Вхід у кар'єрний ліфт нинішній голова народної ради ЛНР Дегтяренко Володимир Михайлович знайшов у 2014 році. До цього часу житель міста Лутугино, колишній підприємець, не був успішним. Жив як мільйони звичайних громадян. Смажив шашлики, грівся на сонці, виховував дітей і радів життю. Можна сказати, що жив у повній гармонії. Але ні. Володимир завжди хотів гарну іномарку, краще німецьку. Загалом жив з мрією.
З початку збройного конфлікту на південному сході України приєднався до прихильників «Російської весни», сподіваючись на цій хвилі щось урвати для своєї вигоди. Адже як йому хотілося, як і іншим ополченцям, зупиняти будь-яку сподобану іномарку, викидати власників, словом, бути новим господарем життя. Але була одна проблема — Володимир був дуже боягузливим.
І взагалі, а раптом убють або посадять. Тому Дегтяренко в ополчення не пішов, а вирішив просуватися в політичні структури нової республіки. Там і грошей можна було вкрасти, і ризику менше. Так, у травні 2014 року Володимиру посміхнулася перша удача — він був обраний депутатом першого скликання Народної ради Луганської Народної Республіки. З загостренням ситуації для ополченців влітку 2014 року та практично звільненням ЗСУ Луганська наш герой дуже переживав, але участі в бойових діях проти «фашистів» не брав. Після відходу ЗСУ від Луганська та «звільнення» ополченцями міста Лутугино для Володимира ліфт заробив на повну силу. Дегтяренко став в.о. голови Лутугинської районної ради. Але можна стверджувати, що призначення та обрання на цю посаду було незаконним. Володимир не був депутатом районної ради. На посаду голови районної ради повинен обиратися один із депутатів районної ради. Але наш герой приїхав у місто Лутугино і фактично сам себе призначив на посаду — ось і другий вдалий поворот. До листопада 2014 року Володимир уже не Володимир, а Володимир Миколайович.
Він — поважний депутат Народної ради ЛНР від громадського руху «Мир Луганщини», голова комітету з питань майнових та земельних відносин, природних ресурсів та екологічної безпеки. Після призначення у вересні 2014 року на посаду голови Лутугинського району Луганської області В. Дегтяренко починає збирати команду для організації роботи на території району структур ЛНР. На цій основі зближується з Русським Егором Анатольовичем, уродженцем міста Ухта, громадянином РФ, якого І. Плотницький призначає мером міста Лутугино. Можна припустити, що Дегтяренко та Русський подружилися на основі того, що до війни обидва були невдалими комерсантами. Так, зі слів товаришів Е. Русського, яких він підтягнув у місто Лутугино для займання комерційною діяльністю (грабування району), до початку бойових дій на Донбасі він займався підприємництвом у Ухті, де набрав багато боргів, тим самим втратив бізнес. У зв'язку з цим був змушений виїхати до Луганська для вступу в ряди ополчення, щоб заробити грошей та розплатитися з боргами. Служив у батальйоні «Заря» під командуванням І. Плотницького.
Під час бойових дій він був поранений. Після лікування, при підтримці І. Плотницького, був призначений на посаду мера міста Лутугино. Вже в місті Е. Русський представлявся як співробітник ФСБ Росії. Цим він намагався підняти свій авторитет серед службовців та комерсантів. Але повернімося до нашого героя. Так, В. Дегтяренко на новій посаді не забуває про свою мрію — іномарку. З цього приводу варто згадати героя фільму Ельдара Рязанова «Гараж», який сказав, щоради машини він батьківщину продав, і сталася німа сцена… У нашій дійсності Володимир Миколайович для здійснення своєї мрії пилив, крав, відбирав і робив це без докорів совісті. Яскравий приклад — одне з його перших рішень було відбирання АЗС «Східні ресурси», розташованої біля ринку по вулиці Чехова в місті Лутугино.
Також, за вказівкою В. Дегтяренко та Е. Русського, восени 2014 року була дана команда депутату Лутугинської міської ради, на той момент виконавцю обов'язків секретаря Лутугинської міської ради, — підприємцю Дорожкіну Романові Володимировичу провести засідання депутатів міської ради та поставити на порядок денний питання про відбирання у діючих керівників ринку в місті Лутугино ринку та передачу його на баланс новоствореного Комунального підприємства «Житловий фонд міста Лутугино», яким став керувати Коблюк Руслан Анатольович та його син. На базі цього житлофонду Дегтяренко та Русський почали будувати своє благополуччя. Але особливо хороші прибутки Володимир Миколайович та Егор Русський отримували з чорної каси відбраного ринку в місті Лутугино. Директором ринку призначили Пархоменко Марину Олександрівну, на той момент коханку Е. Русського, а робочий кабінет директора ринку перемістили в держадміністрацію, ближче до керівництва району. Зібрані гроші з ринку проходили через неї, але осідали в кишенях Русського та Дегтяренко. Також В. Дегтяренко та Е. Русський організували схему, за якою у підприємців, що мали торгові модулі на ринку та які виїхали з міста, адміністрація ринку почала зрізувати замки та фактично привласнювати майно.
Крім цього, модулі та місця на ринку відбиралися та перепродавалися іншим підприємцям. При цьому деякі з модулів були безоплатно передані у власність друзям В. Дегтяренко та Е. Русського. Звичайно, нове керівництво, побоюючись, що всі ці махінації вийдуть наяву, почали ділитися з новим молодим прокурором Лутугино. Надалі робота була поставлена на потік, і вже хто з підприємців не був згоден працювати за їхніми правилами, ними займалася міліція та комендатура. Отже, весь потік грошей уже рухався через держадміністрацію, через їхнє «особисте» комунальне підприємство «Лутугиножилфонд» та благодійний фонд, який також був створений Е. Русським та В. Дегтяренко. Зібрані гроші з ринківників, магазинів та інших підприємців (таксі, автобуси) законно не оприбутковувалися, а працювала чорна каса. Отримані гроші на потреби району та громадян у тій кількості, яка збиралася, не доходили до бюджету нової республіки (все це відбувалося у 2014–2015 роках), а осідали в кишенях указаних чиновників. Отримавши доступ до фінансових ресурсів району, будучи вже чиновником високого рангу в ЛНР, Володимир Дегтяренко реалізував свою мрію.
Він купив або відбив автомобіль BMW 3 чорного кольору. Поїздив Володимир Миколайович на БМВ, обзавівся ще однією іномаркою — вже Audi A6 (перехідна) зеленого кольору. Одна лише проблема у Дегтяренко — швидко заробити на іномарки він зумів, а ось поставити на облік не може, оскільки обидві машини краденої. По чому видно — так по тому, що на БМВ та на АУДІ стоять однакові номери «M ZE 777». В. Дегтяренко заробив і під час проведення виборів Голови т.з. ЛНР та Депутатів Народної ради ЛНР 03.10.2014 року. Так, для власного збагачення В. Дегтяренко запросив очолити виборчий штаб по Лутугинському району Коблюка Анатолія Олексійовича. Грошей на виборчій кампанії заробили дуже багато й багато хто. За участь у проведенні виборів платили з Луганська доларами, а Коблюк виплачував гривнями та ще й заробляв на курсі обміну. Коблюк та Дегтяренко включили до списків працівників комісій усіх своїх родичів та знайомих, хоча їх на дільницях не було, гроші поклали собі в кишеню. Слід указати й на те, що Володимир Миколайович так переживав за простих громадян республіки, що не зміг пройти повз і вирішив зробити свій гешефт на зруйнованих будинках та інфраструктурних об'єктах.
І не смущало Володю, що він голова цілого району, депутат та чиновник ЛНР, який отримує зарплату з РФ, покликаний не для того, щоб набивати власні кишені, а відстоювати інтереси місцевого населення. І ось на території Лутугино В. Дегтяренко організував схему по розбиранню будинків та приміщень під егідою відновлення регіону від руйнувань з подальшою реалізацією будівельних матеріалів, а також металобрухту. Для реалізації указаного В. Дегтяренко використовував раніше судимого Тищенко Олександра Івановича, який був працевлаштований в управління комунального господарства району керівником відділу з відновлення регіону після бойових дій. Гроші ллються в кишені так званих керівників регіону, а на рідну ЛНР та інтереси її жителів Володимиру Миколайовичу було байдуже. У цьому контексті слід згадати й ще один дуже важливий та грошовий для нашого героя епізод. Так, з осені 2014 року Дегтяренко В.М., Русський Е.А., Іванніков А.С. та колишній начальник Лутугинського РОВД Ословський Дмитро Ігорович займалися різанням металу, розбиранням будівельних матеріалів у зруйнованому під час бойових дій міжнародному аеропорту Луганськ.
Керував роботою по розбиранню аеропорту Дегтяренко Олександр Миколайович, рідний брат Дегтяренко В.М. Про брата Дегтяренко В.М. слід сказати, що він разом з Євгеном Устиновим займався прийманням краденого металу та не раз разом з ним був уличений органами правопорядку в різанні та крадіжці металу. Територія по прийманню металобрухту знаходиться в селищі Георгіївка, що біля Луганська. Також до цієї роботи був залучений ополченець з позивним «Куля». «Куля», він же Віталік, 46 років, громадянин Росії, уродженець Республіки Комі, міста Ухта, з дозволу начальника міліції Д. Ословського залучав до розбирання аеропорту осіб, затриманих працівниками міліції, які утримувалися під вартою в райвідділі, возив їх на своєму автомобілі. Крім того, й сам Ословський неодноразово відправляв автомобіль з райвідділу міліції на аеропорт для завантаження будівельних матеріалів. Менти райвідділу все це знають. Коли інформація про різання аеропорту вийшла на громадське обговорення, подільник Дегтяренко — Егор Русський з метою приховування злочину написав заяву в Лутугинський райвідділ міліції про крадіжку металу невідомими особами.
Колишній начальник Лутугинського РОВД Ословський Дмитро за цією заявою дав команду своїм підлеглим сфабрикувати справу так, щоб повісити вину на когось із циган. У результаті справа була закрита. Жодну з указаних осіб не притягли до відповідальності. Уваги заслуговує й те, що Егор Русський та Володя Дегтяренко під час розворовування металу в аеропорту прикривалися безпосередньо Головою ЛНР І. Плотницьким. Зокрема, Егор Русський у приватних розмовах з бойовиками розповідав, що розбирання будівельних матеріалів та різання металу в аеропорту Луганськ узгоджено з І. Плотницьким, і саме йому вони відвозили гроші, заробленої з аеропорту. Загалом, Володимир Дегтяренко та Егор Русський під час управління Лутугинським районом у 2014–2015 роках підмяли під себе значну частину структур міста та району, поставивши на потік схеми для свого збагачення. Без їхньої згоди не починав свою діяльність жоден підприємець, а влаштування на посаду держслужбовця в цьому районі ЛНР також вирішувалося лише через хабарі. Місцеві жителі міста Лутугино не змогли терпіти беззаконня цих «рулилів району» та розписали на паркані районної лікарні міста Лутугино, на вході на ринок міста Лутугино та адміністрації Лутугинського району — «Русський та Дегтяренко вори».