 6 літаків АН-32Б на суму 99 млн доларів США; за поставку 420 колісних броньованих транспортерів БТР-4 та машин на його базі на суму 457,5 млн доларів США — всього на суму понад 560 млн доларів США. При цьому на той момент слідство вже встановило, що численні компанії, заявлені при здійсненні цих контрактів як посередники (юридичні консультанти тощо), не мали жодного стосунку до багатомільйонних угод. До вересня 2015 року слідство конкретизувало суму ймовірних корупційних «відкатів» від контрактів на поставку військової техніки в Ірак: близько 46 млн доларів США.
Потім у розслідуванні чомусь виникла пауза тривалістю майже рік: 10 місяців розділяють дату встановлення сум завданих державі збитків та їх місцезнаходження й дату, коли слідство вирішило ці суми нарешті арештувати. Рішенням Печерського суду 757/28342/16-к від 10 червня 2016 року (суддя Бабенко С. Ш., за участю й за клопотанням прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Савчака Вадима Володимировича) дало слідству санкцію на арешт рахунків та активів Дмитра Саламатина на суму майже 30 мільйонів доларів США. Цитата з постановлення суду: «…Однак керівники ГК «Укрспецекспорт» і ГК «Укроборонпром», у тому числі ОСОБА_2 (від 10.06.2010 № 678/2010, 04.01.2011 № 2/2011 очолював ДК «Укспецекспорт» і ГК «Укроборонпром») протягом 2011–2013 років, отримавши повноваження щодо контролю за виконанням зовнішньоекономічних контрактів, укладених між ТОВ СЗТФ «Прогрес» і Міністерством оборони Ірак, зловживаючи своїм службовим становищем, безпідставно перечислили нерезидентам: Paragon Impex LTD, Mirage Sarl, Lionel Europe Corporation, DINET GROUP LTD, Runestone Partners LLC грошові кошти в розмірі 29 250 033,12 дол. США, які відповідно до зовнішньоекономічних контрактів від 25.09.2009 № С-18-02/2009/Рr та від 25.09.2009 № С-19-02/2009/Рr належали ДП «Антонов», ДП «ХКБМ ім. А.А. Морозова» та ДП «СЗТФ «Прогрес»».
Але дивна річ: судове рішення про арешт активів Дмитра Саламатина, датоване 10 червня 2016 року, було спрямоване до Єдиного державного реєстру судових рішень аж … 11 серпня, тобто 2 (два!) місяці після його прийняття. За відомою в Україні практикою, таке проробляють лише тоді, коли в подібному зацікавлені дуже впливові чиновники мінімум двох гілок влади — у нашому випадку судової й виконавчої (прокуратура). Таке робиться для того, щоб мінімізувати ризик ознайомлення громадськості з тим чи іншим судовим рішенням.
Про це й інші «казуси» «справи Саламатина» детально розповідалося в публікації від 5 грудня 2016 року. Очевидно, її прочитали й фігуранти скандалу. Тому що в найкоротші строки Єдиний державний реєстр судових рішень поповнився аж 10 рішеннями Печерського суду, датованими 2015-м і 2016 роками — додатково до тих 9 рішень, які містив Реєстр на момент підготовки публікації від 5 грудня. А через 3 дні після виходу статті — 8 грудня 2016 року — прокурор ГВП Тарасюк В.Ю. звернувся до Печерського суду з проханням надати слідству права доступу до документів ПАО «Комерційний банк «Інвестбанк» (код ЄГРПОУ 20935649, зареєстрований за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, д. 2Б) — «для ознайомлення й вилучення». Суддя Білоцерковець А.А. санкціонував «ознайомлення й вилучення». Нагадаємо: останнє перед цим Постановлення суду у «справі Саламатина» датовано 10 червня 2016 року: Печерський суд дозволив арешт грошових коштів на двох рахунках в одеському ПАО «КБ «Інвестбанк» (МФО 328210) (прокурор Савчак В.В., суддя С.Ш. Бабенко).
Тоді, у червні 2016 року, ведене цілий рік слідство встановило, що річницю неквапливого «розслідування» головний фігурант справи Д. Саламатин відзначив продажем належної йому на території України елітної нерухомості у вигляді земельних ділянок у престижних районах та будинків. Виражаючись казенною мовою, Д. Саламатиним «… протягом 2011–2013 років було придбано у власність об'єкти нерухомості, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1; 28.03.2012 земельні ділянки за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, «Пейзаж» житловий масив з кадастровими номерами: НОМЕР_3, площею 0,1744 га, цільове призначення — для ведення особистого селищного господарства; НОМЕР_4 площею 0,1501 га, цільове призначення — для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; НОМЕР_5, площею 0,1006 га, цільове призначення — для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; об'єкти рухомого майна, а саме: легковий автомобіль BENTLEY CONTINENTAL GT 2012 року випуску придбаний 23.08.2013; LAND ROVER 2011 року випуску, придбаний 26.03.2012 … Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно й Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.06.2016 ОСОБА_2 (Д. Саламатин — А) 31.05.2016 здійснив відчуження зазначеного нерухомого майна ОСОБА_5, а отримані за це грошові кошти були перечислені на рахунок НОМЕР_2, відкритий в ОАО «КБ «Інвестбанк» (МФО 328210) й належить ОСОБА_2» (Д. Саламатину — А). І слідство, чомусь за рік не арештувавши активи Саламатина, «раптом» через 10 днів дізналося, що він ці самі активи (будинки й землю в Козині під Києвом) щойно продав. І ось слідство звернулося до суду, а суд санкціонував доступ до двох банківських рахунків Саламатина в одеському банку й їх арешт … І знову — тиша…
Пройшло ще майже півроку — і лише після статті в «Аргументі» слідство раптом знову звертає свій погляд до документації ПАО «КБ «Інвестбанк»; мета — «відібрати зразки підписів» на цих документах. Тобто з моменту можливого арешту грошових коштів Саламатина за рішенням суду слідство ще півроку не здійснювало очевидно необхідних процесуальних слідчих дій, які було зобов'язано зробити одразу ж, отримавши доступ до банківських документів. Таке можливо лише в одному випадку: між слідством і підслідним Дмитром Саламатиним існує особливого роду домовленість.
Домовленість, яка дозволила Д. Саламатину, нині — радникові В. Путіна, цілий рік не переживати за збереженість своїх активів в Україні, які він і не думав приховувати від слідства ГВП ГПУ. Аккурат на річницю активізації слідства по справі № 42013000000000396 Д. Саламатин розпродує належну йому нерухомість, і навіть не за готівку — що було б природно в його положенні підслідного (схем — безліч), а за «безнал», який надходить на його рахунки в одеському банку. При цьому Слідство, очевидно, дає Саламатину фору в 10 днів — не для того, щоб він міг спокійно конвертувати виручені кошти й переправити їх за кордон? І лише тоді звертається до суду за санкцією на арешт уже заздалегідь порожніх рахунків. Ось як виглядають зі сторони маніпуляції слідства у «справі Саламатина».
Цікава й така деталь. Ю. Луценко став генпрокурором 12 травня 2016 року. Через 18 днів Д. Саламатин без проблем розпродав свою нерухомість (і вивів гроші). Можна припустити, що розпродаж активів Саламатиним був своєрідною реакцією на це призначення — за Шокіна, Яреми й тим більше Махницького Саламатин, як видимо, за нерухомість не опасався. Можливо, такий крок Саламатину підказали ті, хто весь цей рік імітував слідство проти нього. Чому б і ні, якщо активи екс-міністра слідство цілий рік «не цікавили»? Можливо й інше: саме прихід в ГПУ Ю. Луценка дозволив Саламатину радикально вирішити «житлове питання» на свою користь і на шкоду державі. Але хто ж нам розповість?..
Тепер же, коли навколо «справи Саламатина» піднялася шумиха, фігуранти «справи Саламатина» з числа прокурорів продовжують імітацію процесу. З очевидним для держави результатом.
Цікаво, скільки прокурорів, слідчих і оперативних працівників було задіяно у «справі Саламатина», починаючи з осені 2013 року? Скільки на його «розкриття» пішло високооплачуваних людино-годин? У що державі обійшлися службовий транспорт, теплі кабінети, премії, службові квартири прокурорів, суддів, оперів, «завязаних» на цю справу? Скільки це буде в грошах?..
Точно за таким сценарієм «розслідувалися» кримінальні справи братів Клюєвих, Юрія Іванющенка, Миколи Злочевського, Дмитра Табачника тощо. А справи Рената Ахметова, Віктора Медведчука, Вадима Новинського й інших резидентів Кремля (ФСБ, ГРУ — вирішуйте самі) — не розслідуються взагалі. Актуальне питання: хто за це все відповідатиме?