Наприкінці травня минулого року колишній перший заступник голови СБУ, начальник Головного управління «К» генерал-майор Віктор Трепак передав до НАБУ «чорну бухгалтерію» Партії регіонів із зафіксованими виплатами на суму близько 2 мільярдів доларів. Після півроку розслідування у справі з'явився перший підозрюваний — голова Центральної виборчої комісії Михайло Охендовський. Напередодні Нового року — 13 грудня прокурори САП вручили йому підозру прямо в аеропорту «Бориспіль», куди він прилетів після спостереження за виборами в Киргизії. Правоохоронці стверджують: у 2012 році Охендовський власноручно розписався в «амбарній книзі» в центральному офісі регіоналів за понад 16 тисяч доларів. Також є записи про отримання ним ще двох виплат — розміром 100 та 45 тисяч доларів. Сам голова ЦІК усі звинувачення на свою адресу заперечує, а докази називає «ничтожними». Охендовський впевнений: кримінальна справа «розсиплеться» в суді, і він буде виправданий. 13 лютого закінчується двомісячний строк, який законом відведено детективам НАБУ для направлення обвинувального висновку до суду.
«Апостроф» розпитав у Віктора Трепака, чи є шанси довести вину Охендовського та які існують ризики в розслідуванні справи «чорної бухгалтерії». Також екс-перший заступник голови СБУ розповів, у чому полягає різниця між «плівками Мельниченка» та «записами Онищенка» і коли буде розблокований обмін полоненими.
— Голова ЦІК та його адвокат стверджують, що слідство розташовує слабкими доказами. На вашу думку, які перспективи цієї справи в суді?
— Підозрюваний може обирати різну тактику захисту. Він має право говорити про необґрунтованість звинувачень. Водночас НАБУ та САП повинні розуміти наслідки своїх дій та свою відповідальність за прийняття такого правового рішення. Сподіваюся, вони мали переконливі докази, коли вручали Охендовському повідомлення про підозру. Мене дивує інше. Ніби авторитетні юристи починають ставити під сумнів доказову базу справи «чорної бухгалтерії». Вони не бачили оригіналів цих матеріалів, не знають обставин справи, не знайомі з отриманою детективами доказовою базою… Це можуть собі дозволити політики чи політологи — їм байдуже, що говорити. Але для професійного юриста це несерйозно.
— Голова ЦІК досить самовпевнений. Він заявляє, що справу або закриють за відсутністю складу злочину, або його виправдає суд.
— Він або переконаний у своїй правоті, або це його тактика захисту. Можливо, його самовпевненість ґрунтується й на чомусь іншому… У будь-якому разі вважаю, що Михайло Володимирович повинен бути вдячний за те, що ці матеріали потрапили до мене й передані до НАБУ. У нього тепер є можливість довести необґрунтованість звинувачень на свою адресу. А уявіть собі, якби ці матеріали потрапили до якихось шахраїв, які використовували б їх для шантажу голови ЦІК, «вичавлювання» з нього грошей, погроз? А так у пана Охендовського є можливість цивілізовано довести свою правоту.
— Голова ЦІК та його захист апелюють до того, що почеркознавча експертиза КНІІСЕ Мінюсту не підтвердила належність підписів у «амбарній книзі» навпроти прізвища Охендовського саме йому. Водночас у слідства є позитивний висновок Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС.
— Висновки почеркознавчої експертизи не можуть бути єдиним доказом у будь-якій справі. Винність доводиться сукупністю всіх доказів. Чому у фахівців експертно-криміналістичного центру МВС не виникло жодних сумнівів щодо належності підписів Охендовському, і вони швидко провели цю експертизу, а експертам КНІІСЕ Мінюсту для свого висновку знадобилося понад 3 місяці, хоча для цього відводиться десять днів? У цій ситуації було б доцільно допросити експертів, які можуть пролити світло на обставини проведення експертиз. Такі допроси в кримінальному процесі досить поширені. На жаль, існує практика підготовки експертних висновків «на замовлення». Свіжий приклад: 18 січня столична прокуратура затримала троїх експертів того ж КНІІСЕ, які отримали 25 тис. грн. хабара від зацікавленої особи за проведення почеркознавчої експертизи.
Кстаті, варто з'ясувати, чи немає серед цих експертів тих, хто проводив почеркознавчу експертизу справи «чорної бухгалтерії». Ще до того, як стали відомі перші результати почеркознавчої експертизи справи, я прогнозував, що один із основних шляхів «згортання» цієї справи може пролягати саме через експертні установи. Коли через певних експертів будуть робити потрібні висновки експертиз щодо певних осіб, які ставили підписи в матеріалах «чорної бухгалтерії». Достатньо, щоб експерт дав висновок, що ідентичність підпису чи почерку встановити неможливо. А далі вже справа техніки. Хоча результати експертизи всього-навсього — одні з багатьох джерел доказів, на них зможе ґрунтуватися юридичне рішення про виведення з-під кримінальної відповідальності «потрібних» людей. Зараз я нічого не стверджую, але й цей напрямок детективам НАБУ слід ретельно опрацювати. У «чорній бухгалтерії» ПР фігурують люди, які залишаються впливовими в українській політиці, включаючи тих, у сфері ведення яких колись знаходився КНІІСЕ.
— Шевченківський райсуд обрав для Охендовського досить м'яку міру запобігання у вигляді особистого зобов'язання, а також відмовив у відсторонені його від посади на період розслідування. Не вважаєте ви, що для голови ЦІК це хороший старт у цій справі?
— Так визначив суд. До того ж мова йде не про рішення справи по суті, а про застосування міри запобігання. Старт є важливим і показовим у розслідуванні справи, однак важливіший фініш.
— У НАБУ повідомили, що Охендовський 26 грудня, після початку одночасного допиту з вами, відмовився давати показання. Водночас він це заперечує. Узгоджена ли дата вашої наступної очної ставки з Охендовським?
— Мені нічого додавати до того, що про цей допит офіційно повідомило НАБУ. Я ходив на всі виклики й давав показання з усіх питань, які цікавили детективів. У мене немає жодного особистого інтересу в цій справі — щоб кого-то з фігурантів матеріалів «чорної бухгалтерії» ПР покарали або, навпаки, виправдали. Для мене важливо, щоб було проведено повне, всебічне й об'єктивне розслідування, а точку поставив суд.
— Керівник САП Назар Холодницький повідомив, що справою Охендовського, як і «чорною бухгалтерією» взагалі, у НАБУ займається лише один детектив, хоча раніше над цим напрямком працювали близько десяти фахівців. Правильно я розумію, що «бухгалтерія регіоналів» перестала бути пріоритетною для НАБУ? І взагалі здатний один детектив впоратися з цією справою?
— Якщо цією справою займається лише один детектив НАБУ, то це повний завал. Для одного детектива ця справа заздалегідь «неосильна», її може «витягти» лише група працівників НАБУ. Сьогодні в Україні немає важливішої корупційної справи. Вона розкриває принципи оволодіння державною владою та використання її у злочинних інтересах. Ці підходи працюють і сьогодні. Як і конкретні персоналії, які продовжують перебувати на політичному олімпі. Поки ця справа не буде в повній мірі розслідована з належною правовою оцінкою всіх злочинних фактів та залученням винних до відповідальності, доти в Україні збереться політична корупція й не буде розірвана «пуповинна» зв'язок нинішної влади з попередньою.
Дивіться, для розслідування справи про узурпацію влади Януковичем у ГПУ створено цілий департамент. Оперативне супроводження розслідування цієї справи здійснюють СБУ та МВС. А об'ємною справою «чорної бухгалтерії» займається лише один детектив, який самостійно веде слідчу й оперативну роботу!
— Не зливає ли бюро таким чином цю справу?
— Сам по собі той факт, що розслідуванням займається всього один детектив, викликає тривогу. Але є ще момент. НАБУ передало до Генпрокуратури копії матеріалів щодо виплати коштів із «чорної бухгалтерії» для підкупу суддів Конституційного суду. Генпрокуратура використовує їх у розслідуванні справи про узурпацію влади Януковичем. Взаємодія між відомствами при розслідуванні справ потрібна. Але я так розумію, що епізод із підкупом суддів КС перейшов до Генпрокуратури. Не знаю, правильно ли це з точки зору підслідомості. Зрештою, які процесуальні рішення слідчі Генпрокуратури зможуть прийняти на підставі не оригіналів, а копій документів?
Крім того, директор НАБУ недавно заявив, що не виключає передачі до Генпрокуратури нових матеріалів справи, а також створення спільної групи для їх розслідування. Таким чином простежується тенденція до «скидання» цієї справи на Генпрокуратуру. Можливо, я помиляюся, але виникає таке враження. Однак розслідування злочинів, ознаки яких простежуються в матеріалах «чорної бухгалтерії», належить до виключної підслідомості НАБУ. Тому й повна відповідальність за результати його розслідування лежить на НАБУ, а також на САП. До того ж Генпрокуратура політично більш заангажована. Тому існують ризики, що розслідування цієї справи проходитиме з політичним перекосом.
— У такому разі зберігаєте ви за собою право опублікувати всі документи «бухгалтерії»?
— У цьому з'явиться сенс лише тоді, коли розслідування з якихось причин виявиться безрезультатним. Тоді потрібно буде вимагати від НАБУ оприлюднити матеріали «чорної бухгалтерії», щоб суспільство побачило «нутро» нашої влади й оцінило діяльність органів, які займалися розслідуванням цієї справи.
— Заступник голови ЦІК Андрій Магера вважає, що розслідуванню цієї справи може завадити зміна у 2014 році редакції статей 368 та 369 Кримінального кодексу, за якими зараз ведеться розслідування. Тобто за законом, який прийнято пізніше, не можна судити за діяння, вчинені до його прийняття. Розділяєте ви ці побоювання?
— З правової точки зору тут немає жодної проблеми. Дії винних осіб, які фігурують у матеріалах «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, слід кваліфікувати за тими нормами Кримінального кодексу, які діяли на момент їх вчинення. Суть дій була й залишилася однією, але тоді це було отримання та дача хабара, сьогодні — отримання та надання неправомірної вигоди. Кстаті, це стосується великої кількості інших злочинів, законодавче описання яких періодично змінюється.
— За вашою інформацією, чи є на підході підозри іншим фігурантам «чорної бухгалтерії»?
— Восени НАБУ та САП повідомляли, що готуються підозри трьом особам. Водночас офіційно оголосили підозру лише одній. За логікою розслідування справи кількість оголошених підозр повинна постійно зростати, але, як бачимо, процес гальмується. Тому всі питання з цього приводу — до НАБУ та САП.
— Наскільки Юрій Луценко виявився ефективним на посаді генпрокурора порівняно зі своїм попередником Віктором Шокіним, відставки якого ви добивалися?
— Мені складно їх порівнювати. За роботою Луценка я спостерігаю ззовні. А Шокіна бачив зсередини правоохоронної системи, стикався з ним щодо конкретних справ, знав мотивацію прийняття ним рішень, бачив його суть. Для мене було очевидно, що Шокін та системна протидія корупції — речі несумісні. Період його керівництва прокуратурою у мене асоціюється зі застоєм. Шокін був дуже потрібен і вигідний президентові. Тому його звільнення затягнулося до неприличності. На мою переконаність, для правоохоронної системи й для суспільства це було зло. І тому я дійсно добивався його звільнення й пішов на кардинальний крок — подав рапорт про відставку з посади першого заступника голови СБУ, у якому зазначив, що роблю це у зв'язку з неможливістю ефективно протидіяти корупції через перебування Шокіна на посаді генпрокурора.
Звільнення Шокіна дало шанс на кардинальні зміни в прокуратурі й у всій правоохоронній системі. Чи буде цей шанс використаний — це відповідальність генпрокурора Луценка.
— СБУ вже понад рік не може знайти кілера, який нібито стріляв у листопаді 2015 року в тоді ще генпрокурора Шокіна. З цього приводу ви іронізували у Фейсбуці. Думаєте, замах був інсценований?
— Переконаний у цьому. І розслідування потрібно здійснювати саме за цією версією, щоб вивести «на чисту воду» організаторів та виконавців цього ганебного «замаху». Сам «потерпілий» від замаху, схоже, ним уже не дуже цікавиться. Поїхав на інавгурацію нового президента США. Мабуть, хоче заручитися підтримкою нової американської адміністрації для свого «другого пришестя». Його поїздка дивним чином збіглася з низкою публікацій, у яких насаджується думка про «незамінність» Шокіна на посаді генпрокурора й про доцільність його повернення.
— За інформацією СБУ, бойовики незаконно утримують 110 наших громадян. На вашу думку, у чому причина блокування обміну полоненими?
— На початку війни з бойовиками можна було домовлятися про звільнення наших військовослужбовців. Тоді це питання ще не було під контролем Москви. А сьогодні обмін перетворився на один із ключових елементів політичної гри, яку Москва ведеться з Україною й Західом. Вона його використовує для політичного тиску й цинічних торгів. Поки йде війна, Росія зацікавлена в утриманні якомога більшої кількості українських заручників. Це дає можливість Кремлю впливати й на ситуацію всередині держави. У будь-який час російські спецслужби за допомогою «п'ятої колони» можуть ініціювати протестні акції матерів, дружин та інших родичів заручників, щоб таким чином дестабілізувати ситуацію.
Тому Москва придумає тисячу поводів, щоб заблокувати процес звільнення наших полонених. У цьому питанні Кремль почав нахабніти. Устами своїх маріонеток уже вимагає включити в обмін беркутівців, яких судять за розстріл майданівців і які до війни на Сході не мають жодного стосунку. Завтра захоче забрати Єфремова. Потім як умову подальшого обміну потребуватиме закриття кримінальних проваджень щодо Януковича, Азарова, Захарченка… Також не можна виключати підіграння цим процесам певними політичними силами нашої країни. Нечистоплотні й цинічні політики можуть наживатися не лише на поставках вугілля з окупованих територій, на контрабанді й на угодах із державними коштами, які йдуть на військові цілі. Вони можуть «наживатися» на війні й політичний капітал. Піаритися на звільненні українських заручників і демонструвати суспільству свою «визвольну» роль.
— Недавно нардеп Надія Савченко оприлюднила списки заручників. Як ви оцінюєте цю ініціативу, а також її переговори з Плотницьким та Захарченком?
— Питання звільнення українських заручників вирішується не на рівні відносин Савченко та маріонеткових лідерів бойовиків. А на рівні вищого політичного керівництва двох воюючих держав — Путіна й Порошенка. І якщо навіть певний обмін демонструють суспільству як результат переговорів Савченко, то потрібно розуміти, що рішення про цей обмін приймалося не лідерами так званих ДНР та ЛНР, а в Кремлі. Інша справа, що хтось зацікавлений у участі Савченко в цьому процесі й відводить їй роль, яка поки до кінця не ясна. У питанні звільнення з полону українців повинна бути єдина державна позиція. Лише в цьому разі можна розраховувати на результат.
— Ви маєте досвід звільнення заручників. Яке ваше бачення вирішення цієї проблеми?
— На мою переконаність, перше, що потрібно зробити — виключити з переговорної групи від України Віктора Медведчука. Колись президент ввів його в цю групу, не пояснивши суспільству чим обумовлено таке рішення. Їхніми давніми особливими відносинами чи вимогою Путіна? Хто сьогодні скаже, чому саме Медведчук визначений з українського боку займатися звільненням наших полонених? Коли це рішення було прийнято, ми — ті, хто перебував в АТО, були в шоці. Сьогодні президентові так само тихо й без пояснень це рішення слід скасувати. Але враховуючи трикутник відносин Порошенко-Медведчук-Путін, він цього не зробить.
Потрібно розуміти, що між керівниками України й Росії вже протягом кількох років ведеться особлива політична гра. Справжні відносини між ними далеко не такі, якими представляються широкій громадськості. Дипломатично вони ніби «зведені до нуля», але насправді на найвищому рівні безпосередньо й при посередництві кума дуже активні. Заигруючи із Західом, Україну впевнено ведуть під путінську Росію. Звільнення полонених також потрібно зробити прозорим. Звичайно, є речі, які не можна розголошувати. Але суспільство повинно знати, хто з українського боку грає в обміні ключову роль, які умови обміну, кого на кого поміняли. Скільки наших полонених звільнено й скільки бойовиків різного калібру передано російській стороні. Все це спеціально засекречується. Якби суспільство дізналося цю інформацію, у нього могло б виникнути багато питань до політичного керівництва.
— На вашу думку, Мінські угоди виправдали себе у питанні звільнення полонених?
— Нам постійно розповідають, що ці угоди заклали правову основу для звільнення українських захисників із російського полону. Але їх міжнародно-правовий статус незрозумілий. Кремль не визнає себе стороною цих угод, а вважає лише «гарантом їх виконання з боку України й Донбасу». Тобто Путін політично й юридично «відморозився» від виконання будь-яких зобов'язань щодо звільнення українських полонених. Тоді виникає логічне питання, якщо Росія не буде виконувати Мінські угоди, то хто їх тоді буде виконувати? Лише Україна?
Потрібно вивести процес звільнення наших полонених із глухого правового тупика, у який його завели Мінські угоди. Адже в них йдеться про звільнення й обмін усіх «заручників та незаконно утримуваних осіб». У цій формулюванні по суті говориться, що всі затримані українськими бійцями й правоохоронцями бойовики та їх пособники — це заручники й інші незаконно утримувані українською владою особи. Підписавши в такому вигляді Мінські угоди, Україна фактично визнала, що є державою-терористом, оскільки захоплює й утримує заручників. А також всупереч базовим міжнародним документам та національному законодавству незаконно утримує певних осіб. Тому процес звільнення українських полонених потрібно виводити на міжнародно-правову основу. Тобто йдеться про поширення на нинішню російсько-українську війну міжнародно-правових документів, які визначають межі дозволеного навіть на війні, регламентують статус, умови утримання й обміну полоненими. Де-факто на Сході України йде війна. Де-юре Україна називає це антитерористичною операцією. Така гібридність обумовлює правову невизначеність, у тому числі щодо українських полонених. Тому Кремль диктує свої правила війни й умови звільнення наших полонених. Це потрібно кардинально виправляти, оскільки лише таким чином можна уникнути «політичного кидалова», яким є путінський режим.
— Нардеп Олександр Онищенко зробив низку резонансних заяв про корупцію в українській політиці. Він стверджує, що давав показання іноземним спецслужбам. Однак у НАБУ та САП говорять, що українському слідству належних доказів поки не надав. Ваші враження й прогнози щодо цієї справи?
— Цей конфлікт виник не на порожньому місці, а є результатом тісних відносин між Онищенком та Порошенком, в основі яких лежав чисто підприємницький інтерес. Як говорили головні герої фільму «Хрещний батько», нічого особистого — лише бізнес. Заяви й дії Онищенка вплітаються в інтереси певних політичних сил, які добиваються дострокових парламентських та президентських виборів. А значить могли бути ними узгоджені, стимульовані й навіть режисовані. У цьому процесі не викликає сумнівів присутність іноземних спецслужб. Сам він говорить про американські й європейські й всіляко заперечує вплив на нього російських спецслужб. Але за багатьма ознаками саме вони повинні були присутствувати в цьому процесі.
Юридичний результат цієї справи залежить від того, які докази надав Онищенко й як налаштовані органи, до компетенції яких належить його розслідування. Вони займатимуться нейтралізацією його заяв або встановлюватимуть істину. Плюс потрібно враховувати, що з Онищенком вестимуться переговори. Олесь Довгий для чого їздив з ним на зустріч? Виникає питання, яка справжня мета затіяної Онищенком справи? Він добивається залучення до відповідальності всіх осіб, яких він викриває, чи створює «плацдарм» для відповідних торгів на вигідних для себе умовах?
Взагалі ця справа підтверджує два висновки, які я зробив на основі аналізу матеріалів «чорної бухгалтерії». По-перше, залишилися незмінними принципи реалізації влади, які культивувалися за Януковича. «Наверху» по-прежнему все вирішується на бізнес-основі. По-друге, нерозривною залишається зв'язок між представниками попередньої й нинішної влади. На це вказує сам факт тісної співпраці «демократичного» президента Порошенка й колишнього регіонала Онищенка. Це ще раз доводить необхідність повного й швидкого розслідування справи «чорної бухгалтерії». Серцевина нинішної політичної корупції там. І поки вона не буде вирвана, суттєвих позитивних зрушень в Україні не буде.
— Онищенко повідомив, що записав на наручні годинник свої розмови з Порошенком про підкуп нардепів. Чи матиме цей компромат юридичні наслідки для президента, чи лише іміджеві втрати? Ми пам'ятаємо рішення КСУ 2011 року, яке нівелювало «плівки Мельниченка»… А хто бачив записи Онищенка? Вони взагалі існують?
— Але якщо навіть це допустити, то між ними й «плівками Мельниченка» є певна юридична різниця. Якщо Мельниченко записував розмови інших осіб, які проходили в президентському кабінеті, то Онищенко фіксував свої дії й документував злочинну діяльність, яка здійснювалася з його участю. Обидва випадки в контексті згаданого рішення КС ніби виводять отримані докази з категорії допустимих. Оскільки КС указав, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих унаслідок оперативно-розшукової діяльності з порушенням закону. А також шляхом цілеспрямованого вчинення оперативно-розшукових дій особою, не уповноваженою на це. І Мельниченко, й Онищенко діяли цілеспрямовано. І один, й другий вчиняли дії, які передбачені законом про оперативно-розшукову діяльність — негласно фіксували тяжкі злочини й здійснювали аудіоконтроль переговорів.
У ситуації з Онищенком є один нюанс — він фіксував у тому числі й власні дії й висловлювання, а це заборонити ніхто не може. Крім того, Кримінальний кодекс та інші закони дають право особі запобігати й припиняти злочини інших осіб. Тому суд — якщо справа до нього дійде — повинен визначити, чи можуть вони бути використані для обвинувачення. Отримана таким чином інформація може набути доказового значення, якщо вона буде підтверджена іншими джерелами — показаннями Онищенка, інших осіб, результатами експертиз… У будь-якому разі заява Онищенка з додатками записів, якщо вона містить відповідну конкретику про вчинений злочин, є підставою для відкриття кримінального провадження. Тому «плівки Онищенка» можуть мати юридичний результат, якщо вони будуть використані й процесуально підтверджені в установленому законом порядку. А можуть і не мати, якщо їх використання буде спрямоване в бік нейтралізації звинувачень Онищенка. Мене більше турбує інше: кому Онищенко передав записи й як вони будуть використані в майбутньому. Не стануть ли вони для іноземних спецслужб та керівників інших держав «гачком», на який підвісять політичне керівництво України? Наша країна це вже переживала з трагічними для себе наслідками.
— НАБУ за зверненням Рената Кузьміна розпочало розслідування викладених ним фактів отримання нардепами хабарів при голосуванні за призначення Луценка генпрокурором. Як доказ Кузьмін обіцяв надати лист беглого Онищенка про підкуп ним нардепів. Вважаєте ви можливим доведення цієї справи до підозр нардепам, судових вироків і як наслідок зміщення Луценка з посади?
— На мою думку, за допомогою такого «кур'єрства» Кузьмін з певною метою хоче «увійти в гру». Поява Кузьміна з листом Онищенка дуже показова. Цей та інші моменти надалі можуть виявити справжні рушійні сили цієї справи, ключових «гравців» та їх цілі. Вірогідність доведення зазначеної справи до судових вироків народним депутатам сьогодні близька до нуля. Навіть якщо припустити, що сказане Онищенком відповідає дійсності. Справа в тому, що вся правоохоронна й судова системи перебувають під президентом, який є одним із основних фігурантів звинувачень Онищенка. За таких обставин усі зусилля слідства й судів будуть спрямовані на закриття справи.