Військовослужбовець 79-го прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби визнаний винним у навмисному вбивстві. Старший солдат Сергій Колмогоров отримав 13 років ув'язнення за те, що виконав наказ зупинити автомобіль з порушником, який подавав сигнали фарами у бік моря. Для «навмисного вбивства» необхідні умисел і мотив, проте військовим прокурорам та суддям із Маріуполя байдуже на інтереси держави, яку захищав доброволець ЗСУ. 7 лютого 2017 року Донецький апеляційний суд затвердив суворий вирок Приморського районного суду щодо солдата Колмогорова — «вердикт», за який Путін повинен подякувати своїм послужливцям у українських мантіях та погонах. З воїном, який охороняв доручену йому ділянку маріупольського берега від висадки «морських котиків» РФ, обійшлися так, як якби це був хуліган, якому раптом захотілося пострілювати по перехожим незнайомцям. Для порівняння: у місті Торецьку (Донецька область) днем пізніше всього лише на 11 років позбавлення волі засудили терориста з Москви, який у складі армії «ДНР» воював проти України, розстрілюючи таких, як Колмогоров.
Сигнальник сховався в РФ і став потерпілим. 7 вересня 2014 року прикордонники, які перебували в засідці, деякий час спостерігали, як автомобіліст, що піднявся на пагорб у безлюдному місці, подавав сигнали фарами у бік моря, розмовляючи по телефону. Їхня поява стала для сигнальника сюрпризом. Побачивши військових, що наближалися, він у жаху натиснув на газ. Два постріли в повітря не зупинили спритного водія. О 21.30 група швидкого реагування, до якої входив Колмогоров, почула по рації: затримати «Шкоду Рапід» з київськими номерами, яка вже проскочила блокпост і втікає від переслідування по вулиці Гірській. За відмову виконати наказ бійцю світило 8 років.
Ось показання обвинуваченого, які суд проігнорував: «Місцем нашого тимчасового розташування був пункт технічного спостереження (ПТС) у західній частині Маріуполя. Ми чекали, що противник у будь-який момент братиме місто. Завдання було — охороняти ПТС. У наряді нас було двоє. Почувши наказ, ми спустилися з пагорба, де був наш пункт. І я став під ліхтарем, де мене добре було видно. Коли автомобіль з'явився з-за повороту, крикнув, щоб водій зупинився, і махнув рукою. Потім зробив постріл у повітря. Машина, набираючи швидкість, неслася прямо на нас. Я опустився на коліно і випустив кілька коротких черг по колесах і радіаторній решітці. У нас є нормативно-правові документи, за якими ми працюємо — наказ № 200 говорить, як треба діяти: я зупиняв транспортний засіб з порушником способом його пошкодження».
Колмогоров — глибоко мотивований і досвідчений боєць. І тому впевнений, що жоден із його пострілів не міг тяжко поранити людину. Але одночасно з Колмогоровим постріли робили 8 людей (стріляли й з ПТС — трохи зверху, й із засідки — вслід за «Шкодою»), а місцевість у цьому районі пересічена, автомобіль стрибав по пагорбах вгору-вниз. Машина звернула й зупинилася. Водій обійшовся подряпинами. Але разом із ним у салоні опинилася його дружина, якій чийсь випадковий куля влучила в голову. Незважаючи на тяжке поранення, жінка була живою. Їй негайно викликали «швидку», але ночами потерпіла померла в лікарні.
Очевидці згадують, що водій не одразу згадав про свою супутницю. Кричав: «Де мій телефон?» і нісся з чепухою про те, що приїхав у Маріуполь із Бердянська. «Любувався морем». Солдата Колмогорова вразила ця фраза. Не тільки тому, що було хмарно, йшов дощ і любуватися в цій глушині було нічим. Але й тому, що сам Колмогоров бердянський — йому було важко повірити, що з курортного міста на фронтовий Маріуполь хтось відправиться без крайньої потреби. А незабаром з'ясувалося, що за кермом перебував житель Донецька Євген Рижков. Він прибув у Маріуполь з території, підконтрольної «ДНР», на чужому автомобілі. А відразу після похорону перебрався в Росію, де й живе досі. У суді сигнальник ні разу не був, і, даючи показання з РФ (як і Віктор Федорович — за допомогою відеоконференції), змінював їх чотири рази.
За інформацію про мобільні прикордонні групи ГРУшники сулили місцевим гроші. «Відповідальна людина, на нього можна покластися. Прикривав мене. Цінний боєць для української армії», — говорить про Колмогорова його колишній командир Єлісей Махов. У телепроекті «Хоробрі серця», присвяченому прикордонникам, з 1.09.43 Єлісей Махов розповідає про події 4 вересня 2014 року. Тих, за які сам він отримав орден «За мужність», ще двоє членів екіпажу — медалі. І лише Колмогорова позбавили заслуженої нагороди.
Чому Колмогоров залишився без медалі? Махов цієї несправедливості пояснити не може, але припускає, що подія, у якій солдата призначили крайнім, перекреслила не тільки його волю, але й героїчну славу. Подробиці розповів один із учасників — старший сержант Андрій Косинчук. «4 вересня 2014 року наша мобільна група була в розвідувальному дозорі й зафіксувала рух від Новоазовська у напрямку Маріуполя ворожої колони. Ми зайняли позицію, і коли російські машини підїхали ближче, відкрили вогонь. Розстріляли військовий «Урал» з зенітною установкою й знищили бензовоз противника. Зрозуміло, що бій прийняли всі четверо, але кулемет з бронебійно-запальними патронами все ж був у кулеметника Колмогорова, — говорить Косинчук. — Після бою екіпаж пішов у Талаківку, де у нас був опорний пункт, і одразу отримали інформацію про те, що два УАЗики наших прикордонників потрапили в оточення під Комінтерново. Противник знищив їхні машини, поранив двох, причому водія — в обличчя.
Ми поспішили на виручку. Як на нашому УАЗі «Патріот» змогли виїхати 11 людей — цього в телесюжеті не показали: на даху лежали двоє, на задній покришці сидів один боєць, я стояв біля водія зовні, тримаючись за дугу, а Колмогоров — навпроти мене з пасажирської сторони висів на підніжці й відстрілювався. І так ми пролетіли через весь Маріуполь із пробитим радіатором, але поранених спасли».
Подія в Маріуполі, що сталася кількома днями пізніше, неможливо оцінювати окремо від тривожних подій літа-осені 2014 року. Щоб зрозуміти військову обстановку 7 вересня 2014 року, потрібно повернути час назад і занурити в той період, коли Колмогоров входив до експериментального мобільного прикордонного загону. «Ми базувалися на хуторі Шевченко, що в 1,5 км від кордону, але переміщалися по всьому Старобешевському та Тельмановському районам. Близько сорока бійців охороняли 30-кілометрову ділянку державного кордону. Передаючи інформацію начальству про обстріли й рухи з російської території, іноді чули: «Відставити панікування». І: «Ви там допилися до «білочки»», — згадує Косинчук.
З початку липня члени мобільної групи спостерігали, як росіяни «Градами» стріляють по Гранітному й Новоазовську. Пункт технічного спостереження в районі Седово в результаті одного з обстрілів був повністю знищений. 23 серпня Колмогоров і Косинчук збилися на третій сотні, рахуючи танки й БРДМи з російським розфарбуванням. Грім важкої техніки тривав всю ніч. З ранку 24 серпня з'явилася інформація про те, що через КПП Успенка рухається Кантемирівська танкова дивізія. Того ж дня росіяни зайняли Новоазовськ. Деякі військові, як і в Криму, перейшли на ворожу сторону. Путінських «ввічливих людей» на танках знімали іноземні журналісти. Радісно знімали гармати «російського брата» й місцеві зрадники. Холуї, готові цілувати окупантам ноги, було достатньо й у Маріуполі. Іноді вони стріляли в спини українським воїнам.
До 7 вересня російські кораблі стояли на рейді в нейтральних водах, уже була спроба розстріляти український військовий катер. Пропагандисти заповнили інтернет вбросами про те, що «армія ДНР взяла Маріуполь». Ось тому до 7 вересня в Маріуполі була оголошена повна бойова готовність. Висадка з моря могла статися в будь-який момент.
Тривожна обстановка в місті зберігається й сьогодні. У Новоазовському районі «ДНРівська» шпана проводить тренування на швидкохідних катерах під чутливим керівництвом російських інструкторів. Андрій Косинчук не виключає, що в'язниця для його побратима могла стати помстою. Влітку 2014-го кілька разів їхня мобільна група стикалася лицем до обличчя з ворогом, і кулеметна черга, випущена Колмогоровим, влучала в ціль. Ходив слух, що за «нахабний екіпаж» росіяни обіцяли місцевим колаборантам грошову винагороду. Нібито кулеметник Колмогоров випадково «завалив» якогось окупанта з великими зірками. Можливо також, що до призначення Сергія Колмогорова винним приклав руку один із українських військачальників, за щось невлюбивший сміливих прикордонників. «Росіяни вже господарювали в Новоазовську, коли від місцевих ми дізналися, що ГРУшники полюють за нами на відібраних «ленд-роверах». Наше начальство теж дратувало, що ми носимося по полях і приймаємо самостійні рішення», — говорить боєць.
У цій справі обурює все. Обвинувачення — явно симпатизуюче потерпілому. Відсутність доказів. Судовий процес, який зробили закритим без найменших законних підстав. Вирок Приморського районного суду, побудований на припущеннях. Упередженість апеляційного суду, який лише з третьої спроби прийняв скаргу адвоката обвинуваченого.
Особистості подружжя Рижкових прокурорами й суддями не досліджувалися взагалі. Ніхто й не заїкався про те, щоб перевірити їхні зв'язки з «ДНР» і РФ. Прокурорам вистачило «чесного благородного слова» сигнальника, який запевнив їх, що він ніякий не диверсант.
А судді дотепно зауважили: «Ніяких доказів того, що в розстріляному автомобілі перебували порушники, суду не представлено. Це спростовується показаннями в суді, які дав потерпілий (сам сигнальник!) і потерпіла (теща сигнальника!)». При цьому відкинули показання військових, які впевнені: свіженький громадянин РФ тієї ночі виконував завдання, спрямоване на знищення їхнього пункту технічного спостереження (без ПТС, оснащеного радіолокаційними станціями, прикордонники «ослипли б»). «Суд не дав оцінки обставинам, на які вказав командир групи розвідки, — говорить адвокат обвинуваченого Олег Лемкус-Корніенко. Він вважає, що справа сфабрикована. — Суд не врахував, що на «Шкоді» було 36 проникнень — спереду, ззаду й зверху. У Рижкова було 2 телефони, але дзвінки його не перевірені, і куди подівся другий телефон — не ясно. Був відеореєстратор, але експертиза показала, що хтось втручався в записи й стер момент переслідування».
Військова прокуратура втратила матеріали внутрішнього розслідування, яке проводилося по гарячих слідах. Кудись зникли й рентгенівські знімки потерпілої. Не звернув уваги суд на те, що дані медекспертизи розходяться з показаннями нейрохірургів і реаніматологів. Як «докази» вини Колмогорова обвинуваченням були представлені гільзи, знайдені в березні 2015 року — такі нові, ніби не лежали сім місяців у моря під дощем і снігом, а їх випалили вчора.
Проти бійця Колмогорова зіграли й показання одного з його колег-прикордонників, дружина якого визнала, що довелося продати трактор, щоб викупити благовірного. Цей воїн так боявся стати підозрюваним, що наплів з три короба: ніби Колмогоров, як Рембо — розстріляв магазин свого автомата, відібрав у сусіда АКС і продовжив поливати порушників!
У першій інстанції Колмогорова судили Маріанна Дзюба, Наталія Курбанова й Дмитро Пантелеєв. Маріанна Дзюба прославилася тим, що відмовилася притягувати до відповідальності суддю Олексія Турченка, який допоміг втекти видавцю газети «Новоросія» Володимиру Нестеренку (господарю типографії «Новий світ» — тієї, що колись допомогла «письменнику» Януковичу відмити 16 мільйонів гривень).
Колега Маріанни відмазав друга «Новоросії», а Маріанна відмазала колегу. Ось декларація про доходи Маріанни Дзюби: https://public.nazk.gov.ua/declaration/90f77d7f-3c21-494d-9227-dc039ce144fa А ось — судді Дмитра Пантелеєва: https://public.nazk.gov.ua/declaration/a19beefa-9eb2-4595-88b9-1e3f352c1a9e
Що стосується Наталії Курбанової, яку бійці «звинувачують» у любові до розкоші, у її декларації про доходи за 2016 рік крім автомобілів і квартир присутні 28 гектарів землі курортної частини Бердянська https://public.nazk.gov.ua/declaration/fa0252a3-332a-4d1b-b7e4-1bfd9ee3ea12
«Сплів лапті» героєві прикордоннику прокурор військової прокуратури Іван Сиводід (начальник слідчого відділу) — ось його декларація: https://declarations.com.ua/declaration/nacp_c37ad6aa-915e-4820-8c51-78bd187a5d45
Приклав руку Дмитро Лавриненко, чия декларація про доходи знаходиться тут: https://public.nazk.gov.ua/declaration/fda96e59-1d75-4be4-a574-1aea75fe42ae
І військовий прокурор Олексій Савчук — ось його декларація про доходи: https://public.nazk.gov.ua/declaration/499676e8-a34e-46d8-91be-2783568c8599
А також колишній горлівчанин Микола Сластін — декларація тут: https://public.nazk.gov.ua/declaration/02e302db-6c13-4ef7-8e3b-7742063a0163
Апеляцію розглядала суддя Вікторія Кракова: https://public.nazk.gov.ua/declaration/53b802d0-0a2c-4054-8837-dda97d3c6624
А також суддя Тетяна Топчій: https://public.nazk.gov.ua/declaration/61395f02-fe19-44b9-9732-e32fc4361c9d
І Ірина Свіягіна — колишня жителька Донецька: https://public.nazk.gov.ua/declaration/dca1cb2f-3080-44d7-8bb2-302826db0e05
Посилання на декларації дають пояснення симпатіям цих люб'язних людей: на неконтрольованій території (у Донецьку, Горлівці й т.п.) і в радіусі мінометних обстрілів у цих суддів із прокурорами є нерухомість, а в «Л-ДНР» живуть їхні родичі. Це робить їх уразливими й не зовсім самостійними у прийнятті рішень.
Особистість підсудного також заслуговує на увагу. Що ще відомо про старшого солдата Колмогорова? У 2004–2005 роках служив у Іраку. До війни працював столяром. А коли в Криму розігрували спектакль під назвою «референдум», прийшов у військкомат, вимагаючи відправити його на півострів добровольцем ЗСУ. Вже 30 березня 2014 року був зараховано до Бердянського прикордонного загону. За час війни на Донбасі втратив кількох друзів. Вдома, у Бердянську, Сергія Колмогорова чекають батьки, дружина й двоє маленьких дітей. Але навіть заради них підсудний у своєму останньому слові відмовився просити прощення у потерпілих в обмін на зменшення терміну. Іуди намагалися розкрутити його на угоду, але прикордонник стоїть на своєму: злочинів не вчиняв, значить — каятися не в чому.
«Який може бути умисел у вбивстві пасажира, якщо машину цим не зупинити?! Мені шкода ту жінку, але вона загинула не з моєї вини. У військовій ситуації я діяв правильно. Ми захищали місто» — боєць намагався апелювати до здорового глузду вершителів правосуддя. Наполягав, щоб його перевірили на детекторі брехні. Але тітки в мантіях не особливо слухали — переговорювалися «про своє», травили анекдотики один одному.
Правозахисники вже занепокоїлися: створено небезпечний прецедент! Діючи за схемою, обкатаною на солдаті Сергії Колмогорові, можна посадити кожного учасника АТО — за вбивство, шкоду майну й стрільбу в публічному місці. Тим більше, що юридичний статус війни на Донбасі досі не визначено.
У Маріупольському СІЗО й так кожен в'язень знає: захисників України місцеві судді й прокурори не жалують — намагаються розкрутити на повну катушку. А ось сепаратистів часто відпускають на всі чотири сторони. Взяти хоча б той же Приморський суд, де в першій інстанції судили Колмогорова: ненависть до «карателів» у «жерців і жриць Феміди» читається в очах. «Моєму товаришу суддя, після того як винесла вирок, сказала: «Не треба було, солдатику, сюди приходити» — говорить один із в'язничних старожилів.