Зміна алфавіту — каталізатор чи фіксатор реформ?

У цьому році виповнюється 210 років від дня народження Йосифа Лозинського. Греко-католицький священик, етнограф і мовознавець — саме він став зачинателем дискусії, що тривала до сьогодні, яка часом переходила в гострі суперечки про необхідність перевести український (русинський) язик з кирилиці на латинський алфавіт. У 1834 році вийшла його стаття «O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego», а в 1836 році йому заперечив Маркіян Шашкевич, опублікувавши статтю «Азбука і abecadło». І так це тривало аж до сьогодення. У середині XIX століття в австрійській Галичині навіть сталася «Азбучна війна». Австрійські влади намагалися ініціювати перехід українського (русинського) язика з кирилиці на латиницю, але внаслідок масових протестів відмовилися від цієї ідеї (до речі, згаданий Лозинський під впливом критиків став прихильником кирилічного письма). Тоді з низки причин русинська інтелігенція (переважно представники греко-католицького духовенства) зустріла цю ідею ворожо. Якщо говорити прямо, то всі, крім полонофілів, дивилися на Схід: москвофіли — на Санкт-Петербург, народники — на українців за Дніпром.Головне — і ті, й інші небезпідставно бачили основну проблему в поляках з їхніми асиміляційними намірами (як показав досвід 1920–1930 років, побоювання були небезпідставні). Тому не лише москвофіли, але й багато народників у той час схилялися до думки, що «краще втопитися в російському морі, ніж у польській калабані». Варто сказати, що в тому ж XIX столітті російські влади також безуспішно намагалися перевести на кирилицю поляків і литовців. Нині з'явилися нові вагомі аргументи на користь латиниці: по-перше, «Геть від Москви!», по-друге, євроінтеграція — і не на словах, а на письмі. Як валахи й молдавани стали румунами, а османи — турками.Справжні великі реформи — які передбачають не лише зміну вивісок, але й слом старої системи та створення нової — часто супроводжуються глобальними світоглядними зрушеннями, одним із яких є реформа правопису. Найвидатніші російські реформатори — Петро I та більшовики — ознаменували свої реформи не лише тортурами й стратами, але й змінами (у бік спрощення) алфавіту.Об'єднання Валахії й Молдавії в єдину Румунію, серед іншого, ознаменувалося переходом з кирилиці на латиницю. Причому деякий час там використовувався перехідний алфавіт із латинських і кирилічних букв. У наступному році виповнюється 90 років, як Мустафа Кемаль Ататюрк увінчав свої реформи переводом турецької мови з арабського алфавіту на латинський. До речі, у Стамбулі, на азіатському березі, навіть є пам'ятник, присвячений цій події. Цей крок венчав трансформацію колишньої Османської імперії в національну турецьку державу. Турецький алфавіт був створений штучно й раціонально — на основі кількох європейських.До речі, знайомі тюркологи впевнені, що Ататюрк розмірковував про те, переходити на латиницю чи на кирилицю? Адже в той час у Туреччини були дружні відносини з СРСР. Однак у результаті вибір впав на латиницю. У цьому важливу роль відіграло те, що в той час у СРСР багато тюркських народів перейшли на «яналіф» — алфавіт для тюркських мов, розроблений на основі латиниці. Правда, незабаром «за проханнями трудящих» усі тюркські мови народів СРСР переведені на алфавіти на основі кирилиці, але турки такого маневру не здійснили. Перехід на латиницю, безсумнівно, сприяв євроінтеграції турків. Що ж до негативних наслідків, то, як кажуть знайомі тюркологи, нині едва чи десять відсотків населення може самостійно познайомитися з культурною спадщиною предків: арабську в'язь мало хто розуміє.Як відомо, війна — занадто серйозна справа, щоб довіряти її військовим. Те саме в повній мірі стосується питань мови й письма. Причому політики рахуються з філологами ще менше, ніж з військовими. У цьому питанні немає стандарту. Хтось робить вибір на користь латиниці з метою євроінтеграції, а от цілком вестернізовані (переважно) євреї, навпаки, повернулися до архаїчного «алефбету» й переучилися писати справа наліво. Однак простежується одна важлива закономірність: перехід з одного алфавіту на інший ефективний, коли він є завершальною стадією, а не прологом перетворень. Тоді він як би фіксує нові реалії. А ось провал або імітація основоположних реформ може дискредитувати й нове правописання.На жаль, доводиться визнати, що Україна не змогла скористатися «вікном можливостей», що відкрилося одразу після Майдану — швидко провести масштабні перетворення. Більше того, під гаслом «жити по-новому» стара політична модель фактично була законсервована. У результаті існує велика ймовірність того, що на грядущих виборах нам доведеться робити вибір між вчорашнім і позавчорашнім. У такій ситуації шанси алфавітної реформи — заміни кирилиці на латиницю — близькі до нуля. Реформа правопису повинна стати епілогом, а не прологом до нової України. Буде набагато продуктивніше, якщо реформа правопису стане епілогом, а не прологом до давно назрілих перетворень.