Путін підлий, коварний і небезпечний. Цю істину варто було б засвоїти насамперед так званим «ополченцям» так званих ДНР-ЛНР, яких нині москалі гонять на позиції Збройних сил України в районі Авдіївки. Гонять відверто на смерть. Обстрілюють житлові квартали. Вже почали імітувати обстріли зі сторони ЗСУ житлових кварталів Донецька.
Раді чого? Читайте Пєскова, який заявляє про те, що «наступають» зі сторони України якісь неконтрольовані Києвом батальйони. Таких батальйонів немає. Але є явна мета Росії — представити перед світом Україну як «втрачену державу», де влада не контролює ситуацію. І нібито це небезпечно для всього світу. Саме заради цього Росія намагається влаштувати в Авдіївці та не лише гуманітарну катастрофу. Саме заради цього почалися обстріли Донецька нібито зі сторони України. Саме заради цього москаль готовий убивати як українців, що живуть в Україні, так і українців, що живуть на тимчасово окупованих Росією територіях. Розрахунок Росії простий — влаштувати загострення на фронті, низку гуманітарних катастроф, не виключено, що й диверсій на якихось критичних об'єктах інфраструктури на кшталт АЕС — заради того, щоб, з одного боку, викликати хаос і паніку в Україні, з іншого — сформувати у міжнародного співтовариства думку, що українська влада не здатна контролювати ситуацію і потребує заміни. І ось у момент цієї самої «заміни» привести до влади свою агентуру з «Опозиційного блоку» або інших прокремлівських структур.
Прочім, є плани й більш нахабні. Наприклад, один із таких планів озвучує палій Слов'янська — Ігор Гіркін. У своєму викладі він пропонує послідовність дій: спочатку в рамках так званого «мінського формату» до «української сторони» висувається вимога негайно припинити вогонь і вивести всі війська за адміністративні межі ЛДНР як попередня умова для будь-яких подальших переговорів. Оскільки за цим пунктом можна сміливо очікувати рішучої відмови, Збройні сили РФ зосереджуються по всій протяжності російсько-українського кордону. Президент РФ у публічному зверненні до народу РФ докладно розповідає про всі злочини «укро-хунти» і оголошує про розрив з нею дипломатичних і економічних відносин. При цьому підкреслюється, що для влад РФ український народ був і залишається братським, а як ворог розглядається лише русофобська прозахідна хунта, легітимність якої з цього моменту не визнається. У Києві починається паніка.
Опираючись на озвучену твердо вирішимість виганяння з Києва хунти, по лінії спецслужб здійснюється прийом перебіжчиків і скупка якихось прийнятних чиновників і політиків. «Уряд у вигнанні» визнається офіційно — з установленням з ним дипломатичних відносин. ЛДНР офіційно об'єднуються в Новоросію на чолі зі спільним урядом, РФ визнає незалежність Новоросії і укладає з нею договір про дружбу і взаємодопомогу. Російські війська офіційно вступають на територію Новоросії. Паніка в Києві наростає, російські спецслужби при допомозі всіх економічних важелів їй сприяють. Новоросія визнається «Українським урядом у вигнанні», встановлює з ним дипломатичні відносини і починає переговори про створення союзної держави. Новоросія і РФ повторно висувають ультиматум Києву, вимагаючи негайно припинити агресію, вивести війська і розпочати переговори про визнання незалежності. Київ відхиляє. Збройні сили РФ і Збройні сили Новоросії починають наступ по всій протяжності кордону і здійснюють розгром українських військ. На звільненій території під егідою Уряду України у вигнанні створюються нові органи влади і формується Визвольна армія.
ЗСУ, переконавшись, що «жартики закінчилися», починає масово розпадатися, частина військ переходить на сторону Уряду у вигнанні. Через 10–14 днів армії у хунти не буде. Спільними силами російські війська і армія Новоросії виходять на рубіж Харків — Дніпропетровськ — Запоріжжя — Миколаїв — Одеса. Визвольна армія продовжує рух і визволяє Київ (при сприянні Збройних сил РФ). У Києві створюється нова влада, яка визначається з новими межами України і Союзної Держави України і Новоросії. Починається процес створення Єдиної Союзної Держави Росії, України і Новоросії.
Наполеонівські плани у кремлівського карлика. Тільки забуває він, що армія України вже не та, що була в 2014 році. Та й народ не той. На руках стільки стволів, а в душах стільки ненависті до москалів, що «шлях на Київ» стане такою дорогою смерті, що матері й вдови москальські самі Кремль штурмувати пійдуть. І окупація України виявиться схожою на окупацію Афганістану. Тільки кількість трупів окупантів буде значно вищою. Так що гіркінські писульки — це з області мрійливих залякувань і політичних заповітів.
А загострення бойових дій — сигнал про те, що Путін намерений торгуватися. Але вже не з Європою, яка його повадки добре вивчила. А з Трампом, який, як неопитний політик, хоче вирішувати серйозні питання одним махом і в руслі нового американського «ізоляціонізму». Путін хоче не лише скасування санкцій, але й нового передділу всього світу «на двох» з Трампом. Тільки, вряд чи подібні афери пройдуть у XXI столітті.
Але що ж робити нам, щоб ми грали, а не «нас грали»? Не піддаватися спробам внутрішньої дестабілізації і допомагати армії воювати з Росією на Сході. Всіма способами. І воювати з нею всередину України. Всіма способами. П'ята колона нині активізується, розкриються давні «консерви», почнеться кампанія з дискредитації патріотів, і до цього потрібно бути готовими. Ми пережили вже стільки путінських провокацій, що було б глупо повестися на нинішню.